18 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/10342/21 пров. № А/857/1457/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Кушнерика М. П.,
суддів - Курильця А.Р., Мікули О. І.,
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Торчинської селищної ради на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року, прийняте суддею Мачульський В.В., в м. Луцьк, у письмовому провадженні, у справі № 140/10342/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Торчинської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 у вересні 2021 звернувся в суд з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Торчинської селищної ради Луцького району Волинської області від 14 липня 2021 року № 9/93 про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0722886600:04:000:2015 та передачу її у власність; зобов'язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0722886600:04:000:2015, загальною площею 1,0 га, що знаходиться за адресою: Волинська обл., Луцький р-н., Смолигівська сільська рада та передати її у власність.
Позовні вимоги мотивує тим, що в березні - квітні 2021 року звернулась до відповідача із клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 0722886600:04:000:2015 та передачу її у власність. 31.05.2021 на пленарному засіданні сесії Торчинської селищної ради рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки та передачу її у власність позивача не прийнято, оскільки більшість депутатів утрималося від голосування. 14.07.2021 року рішенням відповідача № 9/93 їй відмовлено в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 3722886600:04:000:2015 та передачу її у власність. Дане рішення мотивоване тим, що документація подана на затвердження не відповідає нормам закону, оскільки розроблена в порядку відведення для набуття права на землю, земельна ділянка не є сформованою, а не в порядку поділу земельної ділянки.
Вказує, що згідно витягу із Публічної кадастрової карти України бажана земельна ділянка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства. Підставою для відмови і затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Торчинської селищної ради Луцького району Волинської області від 14 липня 2021 року № 9/93 про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0722886600:04:000:2015, загальною площею 1,0 га, та передачу її у власність ОСОБА_1 .
Зобов'язано Торчинську селищну раду Луцького району Волинської області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0722886600:04:000:2015, загальною площею 1,0 га, що знаходиться за адресою: Волинська обл., Луцький р-н., Смолигівська сільська рада та передати її у власність ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неправильним застосуванням норм права.
Апеляційні вимоги обгрунтовує тим, що позивач клопотала про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1 га, за рахунок уже сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 0722886600:04:000:1833 (площа 163,6982 га), право комунальної власності на яку перейшло до Торчинської селищної ради, а тому позивач мала клопотати про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо поділу зазначеної земельної ділянки, оскільки вона була сформована та мала площу 163,6982 га. Зазначає, що документація подана на затвердження не відповідає нормам Земельного кодексу України та Закону України “Про землеустрій”, оскільки розроблена у виді проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що є не сформованою земельною ділянкою, а не так як вимагає Закон - через виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки. Отже, формування земельної ділянки з частини вже сформованої земельної ділянки, що має кадастровий номер, відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки. Крім того, зазначає, що вилучення земельної ділянки (кадастровий номер 0722886600:04:000:1833 площею 163,6982 га) із кадастрової карти при розроблені проекту землеустрою щодо відведення є порушенням ч.13 ст.79-1 ЗК України, якою передбачений вичерпний перелік підстав для скасування державної реєстрації на земельну ділянку, що в свою чергу призвело до порушення прав Торчинської територіальної громади на дану земельну ділянку.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подала, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Згідно ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 29 жовтня 2019 року позивач подала до Смолигівської сільської ради Луцького району Волинської області заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність, орієнтовною площею 2,0 га, розташованої на території Смолигівської сільської ради Луцького району Волинської області. До заяви були додані графічні матеріали, паспорт та ідентифікаційний код.
Рішенням Смолигівської сільської ради від 20 лютого 2020 року № 36/61 позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 1,0 га за межами населеного пункту Смолигівської сільської ради.
25 травня 2020 року позивач звернувся до Приватного підприємства “Сота Нова” із заявою про виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1,0 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів Смолигівської сільської ради.
15 жовтня 2020 року ПП “Сота Нова” виготовило на замовлення позивача проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 0722886600:04:000:2015 у власність для ведення особистого селянського господарства позивачу, загальною площею 1,0 га за адресою: Волинська обл., Луцький р-н., Смолигівська сільська рада та подало на погодження, з рахуванням принципу екстериторіальності, до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області.
Висновком № 13681/82-20 від 21 жовтня 2020 року експерт державної експертизи погодила проект землеустрою щодо відведення вищевказаної земельної ділянки.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 708-р “Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Волинської області” Смолигівська сільська рада увійшла до складу Торчинської об'єднаної територіальної громади.
