18 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 1340/4763/18
адміністративне провадження № К/990/6570/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 липня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року у справі №1340/4763/18 за позовом ОСОБА_1 до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області, Головного управління ДФС у Львівській області, Головного управління ДПС у Львівській області, Державної податкової служби України, Відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Львівській області про поновлення на роботі,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Дрогобицької ОДПІ ДПС у Львівській області від 28 квітня 2012 року № 24-О «Про звільнення з роботи» в частині звільнення 28 квітня 2012 року головного державного податкового ревізора-інспектора відділу контрольно-перевірочної роботи управління оподаткування фізичних осіб ОСОБА_1 із займаної посаді, згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України;
- поновити на роботі в Дрогобицькій ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області з 29 квітня 2012 року на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора відділу контрольно-перевірочної роботи управління оподаткування фізичних осіб;
- стягнути з Дрогобицької ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 квітня 2012 року по 12 жовтня 2018 року в сумі 472968,90 грн.;
- зобов'язати Дрогобицьку ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області відобразити в звітах про суми зарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за квітень 2012 - жовтень 2018 року суми нарахованої заробітної плати і суми нарахованого єдиного внеску, виходячи з середнього заробітку за відповідні звітні місяці.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року, позов залишено без розгляду.
Постановою Верховного Суду від 06 липня 2020 року ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2019 року у цій справі скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції - Львівського окружного адміністративного суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 липня 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив позивач, подавши апеляційну скаргу.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 липня 2021 року у справі № 1340/4763/18 скасовано та прийнято постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області, Головного управління ДФС у Львівській області, Головного управління ДПС у Львівській області, Державної податкової служби України, Відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Львівській області про поновлення на роботі залишено без розгляду.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.
У зв'язку із запровадженням Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ воєнного стану через акт відкритої агресії з боку Російської Федерації, а також враховуючи наказ Голови Верховного Суду від 02 березня 2022 року №29/0/8-22 «Про встановлення особливого режиму роботи Верховного Суду в умовах воєнного стану" вирішення питання про відкриття касаційного провадження у цій справі вирішується у перший день можливості вчинення процесуальних дій.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
У касаційній скарзі скаржник указує підставою касаційного оскарження пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про не врахування судами попередніх інстанцій при вирішенні справи правових висновків Верховного Суду щодо застосовування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 06 липня 2020 року у справі №1340/4763/18, від 11 квітня 2018 року у справі №815/4532/16 та постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі №6-2426цс 15 щодо застосування частин 2, 3, 5 статті 122 КАС України, частини 1 статті 233 КЗпП України.
Суд касаційної інстанції зазначає, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Щодо посилання скаржника на постанову Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі №6-2426цс 15, Суд звертає увагу, що у частині 4 статті 328 КАС України мова йде лише щодо постанов Верховного Суду, а отже обґрунтування підстав для касаційного оскарження судових рішень постановами Верховного Суду України не передбачено чинним КАС України.
У постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року в справі №815/4532/16 та від 06 липня 2020 року в справі №1340/4763/18, на які посилається скаржник як на правильність застосування строків звернення до суду, йдеться, зокрема, про недослідження судами належним чином зазначених позивачами доводів щодо несвоєчасного отримання копії наказу про звільнення та трудової книжки.
Водночас у цій справі, ОСОБА_1 було відсторонено від виконання службових обов'язків у зв'язку із обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому, позивач правом на оскарження наказу про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку не скористався. При цьому, за висновками судів попередніх інстанцій, позивач мав об'єктивну можливість у 2012 році дізнатися про факт свого звільнення з роботи, оскільки з 2012 року на роботу не ходив та жодних трудових обов'язків не виконував. Однак, протягом майже шести років, позивач не вчиняв жодних дій для того щоб дізнатись пов'язану з працевлаштуванням інформацію.
Відтак, наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин справ, установлених судами, а тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цих постановах Верховного Суду є безпідставними.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також, у касаційній скарзі скаржник вказує підставою для касаційного оскарження судового рішення - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки суд апеляційної інстанції залишив позовну заяву без розгляду і не переглянув рішення суду першої інстанції щодо правильності застосування ним норм матеріального та процесуального права.
Проте такі посилання не відповідають правовому змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, які неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Водночас скаржник не визначає щодо конкретно якої саме норми права, відсутній висновок Верховного Суду.
Суд звертає увагу скаржника, що формальне посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України не може вважатись належним виконанням вимог такого пункту щодо його обґрунтування.
Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередній ухвалі Верховного Суду від 17 січня 2022 року про повернення касаційної скарги скаржнику надавалися вичерпні роз'яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів.
Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз'яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 липня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року у справі №1340/4763/18 за позовом ОСОБА_1 до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області, Головного управління ДФС у Львівській області, Головного управління ДПС у Львівській області, Державної податкової служби України, Відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Львівській області про поновлення на роботі - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддяЛ.О. Єресько