Справа №367/7868/20
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/1331/2022
15 лютого 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.
при секретарі Баллі Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Проценка Миколи Миколайовича на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 30 листопада 2020 року (суддя Карабаза Н.Ф.) про забезпечення позову до подання позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання майна сумісним майном подружжя, визначення частки померлої, визнання права власності на майно в порядку спадкування,
встановив:
у листопаді 2020р. ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви шляхом накладення арешту на належні на праві власності ОСОБА_4 о: нежитлове приміщення, загальною площею 52,1кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 84,42кв.м, житловою площею 52,8кв.м; будівлю магазину, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 63,2кв.м; земельну ділянку, площею 0,0153га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер: 3210900000:01:006:0001.
Обґрунтовуючи заяву, ОСОБА_2 посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_5 , яка з 28 вересня 1989 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 13 липня 2018 року він звернувся до Ірпінської міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини померлої ОСОБА_5 , у зв'язку із чим була зареєстрована спадкова справа № 252/2018.
ОСОБА_2 зазначав, що за час шлюбу його батьками було придбано вищезазначене майно, що є сумісною власністю подружжя, однак зареєстроване на праві власності лише за ОСОБА_4 , який планує продати це майно, тому він має намір звернутися до Ірпінського міського суду Київської області із позовною заявою про визнання майна сумісним майном подружжя, визначення частки померлої, визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 30 листопада 2020 року заяву задоволено. Накладено арешт на: нежитлове приміщення, загальною площею 52,1кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві власності ОСОБА_4 ; квартиру
АДРЕСА_2 , загальною площею 84,42кв.м, житловою площею 52,8кв.м, що належить на праві власності ОСОБА_4 ; будівлю магазину, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 63,2кв.м, що належить на праві власності ОСОБА_4 ; земельну ділянку площею 0,0153га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер: 3210900000:01:006:0001, що належить на праві власності ОСОБА_4 .
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Проценко М.М. просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовити в повному обсязі.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Проценко М.М. зазначає, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25 травня 2020 року з ОСОБА_4 стягнуто на користь ОСОБА_1 борг у сумі 1 485 000грн, 3% річних у розмірі 181373грн 42коп. На виконання рішення суду був виданий виконавчий лист, який перебуває на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Київської області Бурка А.М. У забезпечення позову ОСОБА_1 було накладено арешт на майно, яке належить ОСОБА_4 , тому вжиті ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 30 листопада 2020 року заходи забезпечення позову перешкоджають примусовому виконанню рішення суду.
Адвокат Проценко М.М. стверджує, що задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції не здійснив оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з'ясував співмірності виду забезпечення позову позовним вимогам, не оцінив рівноцінності заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, жодним чином не обґрунтував необхідності вжиття таких заходів, пославшись лише на загальні норми процесуального права.
Представник ОСОБА_1 вважає, що судом першої інстанції залишено поза увагою, що заява про забезпечення позову є недостатньо обґрунтованою та її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в майбутньому, що сторони у справі є родичами, тому даний спір є штучним і спрямованим на те, щоб не допустити звернення стягнення на вказане нерухоме майно, на яке накладений арешт у межах виконавчого провадження.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Щербина Л.А. просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, та зазначає, що ОСОБА_1 не є учасником справи, а подання даної апеляційної скарги є зловживанням апелянтом своїми процесуальними правами, оскільки забезпечення позову жодним чином не впливає на права та інтереси ОСОБА_1
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду апеляційної скарги, у судове засідання не з'явилися, направили до апеляційного суду заяви про розгляд справи у їх відсутність, що не суперечить положенням ст. 372 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Проценка М.М., який підтримав апеляційну скаргу, пояснення представника ОСОБА_2 - адвоката Щербини Л.А., яка просила залишити ухвалу суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що не вжиття заходів забезпечення позову в майбутньому може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції є обґрунтованим.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою, другою статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обирати такий спосіб, який у найбільший мірі спрямований на забезпечення предмету спору.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов може забезпечуватися, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Процесуальний закон передбачає право особи у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову подати до суду заяву про забезпечення позову, як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.
Частиною третьою статті 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з
фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову ОСОБА_2 посилався на те, що він має намір подати позов до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання майна сумісним майном подружжя, визначення частки померлої, визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.
Необхідність застосування заходів забезпечення позову ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_5 , яка з 28 вересня 1989 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 . За час шлюбу його батьками було придбано спірне майно, що є сумісною власністю подружжя, однак зареєстроване на праві власності лише за ОСОБА_4 , який має намір продати зазначене майно, що є порушенням прав заявника, як спадкоємця померлої ОСОБА_5 , а невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього судового рішення та порушить право на ефективний захист.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Перевіривши викладені заявником обставини, виходячи з положень статті 151 ЦПК України, суд першої інстанції вважав їх достатніми для обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення, вид забезпечення позову є співмірним з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не встановив наявність спору між сторонами, колегія суддів вважає безпідставними, так як заява ОСОБА_2 подана до пред'явлення позову, що не давало можливості встановити суду першої інстанції наявність спору між сторонами.
Крім того, з доданих до заяви про забезпечення позову копій документів, зокрема
копій свідоцтва про право власності від 23 липня 2003 року, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №92702560, договору купівлі-продажу квартири від 12 серпня 2005 року, номер в реєстрі 2305; витягу з державного реєстрі правочинів №1347347, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №8480521 від 28 вересня 2005 року, акту державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію від 14 лютого 2006 року, інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №67913450, договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 листопада 2018 року, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №147085486, вбачається, що спірне нерухоме майно належить на праві власності ОСОБА_4 .
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Отже, ОСОБА_4 , як власник спірного майна, може у будь-який час розпорядитися своїм майном, що у подальшому може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення майбутнього позову.
Немає підстав вважати, що застосування заходу забезпечення позову, призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_1 , оскільки вона не є власником чи співвласником спірного майна, як встановлено під час апеляційного розгляду, судове рішення, яким з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 стягнена сума боргу, не набрало законної сили, та є предметом апеляційної перевірки.
Доводи апеляційної скарги про не доведення заявником необхідності вжиття заходів забезпечення позову, є безпідставними, оскільки в заяві про забезпечення позову заявником викладено підстави, у зв'язку із якими він просить забезпечити позов, зокрема, ОСОБА_2 зазначив, що відчуження майна ОСОБА_4 унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення майбутнього позову та захист його прав.
Посилання у апеляційній скарзі, що сторони у даній справі є родичами, не виключає виникнення між ними спору з приводу спірного майна і не позбавляє позивача право звернутися за захистом своїх інтересів.
Також колегією суддів встановлено, що ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 11 січня 2021 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання майна сумісним майном подружжя, визначення частки померлої, визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 18 жовтня 2021 року у справі призначено підготовче засідання на 14 лютого 2022 року.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що ухвала судом першої інстанції постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для її скасування не вбачає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Проценка
Миколи Миколайовича залишити без задоволення, ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 30 листопада 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.А. Семенюк