Орієнтовно у березні - квітні 2021 року позивач звернулася до Торчинської селищної ради Луцького р-ну Волинської області із клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 0722886600:04:000:2015 та передачу її у власність позивачу.
Рішенням Торчинської селищної ради від 14 липня 2021 року № 9/93 позивачу відмовлено в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 3722886600:04:000:2015, оскільки він розроблений в порядку відведення для набуття права на землю, що не є сформованою земельною ділянкою, а не в порядку поділу земельної ділянки.
Не погоджуючись з таким рішенням та бездіяльністю відповідача, позивачка звернулася в суд з позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка є сформованою, проектна документація із землеустрою щодо відведення земельної ділянки виготовлена землевпорядною організацією у відповідності до рішення органу місцевого самоврядування, а також погоджена у відповідності до вимог законодавства, чинного на час такого погодження, тому рішення Торчинської селищної ради Луцького району Волинської області від 14 липня 2021 року № 9/93 про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0722886600:04:000:2015, загальною площею 1,0 га, та передачу її у власність позивачці є протиправним та підлягає скасуванню, а з метою належного захисту прав позивача необхідно зобов'язати Торчинську селищну раду Луцького району Волинської області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0722886600:04:000:2015, загальною площею 1,0 га, що знаходиться за адресою: Волинська обл., Луцький р-н., Смолигівська сільська рада та передати її у власність ОСОБА_1 .
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правовий статус сільських, селищних, міських рад визначено Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 за № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР із змінами та доповненнями станом на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 10 Закону № 280/97-ВР визначено, що ради є органами місцевого самоврядування, що представляють інтереси відповідних територіальних громад та здійснюють повноваження, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону № 280/97-ВР, передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Статтею 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч.6 ст.118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Тобто, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч.1 ст.122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що Земельним кодексом України визначено чіткий алгоритм розгляду заяв громадян про відведення у власність земельних ділянок та вичерпний перелік підстав для відмови особі у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відповідач за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення конкретної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства зобов'язаний був прийняти рішення, яким надати дозвіл на розроблення такого проекту землеустрою або надати позивачу вмотивовану (із зазначенням конкретних причин) відмову у його наданні.
Відповідно до статті 118 ЗК України, порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: - звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; - надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; - розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; - погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 ЗК України; - затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.
Тобто, наведеними нормами права встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлені особи звертаються до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
П.“б” ч.1 ст.121 ЗК України передбачає, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Відповідно абз. 1 ч. 3 ст. 123 ЗК України, якою визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Матеріалами справи підтверджується, що Смолигівська сільська рада Луцького району Волинської області надала позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та після його розроблення такий проект підлягав погодженню та затвердженню у встановленому Законом порядку.
Згідно з ч.6 ст.186 ЗК України (в редакції, яка діяла у період виготовлення та погодження проекту землеустрою) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягали погодженню в порядку, встановленому статтею 186-1-цього Кодексу, і затвердженню Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
За змістом ч.1 ст.186-1 ЗК України (яка була чинна у період виготовлення та погодження проекту землеустрою) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягав обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Відповідно до ч.5, 6 ст.186-1 ЗК України (в редакції, яка діяла у період виготовлення та погодження проекту землеустрою) органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, інші суб'єкти, визначені цією статтею, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання документації із землеустрою безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про її погодження або про відмову в погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Матеріалами справи підтверджено, що проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки кадастровий номер 0722886600:04:000:2015 у власність позивача для ведення особистого селянського господарства виготовлений та погоджений у встановленому порядку, що підтверджується висновком від 21 жовтня 2020 року № 13681/82-20 експерта державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, відповідно до якого названий проект землеустрою відповідає вимогам земельного законодавства та є погодженим. У березні - квітні 2021 року цей проект разом із зазначеним висновком подано до Торчинської селищної ради із клопотанням про його затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її у власність, і ці обставини не заперечуються сторонами.
На дату виготовлення та подання вказаного проекту землеустрою (разом з висновком про його погодження) до Торчинської селищної ради для його затвердження, частина дев'ята статті 118 ЗК України передбачала, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Таким чином, на дату розроблення та внесення проекту землеустрою до Торчинської селищної ради для його затвердження та в період до 26 травня 2021 року діяла норма закону, яка передбачала погодження проекту землеустрою або відмову у його погодженні лише на етапі його розроблення та покладала на органи виконавчої влади / органи місцевого самоврядування обов'язок щодо прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою у вказаний період могло бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 ЗК України норми Земельного Кодексу України не містили. При цьому, перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів мала здійснюватися виключно на етапі погодження такого проекту. Після ж погодження проекту землеустрою єдиною можливою поведінкою відповідача могло бути лише затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою.
