03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/2212/2022
10 лютого 2022 року м. Київ
Справа № 756/3137/19
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Махлай Л.Д., Немировської О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП», яка подана представником Карапетяном Арменом Рафіковичем, на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 серпня 2021 року, ухвалене у складі судді Жука М.В.,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» до ОСОБА_1 , неповнолітньої ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_1 , треті особи - ОСОБА_3 , Служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації про виселення,
встановив:
У березні 2019 року позивач ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» звернувся до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про виселення.
В обґрунтування позову посилається на те, що 16.10.2007 року між ТОВ Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 06-07-и/38, відповідно до умов якого банком надано позичальнику кредит у розмірі 90 000 доларів США зі строком користування до 14.10.2027 року та сплатою 13 % річних, що були використанні нею для придбання квартири АДРЕСА_2 , яку в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором нею передано банку в іпотеку за договором 16.10.2007 року.
В подальшому 26.12.2018 року право вимоги за кредитним договором та іпотечним договором банком відступлено ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП», яке у зв'язку із невиконанням ОСОБА_3 зобов'язання за кредитним договором, було направлено вимогу про усунення порушень та повернення заборгованості за кредитним договором. У зв'язку із невиконанням ОСОБА_3 зазначеної вимоги Товариством було звернуто стягнення на предмет іпотеки на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на квартиру.
Оскільки ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» є єдиним власником квартири АДРЕСА_2 , проживання, реєстрація в якій відповідачів та третьої особи порушують його право на користування та розпорядженням належного позивачу майна, з урахуванням того, що відповідачі в порушення умов іпотечного договору були зареєстровані у спірній квартирі без згоди іпотекодержателя, ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП», змінивши підставу позову, просить суд виселити та зняти з реєстрації всіх мешканців квартири АДРЕСА_2 , що складається з однієї жилої кімнати, загальною площею 34,0 кв.м., житловою площею 16 кв.м., а саме ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 10 серпня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.Груп» Карапетян А.Р. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що у зв'язку із невиконанням ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором Товариством було звернуто стягнення на предмет іпотеки на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на квартиру. Єдиним власником квартири є позивач, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 168077860. На час подачі апеляційної скарги право власності позивача на квартиру не оскаржується.
Встановлено також, що відповідачі були вселені до спірного житлового приміщення у 2011 та 2012 році як члени сім'ї колишнього власника - ОСОБА_3 , який був позбавлений права власності на квартиру, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки. Таким чином, відповідачі не являються членами сім'ї позивача, спільним побутом не були пов'язані, жодних угод щодо права користування житловим приміщенням із власником квартири не укладали. Тому право користування квартирою у відповідачів фактично підпадає під поняття сервітуту (статті 395, 397, 403 ЦК України).
Встановивши, що відповідачі користувались спірною квартирою із згоди колишнього власника ОСОБА_3 під час дії сервітуту, на час розгляду справи обставини, які були підставою для встановлення сервітуту, припинились, тому суд першої інстанції зробив неправильний висновок про те, що право користування відповідачів чужою квартирою не припинилось і вони мають право нею користуватись.
Відповідачі користуються спірною квартирою, що була придбана за кредитні кошти, які попередній власник ОСОБА_3 отримала на підставі кредитного договору.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції зазначає, що відповідачі не можуть бути позбавлені права користування квартирою без надання їм іншого житла (ст. 109 ЖК УРСР).
Враховуючи норми ст. 109 ЖК УРСР та ст. 379 ЦК України, у поєднанні із главою 26 ЦК України, виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об'єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення в цілому, що передано в іпотеку, то виселення без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення не допускається.
Не зважаючи на те, що судом було встановлено, що квартира, у якій мешкають відповідачі, була придбана за кредитні кошти, суд, відмовляючи у задоволені позову, помилково застосував ст. 109 ЖК УРСР.
Також суд першої інстанції не надав жодної оцінки тому, що відповідачі були зареєстровані у квартирі після укладання іпотечного договору без згоди іпотекодержателя, що є порушенням п. 8.1.10 Іпотечного договору.
В судове засідання представник позивача не з'явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, 19 січня 2022 року представник позивача ОСОБА_4 засобами електронного зв'язку подав заяву, в якій просив розглянути справу без участі сторони апелянта та просив задовольнити апеляційну скаргу.
Відповідач ОСОБА_5 особисто та як законний представник ОСОБА_2 , а також третя особа ОСОБА_3 вважали доводи апеляційної скарги безпідставними та просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Представник третьої особи Служби у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, подав письмову заяву, в якій просив розглядати справу за відсутності представника третьої особи, рішення суду залишити в силі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, вислухавши пояснення відповідача та третьої особи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що квартира, в якій проживають відповідачі, була придбана за кредитні кошти, що надавалися з метою її придбання, іншого житла вони не мають, виходячи з їх віку та соціального стану вони відносяться до незахищеної групи населення, тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для їх виселення без надання іншого житла, оскільки таке втручання в їх право не є пропорційним вимозі фінансової установи, що набула права власності на займане ними житло в порядку задоволення вимог іпотекодержателя й відповідно несе усі ризики пов'язані з набуттям права власності на обтяжену нерухомість.
Проте погодитись у повному обсязі з висновком суду першої інстанції неможливо, оскільки він зроблений без з'ясування усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, та з неправильним застосуванням норм матеріального права.
За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якого є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, відповідно до частини другої якої громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.
Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.
Отже, відповідно до вимог вищевказаних норм та правових висновків Верховного Суду, зокрема в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18, при вирішенні питання щодо виселення мешканців із житлового приміщення при зверненні стягнення на нього важливо встановити факт придбання житла за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи.
Як встановлено з матеріалів справи, 16.10.2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 06-07-И/38, відповідно до п. 2.1 якого банк надає позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в сумі 90 000 доларів США з оплатою по процентній ставці 13% річних (а.с. 8-10, т. 1).
Пунктом 2.3 договору визначено, що кредитні ресурси отримані позичальником за цим договором використовуються за цільовим призначенням для придбання однокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 34,0 кв.м, житловою площею 16 кв.м.
За змістом п. 5.1 договору забезпеченням виконання зобов'язань за цим договором є застава нерухомості (іпотека) однокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 34,0 кв.м, житловою площею 16 кв.м., позичальник зобов'язується в день отримання кредитних ресурсів укласти договір застави (іпотеки) одночасно з укладанням договору купівлі-продажу зазначеної нерухомості.
16.10.2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 укладений іпотечний договір, відповідно до п. 1 іпотекодавець передає в заставу (іпотеку) іпотекодержателю наступне нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 6-7, т.1).
Відповідно до п. 2 іпотечного договору предмет іпотеки придбаний іпотекодавцем на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Скляром О.Л. 16.10.2007 року за реєстровим № 3881, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 16.10.2007 року за реєстраційним № 2419668.
Згідно п. 4 іпотечного договору зазначена у п. 1 цього договору квартира передається в іпотеку, як забезпечення повернення кредитних ресурсів, виданих за кредитним договором № 06-07-И/38 від 16.10.2007 року на суму 90 000 доларів США строком до 15.10.2027 року, а також сплати процентів за користування кредитними ресурсами, виходячи з процентної ставки 13% річних, а також комісійної винагороди за кредитним договором, неустойки за цим договором або за кредитним договором, враховуючи відшкодування збитків, завданих прострочкою платежів за кредитним договором, відшкодування по зверненню стягнення на предмет іпотеки в повному обсязі (в тому числі за виконавчим написом), визначеному на момент фактичного задоволення вимог; у випадку зміни сторонами кредитного договору процентної ставки за користування кредитними ресурсами, іпотекодавець зобов'язується невідкладно укласти з іпотекодержателем відповідно додаткову угоду до цього договору.
Пунктом 8.1.10 іпотечного договору визначено, що іпотекодавець зобов'язаний не реєструвати в квартирі, що є предметом іпотеки, будь-яких осіб без згоди іпотекодержателя.
Зі змісту акту обстеження житлово-побутових умов Служби у справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 20.07.2016 року вбачається, що за адресою: АДРЕСА_2 , проживають ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 (а.с. 45, т. 1).
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками є ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (а.с. 81, т.1).
Таким чином, як вбачається зі змісту кредитного договору № 06-07-И/38 від 16.10.2007 року та іпотечного договору від 16.10.2007 року, сума отриманого ОСОБА_3 кредиту - 90 000 доларів США, відповідає вартості квартири АДРЕСА_2 , що була передана нею в іпотеку, та саме за вказані кредитні кошти було придбано предмет іпотеки.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції третя особа ОСОБА_3 особисто підтвердила, що квартира, яка є предметом іпотеки, та знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , була придбана нею виключно за кредитні кошти в сумі 90 000 доларів США.
Таким чином, доводи апеляційної скарги представника позивача у викладеній частині є обґрунтованими, оскільки суд першої інстанції, залишивши поза увагою зазначену обставину, не звернув уваги на приписи ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР, якою як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.
Отже, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення частини другої ст. 109 ЖК УРСР про необхідність обов'язкового надання відповідачам одночасно з виселенням з квартири іншого постійного жилого приміщення, оскільки іпотечне майно придбане за рахунок кредитних коштів, що підтверджено іпотекодавцем ОСОБА_3 .
У постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 334/7331/15-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду погодився з рішенням суду першої інстанції про те, що відповідно до положень статті 40 Закону України «Про іпотеку» і статті 109 ЖК Української РСР відповідачі, які у добровільному порядку не звільнили житловий будинок, придбаний за рахунок кредитних коштів, на який рішенням суду звернено стягнення у рахунок погашення кредитної заборгованості, підлягають виселенню в судовому порядку.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 27 липня 2021 року у справі № 635/102/14-ц , аналіз положень статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що виселення з предмета іпотеки без надання іншого житла можливе у випадку придбання житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, за рахунок кредитних коштів. У такому випадку при укладенні кредитного та іпотечного договорів позичальник та іпотекодавець усвідомлюють наслідки, які можуть настати при невиконанні або порушенні ними своїх зобов'язань за договорами, у вигляді виселення з предмета іпотеки без надання іншого житла. Інше тлумачення наведених норм матеріального права відкриває позичальнику за кредитним договором та іпотекодавцю можливість недобросовісного здійснення своїх прав та порушення зобов'язань за вищевказаними договорами, оскільки за таких обставин буде знівельовано мету і сутність права іпотекодержателя задовольнити забезпечену іпотекою вимогу у спосіб, передбачений законом.
Разом з тим, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову колегія суддів вважає правильним, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 8.4.3 іпотечного договору від 16.07.2007 року, укладеного між ВАТ Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства України, в разі, коли в момент настання терміну виконання іпотекодавцем зобов'язань, забезпечених іпотекою за цим договором, вони не будуть виконані.
Згідно п. 8.4.8 іпотечного договору іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки у разі неналежного виконання іпотекодавцем будь-яких умов кредитного договору, у тому числі, але не обмежуючись переліченим нижче, у разі несвоєчасної чи неповної сплати ануїтетних платежів, несвоєчасного повернення сум зобов'язань за кредитним договором, в тому числі кредиту, процентів, комісійної винагороди, неустойки; право звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель набуває також, якщо іпотекодержатель, відповідно до п. 3.4 кредитного договору заявить іпотекодавцю вимогу повернути кредит та сплатити проценти, комісійну винагороду до настання строку, зазначеного у п. 3.2 кредитного договору, а іпотекодавець не виконає зазначене зобов'язання.
Пунктом 10 іпотечного договору звернення стягнення на заставлене за цим договором майно здійснюється на розсуд іпотекодержателя або за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса або іпотекодержателем самостійно на умовах цього договору.
Відповідно до п. 11.3.1 іпотечного договору задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язань за кредитним договором у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
Як встановлено з матеріалів справи, рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року в цивільній справі № 756/5384/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи: Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві, Служба у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, звернення стягнення на предмет іпотеки було встановлено, що ОСОБА_3 умови кредитного договору від 16 жовтня 2007 року належним чином не виконувала, унаслідок чого утворилась заборгованість по кредитному договору, яка станом на 26 листопада 2014 року становила 3 550 124, 57 гривень, та складалася з: строкової заборгованості за кредитом - 78 389,78 доларів США, що еквівалентно 1 173 738, 01 гривень; простроченої заборгованості за кредитом - 7042,53 доларів США, що еквівалентно 105 448, 51 гривень; строкової заборгованості за відсотками - 802,11 доларів США, що еквівалентно 12 010,07 гривень; простроченої заборгованості за відсотками - 39 575,42 доларів США, що еквівалентно 592 566,72 гривень; пені за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту та відсотках - 1 666 361, 26 гривень.
Зазначеним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовлено.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за позивачем вирішується виключно в позасудовому порядку відповідно до Закону України «Про іпотеку» та укладеного між сторонами іпотечного договору шляхом прийняття рішення про перехід предмета іпотеки у власність, що є підставою для реєстрації права власності ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на предмет іпотеки. А в судовому порядку звернення стягнення на предмет іпотеки можливе лише шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку».
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 07 серпня 2018 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року залишене без змін.
26.12.2018 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за умовами якого право вимоги до боржника ОСОБА_3 за кредитним договором та іпотечним договором перейшло до ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП», що також підтверджується додатком № 10 до договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 26.12.2018 року (а.с.13- 15, т. 1).
28.12.2018 року ОСОБА_3 ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» направлялась вимога про усунення порушень та повернення заборгованості за кредитним договором № 0607-И/38 від 16.10.2007 року, а саме: за основним зобов'язанням - 85 432,31 доларів США, за нарахованими процентами - 86 344,91 доларів США, за пенею - 25 447 634,57 гривень, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, накладною та квитанцією. У вимозі зазначено, що якщо протягом вказаного у ній строку вимога залишиться без задоволення, ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» розпочне процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з іпотечним договором від 16.10.2007 року (а.с. 16, 17, т. 1).
Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ( номер витягу 168077860 від 27.05.2019 року), 25 квітня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.О. було здійснено реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» на підставі, зокрема, іпотечного договору, укладеного 16.10.2007 року між ВАТ Банк «Фінанси та Кредит» і ОСОБА_3 ( а.с. 96, т. 1).
Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку», після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Частиною 3 ст. 109 ЖК УРСР також передбачено, що після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 347/1073/19 , від 23 червня 2021 року у справі № 279/2993/19, зазначена у частині другій статті 40 Закону України «Про іпотеку» та у частині 3 статті 109 Житлового кодексу УРСР вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку». Таким чином, у разі, якщо сторони договору іпотеки передбачили у ньому іпотечне застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору, виселення мешканців з відповідного об'єкта має відбуватися з дотриманням передбаченої у частині другій статті 40 Закону України «Про іпотеку» та у частині 3 статті 109 Житлового кодексу УРСР процедури. Її недотримання є підставою для відмови у позові про виселення мешканців житла, що є предметом іпотеки і на яке звертається стягнення, оскільки на момент звернення з таким позовом відсутні порушення, невизнання або оспорювання прав іпотекодержателя чи нового власника стосовно предмета іпотеки.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 754/14503/16-ц зазначено, що «загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК УРСР, застосовується в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку. При зверненні стягнення на іпотечне майно шляхом позасудового врегулювання на підставі договору виселення мешканців з відповідного об'єкта відбувається за умови дотриманням передбаченої у частині другій статті 40 Закону України «Про іпотеку» та у частині третій статті 109 ЖК УРСР процедури, в разі невиконання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги».
Отже, відповідно до вищевказаних висновків Верховного Суду, у разі, якщо сторони договору іпотеки передбачили у ньому іпотечне застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору, виселення мешканців з відповідного об'єкта має відбуватися з дотриманням передбаченої у частині другій статті 40 Закону України «Про іпотеку'та у частині 3 статті 109 Житлового кодексу УРСР процедури. Її недотримання є підставою для відмови у позові про виселення мешканців житла, що є предметом іпотеки і на яке звертається стягнення, оскільки на момент звернення з таким позовом відсутні порушення, невизнання або оспорювання прав іпотекодержателя чи нового власника стосовно предмета іпотеки.
Разом з тим, матеріали даної справи не містять жодних доказів направлення позивачем ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» визначеної ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника до мешканців квартири АДРЕСА_2 добровільно звільнити житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги.
Надіслана ОСОБА_3 вимога про усунення порушень та повернення заборгованості від 27.02.2019 року вимоги про виселення не містить.
Таким чином, враховуючи, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбулось на підставі іпотечного застереження, визначеного в іпотечному договорі від 16.10.2007 року, згідно з ст. 37 Закону України «Про іпотеку», то недотримання позивачем ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» процедури, визначеної ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР, є підставою для відмови у позові про виселення мешканців житла, що є предметом іпотеки і на яке звертається стягнення, оскільки на момент звернення з даним позовом ( 01.03.2019 року) відсутні порушення, невизнання або оспорювання прав іпотекодержателя чи нового власника стосовно предмета іпотеки.
Враховуючи викладене, висновки Верховного Суду у постановах від 09 червня 2021 року у справі № 347/1073/19 , від 23 червня 2021 року у справі № 279/2993/19, від 27 січня 2021 року у справі № 754/14503/16-ц, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача про те, що ОСОБА_3 втратила право власності на квартиру, яка була предметом іпотеки, а відтак відповідачі, що проживали у квартирі на підставі сервітуту, втратили право користування цією квартирою, - у даному випадку не можуть бути підставою для задоволення позову.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги, оскільки висновки суду першої інстанції не у повному обсязі відповідають обставинам справи та нормам матеріального права, а тому рішення суду підлягає зміні в частині правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про виселення.
Таким чином, оскаржуване рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 серпня 2021 року необхідно змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. В іншій частині оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Враховуючи, що апеляційний суд також дійшов висновку про необхідність відмови у позові, то відповідно до ст. 141 ЦПК України, не зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги, підстав для покладання на відповідачів судових витрат, понесених позивачем, не вбачається.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374- 376, 381-383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП», подану представником Карапетяном Арменом Рафіковичем, - задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 серпня 2021 року- змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 серпня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 18 квітня 2022 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Махлай Л.Д.
Немировська О.В.