18 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 540/1731/21
адміністративне провадження № К/9901/41157/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 540/1731/21
за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року (суддя-доповідач - Єщенко О.В., судді: Димерлій О.О., Танасогло Т.М.),
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У квітні 2021 року Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - ГУПФУ в Херсонській області) звернулось до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) Григоренка М.Ю. від 08 квітня 2021 року по виконавчому провадженню № 61399516 про накладення штрафу у розмірі 10 200,00 грн.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
2. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
3. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ГУПФУ в Херсонській області оскаржило його в апеляційному порядку.
4. Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУПФУ в Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року у справі № 540/1731/21, призначено справу до апеляційного розгляду, залучено до участі у справі ОСОБА_1 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача.
5. Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2021 року апеляційну скаргу ГУПФУ в Херсонській області залишено без задоволення, а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року - без змін.
6. 04 серпня 2021 року до суду апеляційної інстанції від представника третьої особи надійшла заява про стягнення з ГУПФУ в Херсонській області на користь ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 24 000,00 грн.
7. У вказаній заяві заявник, посилаючись на постанову Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3098/20, зазначив про те, що повна компенсація суб'єктом владних повноважень іншій стороні у справі витрат на адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, повинна виступати додатковим запобіжником подачі таким суб'єктом безпідставних, зокрема, апеляційних та касаційних скарг. Це підтверджується, серед іншого, положеннями частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у якій до основних засад (принципів) адміністративного судочинства віднесено як забезпечення права на апеляційний перегляд справи та права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом, так і закріплено неприпустимість зловживання процесуальними правами.
8. Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про стягнення судових витрат.
9. В означеній ухвалі суд апеляційної інстанції зазначив про те, що виходячи з положень статті 134 КАС України та статей 1, 6, 12 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», наданими заявником документами не підтверджується надання ОСОБА_1 правничої допомоги адвоката. Зокрема, суд апеляційної інстанції вказав про те, що повноваження ФОП ОСОБА_2 на представництво інтересів ОСОБА_1 оформлено довіреністю від 21 травня 2019 року зі строком дії до 21 травня 2022 року, а також договором № 1 від 25 січня 2020 року, за яким ОСОБА_1 доручає, а ФОП ОСОБА_2 бере обов'язки по наданню юридично-консультативної допомоги та представницьких послуг по захисту та представництву прав та інтересів ОСОБА_1 на території України у судах, а також в інших державних та недержавних органах, установах, перед фізичними та юридичними особами та фізичними особами-підприємцями.
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
10. Не погодившись з ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року, третя особа ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
11. Аргументуючи свою позицію скаржник зазначає, що з наданих апеляційному суду квитанцій убачається, що третя особа сплатила представнику 24 000,00 грн гонорару, що є підтвердженням понесених судових витрат.
12. Скаржник наголошує, що Рішенням Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 установлено, що кожна особа має право на гарантовану державою можливість отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, як вона того потребує, незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень. Вказує, що законодавцем визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних справах. Зокрема, частиною другою статті 16, частиною другою статті 57 КАС України визначено можливість надання правової допомоги дієздатною особою без статусу адвоката.
13. В аспекті вищенаведеного скаржник уважає, що представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 має право надавати правову (правничу) допомогу, як вид адвокатської діяльності, в тому числі щодо представництва інтересів у суді в малозначних справах. Відтак, у суду апеляційної інстанції існували підстави для застосування положень частини другої статті 16, частини другою статті 57 КАС України. Водночас, незастосування апеляційним судом зазначених норм процесуального права призвело до постановлення незаконної ухвали, яка підлягає скасуванню. Між тим, оскільки судом апеляційної інстанції не встановлювалась сума витрат на правничу допомоги третьої особи, справа підлягає направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
14. Ухвалою від 30 листопада 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
15. Інші учасники справи відзивів на касаційну скаргу не надіслали, що в силу частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.
16. Ухвалою від 15 квітня 2022 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами на підставі пункту 3 частини першої статті 345 КАС України.
IV. Нормативне регулювання
17. Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
18. Згідно з пунктом 11 Перехідних положень Конституції України представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року.
19. Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
20. Частиною першою статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
21. Згідно з частиною другою цієї статті, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
22. Питання розподілу судових витрат врегульовано положеннями статті 139 КАС України, якою визначено, що:
22.1. при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа;
22.2. при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз;
22.3. при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору;
22.4. при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат;
22.5. у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
22.6. якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
22.7. якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат;
22.8. у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору;
22.9. у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи;
22.10. судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
23. Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
V. Позиція Верховного Суду
24. Так, за змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
25. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
26. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги Верховний Суд виходить з наступного.
