Справа № 161/20200/21
Провадження № 2/161/1084/22
11 квітня 2022 року Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі:
головуючого - судді Рудської С.М.
при секретарі - Чигринюк В.С.
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Собковського С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ескроу Капітал» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки
09.11.2021 року ТзОВ «Ескроу Капітал» через свого представника звернулося до суду з вищевказаною позовною заявою та заявою про уточнення позовних вимог від 30.11.2021 року (а.с. 65) на обгрунтування вказавши, що 30.05.2008 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 було укладено Кредитний договір № СМ-SME А00/061/2008, за умовами якого позичальник отримав від банку кредит в сумі 157525 дол. США (далі - Кредитний договір). З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за Кредитним договором, між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 було укладено наступні правочини: Іпотечний договір (майнової поруки) № РМ-SМЕ А00/061/2008/1, відповідно до якого в іпотеку Банку передано склад сипучих матеріалів /Ж-1/, загальною площею 204,5 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Договір іпотеки-1); Договір іпотеки (майнової поруки) № PM-SME А00/061/2008/3, відповідно до якого в іпотеку Банку передано земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1095 га, кадастровий номер 0722881800:01:001:3684, що знаходиться за адресою: Волинська обл., Луцький р-н, с. Забороль та земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1500 га, кадастровий номер 0722881800:04:001:2778, що знаходиться за адресою: Волинська обл., Луцький р-н, с. Всеволодівка (далі - Договір іпотеки-2). 10.12.2010 року між АТ «ОТП Банк» та ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено Договір купівлі-продажу кредитного портфелю № б/н, відповідно до якого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло прав вимоги до ОСОБА_3 за Кредитним договором. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09.11.2011 року у справі № 2-1708/11 із ОСОБА_3 на користь ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» було стягнуто 1358369,71 грн. боргу, який виник у нього на підставі Кредитного договору. Надалі, 22.12.2020 року ТзОВ «Ескроу Капітал» придбало у ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» право вимоги за Кредитним договором та Договорами іпотеки-1 та -2. Разом з тим, як було встановлено, ІНФОРМАЦІЯ_1 іпотекодавець ОСОБА_4 помер та після його смерті спадкоємцем майна (права власності на майно) є його донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , законним представником якої (мати) є відповідач ОСОБА_2 . Таким чином, заборгованість за Кредитним договором станом на 02.11.2021 року становить - 1360189,71 грн. Враховуючи наведене, просить суд у рахунок задоволення грошових вимог ТзОВ «Ескроу Капітал» за Кредитним договором звернути стягнення на успадковане майно, що є предметом Договорів іпотеки-1 та -2, шляхом їх продажу на електронних аукціонах (через прилюдні торги) у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої ЗУ «Про виконавче провадження» або в інший спосіб не заборонений законодавством України, а також стягнути з ОСОБА_2 на користь ТзОВ «Ескроу Капітал» судові витрати по справі.
06.01.2022 року представником відповідача було подано до суду відзив на позовну заяву на обгрунтування якої останній зазначив, що у зв'язку з невиконанням умов Кредитного договору кредитор звернувся до позичальника з листом № 04-04/1614 від 03.09.2009 року про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором. Однак, заборгованість за Кредитним договором погашеною не була, в зв'язку з чим у позивача виникло право звернення до суду з позовом до заставодавця про звернення стягнення боргу в сумі 1360189,71 грн. на предмет іпотеки. Разом з тим, умовами Кредитного договору № CM-SME А00/061/2008 від 30.05.2008 року передбачено дату остаточного повернення кредиту - 25.05.2023 року, а також узгоджено право Банку вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань у цілому або у визначеній банком частині (пункт 1.9 даного кредитного договору). При цьому сторони визначили, що зобов'язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги (пункт 1.9.1 Кредитного договору). Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло у кредитора у зв'язку з невиконанням боржником вимоги про сплату заборгованості за кредитним договором. Отже, позивач міг пред'явити позов до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання, а саме - по закінченню тридцяти днів після отримання вимоги про погашення заборгованості за Кредитним договором. Враховуючи наведене, просить суд відмовити у задоволенні позову за спливом строків позовної давності та стягнути з ТзОВ «Ескроу Капітал» на користь ОСОБА_2 витрати на правову (правничу) допомогу в сум 8000 грн. (а.с. 75-76).
