Провадження № 22-ц/803/2473/22 Справа № 180/957/21 Суддя у 1-й інстанції - Янжула О. С. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.
29 березня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
Головуючого - Куценко Т.Р.
суддів: Демченко Е.Л., Макаров М.О.
за участю секретаря - Заворотного К.Я.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою
Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат",
на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я, -
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що позивач знаходився у трудових відносинах з Відкритим акціонерним товариством " Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", правонаступником якого є АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат". За час роботи на даному підприємстві, отримав травму на виробництві, а саме: вивих правої плечової кістки, що підтверджується Актами форми Н-1 та Н-5, копії яких додаються.
В наслідок отриманої виробничої травми, при первинному огляді МСЕК - 17.08.2011 року йому встановлено ступінь втрати професійної працездатності в розмірі 15 % внаслідок трудового каліцтва, групу інвалідності не встановлено.
Крім того, працюючи на даному підприємстві ОСОБА_1 також отримав і професійні захворювання, які обумовлені умовами, в яких він працював. Тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища на організм, недосконалість технологічних процесів, відсутність денного освітлення, несприятливий мікроклімат, важка фізична праця, вимушена робоча поза сприяли розвитку професійних захворювань. 29.04.2013 року ОСОБА_1 пройшов огляд МСЕК, за результатами якого йому було встановлено ступінь втрати професійної працездатності у загальному розмірі 40 %, з яких: первинно 20 % - по ХОЗЛ та 5 % по туговухості, а також 15 % по трудовому каліцтву - повторно та встановлено другу групу інвалідності безстроково. Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, ОСОБА_1 втратив своє здоров'я, йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що він змушений тривалий час проходити чисельні медичні огляди та обстеження, медико-соціальні експертні комісії, відновлювальні процедури, лікування У 2005 році йому було видалено ліву легеню, у зв'язку з емніемою легень. Розмір моральної шкоди позивач оцінює в сумі 240 000,00 гривень, яку просить стягнути з відповідача, без утримання податків, зборів та інших платежів.
Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" на користь позивача моральну шкоду, у зв'язку з ушкодженням здоров'я в розмірі 200 000 (двісті тисяч) грн 00 коп з урахуванням податку та обов'язкових платежів. В Іншщій частині вимог відмовлено. Також стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 908,00 грн.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його змінити та зменшити розмір стягнутої з відповідача моральної шкоди з 200 000 грн. до 40 000 грн. з утриманням податків та зборів, обгрунтовуючи це тим, що гідно виписки із акту огляду МСЕК про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги від 2013 року встановлено 40% втрати працездатності позивача, а тому визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди є значно завищеним.
Позивач не скористався своїм правом, передбаченим ст.360 ЦПК України, та відзиву на апеляційну скаргу не подавав, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду - змінити в частині розміру моральної шкоди, з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 знаходився у трудових відносинах з Відкритим акціонерним товариством "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", правонаступником якого на сьогоднішній день являється Акціонерне товариство "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", що підтверджується копією трудової книжки Серії НОМЕР_1 , заведеної 08.08.77 року на ОСОБА_1 .
За час роботи на даному підприємстві, а саме: 11 липня 2009 року, позивач отримав травму на виробництві, яка обумовлена умовами, в яких він працював, а саме: вивих правої плечової кістки, що підтверджується Актами форми Н-1, Н-5.
За даним нещасним випадком складено Акти за формою Н-1 та Н-5 від 09.03.2011 року.
Висновком МСЕК від 17.08.2011 року ОСОБА_1 первинно встановлено ступінь втрати професійної працездатності в розмірі 15 % внаслідок трудового каліцтва, групу інвалідності встановлено не було.
Крім зазначеного, позивач, працюючи на даному підприємстві, також отримав і професійні захворювання, які обумовлені умовами, в яких він працював, що підтверджується Актом розслідування хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 від 06.03.2013 року (Форма П-4).
29.04.2013 року ОСОБА_1 пройшов огляд МСЕК, за результатами якого йому було встановлено ступінь втрати професійної працездатності у загальному розмірі 40 %, з яких: первинно 20 % - по ХОЗЛ та 5 % по туговухості, а також 15 % по трудовому каліцтву - повторно та встановлено другу групу інвалідності за загальним захворюванням, безстроково.
Виходячи з медичних документів, акту № 12/2 про нещасний випадок на виробництві, який стався 11 липня 2009 року о 10.30 год., акт розслідування нещасного випадку, який стався 11 липня 2009 року о 10.30 год., акту розслідування хронічного професійного захворювання у ОСОБА_1 , суд першої інстанції вірно дійшов висновку, з яким погоджується і колегія суддів, що у зв'язку з небезпечними умовами праці, низьким рівнем техніки безпеки та впливом комплексу виробничих шкідливих факторів на шахті, позивач отримав професійні захворювання та травму на виробництві.
Також колегія суддів погоджується із вірно визначеним харакетром спірних правовідносин та нормами права, якими ці відносини регулюються, а саме, що між сторонами склалися трудові правовідносини, а оскільки виробнича травма отримана позивачем під час виконання ним трудових обов'язків, то наявні підстави, передбачених ст. ст. 153, 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.
Так, статтею 46 Конституції України передбачено, що право громадян на соціальний захист гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, одним із видів якого є відповідно за ч. 1 ст. 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування - страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Згідно абзацу 9 пункту 5 Рішення Конституційного Суду України N 20-рп/2008 від 08.10.2008 року, положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу І Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до вказаного закону. Проте, право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 1167 ЦК України та ст. 237-1 КЗпПУ їм надано право відшкодувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавством розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам ст. 22 Конституції України.
Згідно частин 1,3 ст. 13 Закону України "Про охорону праці", роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У зв'язку з тим, що відповідно до положень ст. 237-1КЗпП України відшкодувати працівнику моральну шкоду у випадку, передбаченому даною статтею, покладено на власника або уповноважений ним орган, і, як встановлено судом, втрата працездатності позивача настала внаслідок виробничої травми, спричиненої негативними виробничими факторами під час виконання позивачем трудових обов'язків, і моральну шкоду йому заподіяно ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків, а роботодавець не забезпечив створення безпечних умов праці, суд дійшов висновку про необхідність відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Судом першої інстанції надано правову оцінку доводам представника відповідача щодо факту відсутності підстав відшкодування позивачу моральної шкоди, який суд вважає безпідставними, з погоджується і колегія суддів, оскільки вказане спростовується матеріалами справи: факт заподіяння такої шкоди, у зв'язку із виробничою травмою та професійним захворюванням, встановлений медичними довідками та виписними епікризами, про тривалість лікування та перенесений фізичний біль. Так, позивачу у 2005 році було проведено резекцію лівої легені (а. с. 30), він постійно відчуває задишку при незначному фізичному навантаженні, його постійно турбує нападоподібний кашель, все це призводить до важкості та болю у грудній клітині та міжлопатковій ділянці та свистячих хрипів в них, головного болю, та запаморочення, постійного відчуття втоми, загальної слабкості, зниження уваги. Крім того, останній постійно відчуває наслідки травми, у зв'язку з вищезазначеним він позбавлений можливості реалізації своїх намірів в професійній сфері, вимушений постійно приймати лікарські препарати, систематично проходити обстеження та проводити медичні і лікувальні процедури, також обмежений в спілкуванні з оточуючими, в вирішенні своїх побутових потреб, все це вимагає додаткових зусиль для продовження активного громадського життя та підтримання в належному стані здоров'я, що порушує нормальні життєві зв'язки ОСОБА_1 .
Таким чином, встановивши, що виробнича травма позивача та наслідки його професійного захворювання, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", яким було допущено порушення трудового процесу, що підтверджено висновками МСЕК щодо втрати позивачем працездатності, суд першої інстанції вірно дійшов до висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок виробничої травми (постанова Верховного Суду від 20 лютого 2019 року по справі № 211/2524/16-ц).
Розвязуючи питання щодо розміру моральної шкоди, які суд першої інстанції стягнув на користь позивача з відповідача, суд виходив з того, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).
Оскільки закон покладає обов'язок створення безпечних і нешкідливих умов праці, власник або уповноважений ним орган несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, а також за моральну шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок фізичного чи психічного впливу небезпечних умов праці. Власник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його вини.
Відповідно до статті 22 Закону України «Про охорону праці» роботодавець повинен організувати розслідування нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнським об'єднанням профспілок.
Згідно статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Водночас, пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема: виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
При заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
Судом першої інстанції встановлено винні дії відповідача у заподіянні шкоди позивачеві, а також враховано тяжкість зміни його життєвих зв'язків, ступінь втрати ним професійної працездатності, глибину фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого та позбавлення його можливості їх реалізації, тривалість та характер моральних переживань, що пов'язані з перенесенням позивачем фізичного болю, необхідністю вжиття додаткових зусиль для організації свого життя у зв'язку зі ушкодженням здоров'я, інших обставин справи.
Виходячи з норм частини 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Відповідно до частини 1 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Згідно з частинами 1 та 5 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, в даному випадку відповідач несе прямий обов'язок по виплаті позивачу відшкодування з приводу спричинення моральної шкоди.
Рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року у справі № 1-9/2004 (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування), моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Як вбачається з матеріалів справи, акту № 12/2 про нещасний випадок на виробництві, який стався 11 липня 2009 року 0 10.30 год., акт розслідування нещасного випадку, який стався 11 липня 2009 року о 10.30 год., акт розслідування хронічного професійного захворювання у ОСОБА_1 підприємством відповідача не оскаржувалися.
Разом з тим, колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо встановлення медичними документами 40% втрати позивачем працездатності, що є підставою для зменшення розміру моральної шкоди з 200 000 грн. до 80 000 грн., виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до положення п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу фізичних, душевних страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат, їх тривалості, можливості відновлення тощо та з урахуванням всіх обставин справи.
Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції правильно визнав, що відповідач є особою, яка несе відповідальність по відшкодуванню позивачеві моральної шкоди, однак завищив розмір моральної шкоди, який не повинен призводити до збагачення позивача за рахунок відповідача, тому колегія суддів приходить до висновку про зменшення розміру моральної шкоди на користь позивача, а інші доводи відповідача в апеляційній скарзі є необґрунтованими та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Колегія суддів вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини даної справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону, оскільки висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами наявними в матеріалах справи.
За вимогами ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції змінює рішення суду першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні в частині розміру моральної шкоди, яку стягнуто з відповідача на користь позивача з 200 000 грн. до 80 000 грн.
керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" - задовольнити частково.
Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2021 року - змінити, зменшивши розмір стягнутої з Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої йому внаслідок ушкодження його здоров'я з 200 000 грн. до 80 000 грн.
В іншій частині рішення суду - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Т.Р. Куценко
Судді: Е.Л. Демченко
М.О. Макаров