27. З аналізу наведених у розділі ІV цієї постанови норм процесуального закону слідує, що законодавець розрізняє судовий збір і витрати, пов'язані з розглядом справи, як такі, що є різними видами судових витрат.
28. Особливості розподілу судових витрат, понесених третіми особами під час розгляду адміністративної справи, визначено частиною одинадцятою статті 139 КАС України.
29. Зміст цієї норми дає підстави для висновку, що право на відшкодування судових витрат понесених третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, реалізується за правилами розподілу судових витрат, які встановлені для тієї сторони у справі, на боці якої виступала ця третя особа, та залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
30. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду 27 травня 2021 року у справі № 480/6187/20 та від 13 жовтня 2021 року у справі № 640/21854/18.
31. Як зазначалося вище, ухвалою суду апеляційної інстанції від 14 липня 2021 року ОСОБА_1 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача.
32. Отже, у цій справі ОСОБА_1 виступав третьою особою на стороні відповідача та заперечував проти задоволення позовних вимог ГУПФУ в Херсонській області.
33. Таким чином, понесені третьою особою судові витрати мають відшкодовуватися у тому ж порядку, у якому відшкодовувалися б судові витрати відповідача.
34. У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 808/2832/17 сформульовано правову позицію, відповідно до якої у ситуації, коли треті особи заперечували проти задоволення позовних вимог і підтримували позицію відповідача, розподіл судових витрат має здійснюватися у порядку, передбаченому частиною другою статті 139 КАС України.
35. У свою чергу, вказана норма передбачає відшкодування відповідачу - суб'єкту владних повноважень - документально підтверджених витрат, пов'язаних лише із залученням свідків та проведенням експертиз та не передбачає відшкодування інших судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, при ухваленні рішення на користь такого суб'єкта.
36. Ураховуючи наведене колегія суддів погоджується з позицією П'ятого апеляційного адміністративного суду про відсутність підстав для стягнення з позивача судових витрат у вигляді витрат третьої особи на правничу допомогу, однак з мотивів, указаних вище.
37. Щодо позиції, на якій ґрунтується оскаржувана ухвала, то колегія суддів зауважує про таке.
38. В ухвалі від 13 жовтня 2021 року, яка є предметом касаційного перегляду, суд апеляційної інстанції посилався на те, що представник третьої особи ОСОБА_2 не є адвокатом, а в силу статті 134 КАС України відшкодуванню підлягають витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката.
39. Водночас, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою положення пункту 11 Перехідних положень Конституції України у контексті того, що під час апеляційного розгляду справи ФОП ОСОБА_2 подавав від імені третьої особи ОСОБА_1 документи по справі у якості його представника, які були взяті судом до уваги під час ухвалення рішення по суті спору.
40. Таким чином убачається двобічне трактування судом апеляційної інстанції поняття «представництва» в адміністративному процесі.
41. Попри це, зазначене не спростовує правильності висновку суду апеляційної інстанції про непідтвердження надання ОСОБА_1 правничої допомоги адвоката.
42. Посилання скаржника на Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 колегія суддів уважає безпідставними, оскільки викладений у цьому Рішенні висновок зроблений у контексті права особи на вільний вибір адвоката під час допиту у якості свідка у кримінальному процесі. Зокрема, Конституційний Суд України зазначив, що системний аналіз статті 59 Конституції України, Закону України «Про адвокатуру» дає підстави для висновку, що положення частини другої цієї статті є однією з конституційних гарантій, яка надає свідку під час допиту в органах дізнання, досудового слідства чи особі у разі дачі пояснень в державних органах право вільно отримувати правову допомогу адвоката.
43. Також колегія суддів критично оцінює твердження скаржника про помилковість незастосування судом апеляційної інстанції положень частини другої статті 16, частини другою статті 57 КАС України, адже суд першої інстанції не визначав дану справу, як справу незначної складності (малозначну).
44. Між тим, за частиною другою статті 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
45. Ураховуючи визначені статтею 287 КАС України особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, зокрема строки розгляду справ цієї категорії, дана справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження.
46. Наведене у сукупності дає підстави для висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги.
47. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
48. Згідно з частиною четвертою статті 351 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
49. Оскільки під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до ухвалення незаконного рішення, колегія суддів уважає за необхідне змінити ухвалу П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року шляхом доповнення її мотивів без зміни резолютивної частини.
VІІ. СУДОВІ ВИТРАТИ
50. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 540/1731/21 змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
В іншій частині ухвалу П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 540/1731/21 залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк