Справа №760/4392/22
1-кс/760/1519/22
16 квітня 2022 року, слідчий суддя Солом'янського районного суду міста Києва
ОСОБА_1 , за участю особи яка виконає обов'язки секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання слідчого слідчого відділення Відділу поліції на станціях залізничного транспорту Головного управління Національної поліції у місті Києві ОСОБА_3 , погоджене прокурором у кримінальному провадженні - прокурором Солом'янської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_4 про застосування до підозрюваного:
ОСОБА_5 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Арциз Одеської області, громадянина України, не одруженого, працюючого не офіційно на СТО (зі слів підозрюваного), зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 раніше не судимого, -
запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 12022100170000066 від 14.04.2022 за ч. 4 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК України) за участю сторін:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
підозрюваного ОСОБА_5
16.04.2022, старший слідчий слідчого відділення ВП на СЗТ ГУ НП у м. Києві за погодженням із прокурором Солом'янської окружної прокуратури міста Києва звернувся до слідчого судді з клопотанням щодо застосування до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, без визначення розміру застави.
Протоколом автоматичного визначення слідчого судді від 16.04.2022 для розгляду зазначеного клопотання визначено слідчу суддю ОСОБА_1 .
Клопотання обґрунтовано наступним:
«Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_5 , 13.04.2022 у ранковий час, прибув на Залізничний вокзал «ст. Київ-Пасажирський», що за адресою: м. Київ, пл. Вокзальна, 1, де вступив у злочину змову з невстановленою досудовим розслідуванням особою, з метою незаконного збагачення за рахунок чужого майна.
Так, ОСОБА_5 , разом з невстановленою досудовим розслідуванням особою, 13.04.2022 приблизно о 20 год. 00 хв., перебуваючи поруч із станцією метро «Вокзальна», помітили раніше незнайомого ОСОБА_8 та вирішили, що у нього при собі можуть перебувати цінні речі. В цей час у ОСОБА_5 та невстановленої досудовим розслідуванням особи, виник раптовий умисел на викрадення чужого майна, з метою особистого збагачення за рахунок майна потерпілого ОСОБА_8 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_5 , разом з невстановленою досудовим розслідуванням особою, підійшли до потерпілого ОСОБА_8 та підчас розмови вирішили вжити алкогольні напої. Після чого направились в сторону ТЦ «Полісся», де поруч з парканом розпивали алкогольні напої.
В цей час, ОСОБА_5 , разом з невстановленою досудовим розслідуванням особою, діючи умисно, відповідно до заздалегідь розподілених ролей, спровокували конфлікт з потерпілим ОСОБА_8 та невстановлена досудовим розслідуванням особа, з метою подавлення волі потерпілого, почала наносити останньому удари в обличчя та голову, та по тілу, від чого потерпілий впав на землю. ОСОБА_5 , разом з невстановленою досудовим розслідуванням особою, нанесли ще кілька ударів ногами по тілу ОСОБА_8 , після чого ОСОБА_5 відкрито, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, в умовах воєнного стану, викрав мобільний телефон марки «Samsung SM-A127F/DSN 32 GB», синього кольору, ІМЕІ НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , вартістю 4500 гривень, який був у силіконовому чохлі, синього кольору, вартістю 200 гривень та в якому знаходилась сім-карта мобільно оператора «Водафон» за номером НОМЕР_3 , яка матеріальної цінності для потерпілого не становить.
Після чого, ОСОБА_9 , утримуючи при собі викрадений мобільний телефон марки «Samsung SM-A127F/DSN 32 GB», синього кольору, ІМЕІ НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , був затриманий працівниками поліції та викрадене майно було вилучено, невстановлена досудовим розслідуванням особа, з місця вчинення злочину зникла.
Злочинними діями ОСОБА_5 та невстановленої досудовим розслідуванням особи, потерпілому ОСОБА_8 було завдано майнової шкоди на загальну суму 4700 гривень.
Таким чином, ОСОБА_5 , своїми умисними діями, які виразились у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), поєднаному із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 186 КК України.
14.04.2022 о 03:00 годині в порядку ст. 208 КПК України ОСОБА_5 затриманий за підозрою у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України (фактичний час затримання 13.04.2022 о 21:15 годині).