Разом з тим, відповідач вказаного обов'язку у встановлений двотижневий строк не виконав.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно з оскаржуваним рішенням стало те, що документація подана на затвердження не відповідає нормам закону, оскільки розроблена в порядку відведення для набуття права на землю, що не є сформованою земельною ділянкою, а не в порядку поділу земельної ділянки.
При цьому, колегія суддів зазначає, що з оскаржуваного рішення від 14 липня 2021 року № 9/93 вбачається, що під час прийняття останнього відповідач керувався ч.7 ст.186 ЗК України, в редакції Закону України від 28 квітня 2021 року № 1423-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин” (далі - Закон № 1423-ІХ).
27 травня 2021 року набрав чинності Закон № 1423-IX від 28 квітня 2021 року, яким внесені зміни до ст.118 та ст.186 ЗК України та виключено статтю 186-1 ЗК України.
Таким чином, починаючи з 27 травня 2021 року ч.9 ст.118 ЗК України (в редакції Закону № 1423-ІХ) передбачає, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відповідно до п.6 ч.3 ст.186 ЗК України (в редакції Закону № 1423-ІХ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Згідно з ч.7 ст.186 ЗК України (в редакції Закону № 1423-ІХ) Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, інші суб'єкти, визначені цією статтею, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання документації із землеустрою безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про її погодження або про відмову в погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Строк дії таких висновків є необмеженим.
Ч.8 ст.186 ЗК України (в редакції Закону № 1423-ІХ) передбачає, що підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Отже, відповідно до ст.186 ЗК України (в редакції Закону № 1423-ІХ) починаючи з 27 травня 2021 року органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки у власність, надано повноваження на погодження та затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. При цьому, підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації
Разом з тим, ч.9 ст.118 ЗК України (у редакції Закону № 1423-ІХ), не надає право відповідному органу місцевого самоврядування після погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймати будь-яке інше рішення ніж про його затвердження та надання такої земельної ділянки у власність.
При цьому, з аналізу статті 186 ЗК України (в редакції Закону № 1423-ІХ) вбачається, що перевірка проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації здійснюється на етапі його погодження.
Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 звертаючись до Торчинської селищної ради із заявою про затвердження проекту землеустрою, подала проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 1,0 га, яка розташована за адресою: Волинська область, Луцький район, Смолигівська сільська рада, що виготовлений ПП “Сота Нова”, який у визначеному законом порядку був погоджений експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, відповідно до висновку про розгляд документації із землеустрою від 21 жовтня 2020 року № 13681/82-20 та визнано, що такий проект землеустрою відповідає вимогам земельного законодавства.
Оскільки позивач отримала дозвіл на розроблення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки, замовила проектну документацію, яка була розроблена та погоджена в установленому порядку, тому у відповідача були відсутні підстави для повторної перевірки проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів та для відмови у затвердженні такого проекту землеустрою.
У Рішенні № 3-рп/2001 від 05.04.2001 Конституційний Суд України зазначив, що Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Колегія суддів, враховуючи наведене вище, зазначає, що правовідносини щодо отримання земельної ділянки у власність та подальшого розроблення/погодження проекту землеустрою виникли з 29 жовтня 2019 року - моменту звернення позивача до Смолигівської сільської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а продовжились 20 лютого 2020 року - прийнятим рішенням Смолигівської сільської ради № 36/61, яким було надано дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та повинні були бути завершені до у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою, однак не були звершені у встановлений законом строк з вини відповідача, позивач не повинен зазнавати втручання у гарантовані їй права на затвердження погодженого експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Черкаській області проекту землеустрою у зв'язку із зміною законодавства щодо переходу повноважень на погодження проекту землеустрою від органів Держгеокадастру до органів місцевого самоврядування.
