Кіровоградської області
"11" жовтня 2007 р.
Справа № 4/276
Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І. розглянув у судовому засіданні справу № 4/ 276
за позовом: державного підприємства Ладижинської виправної колонії Управління Державного департаменту виконання покарань у Вінницькій області (№39), м. Вінниця
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Берегиня", м. Гайворон Кіровоградської області
про стягнення 6230 грн. 54 коп.
Представники сторін :
від позивача: участі не брали. В судовому засіданні 28.09.2007 року Цимбал Т.І. довіреність №3039 від 26.09.2007 р. В судове засідання 11.10.2007 року надійшло клопотання позивача про розгляд справи без його представника.
від відповідача: участі не брали.
Заявлено позов про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Берегиня", м. Гайворон Кіровоградської області 2532,73 грн. на користь державного підприємства Ладижинської виправної колонії Управління Державного департаменту виконання покарань у Вінницькій області (№39), м. Вінниця заборгованості за отриманий товар в розмірі 2532 грн. 73 коп. та штрафних санкцій за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання в розмірі 3697 грн. 81 коп. на загальну суму 6230 грн. 54 коп.; та судових витрат з товариства з обмеженою відповідальністю "Берегиня", м. Гайворон Кіровоградської області
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та надав витребувані судом матеріали.
Представник відповідача позовні вимоги не заперечив, в судове засідання не з'явився тому суд вважає, що відповідач не виявив бажання скористатись своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні. Поштові повідомлення про час та місце розгляду справи направлялись відповідачу у відповідності до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України.
Дослідивши матеріали справи та правовідносини між учасниками спору і надавши їм правову оцінку, господарський суд -,
Між сторонами спору правовідносини виникли в результаті укладання та виконання договорів №42 від 04.06.2004 року ( в подальшому договір-1) та договору № 43 від 15.06.2004 року ( в подальшому договір-2) купівлі- продажу, предметом яких є здійснення господарських операцій по купівлі- продажу товару, найменування та кількість якого та ціна визначена сторонами згідно до п.1.2,- 1.6 договору-1: бруківка в кількості 10560 шт. по ціні 0 грн. 55 коп. за одиницю на загальну суму 8347 грн. 20 коп. з урахуванням ПДВ; та п. 1.2-1.6 договору-2: бруківка в кількості 9900 штук по ціні 0 грн. 55 коп. за одиницю на загальну вартість 6534 грн. з урахуванням ПДВ. Розділом 4 вказаних договорів передбачались умови розрахунків: п.4.1 оплата вартості виробів відбувається за ціною домовленості шляхом взаєморозрахунків продуктами харчування на підставі накладних, податкових накладних, довіреностей та інших документів підтверджуючих якість, кількість та ціну товару.
На виконання умов договору-1 та договору-2 за видатковими накладними №0214 від 06.06.2004 року та №0226 від 15.06.2004 року за довіреностями серії ЯЕГ №607298 від 04.06.2004 року та серії ЯЕГ №607292 від 15.062004 року через повноважного представника Петрушевську Т.Г. позивач поставив відповідачу товар - бруківку на загальну суму 14881 грн. 20 коп.
В рахунок оплати отриманого товару відповідач провів поставку позивачу продуктів харчування на суму 43303 грн. 50 коп.
Поряд з цим, проводячи господарську діяльність без дотримання вимог цивільного законодавства, порушуючи припис ст.208 Цивільного кодексу України про те, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі позивач поза межами дії договору - 1 та договору-2 провів передачу відповідачу через повноважного представника відповідача Петрушевську Т.Г. товар- бруківку 16.04.2004 року на суму 5376 грн., 26.04.2004 року на суму 7980 грн., 28.04.2004 року на суму 4583 грн. 95 коп., тобто до укладення договору-1 та 21.08.2004 року на суму 4536 грн. 24 коп. і 21.08.2004 року на суму 8478 грн. 84 коп. , тобто після виконання умов договору-2. Передача та приймання товару поза межами дії договорів проведена з наданням відповідачем довіреностей та складанням позивачем видаткових накладних.
За результатами проведених господарських операцій позивач встановив заборгованість відповідача на суму 2532 грн. 73 коп. та звернувся до суду для погашення заборгованості в примусовому порядку, оскільки претензії позивача №1819 від 22.05.2006 року, №3775 від 28.11.2006 року та №951 від 23.03.2007 року про сплату заборгованості в порядку досудового врегулювання спору залишені відповідачем без реагування. Відповідач також ухилився від підпису акту звірки взаєморозрахунків, який направлявся йому позивачем 28.05.2007 року за №1026.
Відповідач прийняв поставлену продукцію повністю без зауважень, факт прийняття продукції завірив своїм підписом на видаткових накладних. Прийняття продукції відповідачем не оспорюється.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.
Представник відповідача позовні вимоги не заперечує, письмових пояснень по суті вимог до суду не подав.
Визнаючи факт укладення між сторонами спору договорів-1 та 2 купівлі-продажу в результаті вільного волевиявлення обох сторін та добровільного погодження його умов, сторони прийшли до згоди щодо його умов на підставі чинного законодавства, зокрема вимог ст.ст. 179, 180, 181, 265-269 ГК України, ст. 626, 627, 628, 631, 632, 638, 639 ЦК України, тобто сторони дійшли згоди з усіх істотних питань.
Оскільки сторони підписали договори після двосторонніх переговорів в результаті обопільних домовленостей та вільного волевиявлення, що підтверджується печатками підприємств і підписами їх керівників, то вони є чинними.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши правовідносини, що виникли між учасниками спору, господарський суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, оскільки, господарський суд вважає обгрунтованими вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 2532 грн. 73 коп.
Такий висновок господарський суд зробив на підставі наступного.
Господарський суд вважає, що викладені умови договору, права та обов'язки сторін, порядок виконання договору, дають підстави вважати, що фактично сторонами укладено договір купівлі-продажу.
За приписом ст. 265 Господарського кодексу України до правовідносин поставки, які не врегульовані цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Таким чином, господарський суд вважає, що між сторонами виникли правовідносини, що підпадають під дію глави 54 Цивільного кодексу України.
Так, згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач прийняв поставлений товар повністю, але не виконав свої зобов'язання по оплаті поставленого товару.
Суд вважає, що між сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору, наявні договірні відносини у відповідності до вимог ст.ст. 11, 639,655,691 ЦК України підтверджують що це саме договір купівлі-продажу. Специфікація товару, ознаки, якість, ціна, вартість - визначені в видатковій накладній (а.с. 13).
На користь відносин купівлі-продажу свідчить і застереження в документах на отримання товару про ціну з ПДВ.
Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк. Саме невиконання умов договору з боку відповідача і стало причиною звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права.
У відповідності до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання..
Спір фактично виник через небажання відповідача провести оплату поставленого позивачем товару на суму 2532 грн. 73 коп.
Укладений між сторонами договір та норми діючого законодавства не містять підстав для звільнення відповідача від обов'язку виконати зобов'язання по оплаті поставленого та отриманого товару.
Позивач правомірно просить стягнути наявний борг в розмірі 2532 грн. 73 коп. з відповідача на підставі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має бути виконано в натурі.
Господарським судом безспірно встановлено, що відповідач отримав від позивача бруківку на суму 45836 грн. 23 коп., а провів оплату шляхом поставки продуктів харчування на суму 43303 грн. 50 коп.
При проведенні господарських операцій сторони дотримувались вимог п.п. 1 і 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996р. за N 293/ 1318 ( надалі -інструкція), сировина, матеріали паливо... та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери ( надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів. Вимоги вказаної інструкції поширюються на підприємства, установи та організації, їхні відділення, філії, інші відособлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності.
Довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, договором, замовленням... або іншим документом, що його замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей ( п. 6 Інструкції). Цим же пунктом встановлений порядок виписки довіреності.
Відповідно до вимог пунктів 12, 13 і 15 Інструкції забороняється відпускати цінності у випадках подання довіреності, виданої з порушенням встановленого порядку заповнення або з незаповненими реквізитами.... Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреності разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку. Відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника , які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей.
При цьому господарським судом звертається увага на ту обставину, що укладений між сторонами договір 1 та 2 є фактично змішаним договором, оскільки розділ 4 договорів передбачає можливість проведення розрахунків за правилами параграфу 6 глави 54 Цивільного кодексу України.
За приписом ст. 715 Цивільного кодексу України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує
взамін.
Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.
Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).
Згідно до ст. 716 Цивільного кодексу України до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Частиною 2, 3 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Господарським судом не приймається до уваги та розцінюється як необгрунтовані пояснення позивача про розповсюдження дії договорів на всі випадки поставки товару та застосування до відповідача штрафних санкцій за неналежне виконання умов договорів щодо проведення оплати в результаті усних домовленостей між керівниками підприємств, оскільки згідно до ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
Крім того, згідно до ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити умови договору , повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Належних доказів щодо зміни умов договору, зокрема щодо дії умов договорів на всю господарську діяльність між сторонами спору позивач до суду не подав.