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 276 Кримінального процесуального кодексу України, повідомлення про підозру ОСОБА_5 здійснювалось у зв'язку із затриманням особи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення та наявністю достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення, а саме 15.04.2022 року о 14 год. 20 хв. ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
У вчиненні зазначеного кримінального правопорушення підозрюється:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Арциз, Одеської обл., зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючому за адресою: АДРЕСА_3 , громадянину України.
В діях ОСОБА_5 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена ч. 4 ст. 186 КК України.
Вина ОСОБА_5 у кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 4 ст. 186 КК України повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами:
-рапортом поліцейського роти №1 взводу №3 ППОП №1 ГУНП у м. Києві ст. сержанта поліції ОСОБА_10 ;
-протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення ОСОБА_8 ;
-показами потерпілого ОСОБА_8
-протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками за участю потерпілого ОСОБА_8
-протоколом огляду предмету;
-протоколом затримання ОСОБА_5 в порядку ст. 208 КПК України;
-показами свідка ОСОБА_11 ;
-показами свідка ОСОБА_12 ;
-показами свідка ОСОБА_13 ;
-іншими матеріалами в їх сукупності.
Таким чином, є підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_5 вчинив тяжкий злочин, який відповідно до ч. 4 ст. 186 КК України карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'яти роки.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження встановлено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме:
-усвідомлюючи невідворотність покарання за вчинення вказаного кримінального правопорушення, що пов'язане з позбавленням волі, ОСОБА_5 може значний термін переховуватися від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, оскільки останній не має на утриманні дітей чи інших непрацездатних осіб, не працюючий, не одружений, не має постійного джерела доходу, а також місця постійного місця проживання на території м. Києва, тобто не має стійких соціальних зв'язків, що не перешкоджатиме останньому покинути територію міста Києва, з метою ухилення від кримінальної відповідальності за вчинене ним кримінальне правопорушення;
-ризик вчинення іншого кримінального правопорушення. Враховуючи мету, спосіб та обстановку вчинення даного злочину, особу підозрюваного ОСОБА_5 , останній може вчинити інше кримінальне правопорушення. Так, ОСОБА_5 , не має постійного доходу, не працює, суспільно-корисною працею не займається, а тому може продовжити свою протиправну діяльність та вчиняти злочини майнового характеру;
-перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Жоден із більш м'яких запобіжних заходів: домашній арешт, застава, особиста порука, особисте зобов'язання не зможуть запобігти ризикам, передбаченим вище, що підтверджуються вищевикладеними обставинами.
Відповідно до ст. 178 КПК України, при обранні ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, прошу врахувати наступні обставини:
-вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваною вказаного кримінального правопорушення;
-тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному ОСОБА_5 , у разі визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення, в якому він підозрюється;
-вік та стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_5 .
Крім того, питання щодо наявності захворювань, які б вказували про неможливість тримання ОСОБА_5 під вартою і були б підставами для його звільнення встановлюється відповідним висновком лікарської комісії та вирішується у передбаченому законом порядку.
Під час досудового розслідування не встановлено будь-яких даних про те, що підозрюваний не може утримуватися в Київському слідчому ізоляторі, не встановленого того, що підозрюваний має хронічні захворювання, що у відповідності до «Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України віл 15.08.2014 №1348/5/572 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 20.08.2014 за № 990/25767.
Вищевикладене свідчить про неможливість запобігання наявним ризикам, які передбачені п. п. 1, 3, 4 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, забезпечення належного виконання підозрюваним процесуальних обов'язків та його належну поведінку, шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Прошу суд врахувати, що міра запобіжного заходу має на меті попереджати спроби особи вчиняти дії щодо перешкоджання здійсненню правосуддя, а не бути лише наслідком такого перешкоджання.»
Згідно з ч. 4 ст. 107 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) фіксування судового засідання здійснювалось за допомогою технічних засобів.
У судовому засіданні прокурор підтримав доводи та вимоги, викладені у клопотанні, просив його задовольнити, вказуючи на те, що ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, що, а також наведені ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) підтверджуються зібраними у провадженні та доданими до клопотання доказами.
Захисник підозрюваного, як і він сам, заперечували проти задоволення клопотання, просили у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовити.
Зокрема, захисник звернув увагу на відсутність обставин, які свідчать про необхідність обрання підозрюваному запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Зауважив, що підозрюваний з 15- річного віку є сиротою, раніше не притягувався ані до кримінальної, ані до адміністративної відповідальності.
