вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"21" лютого 2022 р. Справа№ 910/904/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Попікової О.В.
Владимиренко С.В.
за участю секретаря судового засідання: Звершховської І.А.
за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця»
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2021, повний текст якого складено 04.08.2021
та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2021, повний текст якого складено 01.09.2021
у справі №910/904/21 (суддя Приходько І.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 74 960,88 грн,
Короткий зміст позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" (далі - ТОВ «Грейнсвард», позивач ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ «Українська залізниця», відповідач) про стягнення безпідставно списаних коштів у розмірі 74 960,88 грн.
Позов мотивовано тим, що відповідачем при розрахунку плати за надання послуг з перевезення вантажу на особливих умовах за розкладом руху маршрутних поїздів безпідставно нараховано позивачеві збір за зберігання вантажу під час накопичення маршрутного поїзда та в односторонньому порядку стягнуто з особового рахунку позивача кошти у розмірі 74 960,88 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.08.2021 позовні вимоги задоволено, стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙНСВАРД" безпідставно набуті кошти у розмірі 74 960,88 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270,00 грн.
Рішення господарського суду першої інстанції мотивовано тим, що у АТ «Українська залізниця» були відсутні підстави для нарахування ТОВ «Грейнсвард» плати за зберігання вантажу та стягнення з останнього 74 960,88 грн відповідного збору, а отже оскільки нарахування та стягнення проведено не на підставі та на виконання чинних договорів, грошові кошти у вказаній сумі було набуто АТ «Українська залізниця» без достатньої правової підстави. Відтак вимоги ТОВ «Грейнсвард» про стягнення з АТ «Українська залізниця» 74 960,88 грн як безпідставно набутих коштів згідно ст. 1212 ЦК України є обґрунтованими. У свою чергу АТ «Українська залізниця», відповідно до приписів чинного процесуального закону, не спростувало належними та допустимими доказами викладені ТОВ «Грейнсвард» у позові обставини щодо відсутності правових підстав для стягнення з позивача спірних грошових коштів.
Короткий зміст додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2021 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙНСВАРД" 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині в задоволенні заяви відмовлено.
Суд виходив з обґрунтованості та доведеності витрат на професійну правничу допомогу у задоволеній сумі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2021 у справі №910/904/21 скасувати повністю та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю; додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2021 у справі №910/904/21 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Скаржник вважає, що господарський суд першої інстанції послався на роз'яснення АТ «Українська залізниця» №Ц-2/58/405-19 від 20.11.2019 щодо нарахування збору за зберігання вантажу, яке не є нормативним актом, а є лише внутрішнім документом АТ «Українська залізниця», який не може суперечити Збірнику тарифів, що затверджений наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 №317, тому не може братися судом до уваги.
Крім того, АТ «Українська залізниця» вказує, що ТОВ «Грейнсвард» на підставі п. 9 розділу 7 Правил перевезення вантажів залізничним транспортом України та пп. 2.1 п. 2 розділу ІІІ Збірника тарифів було нараховано збір за зберігання вантажу на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони, які простоюють в очікуванні оформлення перевезення. Збір за зберігання вантажу сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки. Збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами.
Додатково залізницею також зауважено, що норми пункту 2.1 розділу ІІІ Збірника тарифів та норми пункту 9 Правил зберігання вантажів не передбачають безоплатного терміну зберігання; жодною умовою договору про надання послуг та договору РРМП не звільнено позивача від сплати регульованих тарифів.
Враховуючи обставини затримки вагонів не з вини перевізника на станції Городенка-Завод, на підставі акту загальної форми ГУ-23 АТ «Українська залізниця» склало накопичувальну картку №09110522 та розрахувало плату за зберігання вантажів та стягнуло збір з ТОВ «Грейнсвард» у розмірі 74 960,88 грн.
