18 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 640/23825/20
адміністративне провадження № К/990/5988/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Губської О.А., Єресько Л.О.,
перевіривши касаційну скаргу Національного антикорупційного бюро України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року у справі №640/23825/20 за позовом ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України про визнання протиправним і скасування розпорядження в частині, визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного антикорупційного бюро України, у якому просила:
- визнати протиправним і скасувати розпорядження Директора Національного антикорупційного бюро України Ситника А.С. № 1251-р від 31 серпня 2020 «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » у частині припинення державної служби ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність Національного антикорупційного бюро України та зобов'язати Національне антикорупційне бюро України працевлаштувати ОСОБА_1 на посаду в Національному антикорупційному бюро України, що відповідає її спеціальності, фаху і досвіду з 11 вересня 2020 року;
- стягнути з Національного антикорупційного бюро України за рахунок бюджетних асигнувань середню заробітну плату час вимушеного прогулу, починаючи з 11 вересня 2020 року і до моменту працевлаштування ОСОБА_1 у Національному антикорупційному бюро України, у розмірі 24 691,48 грн щомісяця, з урахуванням утриманих податків та зборів;
- стягнути з Національного антикорупційного бюро України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у розмірі 1 681,60 грн сплаченого судового збору і 6 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині працевлаштування ОСОБА_1 у Національному антикорупційному бюро України і стягнення середньої заробітної плати за один місяць.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2021 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним і скасовано розпорядження Директора Національного антикорупційного бюро України Ситника А.С. № 1251-р від 31 серпня 2020 «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » у частині припинення державної служби ОСОБА_1 з 11 вересня 2020 року.
Визнано протиправною бездіяльність Національного антикорупційного бюро України щодо працевлаштування ОСОБА_1 .
Зобов'язано Національне антикорупційне бюро України працевлаштувати ОСОБА_1 на посаду в Національному антикорупційному бюро України, що відповідає її спеціальності, фаху і досвіду.
Стягнуто з Національного антикорупційного бюро України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за три місяці з дня закінчення строкового договору в розмірі 72 390,93 грн без відрахування (утримання) податків та обов'язкових платежів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Національного антикорупційного бюро України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати сплаченого судового збору у розмірі 1 681,60 грн.
Стягнуто з Національного антикорупційного бюро України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
Рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 24 130,31 грн (без відрахування (утримання) податків та обов'язкових платежів) допущено до негайного виконання.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 02 лютого 2022 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2021 року скасував у частині пунктів 2 і 4 його резолютивної частини та прийняв у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив частково. Зобов'язав Національне антикорупційне бюро України працевлаштувати ОСОБА_1 в Національному антикорупційному бюро України або іншому державному органі, підприємстві, установі чи організації відповідно до її фаху. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2021 року залишив без змін.
Змінив розподіл судових витрат, зазначивши, що стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Національного антикорупційного бюро України на користь ОСОБА_1 підлягають витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 560,53 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 333,33 грн.
Не погодившись з указаними судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з цією касаційною скаргою.
У зв'язку із запровадженням Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ воєнного стану через акт відкритої агресії з боку Російської Федерації, а також враховуючи наказ Голови Верховного Суду від 02 березня 2022 року №29/0/8-22 «Про встановлення особливого режиму роботи Верховного Суду в умовах воєнного стану» вирішення питання про відкриття касаційного провадження у цій справі вирішується у перший день можливості вчинення процесуальних дій.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Частиною першою статті 13 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Пункт 20 статті 4 КАС України надає визначення терміну адміністративна справа незначної складності- як адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище. До публічної служби належить також і державна служба, в тому числі проходження військової служби (стаття 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Виключень щодо посади позивача у цій справі відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв'язку з положеннями Закону України «Про запобігання корупції» не встановлено.
Отже, ця справа за критерієм, встановленим пунктом 6 частини шостої статті 12 КАС України, є справою незначної складності.
За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від обставин конкретної справи.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає, що про наявність виключних обставин, наведених у підпунктах «а»-«в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Також посилається як на підставу касаційного оскарження на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
У даному випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Однак, скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин та який зв'язок відповідних питань із конкретними висновками, викладеними в судових рішеннях Верховного Суду. Також не наведено належних обґрунтувань, що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доводи, наведені відповідачем у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів», а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Суд зазначає, що посилання у касаційній скарзі на частину четверту статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження судових рішень прийнятих у малозначній справі, не виключає застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд ураховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) в ухвалі від 09 жовтня 2018 року, щодо неприйнятності заяви у справі «Азюковська проти України» (заява №26293/18), в якій заявником оскаржувалася відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв'язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності. Так, ЄСПЛ указав, що застосування критерію малозначності у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, прийняті у справі незначної складності, розглянуту за правилами спрощеного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 3, 12, 328, 333 КАС України
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Національного антикорупційного бюро України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року у справі № 640/23825/20 за позовом ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України про визнання протиправним і скасування розпорядження в частині, визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Соколов О.А. Губська Л.О. Єресько