Захисник також просив звернути увагу на відсутність підстав вважати, що обрання підозрюваному більш м'якого запобіжного заходу буде негативно впливати на досудове розслідування, адже поведінка самого підозрюваного свідчить про протилежне, оскільки останній співпрацює зі слідством, визнає свою причетність до кримінального правопорушення та оспорює лише обставини його вчинення, зокрема, відсутність завчасного умислу. Захисник наголосив, що підозрюваний має намір відшкодувати потерпілому завдані збитки.
З огляду на зазначені обставини, сторона захисту просила задовольнити клопотання частково, зокрема, застосувати до підозрюваного запобіжний захід у виді домашнього арешту у нічний час доби.
Заслухавши сторін кримінального провадження, дослідивши матеріали клопотання та додані до нього докази, слідчий суддя вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, до повноважень слідчого судді належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 8 КПК України, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ч. ч. 1 - 2 ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
За змістом ст. 131 КПК України, одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є запобіжні заходи.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що:
1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;
3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Положеннями ч. 1 ст. 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Частиною 2 ст. 177 КПК України передбачено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Положеннями частини 2 вказаної статті покладено на слідчого суддю обов'язок постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.
Як свідчать матеріали провадження, повідомлення про підозру ОСОБА_5 від 15.04.2022 відповідає вимогам ст. 277 КПК України за своїм змістом та на даному етапі сумнівів щодо її законності або порушення порядку вручення не викликає.
Суд ураховує, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві, проте зважаючи на вимоги, закріплені у статті 9 КПК України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд в цьому контексті враховує позиції Європейського суду з прав людини викладені в його рішеннях.
Зокрема, за змістом п. 175 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, також вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28.10.1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року).
Обґрунтованість підозри повинна бути визначена з урахуванням положень ст. 94 КПК України, зокрема в тому, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
На даному етапі судового провадження суд не вирішує питання про оцінку доказів для визнання підозрюваного винуватим чи невинуватим у вчиненні злочину, адже судове провадження наразі не завершено, докази сторін в повному обсязі судом не досліджено, і відповідно до ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, має оцінити після завершення дослідження кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Враховуючи вимоги чинного кримінального процесуального законодавства, під час розгляду клопотань на стадії досудового розслідування, слідчий суддя має переконатись, що сукупність матеріалів на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі є достатньою для висновку про обґрунтованість підозри, яка не є сама по собі актом притягненням особи до відповідальності, а є лише сукупністю даних, які переконують об'єктивного спостерігача, що особа могла бути причетною до вчинення конкретного злочину.
За таких умов, дослідивши матеріали клопотання та долучені до нього документи, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи сукупність зібраних доказів щодо пред'явленої підозри, з точки зору достатності та взаємозв'язку, слідчий суддя приходить до висновку про наявність у провадженні доказів, передбачених параграфами 3-5 Глави 4 КПК України (показання, речові докази і документи та інші), які свідчать про обґрунтованість підозри у вчиненні кримінального правопорушення, які могли б об'єктивно зв'язувати його з ними, тобто підтвердити існування фактів та інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що підозрювана могла вчинити дане кримінальне правопорушення.
Разом з тим, слідчий суддя зауважує, що згідно вимог чинного законодавства, сама по собі наявність обґрунтованої підозри не може бути самостійною підставою для застосування до підозрюваного запобіжного заходу, за відсутності хоча б одного з ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Звертаючись з клопотанням, слідчий вказав на наявність у даному випадку ризиків, передбачених п.п. 1, 4 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
В обґрунтування ризику можливості переховуватися від органу досудового розслідування, прокурор посилається на відсутність у підозрюваного стійких соціальних зв'язків, місця постійного проживання на території міста Києва, постійного джерела доходу, відсутність на утриманні дітей чи інших непрацездатних осіб, що не перешкоджатиме підозрюваному покинути територію міста Києва з метою реалізації спроби уникнення кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення.
Також в клопотанні, слідчий посилається на вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання останнього винним у його вчиненні.
Слідчий суддя звертає увагу, що вказані обставини суд не може оцінювати в якості ризиків, оскільки такі обставини повинні бути оцінені судом лише відповідно до ст. 178 КПК України, тобто як додаткові відомості, які посилюють існування певних ризиків.
Тяжкість покарання сама по собі не може бути ризиком, так, в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Becciev v. Moldova», «Свершов проти України», «Єлоєв проти України», «Тимошенко проти України», «Луценко проти України») наголошувалось, що тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою. Крім того, суд вважає доречним взяти до уваги пункт 21 рішення ЄСПЛ у справі «Подвезько проти України» (заява № 74297/11), де суд також встановлював, що пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає надання переконливого обґрунтування органами влади будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є. Аргументи «за» і «проти» звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою (див. рішення від 4 жовтня 2005 року у справі «Бекчієв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява № 9190/03, пункти 56 і 59, з подальшими посиланнями).
Наведена позиція ЄСПЛ свідчить про те, що взагалі будь-які ризики не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), та мають підтверджуватися фактичними даними. Отже, сама по собі тяжкість покарання ще не свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Разом з тим, оскільки суд вважає доведеним існування ризику, передбаченого п. 5, ч. 1 ст. 177 КПК України (вчинити інше кримінальне правопорушення), то погоджується з існуванням підстав для застосування щодо підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу.
Існування відповідного ризику підтверджується, зокрема, метою, способом та обстановкою вчинення підозрюваним інкримінованого злочину.
Проте суд наголошує, що ст. 183 КПК України регламентовано, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом. Кримінально-процесуальним законом визначено вичерпний перелік випадків можливості його застосування.
Відповідно до ст. 176 КПК України запобіжними заходами є: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою.
Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зав'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
На думку суду, наведені прокурором обставини та докази на їх підтвердження свідчать про доведеність обставин, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 194 КПК України, а саме наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого злочину, як і обставини, передбаченої п. 2, тобто існування ризиків. Але як клопотання, так і пояснення прокурора надані в судовому засіданні не містять конкретних доводів та обґрунтованого мотивування того, що інший більш м'який запобіжний захід не буде достатнім для запобіганню встановлених у судовому засіданні ризиків, тобто обов'язкового елементу для вирішення питання застосування запобіжного заходу, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 194 КПК України.
За таких обставин суд позбавлений можливості виконати вимоги п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 196 КПК України, якими передбачено, що в ухвалі про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд, зокрема зазначає посилання на докази, які обґрунтовують обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Слідчий суддя вважає, що прокурором у судовому засіданні не доведено ризик того, що підозрюваний ОСОБА_5 може переховуватись від органів досудового розслідування або суду. Достатніх доказів на доведення вказаного ризику стороною обвинувачення не надано.
Також, слідчий суддя звертає увагу, що саме по собі посилання в клопотанні на наявність ризику перешкоджання кримінальному провадженню за відсутності належного обґрунтування його існування не дає достатньої підстави слідчому судді врахувати такий ризик при обранні запобіжного заходу.
Слідчим суддею враховано каяття підозрюваного у судовому засіданні, поведінку підозрюваного в частині співпрацювання з органами досудового розслідування, обіцянку не переховуватись від них.
Разом з тим, взято до уваги дані про особу підозрюваного, зокрема його вік, а також те, що він має місце роботи - працює на станції технічного обслуговування, проживає в цивільному шлюбі в орендованій квартирі в АДРЕСА_2 (на підтвердження чого надано договір оренди від 21.03.2022 із строком дії до 21.09.2022) а також ту обставину, що підозрюваний до моменту вчинення інкримінованого правопорушення раніше не притягувався до кримінальної відповідальності.
Аналіз наведених обставин та вимог закону дозволяє зробити висновок про те, що прокурор у судовому засіданні не довів об'єктивними доказами, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Крім того, суд зауважує, що з урахуванням практики ЄСПЛ, зокрема, позицій, викладених у рішеннях від 25.03.2021 у справі «Авраімов проти України» (заява № 71818/17) та від 09.04.2020 у справі «Дикусаренко проти України»
(заяви № 7218/19 та № 17854/19) під час встановлення того, чи є умови тримання такими, «що принижують гідність» у розумінні статті 3 Конвенції, серйозний брак простору у в'язничних камерах вважається дуже впливовим чинником та може становити порушення як сам по собі, так і в сукупності з іншими недоліками (див. рішення у справі «Муршіч проти Хорватії» [ВП] (<...>) [GC], заява № 7334/13, пункти 96-101 та 136-141, ЄСПЛ 2016). Зокрема у п.п. 48, 49 рішення від 25.03.2021 звернуто увагу на те, що: «у цій справі Уряд не вказав, скільки ув'язнених фактично трималося у камері із заявником, і не спростував його твердження щодо цього або щодо площі камери (див. пункт 32). За цих обставин Суд не може не приділити увагу твердженням заявника і доходить висновку, що у період з 04 травня по 13 серпня 2017 року він перебував у камері, в якій на нього припадало 1,4 кв.м особистого простору, що значно менше мінімального стандарту в 3 кв.м у густозаселеній тюремній камері (див. згадане рішення у справі «Муршіч проти Хорватії» (<...>), пункт 110). Отже, виникає обґрунтована презумпція порушення статті 3 Конвенції (там само, пункт 137), і Уряд не спростував цю презумпцію доводом про існування факторів, здатних належним чином компенсувати гострий брак особистого простору».
Встановивши факт порушення ст. 3 Конвенції, ЄСПЛ у відповідних справах в якості відшкодування, як правило, присуджує заявникам від 4 до 10 тисяч євро.
Отже, вбачається, що звертаючись з клопотанням про застосування такого вагомого та виняткового запобіжного заходу, як тримання під вартою, сторона обвинувачення має в т.ч. довести, що умови ув'язнення відповідатимуть встановленим стандартам, не принижуватимуть гідність особи в контексті ст. 3 Конвенції, тобто становитимуть не менше мінімального стандарту в 3 кв. м. на особу у тюремній камері. Проте відповідних підтверджень матеріали клопотання, що є предметом розгляду, не містять.
Проаналізувавши все зазначене в сукупності, на переконання слідчого судді, в даному випадку запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту є достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні та відповідатиме як вимогам національного законодавства, так і практиці ЄСПЛ.
Відповідно до приписів ч. 1 та ч. 2 ст. 181 КПК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Згідно ч. 6 ст. 181 КПК України строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому ст. 199 цього Кодексу. Сукупний строк тримання особи під домашнім арештом під час досудового розслідування не може перевищувати шести місяців. По закінченню цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.
З огляду на викладене, беручи до уваги особу підозрюваного, наявність у підозрюваного місця роботи та місця проживання, відсутність фактів притягнення до кримінальної відповідальності до моменту вчинення інкримінованого правопорушення, враховуючи положення ч. 4 ст. 194 КПК України, клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , необхідно задовольнити частково, обравши запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту в межах строку досудового розслідування, який буде достатнім для неухильного виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
Слідчий суддя враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 196 КПК України в ухвалі про застосування запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, зазначаються конкретні обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 цього Кодексу, що покладаються на підозрюваного, обвинуваченого, та у випадках, встановлених цим Кодексом, строк, на який їх покладено.
З урахуванням обраного запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту та приписів ст. 211 КПК України підозрюваний підлягає негайному звільненню з-під варти в залі суду.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 176-178, 183, 184, 193, 194, 196, 197, 370 -372 КПК України, слідчий суддя
Клопотання задовольнити частково.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_2 , який полягає в забороні цілодобово залишати житло за зазначеною адресою за виключенням надання невідкладної медичної допомоги.
Звільнити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти негайно в залі суду.
Зобов'язати підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , негайно прибути до місця свого проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_2 .
Строк дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту визначити в межах строку досудового розслідування: 59 (п'ятдесят дев'ять) днів.
Покласти на ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України строком на 59 (п'ятдесят дев'ять) днів, а саме:
- прибувати до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду за кожною вимогою;
- не відлучатись з місця проживання ( АДРЕСА_2 ), без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про необхідність зміни свого місця проживання;
- утримуватися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні № 12022100170000066 від 14.04.2022.
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що відповідно до статті 181 КПК України працівники органу Національної поліції з метою контролю за його поведінкою мають право з'являтися в житло, під домашнім арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов'язаних із виконання покладених на нього обов'язків.
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що у разі невиконання покладених на нього обов'язків до нього може бути застосований більш суворий запобіжний захід.
Виконання ухвали доручити органу Національної поліції за місцем проживання підозрюваного.
Строк дії ухвали до 13.06.2022 включно.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1