Номер провадження 3/754/966/22
Справа №754/2085/22
Іменем України
08 квітня 2022 року суддя Деснянського районного суду м. Києва Панченко О.М., розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
проживає: АДРЕСА_1
за ст.ст. 124, 122 - 4 КУпАП,
Відповідно до протоколів про адміністративні правопорушення серії ААД№ 238406 та ААД № 238407, складених 25.01.2022 року, 26.12.2021 року о 14 год. 30 хв. в м. Київ, вул. Лаврухіна, 8 водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Атаман А -092Н6 д.н.з. НОМЕР_1 під час зміни напрямку руху не витримав безпечного бокового інтервалу та здійснив наїзд на транспортний засіб «БМВ 320Д» д.н.з. НОМЕР_2 та будучи причетним до ДТП залишив місце події. Внаслідок ДТП обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Таким чином, ОСОБА_1 своїми діями порушив п. 10.1; 13.1 Правил дорожнього руху та скоїв адміністративні правопорушення передбачені ст. ст. 124, 122 - 4 КУпАП.
В судове засідання ОСОБА_1 двічі не з'явився, повідомлявся про день та час розгляду протоколу про адміністративне правопорушення належним чином, шляхом направлення смс повідомлень.
Суд, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.
Так, відповідно до вимог ст. 268 КУпАП - участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ст.ст. 122-4, 124 КУпАП не є обов'язковою, а неявка особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не перешкоджає розгляду справи у його відсутність.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Європейський суд у своїй практиці широко тлумачить дане питання, основним у якому є доступ до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
В той же час, Європейський суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.
Заборона зловживання правом знайшла своє закріплення у статті 17 Конвенції, згідно якої жодне з положень Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Статтею 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 124 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.
Як роз'яснено в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року № 14 суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, може бути будь-яка особа, яка бере безпосередню участь у процесі руху на дорозі як пішохід, водій, пасажир, погонич тварин. При цьому пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна має бути наслідком порушення Правил дорожнього руху.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Відповідно до загальних положень ПДР України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. N 1306, правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Особа, яка створила такі умови, зобов'язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху.
Пунктом 2.3 б) Правил дорожнього руху України встановлено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
У разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов'язаний: негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди; увімкнути аварійну сигналізацію і встановити знак аварійної зупинки відповідно до вимог пункту 9.10 цих Правил; не переміщати транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди; вжити можливих заходів для надання домедичної допомоги потерпілим, викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги, а в разі відсутності можливості вжити зазначених заходів звернутися по допомогу до присутніх і відправити потерпілих до закладу охорони здоров'я; у разі неможливості виконати дії, перелічені в підпункті "г" пункту 2.10 цих Правил, відвезти потерпілого до найближчого лікувального закладу своїм транспортним засобом, попередньо зафіксувавши розташування слідів пригоди, а також положення транспортного засобу після його зупинки; у лікувальному закладі повідомити своє прізвище та номерний знак транспортного засобу (з пред'явленням посвідчення водія або іншого документа, який посвідчує особу, реєстраційного документа на транспортний засіб) і повернутися на місце пригоди; повідомити про дорожньо-транспортну пригоду орган чи уповноважений підрозділ Національної поліції, записати прізвища та адреси очевидців, чекати прибуття поліцейських; вжити всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організувати об'їзд місця пригоди;до проведення медичного огляду не вживати без призначення медичного працівника алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, які входять до офіційно затвердженого складу аптечки) (п. 2.10 Правил дорожнього руху).
Згідно п. 13.1 Правил дорожнього руху, водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.
Відповідно до п. 10.1 Правил дорожнього руху, перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.
Згідно зі ст. 245 КУпАП, одним з завдань провадження в справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до вимогами ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення, в числі інших визначених законом обставин, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
В силу ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку відповідним органом встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інших обставин справи, що мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненням особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, а також іншими документами.
З огляду на викладене, суд вбачає наявність вини ОСОБА_1 в скоєнні правопорушень, передбачених ст.ст. 124, 122-4 КУпАП, що підтверджується матеріалами справи: протоколами про адміністративні правопорушення та рапортом, схемою місця ДТП, складеними уповноваженою на те особою, письмовими поясненнями водія ОСОБА_1 та власника іншого транспортного засобу ОСОБА_2 , який в момент ДТП був відсутній у своєму транспортному засобі.
Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, виходячи з напрямку руху транспортних засобів та їх розташування після зіткнення, місця зіткнення, характеру пошкоджень на транспортних засобах, суд приходить до висновку про порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху України, що призвело до дорожньо - транспортної пригоди.
Статтею 40-1 КУпАП передбачено, що судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.
На підставі викладеного, враховуючи характер вчиненого правопорушення, наявні дані про особу правопорушника та керуючись ст. ст. 283, 284 КУпАП ,Суддя,
Визнати винуватим ОСОБА_1 в скоєнні адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст. 124, 122-4 КУпАП і піддати його адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі 20 (двадцяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 850 грн.
На підставі п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 496.20 грн.
Штраф має бути сплачений не пізніше, як через п'ятнадцять днів з дня вручення постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
У разі несплати штрафу у вищезазначений строк постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення стягується подвійний розмір штрафу, а також витрати на облік вчиненого правопорушення.
Строк пред'явлення постанови до виконання - 3 місяці.
Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником або на неї може бути внесено протест прокурора протягом десяти днів з дня винесення постанови і набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги чи протесту прокурора.
Апеляційна скарга, протест прокурора подаються до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва.
Суддя: О.М. Панченко