Рівненський апеляційний суд
Іменем України
05 квітня 2022 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:
Суддів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_4
прокурора - ОСОБА_5
обвинуваченого - ОСОБА_6
захисника-адвоката - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне в режимі відеоконференції з Волинським апеляційним судом кримінальне провадження № 12019030100000628 щодо ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15, ч.2 ст.186 України, -
Вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від 20 січня 2020 року ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч.2 ст.186 КК України, і призначено покарання - чотири роки позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням - іспитовим строком три роки з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України: періодично зявлятися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з органом пробації.
Як визнав доведеним суд, ОСОБА_8 26 жовтня 2019 року біля 19 год. 15 хв, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння поблизу загальноосвітньої школи №3, розташованої на вул. Шевченка 13 в м. Ківерці Волинської області, намагався відкрито викрасти в ОСОБА_9 жіночу бордову сумочку, в якій знаходився гаманець з грішми, косметичка та інші особисті речі, однак не довів свій умисел до кінця з причин, що не залежали від його волі.
В апеляційній скарзі з внесеними доповненнями прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, не оспорюючи доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненому та правильності кваліфікації його дій, покликаються на безпідставність застосування щодо ОСОБА_8 положень ст.75 КК України, оскільки таке покарання, на його думку, не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, який раніше вже притягався до кримінальної відповідальності, внаслідок м'якості. Просить скасувати вирок суду першої інстанції, ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання у виді чотирьох років позбавлення волі, зарахувавши, відповідно до положень ч.5 ст.72 КК України, в строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення з 26.10.2019 по 20.01.2020 року з розрахунку - один день попереднього ув'язнення за день позбавлення волі.
Іншими учасниками судового провадження вирок в апеляційному порядку не оскаржено.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу з внесеними доповненнями, доводи обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника-адвоката ОСОБА_10 , які вважають вирок законним і просять залишити його без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши викладене в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення за вказаних у вироку обставин підтверджується сукупністю зібраних у провадженні доказів, яким дана правильна юридична оцінка, що не заперечується в апеляційній скарзі і не оспорюється ніким з учасників судового розгляду.
Із змісту апеляційної скарги прокурора вбачається, що апелянт фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання, яке, на його думку, не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Відповідно до ст. ст. 50 і 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи із вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 та від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справах про призначення судом більш м'якого покарання.
Так, у рішенні № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив: “Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України”.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі “Довженко проти України”) зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно зі ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК України, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття “особа обвинуваченого” вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття “особа винного”.
Термін “явно несправедливе покарання” означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності” від 23 грудня 2005 року № 12, щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Доводи апелянта щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і м'якість призначеного ОСОБА_8 покарання у зв'язку з безпідставним звільненням обвинуваченого від покарання на підставі ст.75 КК України не є переконливими.
Мотивуючи своє рішення про обрання ОСОБА_8 покарання, суд врахував тяжкість вчиненого злочину, дані про особу ОСОБА_8 , який раніше судимий, по місцю проживання характеризується посередньо, обставини, які пом'якшують покарання - активне сприяння розкриттю злочину, щире каяття, відшкодування завданих збитків, обставину, яка обтяжує покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, і призначив ОСОБА_8 мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 186 КК України, за скоєне діяння.
Таке покарання, на переконання колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 та попередження вчинення нових злочинів, і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м'якості чи недостатнім для досягнення мети покарання.
Разом з тим, зважаючи на те, що ОСОБА_8 активно сприяв розкриттю злочину, щиро розкаявся, відшкодував моральну шкоду потерпілій ОСОБА_9 , яка не має жодних претензій до обвинуваченого, думку потерпілої, яка просила не позбавляти волі ОСОБА_8 , а також другорядну роль кари, як мети покарання, суд, на думку колегії суддів, дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, звільнивши його на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням - іспитовим строком в три роки, який є достатнім для того, щоб засуджений в умовах здійснення контролю за його поведінкою довів своє виправлення.
Під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_8 підтвердив своє щире каяття, зазначив, що жалкує про вчинене, займається суспільно-корисною працею, працюючи на будівництві, дотримується норм поведінки.
Судом встановлено, що ОСОБА_8 є інвалідом третьої групи довічно, протягом більш, як двох років з моменту вчинення кримінального правопорушення, за яке засуджений, інших злочинів чи адміністративних правопорушень не вчиняв, негативні характеризуючі дані щодо нього відсутні, що не знайшло заперечень і з боку сторони обвинувачення.
Наведені дані про особу та поведінку ОСОБА_8 , пом'якшуючі покарання обставини, на переконання колегії суддів, свідчать, що обвинувачений зможе довести своє виправлення і в умовах здійснення за ним контролю з боку органів пробації.
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що “якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система” (пункти 34-35).
При цьому враховується і практика Європейського Суду з прав людини, як джерело права, викладена в рішеннях від 09.06.2005 року та 16.10.2008 року “Бакланов та Ізмайлов проти Росії”, де Європейський Суд з прав людини зазначив, що “досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним, а для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий надмірний тягар для особи”.
Враховуючи наведене, колегія суддів підстав для скасування оскаржуваного вироку не вбачає.
Керуючись ст. ст. 404- 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-
Вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 20 січня 2020 року щодо ОСОБА_8 - залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду засудженим протягом трьох місяців з дня вручення йому копії судового рішення, а іншими учасниками судового провадження - в цей же строк з дня його проголошення.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3