Скаржник наголошує, що задоволений судом розмір витрат не є співмірним зі складністю спору, є заниженим, не відповідає критеріям реальності, судом не враховано всіх обставин даної справи.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг на рішення та додаткове рішення по суті.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2021 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Попікова О.В., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.10.2021 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/904/21 та невідкладено надіслати їх до Північного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи №910/904/21.
03.11.2021 матеріали справи №910/904/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2021 поновлено Акціонерному товариству Українська залізниця пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2021 у справі №910/904/21. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2021 у справі №910/904/21. Поновлено Акціонерному товариству Українська залізниця пропущений строк на подання апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2021 у справі №910/904/21. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Українська залізниця на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2021 у справі №910/904/21. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги Акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2021 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2021 до розгляду на 06.12.2021 о 15:20 год. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 01.12.2021. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 01.12.2021. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання є необов'язковою.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 розгляд справи відкладено на 24.01.2022.
На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2022, у зв'язку з перебуванням судді Євсікова О.О., який входить до складу колегії суддів, у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/904/21.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2022, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Владимиренко С.В., Попікова О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2022 апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2021 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2021 у справі №910/904/21 прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Владимиренко С.В., Попікова О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2022 розгляд справи відкладено до 21.02.2022.
Позиції учасників справи.
ТОВ «Грейнсвард» надало відзив на апеляційну скаргу, у якому вважає подану АТ «Українська залізниця» апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, проти її доводів заперечує, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, як законне та обґрунтоване.
27.01.2022 ТОВ «Грейнсвард» надало клопотання, у яких повідомило, що Північним апеляційним господарським судом сформовано сталу практику розгляду справ за аналогічних правовідносин та наведено перелік відповідних судових рішеннях.
Явка представників учасників справи.
В судове засідання від 21.02.2022 з'явилися представники усіх учасників справи.
Межі та строк розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутнього представника позивача та відповідача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення та додаткове рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з такого.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
07.02.2018 між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (перевізник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙНСВАРД" (замовник, позивач) було укладено договір № 07153/ПЗ-2018 (надалі - договір, основний договір) про надання послуг, предметом якого є здійснення перевезення вантажів, надання вантажних вагонів для перевезення та надавання інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародних сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.
Відповідно до п. 1.2 названого договору перевезення - послуга, в процесі надання якої перевізник зобов'язаний доставити довірений замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а замовник зобов'язується оплатити послуги у передбаченому цим договором порядку. Перевезення оформлюється залізничною накладною відповідно до цього договору, Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 із змінами та доповненнями (далі - Статут), Збірника Тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ним послуги, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 № 317 , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 за № 340/16356 (далі - Збірник Тарифів), Правил перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 09.12.2002 № 873 , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2009 за № 1030/7318, Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі - УМВС), Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (далі - КОТІФ) відповідно.
У подальшому, як вбачається з матеріалів справи, між позивачем, як замовником та відповідачем, як перевізником був укладений, шляхом акцептування позивачем умов договору, викладених відповідачем на його сайті, Договір про перевезення вантажів на особливих умовах - за розкладом руху маршрутних поїздів, який в подальшому був викладений в редакції № 1 від 08.11.2019 (далі за текстом - договір РРМП).
Відповідно до п. 1.1. договору перевізник надає замовнику послуги з організації перевезень вантажів за погодженим сторонами розкладами руху вантажних маршрутних поїздів на особливих умовах з погодженим скороченим терміном доставки за одним маршрутом та визначенням пріоритетними: замовлень на перевезення вантажів, планів перевезень вантажів маршрутами (далі разом - замовлення на перевезення), заявок на подачу вагонів, забезпечення перевезень рухомим складом та самих перевезень.
В частині не урегульованій цим договором, сторони керуються укладеними між ними договорами про надання послуг з здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги (далі - основний договір про надання послуг) (п. 1.2. договору).
В розділі 2 договору сторони визначили, що маршрутний поїзд - це вантажний поїзд, пред'явлений до перевезення замовником з навантажених та/або порожніх вагонів, який відповідає нормі та/або кількості вагонів у поїзді, що встановлені перевізником і не може бути менше 44 вагонів, та прямує без переробки на одну станцію призначення. Маршрутний поїзд може бути сформовано засобами замовника або перевізника на під'їзній колії або станційних коліях станції навантаження або іншій узгодженій станції та може бути оформлено до перевезення як маршрутна відправка одним перевізним документом або як повагонні, групові відправки декількома перевізними документами. Приймання до перевезення вантажів, оформлених декількома перевізними документами, здійснюється перевізником одночасно після закінчення навантаження усіх вагонів маршрутного поїзда.
Розклад руху маршрутних поїздів (далі - РРМП) - встановлені перевізником: напрямки перевезення маршрутних поїздів (станції навантаження, відправлення та прибуття за РРМП), дати та чає відправлення, прибуття маршрутних поїздів на станції, номера поїздів.
Згідно з п. 3.1. договору замовник на кожен календарний місяць завчасно надає перевізнику через АС Клієнт УЗ із застосуванням кваліфікованих електронних підписів замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу на особливих умовах - за РРМП (далі - замовлення на РРМП) у вагонах перевізника не пізніше 10 числа місяця, що передує місяцю в якому здійснюватиметься перевезення, а у вагонах замовника - не пізніше ніж за 10 календарних днів до дати відправлення поїзду за РРМП.
На основі наданого замовником замовлення РРМП перевізник визначає можливість або неможливість погодження РРМП, про що сповіщає замовника: (3.2.1.) щодо замовлень у вагонах перевізника не пізніше 15 числа місяця, по передує місяцю в якому здійснюватиметься перевезення; (3.2.2.) щодо замовлень у вагонах замовника, які надано не пізніше 10 числа місяця, що передує місяцю в якому здійснюватиметься перевезення, в строк визначений п. 3.2.1.; (3.2.3.) щодо замовлень у вагонах замовника, які надано після 10 числа місяця, що передує місяцю в якому здійснюватиметься перевезення, в строк до 5 календарних днів від дня отримання такого замовлення.
У пункті 3.6. договору сторони погодили, що для організації перевезень маршрутними поїздами, окремо у вагонах замовника або окремо у вагонах перевізника, у кількості вагонів, яка відповідає довжині маршрутного поїзду та згідно з погодженим РРМП, замовник: (3.6.1.) надає перевізнику замовлення на перевезення через АС "Месплан" для організації перевезень маршрутними поїздами з проставленням ознаки "РРМП"; (3.6.2.) проставляє в АС "Месплан" заявки на подачу вагонів в дати визначені РРМП з проставленням ознаки "РРМП". При перевезенні в вагонах перевізника така заявка маж бути проставлена не пізніше ніж за 5 календарних днів до дати відправлення визначеної в РРМП; (3.6.3.) самостійно узгоджує перевезення з всіма причетними організаціями одержувачем, портом, іншими).
Відповідно до п. 3.7. договору перевізник повинен подати вагони перевізника під навантаження не пізніше ніж за 48 годин, а при подачі на станції позакласної категорії - не пізніше ніж за 24 години до часу визначеного в РРМП, як час відправлення.
Замовник, згідно з п. 3.10. договору здійснює навантаження та/або вивантаження вагонів та передає завантажені та/або вивантажені вагони на колії загального користування станції та у кількості не менше ніж погоджено в РРМП не пізніше ніж за 3 години до часу відправлення маршрутного поїзду за РРМП.
Відповідно до п. 3.11. договору у випадку пред'явлення замовником маршрутного поїзду пізніше, ніж визначено в п. 3.10. договору і РРМП (час фактичного оформлення замовником перевізних документів на всю кількість вагонів маршрутного проїзду), перевізник звільняється від відповідальності за виконання узгодженого РРМП. В такому випадку, якщо маршрутний поїзд приймається перевізником до перевезення, платежі нараховуються та стягуються на умовах визначених розд. 4 договору незалежно від фактичної швидкості перевезення, а штрафні санкції визначені розд. 5 договору не застосовуються.
08.11.2019 відповідачем згідно залізничної накладної № 36644953 було прийнято до перевезення по станції Городенка-Завод Львівської залізниці маршрутний поїзд у кількості 52 вагонів-зерновозів на особливих умовах за РРМП зі скороченим строком доставки на станцію призначення Ксенієво.
Для забезпечення навантаження маршрутного поїзду на станцію Городенка-Завод Львівської залізниці для ТОВ "Грейнсвард" прибуло 52 вагонів-зерновозів.
Представниками станції Городенка-Завод Львівської залізниці були складені акти загальної форми №№ 753 від 07.11.2019, 755 від 07.11.2019, 760 від 08.11.2019, 752 від 07.11.2019, 757 від 07.11.2019, 747 від 06.11.2019 згідно яких вбачається, що вагони завантажені та переважені та відставлені на колії станції в очікуванні оформлення маршруту.
Звертаючись із даним позовом позивач вказує, що відповідачем при розрахунку плати за надання послуг з перевезення вантажу на особливих умовах за розкладом руху маршрутних поїздів безпідставно нараховано позивачеві збір за зберігання вантажу під час накопичення маршрутного поїзда та в односторонньому порядку стягнуто з особового рахунку позивача кошти у розмірі 74 960,88 грн.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що в період очікування оформлення перевізного документу маршрутом здійснювалось зберігання вантажу на коліях станції відправлення вантажів відповідно до Правил перевезення вантажу, у зв'язку з чим відповідачем було нараховано збір за зберігання вантажу та списано кошти з особового рахунку позивача.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що остання не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Вказані договори є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173 , 174 , 175 ГК України , статей 11, 202, ЦК України , і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Статтею 908 ЦК України передбачено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до ст. 909 ЦК України , за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Закон України "Про залізничний транспорт" визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, його роль в економіці і соціальній сфері України, регламентує його відносини з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу.
Статтею 1 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що залізниця - відокремлений підрозділ акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування (далі - АТ "Укрзалізниця"), утвореного відповідно до Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" , який здійснює перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні залізничної мережі.
Обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом визначається Статутом залізниць України , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6.04.1998 № 457 (далі - Статут).
Відповідно до п. 2 Статуту, Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (п. 3 Статуту).
Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Згідно з п. п. 22, 23 Статуту за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.
Оформлення накладної має здійснюватися відповідно до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2020 № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №863/5084, згідно з п. 1.1 яких на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред'явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток 2 до цих Правил) або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною (додаток 4 до Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 № 542, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 10.09.2001 за № 798/5989). Відповідно до цих Правил накладна може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП)). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.
Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Накладна у паперовому вигляді є відображенням її електронної копії, яка обов'язково надається на станцію відправлення одночасно з накладною у паперовому вигляді.
Пунктом 63 Статуту встановлено, що перевезення вантажів на особливих умовах здійснюються за окремими договорами. При цьому сторони вправі передбачати у договорах додаткову відповідальність за виконання зобов'язань щодо перевезень вантажів.
Пунктом 3 Правил складання актів (ст. 129 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 №334, визначено, що акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства; відмови вантажовласника від підписання: облікової картки виконання плану перевезень вантажів, накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами (контейнерами); в інших випадках для засвідчення обставин, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акта. Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами.
Відповідно до п. 8 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за №165/3458, у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.
Порядок визначення плати за користування вагонами і контейнерами визначений Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113, п. 3 яких зокрема визначено, що облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними проводиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, яка складається на підставі Пам'яток про подавання/збирання вагонів форми ГУ-45, Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, Актів про затримку вагонів форми ГУ-23 а, Актів загальної форми ГУ-23. Пам'ятки про видачу/приймання контейнерів, Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами оформляються в електронному або паперовому вигляді. На вимогу вантажовласника йому надається копія Пам'ятки про подавання/забирання вагонів, Пам'ятки про видачу/приймання контейнерів.
Відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами. Відомості плати за користування вагонами (контейнерами) мають підписуватись працівником станції і вантажовідправником (абз. 1-4 п. 4 Правил № 113).
Згідно з абз. 5, 6 п. 4 Правил № 113 час користування вагонами обчислюється з моменту їх передачі вантажовласникові до моменту їх фактичного прийняття від вантажовласника; час передання вагонів залізницею вантажовласнику, а також вантажовласником залізниці зазначається у Пам'ятці про подавання/забирання вагонів, яка оформляється після закінчення приймально-здавальних операцій; пам'ятка підписується відповідальною особою станції і вантажовласник.
Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надається вантажовласнику (п. 2.6 Правил № 644).
Як встановлено вище, 08.11.2019 відповідачем згідно залізничної накладної № 36644953 було прийнято до перевезення по станції Городенка-Завод Львівської залізниці маршрутний поїзд у кількості 52 вагонів-зерновозів на особливих умовах за РРМП зі скороченим строком доставки на станцію призначення Ксенієво.
Для забезпечення навантаження маршрутного поїзду на станцію Городенка-Завод Львівської залізниці для ТОВ "Грейнсвард" прибуло 52 вагонів-зерновозів.
Зауважень щодо кількості та змісту вантажу, а також правильності відомостей, зазначених у залізничній накладній на станції відправлення та під час перевезення, від залізниці не находило, отже, на станції відправлення вантаж прийнятий останньою до перевезення без зауважень та заперечень.
Матеріалами справи підтверджується, що представниками станції Городенка-Завод Львівської залізниці були складені акти загальної форми №№ 753 від 07.11.2019, 755 від 07.11.2019, 760 від 08.11.2019, 752 від 07.11.2019, 757 від 07.11.2019, 747 від 06.11.2019. Вказаними актами засвідчено, вагони завантажені та переважені та відставлені на колії станції в очікуванні оформлення маршруту.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач в ході розгляду спору зазначав, що в період очікування оформлення перевізного документу маршрутом здійснювалось зберігання вантажу на коліях станції відправлення вантажів відповідно до Правил перевезення вантажу, у зв'язку з чим відповідачем було нараховано збір за зберігання вантажу та списано кошти з особового рахунку позивача.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про безпідставність посилань відповідача щодо правомірності нарахування ним у спірному випадку збору за зберігання вантажу судом, з огляду на таке.
Як встановлено судом, між позивачем та відповідачем шляхом приєднання (акцепту) укладено Договір про перевезення вантажів на особливих умовах - за розкладом руху маршрутних поїздів (Договір РРМП).
Враховуючи характер укладеного між сторонами Договору про перевезення вантажів на особливих умовах - за розкладом руху маршрутних поїздів, сторонами погоджено специфічні умови перевезення вантажів, які є визначальними щодо порядку надання відповідних послуг та особливостей їх оплати.
Редакція № 1 Договору РРМП в частині розділу 4 "Плата за надання послуг" набула чинності з 08.11.2019. В свою чергу, маршрутний поїзд у кількості 52 вагонів-зерновозів на особливих умовах за РРМП зі скороченим строком доставки було прийнято відповідачем до перевезення згідно залізничної накладної № 36644953 саме 08.11.2019. Спірна накопичувальна картка № 09110522 складена 09.11.2019. Перелік № 20191110 складено філією Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень АТ Укрзалізниця 10.11.2019. Тобто до спірного відправлення підлягають застосуванню саме умови п. 4.1 - 4.4. розділу 4 Договору РРМП в редакції № 1.
У пункті 4.1. Договору про РРМП в редакції № 1 сторони погодили, що плата при наданні послуг з організації перевезень маршрутними поїздами за РРМП розраховується і стягується відповідно до розд. 3 основного договору про надання послуг з підвищенням розміру інфраструктурної складової плати тарифу визначеного для власного вагону (Івл) на 20% відповідно до п. 23 розд. ІІ Збірника тарифів (далі - інфраструктурна складова тарифу).
Пунктом 4.2 Договору про РРМП в редакції № 1 визначено, що у випадку переадресування маршрутного поїзду на шляху прямування на звернення Замовника, плата за надані послуги з організації перевезень маршрутними поїздами за РРМП перераховується та стягується за весь маршрут слідування згідно з п.4.1. Договору незалежно від фактичної швидкості руху такого поїзду.
У відповідності до п. 4.3. Договору про РРМП в редакції № 1 встановлено, що у випадку передачі замовником перевізнику вагонів, що мають увійти до складу маршрутного поїзду раніше часу, встановленого в п.3.10. Договору замовником сплачується до моменту оформлення перевізного документу плата за користування вагоном перевізника, що перебуває у безпосередньому розпорядженні вантажовласника, а також плата за вільним тарифом організація перевезень і накопичення власного рухомого складу згідно з укладеними договорами, відповідно до додатку 1 до Основного договору про надання послуг. Плата за маневрові роботи під час надання послуг з накопичення не нараховується.
Згідно пункту 4.4. Договору у випадку визначення замовником розміру ставки за використання вагонів перевізника більше, ніж визначено в додатку 2 до Основного договору про надання послуг, плата нараховується за ставкою, запропонованою замовником в замовленні на РРМП.
Таким чином, наведеними пунктами Договору про РРМП в редакції № 1, зокрема пунктом 4.3., прямо визначено, що у випадку накопичення маршрутного поїзду замовником до моменту оформлення перевізного документу (документів) на весь маршрутний поїзд сплачується:
- плата за вільним тарифом "Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу згідно з укладеними договорами", відповідно до додатку № 1 до Основного договору;
- плата за користування вагоном, що перебуває у безпосередньому розпорядженні вантажовласника.
Інших додаткових платежів та/або зборів, в т.ч. і збору за зберігання вантажу, саме під час накопичення маршрутного поїзду до моменту оформлення перевізного документу (документів) на весь маршрутний поїзд - не передбачено ні пунктом 4.3, ні жодним іншим пунктом розділу 4 "Плата за надання послуг" Договору про РРМП в редакції № 1.
Судом першої інстанції обґрунтовано відхилено як безпідставні доводи відповідача про те, що позивачем не враховано вимоги пункту 1.2 Договору про РРМП, в якому зазначено, що в частині, не врегульованій цим договором, сторони керуються укладеним між ними Основним договором.
З цього приводу судом доцільно зазначено, що в силу наведених умов п. 1.2 Договору про РРМП, положення Основного договору в частині, врегульованій Договором РРМП в редакції № 1, не застосовуються до спірних правовідносин сторін, оскільки такі правовідносини врегульовані безпосередньо Договором РРМП в редакції № 1, зокрема, п. 4.3 розділу 4 "Плата за надання послуг".
Таким чином, оскільки спірні правовідносини врегульовані Договором РРМП в редакції № 1, то не підлягає застосуванню і п. 2.1.7 Основного договору, згідно якого замовник зобов'язаний відшкодувати перевізнику витрати, пов'язані із затримкою вагонів, контейнерів і вантажів, що виникли на станціях залізниць України, зокрема, через інші причин, що не залежать від перевізника. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати за кодом платника.
В свою чергу, з огляду на укладений між сторонами Договір про РРМП в редакції № 1, безпідставним є застосування до спірних правовідносин сторін пункту 9 Правил зберігання вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (із змінами та доповненнями), на приписи якого посилався відповідач, зазначаючи, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.
З огляду на наведене вище апеляційний господарський суд також погоджується з висновком місцевого господарського суду про безпідставність посилань відповідача на пп. п. 2 розділу III Збірника тарифів, яким передбачено нарахування збору за зберігання вантажів на місцях загального користування, а також п.п. 2.1 п.2 вказаного Розділу, згідно з яким після закінчення терміну безоплатного зберігання нараховується збір за кожну добу в зберіганні вантажів у вагонах, у тому числі в контейнерах, на підставі яких АТ Українська залізниця здійснило нарахування збору.
При цьому, факт ознайомлення представника вантажовласника (позивача) з умовами договору про експлуатацію під'їзної колії, який був укладений між відповідачем та власником колії (ТОВ Фортінвест-Агро ) та стороною якого не є позивач, жодним чином не може покладати на позивача додаткових грошових зобов'язань, які не передбачені умовами Договором про РРМП.
Щодо роз'яснення АТ "Укрзалізниця" №Ц-2/58/405-19 від 20.11.2019 щодо надання послуг з організації перевезень вантажів та порожніх вагонів за узгодженим розкладом руху вантажного поїзда (РРМП), у п. 3.5 яких зазначено, що збір за зберігання вантажів та маневрова робота під час накопичення маршрутного поїзда не нараховується, колегія суддів зауважує, що хоча наведені роз'яснення і видані після прийняття станцією Городенко-Завод вантажу до перевезення згідно залізничної накладної №36644953, однак в будь-якому разі не змінюють спірні правовідносин. Проте такі роз'яснення АТ "Укрзалізниця" додатково пояснюють порядок реалізації правовідносин сторін під час накопичення маршрутного поїзда, з окремим зауваженням того, що під час здійснення такого накопичення збір за зберігання вантажів не нараховується.
Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що АТ «Українська залізниця» у цьому випадку безпідставно нарахувало ТОВ «Грейнсвард» плату за зберігання вантажу та стягнуло з останнього відповідний збір у розмірі 74 960,88 грн.
Предметом позову у справі, що розглядається є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення з останнього 74 960,88 грн безпідставно набутих коштів. Разом з цим, позовна заява не містить посилань на ст. 1212 ЦК України .
Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.
При цьому якщо сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Приписами наведеної статті встановлено: особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 ЦК України ). Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 ЦК України ). Положення цієї глави застосовуються також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (п. 4 ч. 3 ст. 1212 ЦК України).
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України ).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже, системний аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає підстави дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.
Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Враховуючи те, що у АТ «Українська залізниця» були відсутні підстави для нарахування ТОВ «Грейнсвард» плати за зберігання вантажу та стягнення з останнього 74 960,88 грн відповідного збору в т.ч. з урахуванням того, що договір не регулює правил такого стягнення, грошові кошти у вищевказаній сумі було набуто АТ «Українська залізниця» без достатньої правової підстави.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідно до обставин даної справи між сторонами існують правовідносини на підставі Основного договору та Договору РРМП, однак кошти у сумі 74 960,88 грн стягнуто відповідачем не на виконання цих договорів (до того ж, всупереч умовам Договору про РРМП в редакції № 1), тобто перерахування відбулось без достатніх правових підстав, а отже вимоги позивача про стягнення з відповідача 74 960,88 грн як безпідставно набутих коштів (ст. 1212 ЦК України ) є обґрунтованими, доведеними, тому правомірно задоволенні судом першої інстанції.
Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено. Всім встановленим обставинам, які мають значення для правильного вирішення спору надана належна правова оцінка.
Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відтак, усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду першої інстанції та суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Щодо оскарження додаткового рішення.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.08.2021 позовні вимоги задоволено, стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙНСВАРД" безпідставно набуті кошти у розмірі 74 960,88 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270,00 грн.
16.08.2021 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва Товариством з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» було подано клопотання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у справі №910/904/21 в розмірі 10 000,00 грн.
26.08.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Суд першої інстанції, розглянувши подану позивачем заяву, дійшов висновку про її часткове задоволення.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції.
Приписами ст.ст. 123, 129, 221 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
З матеріалів справи вбачається, що у позовній заяві позивачем було надано попередній (орієнтовний) розрахунок розміру витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги у суді першої інстанції, згідно якого такий розмір склав 7 000,00 грн.
Разом з цим, до позовної заяви було додано ордер на надання правничої (правової) допомоги серія СА № 1007688 від 14.01.2021, виданого Адвокатським об'єднання Право, бізнес і фінанси; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЧК № 001243, виданого адвокату Накоп'юку Ярославу Володимировичу; копію Договору про надання правової допомоги №17-01 від 04.01.2021, укладеного між ТОВ ГРЕЙНСВАРД (клієнт) та Адвокатським об'єднання Право, бізнес і фінанси в особі партнера Накоп'юка Я. В. (далі - Договір).
В свою чергу, при поданні клопотання про розподіл судових витрат у справі №910/904/21 позивачем долучено:
-Акт №17-01/01 виконаних робіт (наданих послуг) від 15.01.2021, вартість послуг за яким визначена у сумі 5 000,00 грн; рахунок на оплату №17-01/01 від 15.01.2021 на суму 5 000,00 грн; платіжне доручення №6406 від 15.01.2021 на суму 5 000,00 грн;
- Акт №17-01/32 виконаних робіт (наданих послуг) від 12.08.2021, вартість послуг за яким визначена у сумі 5 000,00 грн; рахунок на оплату №17-01/32 від 12.08.2021 на суму 5 000,00 грн; платіжне доручення №6551 від 12.08.2021 на суму 5 000,00 грн.
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.
Як встановлено судом, позивачем долучено до матеріалів справи належні та допустимі докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п.95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п.34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п.80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п.88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
В свою чергу, судом першої інстанції враховано, що у клопотанні про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката відповідач заперечив проти розміру витрат на професійну правничу допомогу, визначених позивачем у сумі 10 000,00 грн. За доводами відповідача, заявлений розмір витрат є необґрунтованим, завищеним за обсягом витраченого часу адвокатом, має неспівмірний розмір з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також є неспівмірним зі складністю справи. Крім того, відповідач зазначив, що стягнення з АТ Укрзалізниця витрат на правову допомогу у сумі 10 000,00 грн за розгляд справи в суді першої інстанції, нарівні із сумою задоволеного позову в розмірі 74 960,88 грн, становить надмірний тягар для відповідача. При цьому, відповідач просить відмовити у задоволенні клопотання представника позивача в повному обсязі.
Слід зауважити, що розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, суд враховує, що подані документи не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже цей розмір має бути не лише доведений, документально обґрунтований, а й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши надані представником позивача докази, зважаючи на заперечення відповідача щодо заявлених до компенсації витрат на оплату правничої допомоги адвоката, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що клопотання позивача про ухвалення додаткового рішення про компенсацію здійснених судових витрат на правову (правничу) допомогу підлягає частковому задоволенню та стягненню з позивача на користь відповідача підлягають 7 000,00 грн. В іншій частині заяви правомірно відмовлено.
Щодо посилань скаржника про те, що позивачем не надано банківської виписки, яка підтверджує надходження грошових коштів на рахунок за надання правової допомоги то такі відхиляються як необґрунтовані. З цього приводу колегія суддів враховує, що за змістом пункту 1 частини другої статті 126 ГПК України витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. (Аналогічну правову позицію викладено у постановах Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).
З урахуванням викладеного, за результатами апеляційного перегляду оскаржуваного додаткового рішення апеляційний господарський суд не встановив у діях суду першої інстанції порушень приписів статей 124, 126, 129, 236, 244 ГПК України або інших порушень норм процесуального права, які призвели б до ухвалення судом незаконного рішення.
Висновки суду першої інстанції є правомірними та обґрунтованими, підстави для його скасування відсутні. При розгляді заяви позивача суд виходив із загальних критеріїв оцінки послуг з надання юридичної (правничої) правової допомоги з урахуванням обсягу та змісту підготованих адвокатським об'єднанням документів та фактичних обставин справи. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2021 у справі №910/904/21 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2021 у справі №910/904/21 залишити без змін.
3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді О.В. Попікова
С.В. Владимиренко