Тобто, враховуючи вимоги ст. 33 Господарського процесуального кодексу України про належність і допустимість доказів, господарський суд не може визнати в якості доказу погодження сторонами дії умов договору1 та 2 про стягнення з відповідача пені в розмірі 3697 грн. 81 коп. на підставі п.3.1 договорів 1 та 2 враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).
Згідно ч. 2 ст. 4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).
Згідно ч. 6 ст. 4 Цивільного кодексу України цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.
Статтею 1 Господарського кодексу України визначено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
У відповідності до ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом. Отже, норми Господарського кодексу є спеціальними щодо встановлення відповідальності по грошових зобов'язаннях суб'єктів господарювання.
Частина 1 ст. 231 Господарського кодексу України має імперативний характер і встановлює, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Згідно ч. 2 ст. 343 цього ж кодексу платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Окрім того, згідно ст. 1 спеціального Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 10.01.2002 р. № 9221-ІІІ), який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. В той же час, стаття 3 Закону, яка також носить імперативний характер, вводить певні обмеження щодо меж згоди сторін, а саме: розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За таких обставин, зміст пункту 3.1 договорів купівлі - продажу № 42 та №43, який передбачає наслідки несвоєчасної оплати продукції покупцем та встановлює пеню у розмірі 0,2 % від суми відмови за кожен день прострочки, є таким, що суперечить чинному законодавству.
Таким чином, на думку господарського суду до стягнення може бути визначена лише пеня, яка нарахована у відповідності до вимог вказаних нормативних актів, тобто виходячи з розміру, що не перевищує подвійну облікову ставку НБУ та умови про нарахування і стягнення якої включено до договору між сторонами і прийнято ним без заперечень і зауважень.
Господарський суд звертає увагу на те, що позивачем не визначено правову природу штрафної санкції що підлягає до стягнення, оскільки в позовній заяві зазначається пеня - неустойка, а п.3.1 договорів1 та 2 передбачає виплату штрафу, але посилаючись на умови договору позивач проводить нарахування пені за 730 днів, що не може мати будь-якого відношення до поняття штраф. За приписом ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов"язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господаського зобов"язання.
Отже, законодавство і господарська практика, поряд з терміном "неустойка" вживають терміни "пеня" і "штраф".
Визначальним на думку суду є те, що сторонами при укладанні договору в результаті вільного волевиявлення прийнято спільні умови про застосування саме таких штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання господарських зобов"язань.
Однак, позивачем не доведено, що проведеними операціями міни не погашено заборгованість, яка виникла саме за проведеними операціями по поставці товару згідно до умов договорів 1 та 2, а не за іншими поставками, до яких не можуть бути застосовані умови, передбачені договорами, в тому числі і щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій.
Таким чином, з відповідача підлягає до стягнення заборгованість в розмірі 2532 грн. 73 коп. на користь позивача.
Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати належить покласти на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, згідно до довідки головного управління статистики у Кіровоградській області №15-5455 від 20.08.2007 року правильною назвою відповідача слід вважати “Товариство з обмеженою відповідальністю комбінат харчових продуктів “Берегиня» ідентифікаційний код 23224274.
Керуючись ст. ст. 525, 526, 692, 712, 715, 716 ЦК України, ст. ст. 180, 188, 193, 231, 265, 343 ГК України, ст.ст. 33, 34, 49, 82, 84 ГПК України, господарський суд,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю комбінат харчових продуктів “Берегиня» ідентифікаційний код 23315274 м. Гайворон Кіровоградської області вул. Воровського 7 рахунки невідомі заборгованість за отриманий товар в розмірі 2532 грн. 73 коп., сплачене державне мито на суму 41 грн. 41 коп. та 47 грн. 90 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на користь державного підприємства Ладижинської виправної колонії Управління Державного департаменту виконання покарань у Вінницькій області (№39), м. Вінниця Хмельницьке шосе 7 р/р 2600015757 в ВАТ "Райффайзен" банк "Аваль" м. Вінниця код 08679586, МФО 302247.
Наказ видати.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Сторони у справі протягом цього строку мають право подати апеляційну скаргу до Дніпропетровського апеляційного господарського суду на вказане рішення через господарський суд Кіровоградської області.
Суддя Ю. І. Хилько