З врахуванням наведеного вище, колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо правомірності повторної перевірки проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, з урахуванням принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Щодо доводів апелянта про те, що документація подана позивачем на затвердження не відповідає нормам статті 79-1 ЗК України, оскільки земельна ділянка на яку розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивача є такою, що сформована та знаходиться в межах земельної ділянки кадастровий номер 0722886600:04:000:1833 (площа 163,6982 га), яка належала на праві комунальної власності Смолигівській сільській раді, правонаступником якого є Торчинська селищна рада і вилучення земельної ділянки (кадастровий номер 0722886600:04:000:1833 (площа 163,6982 га) із кадастрової карти при розробленні проекту землеустрою щодо відведення є порушенням ч.13 ст.79-1 ЗК України, то колегія суддів зазначає наступне.
Ст.25 Закону України “Про землеустрій” (в редакції чинній на момент надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою та на момент подання проекту на затвердження відповідачу) передбачає, що документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Види документації із землеустрою: а) схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць; б) проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць; в) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів; г) проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; д) проекти землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб; е) проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь; є) проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів; ж) проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); з) робочі проекти землеустрою; и) технічна документація із землеустрою щодо визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); ї) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту; й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок; к) технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель. Види документації із землеустрою та їх склад встановлюються виключно цим Законом.
Відповідно до ч.1 - 6, 9 - 10 ст.79-1 ЗК України (в редакції чинній на момент надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою та на момент подання проекту на затвердження відповідачу) формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Таким чином, формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків, формування їх шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, у свою чергу здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, при розробленні та погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 1,0 га (яка розташована за адресою: Волинська область, Луцький район, Смолигівська сільська рада) було змінено цільове призначення земельної ділянки з “для ведення товарного сільськогосподарського виробництва” (код 01.01.) на “для ведення особистого селянського господарства” (код 01.03.), про що свідчить висновок експерта державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 21 жовтня 2020 року № 13881/82-20 про розгляд документації із землеустрою.
З врахуванням наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок у даному випадку є неможливим, оскільки при формуванні земельної ділянки було змінено її цільове призначення, а у такому випадку розробляється саме проект землеустрою.
Таким чином, доводи апелянта про те, що подана позивачем на затвердження документація не відповідає нормам закону, оскільки розроблена як проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а не як технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки є необґрунтованими.
Колегія суддів зазначає, що дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 1,0 га, за межами населеного пункту Смолигівської сільської ради згідно з рішенням Смолигівської сільської ради Луцького району Волинської області № 36/61 позивачу було надано 20 лютого 2020 року, а земельна ділянка кадастровий номер 0722886600:04:000:1833 (площа 163,6982 га) ще не була сформованою, оскільки не була зареєстрована у Державному земельному кадастрі та їй не було присвоєно кадастровий номер, і право власності на вказану земельну ділянку не було зареєстровано за Смолигівською сільською радою Луцького району Волинської області.
Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, спірна земельна ділянка зареєстрована відділом у Луцькому районі Головного управління Держгеокадастру у Волинській області у Державному земельному кадастрі 15 грудня 2020 року та їй присвоєно кадастровий номер 0722886600:04:000:2015, а отже на даний час вона є сформованою, тому доводи апелянта про те, що вилучення земельної ділянки (кадастровий номер 0722886600:04:000:1833 (площа 163,6982 га) із кадастрової карти України при розробленні проекту землеустрою щодо відведення є порушенням ч.13 ст.79-1 ЗК України, якою передбачений вичерпний перелік підстав для скасування державної реєстрації на земельну ділянку, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки дії щодо вилучення такої ділянки з кадастрової карти України не є предметом розгляду цієї справи.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірна земельна ділянка є сформованою, проектна документація із землеустрою щодо відведення земельної ділянки виготовлена землевпорядною організацією у відповідності до рішення органу місцевого самоврядування, а також погоджена у відповідності до вимог законодавства, чинного на час такого погодження, а тому рішення Торчинської селищної ради Луцького району Волинської області від 14 липня 2021 року № 9/93 про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0722886600:04:000:2015, загальною площею 1,0 га, та передачу її у власність ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню, а з метою належного захисту прав позивача необхідно зобов'язати Торчинську селищну раду Луцького району Волинської області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0722886600:04:000:2015, загальною площею 1,0 га, що знаходиться за адресою: Волинська обл., Луцький р-н., Смолигівська сільська рада та передати її у власність позивачці.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Так, у п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29)
Відтак, апеляційний суд відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданій апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а, відтак, не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення.
Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Торчинської селищної ради - залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року у справі № 140/10342/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий суддя М. П. Кушнерик
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула