Іменем України
18 квітня 2022 року м. Кропивницький
справа № 396/741/21
провадження № 22-ц/4809/443/22
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Мурашка С.І. (головуючий, суддя-доповідач), Голованя А. М., Карпенка О. Л.,
за участі секретаря - Савченко Н. В.,
учасники справи:
позивач - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Компаніївської селищної ради,
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Новоукраїнської міської ради,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Самаріна Андрія Сергійовича, який представляє інтереси ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2021 року у складі судді Русіної А. А. і
В червні 2021 року Орган опіки та піклування виконавчого комітету Компаніївської селищної ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та просив:
- позбавити батьківських прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відносно їх малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- стягнути з ОСОБА_1 аліменти на корить Органу опіки та піклування виконавчого комітету Компаніївської селищної ради Кіровоградської області, на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом внесення коштів на особовий рахунок дитини в Державному ощадному банку України, щомісячно, у розмірі 1/4 частини від усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 08.06.2021 й до досягнення дитиною повноліття;
- стягнути з ОСОБА_2 , аліменти на корить Органу опіки та піклування виконавчого комітету Компаніївської селищної ради Кіровоградської області, на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом внесення коштів на особовий рахунок дитини в Державному ощадному банку України, щомісячно, у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 08.06.2021 й до досягнення дитиною повноліття.
Позовна заява мотивована тим, що відповідачі мають неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_3 має статус дитини, позбавленої батьківського піклування, оскільки батьки відмовилися забрати його з пологового будинку, та був влаштований до КНП «Кіровоградський обласний спеціалізований будинок дитини нового типу Кіровоградської обласної ради» на повне державне забезпечення.
ОСОБА_3 виховується в закладі з 20 травня 2020 року та перебуває на повному державному забезпеченні, а за час перебування його в закладі батьки та інші рідні і близькі хлопчика не відвідували, не цікавилися ним, письмових запитів на адресу підприємства не надсилали.
Відповідно до пояснень ОСОБА_1 остання не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_3 .
Відповідачі ухиляються від виконання своїх обов'язків відносно ОСОБА_3 та не виявляють щодо нього батьківського піклування, а тому позивач вважає, що наявні підстави для позбавлення їх батьківських прав та стягнення з них на аліментів.
Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2021 року позов задоволено.
Позбавлено батьківських прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відносно їх малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на корить Органу опіки та піклування виконавчого комітету Компаніївської селищної ради Кіровоградської області, на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом внесення коштів на особовий рахунок дитини в Державному ощадному банку України, щомісячно, у розмірі 1/4 частини від усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 08.06.2021 й до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_2 , аліменти на корить Органу опіки та піклування виконавчого комітету Компаніївської селищної ради Кіровоградської області, на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом внесення коштів на особовий рахунок дитини в Державному ощадному банку України, щомісячно, у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 08.06.2021 й до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 816 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 816 грн.
Рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць допущено до негайного виконання.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідачі не виконують батьківські обов'язки, будь якої участі у вихованні дитини не беруть та не надають матеріальної допомоги на його утримання.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є батьками відповідно до свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 та Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження від 14.02.2020 ОСОБА_3 , доказів про оспорення батьківства суду не надали, без поважних причин не забрали дитину із закладу охорони здоров'я і протягом шести місяців не виявляли щодо нього батьківського піклування, а тому суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність підстав для позбавлення батьківських прав.
Враховуючи те, що позбавлена батьківських прав особа не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини, а також те, що при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину, суд першої інстанції також не вбачав підстав для звільнення відповідачів від обов'язку щодо утримання дитини, а тому вважав за необхідне вирішити питання щодо стягнення аліментів на особовий рахунок дитини з відповідачів на утримання сина в розмірі 1/4 частини від всіх видів їх заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягенням сином повноліття.
В апеляційній скарзі адвокат Самарін А. С., який представляє інтереси ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , просить скасувати рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2021 року та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідачів аліментів на дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення не врахував, що відповідачі не є батьками дитини ОСОБА_3 , а відтак не мають щодо дитини буть-яких обов'язків, в тому числі щодо утримання такої дитини шляхом сплати аліментів.
Суду першої інстанції було надано документи, які підтверджують, що ОСОБА_1 була сурогатною матір'ю, та згідно укладеного між нею та подружжям Китайської Народної Республіки договором зобов'язалась тільки виносити вагітність, що настане після перенесення в порожнину її матки ембріонів, що мають генетичний зв'язок з батьками замовниками.
Також, представником відповідача, під час розгляду справи судом першої інстанції було надано суду результат тесту ДНК, згідно якого ОСОБА_4 з вірогідністю 99,99 % є батьком дитини ОСОБА_3 , та довідку про генетичну спорідненість плоду, який виношувався ОСОБА_1 з подружжям ОСОБА_6 (дружина) та ОСОБА_4 (чоловік), проте, суд першої інстанції відхилив вказані докази, не навівши жодного мотиву для їх відхилення або неврахування.
Судом першої інстанції не було враховано, що відповідачі не зверталися до органів реєстрації актів цивільного стану з проханням видати їм свідоцтво про народження дитини ОСОБА_3 , це були повинні зробити генетичні батьки, які відмовилися від дитини.
З огляду на викладене, відповідачі вважають, що рішенням суду першої інстанції на них було безпідставно покладено обов'язки по сплаті аліментів на дитину, батьками якого є подружжя Китайської Народної Республіки.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про позбавлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не оскаржується, суд згідно зі статтею 367 ЦПК України в цій частині його не переглядає.
Від Органу опіки та піклування виконавчого комітету Компаніївської селищної ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги адвоката Самаріна А. С., який представляє інтереси ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Відповідно до положень частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Від адвоката Самаріна А. С., який представляє інтереси ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , надійшла заява про відкладення розгляду справи, у зв'язку із відсутністю в м. Кропивницькому та неможливістю прибути в судове засідання.
При цьому, звертаючись до суду із заявою про відкладення розгляду справи, представник відповідача, посилаючись на його відсутність у м. Кропивницькому та неможливість прибути в судове засідання, не надав жодного доказу на підтвердження вказаних обставин.
Крім того, представник відповідача, будучи адвокатом, не був позбавлений можливості заявити клопотання про розгляд справи в режимі відеконференції поза межами приміщення суду із застосуванням власних технічних засобів.
Враховуючи викладене, суд не визнає наведені представником відповідачів причини неявки в судове засідання поважними, а тому заява про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.
Оскільки учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, а наведені особою, яка подала апеляційну скаргу, в заяві підстави для відкладення розгляду справи суд визнає неповажними, інші підстави для відкладення розгляду справи відсутні, суд вирішив розглядати справу без участі осіб, які не з'явилися, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України.
За змістом ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи, що учасники справи в судове засідання, призначене на 11 годину 00 хвилин 12 квітня 2022 року, не з'явились, датою ухвалення рішення є дата складення повного тексту.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини Серії НОМЕР_1 та Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження від 14.02.2020.
Державна реєстрація проведена відповідно до ст. 133 СК України.
Відповідно до розпорядження голови Компаніївської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 18 березня 2020 року № 61 «Про надання статусу дитини, позбавленої батьківського піклування» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус дитини, позбавленої батьківського піклування та перебуває на обліку дітей, які залишились без батьківського піклування, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування служби у справах дітей Компаніївської селищної ради Кіровоградської області.
Згідно акту закладу охорони здоров'я та органу внутрішніх справ України про дитину, яку батьки (матір або батько), інші родичі або законний представник відмовилися забрати з пологового будинку, іншого закладу охорони здоров'я від 22 січня 2020 року, вбачається, що на підставі заяви батьків від 21.01.2020 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовилися забирати дитину з закладу охорони здоров'я у зв'язку з вроджених вад здоров'я дитини та відсутністю фінансової змоги її доглядати.
Відповідно до розпорядження голови Компаніївської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 13 березня 2020 року № 59 «Про влаштування малолітньої дитини до КНП «Кіровоградський обласний спеціалізований будинок дитини нового типу Кіровоградської обласної ради», ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , влаштований до КНП «Кіровоградський обласний спеціалізований будинок дитини нового типу Кіровоградської обласної ради» на повне державне забезпечення.
Відповідно до акту про невідвідування дитини батьками та рідними адміністрації КНП «Кіровоградський обласний спеціалізований будинок дитини нового типу Кіровоградської обласної» від 13 квітня 2021 року № 24, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виховується в закладі з 20 травня 2020 року та перебуває на повному державному забезпеченні. За час перебування ОСОБА_3 в закладі батьки та інші рідні і близькі хлопчика не відвідували, не цікавилися ним, письмових запитів на адресу підприємства не надсилали.
Згідно письмових пояснень відповідачки ОСОБА_1 від 05.04.2021, вбачається, що остання разом зі своїм чоловіком ОСОБА_2 немає можливості ні бажання виховувати народжену нею дитину, від якої відмовилися, щодо позбавлення відносно неї батьківських прав не заперечують, просять не турбувати більше з даного питання.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 цієї Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Норми національного та міжнародного права вказують на те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, їхні найкращі інтереси повинні стояти понад усе, дитині має забезпечується такий захист, який є необхідним для її благополуччя.
Згідно ст. 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 141 СК України визначено, що мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
За умовами частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Частиною 3 ст. 166 СК України встановлено, що при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.
Статтею 180 СК України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Частиною 2 ст. 182 СК України передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника податків.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 СК України, якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального закладу, охорони здоров'я, навчального або іншого закладу, аліменти на дитину можу бути стягнуті з них на загальних підставах.
Стаття 245 СК України передбачає, що якщо дитина постійно проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров'я, функції опікуна та піклувальника щодо неї покладаються на адміністрацію цих закладів.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у пунктах 15, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», якщо дитина постійно проживає у державному чи комунальному закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому дитячому закладі, а батьки не беруть участі в її утриманні, адміністрація цього закладу має право пред'явити до них позов в інтересах дитини, оскільки виконує функції опікуна та піклувальника згідно зі статтею 245 СК України. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині другій статті 182 СК України.
Частини перша, друга статті 3, стаття 27 Конвенції ООН про права дитини, передбачають, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Принцип змагальності під час розгляду справи судом визначає можливості й обов'язки сторін щодо доказування.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Матеріалами справи підтверджується, що що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини Серії НОМЕР_1 та Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження від 14.02.2020. Державна реєстрацію проведена відповідно до ст. 133 СК України (а. с. 7-9).
Відповідно до розпорядження голови Компаніївської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 18 березня 2020 року № 61 «Про надання статусу дитини, позбавленої батьківського піклування» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус дитини, позбавленої батьківського піклування та перебуває на обліку дітей, які залишились без батьківського піклування, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування служби у справах дітей Компаніївської селищної ради Кіровоградської області (а. с. 10).
Згідно акту закладу охорони здоров'я та органу внутрішніх справ України про дитину, яку батьки (матір або батько), інші родичі або законний представник відмовилися забрати з пологового будинку, іншого закладу охорони здоров'я від 22 січня 2020 року, вбачається, що на підставі заяви батьків від 21.01.2020 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовилися забирати дитину з закладу охорони здоров'я у зв'язку з вроджених вад здоров'я дитини та відсутністю фінансової змоги її доглядати (а. с. 11).
З навдедного вбачається, що відповідачі є батьками відповідно до свідоцтва про народження та Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження, а доказів про оспорення відповідачами батьківства матеріали справи не містять.
Враховуючи, що позбавлена батьківських прав особа не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини, а також те, що при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину, суд першої інстанції обґрунтованого не вбачав підстав для звільнення відповідачів від обов'язку щодо утримання дітей, як наслідок дійшов правильного висновку про стягнення аліментів на особовий рахунок дитини з відповідачів на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини від всіх видів їх заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягенням сином повноліття.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення в оскаржуваній частині, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права та по суті дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення аліментів.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення не врахував, що відповідачі не є батьками дитини ОСОБА_3 , а відтак не мають щодо дитини буть-яких обов'язків, в тому числі щодо утримання такої дитини шляхом сплати аліментів, суд не бере до уваги, з огляду на те, що згідно згідно свідоцтва про народження та витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження батьками малолітнього ОСОБА_3 , що є з огляду на норми ст. 121 СК України достатнім, належним та допустимим доказом факту батьківства.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суду першої інстанції було надано документи, які підтверджують, що ОСОБА_1 була сурогатною матір'ю, та згідно укладеного між нею та подружжям Китайської Народної Республіки договором зобов'язалась тільки виносити вагітність, що настане після перенесення в порожнину її матки ембріонів, що мають генетичний зв'язок з батьками замовниками, також є безпідставними з огляду на те, що з матеріалів справи вбачається, що батьками дитини є саме відповідачі, а факт оспорення батьківства не є предметом розгляду даної справи.
Не заслуговують на увагу суду також доводи посилання в апеляційній скарзі на результат тесту ДНК, згідно якого ОСОБА_4 з вірогідністю 99,99 % є батьком дитини ОСОБА_3 , та довідку про генетичну спорідненість плоду, який виношувався ОСОБА_1 з подружжям ОСОБА_6 (дружина) та ОСОБА_4 (чоловік) з огляду на те, що вказані докази не стосуються предмету доказування, враховуючи, що предметом розгляду є позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, а не оспорення батьківства.
Згідно ст. 140 СК України стягнення з особи, яка записана батьком, матір'ю, аліментів на дитину не є перешкодою для звернення до суду з позовом про виключення відомостей про неї як батька, матері дитини з актового запису про її народження.
З огляду на викладене, відповідачі не позбавлені в порядку, встановленому ст. 140 СК України, звернутись до суду з відповідним позовом про оспорення батьківства.
Той факт, що відповідачі не зверталися до органів реєстрації актів цивільного стану з проханням видати їм свідоцтво про народження дитини ОСОБА_3 , не спростовує встановленні судом першої інстанції обставини та винесене за результатами розгляду законне та обґрунтоване рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 374,375,376,381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Самаріна Андрія Сергійовича, який представляє інтереси ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2021 року в оскаржуваній частині без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий суддя С. І. Мурашко
Судді А. М. Головань
О. Л. Карпенко