18 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 320/5741/19
адміністративне провадження № К/990/5700/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Усенко Є.А., розглянув матеріали касаційної скарги Головного управління ДПС у Київській області (далі - ГУ ДПС) на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2022 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Умедо Груп» до ГУ ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 у задоволенні позову ТОВ «Умедо Груп» про скасування податкового повідомлення-рішення від 11.07.2019 №0059875605 про накладення штрафу в розмірі 479744,31грн на підставі пункту 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України, відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2022 скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.
10.02.2022 ГУ ДПС звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2022.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС підстави для касаційного оскарження судових рішень.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Відповідач у касаційній скарзі не зазначив підставу (підстави) касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у цій справі відповідно до частини четвертої статті 328 КАС. Одне лише посилання ГУ ДПС на постанови Верховного Суду та зазначення мотивів незгоди з рішенням судів попередніх інстанцій без взаємозв'язку з підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною четвертою статті 328 КАС, не означає, однак, що касаційна скарга відповідає пункту 4 частини другої статті 330 КАС.
За змістом касаційної скарги ГУ ДПС доводить, що у контролюючого органу були правові підстави для застосування штрафних санкцій до позивача, оскільки зареєстровані Товариством податкові накладні не належать до категорії податкових накладних, за несвоєчасність реєстрації яких штрафні санкції не застосовуються. При цьому посилається на постанови Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №816/1488/17 та від 11.12.2018 у справі №807/68/18, у яких викладено висновок, що для звільнення від відповідальності, передбаченої пунктом 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України необхідна наявність двох обов'язкових складових: податкова накладна не повинна надаватись отримувачу (покупцю) та, водночас, повинна бути складена на постачання товарів/послуг для операцій які звільненні від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою.
Разом з тим, апеляційний суд погодився з таким висновком контролюючого органу, але підставою для задоволення позову визнав ту обставину, що ГУ ДПС не застосувало до спірних правовідносин норми пункту 73 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (у редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16.01.2020 №466-IX та Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо функціонування електронного кабінету та спрощення роботи фізичних осіб - підприємців» від 14.07.2020 №786-IX).
У касаційній скарзі ГУ ДПС наполягає, що норми вказаного пункту не можуть бути застосовані у цій справі, оскільки грошове зобов'язання, визначене Товариству спірним податковим повідомленням-рішенням, є узгодженим з огляду на його повну сплату за рахунок наявної у Товариства переплати.
Водночас, суд апеляційної інстанції відхилив такий довід контролюючого органу та виснував, що законодавцем для цілей пункту 73 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України закріплено відмінне від загального (пункт 56.18 статті 56 Податкового кодексу України) розуміння неузгодженого грошового зобов'язання, а саме - для цілей цієї норми грошове зобов'язання є неузгодженим протягом всієї процедури судового оскарження (без обмеження в суді якої інстанції знаходиться спір) за умови, що грошове зобов'язання за ними не сплачено. Списання коштів для погашення суми штрафу за податковим повідомленням-рішенням не свідчить про сплату такого як узгодженого, оскільки таке не було узгоджено, ні в силу норми пункту 56.18. статті 56 Податкового кодексу України, ні в силу норми пункту 73 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України. На користь такого висновку апеляційний суд оцінив також ту обставину, що стягнуті за рахунок наявної переплати кошти за наслідком судового оскарження податкового повідомлення-рішення були повернуті до попереднього стану.
Доводів на спростування вищезазначеного висновку суду апеляційної інстанції касаційна скарга не містить, тоді як підстава касаційного оскарження повинна відповідати підставі задоволення (відмови у задоволенні) позову.
З урахуванням змін до глави 2 розділу ІІІ КАС, які набрали чинності з 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Враховуючи викладене, касаційну скарг ГУ ДПС на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2022 слід повернути.
Керуючись пунктом 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2022 повернути.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає.
СуддяЄ.А. Усенко