02.02.2022 року представником позивача було подано до суду відповідь на відзив на позовну заяву в якій зазначено, що стороною відповідача не наводиться жодних заперечень з приводу того, що успадковане майно перебуває під обтяженням іпотекою за зобов'язаннями ОСОБА_3 . Також, відсутні заперечення стосовно розміру заборгованості. Незгода із позовом по суті зводиться лише до того, що позивач пропустив строк звернення із вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки. Однак, виходячи із приписів ст. 1281 ЦК України у ТзОВ «Ескроу Капітал» лише 27.09.2021 року з'явилося право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання за Кредитним договором та Договорами іпотеки-1 та -2 до ОСОБА_5 (спадкоємця). У свою чергу, відповідач порушила обов'язок, визначений ч. 1 ст. 1281 ЦК України, що стало на заваді кредитору раніше звернутися із вимогою до конкретної особи, оскільки інформації про те чи хтось прийняв спадщину була відсутньою. Вимогу спадкоємцю було направлено 22.10.2021 року, тобто менш як через місяць від дня, коли позивач дізнався про прийняття спадщини. Отже, предметом дослідження у правових відносинах між ТзОВ «Ескроу Капітал» та ОСОБА_2 , як законним представником ОСОБА_5 має бути саме дотримання строків кредитором-іпотекодержателем, визначених ст. 1281 ЦК України як спеціальною нормою. Натомість, представник Відповідача намагається відвернути увагу суду від основоположних норм, які регулюють правові відносини між іпотекодержателем і спадкоємцем, який отримав статус іпотекодавця. Враховуючи наведене, просить суд позовні вимоги, з урахуванням їх уточнення, задовольнити у повному обсязі (а.с. 94-98).
В судовому засіданні представник позивача заявлені позові вимоги підтримав з підстав, які викладені у позові та відповіді на відзив, просив їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позову покликаючись на обставини, викладені у його відзиві на позовну заяву.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 30.05.2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступником якого є АТ «ОТП Банк») та ОСОБА_3 , було укладено Кредитний договір № СМ-SМЕ А00/061/2008 (надалі - Кредитний договір) за умовами якого позичальник отримав від Банку кредит у розмірі 157525 дол. США (а.с. 10-12).
З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між ОСОБА_4 та АТ «ОТП Банк» було укладено наступні Договори іпотеки:
-Іпотечний договір (майнової поруки) № РМ-SМЕ А00/061/2008/1, посвідчений 02.06.2008 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Грушицькою В.В., зареєстрованим в реєстрі за № 2417, відповідно до якого в іпотеку Банку передано нерухоме майно - нежитлова будівля: склад сипучих матеріалів /Ж-1/, загальною площею 204,5 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 13-18);
-Договір іпотеки (майнової поруки) № PM-SME А00/061/2008/3, посвідчений 30.05.2008 року приватним нотаріусом Рожищенського районного нотаріального округу Волинської області Павлюк Р.П., зареєстрованим в реєстрі за № 1451, відповідно до якого в іпотеку Банку передано нерухоме майно - земельну ділянку, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1095 га, кадастровий номер 0722881800:01:001:3684, що знаходиться за адресою: Волинська обл., Луцький р-н, с. Забороль та земельну ділянку, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1500 га, кадастровий номер 0722881800:04:001:2778, що знаходиться за адресою: Волинська обл., Луцький р-н, с. Всеволодівка (а.с. 19-26).
10.12.2010 року між АТ «ОТП Банк» та ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю №б/н, відповідно до якого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло прав вимоги до Позичальника за Кредитним договором.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09.11.2011 року в цивільній справі № 2-1708/11, із ОСОБА_3 на користь ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» було стягнуто заборгованість за Кредитним договором № СМ-SМЕ А00/061/2008 від 30.05.2008 року в сумі 1358369,71 грн., а також вирішено питання розподілу судових витрат.
Згідно відомостей із ЄДРСР, вищевказане судове рішення відповідачем не оскаржувалося, набрало законної сили 05.12.2011 року та є чинним.
Судом також встановлено, що іпотекодавець ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 помер та після його смерті відкрилась спадщину, яку прийняла малолітня донька останнього - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матір'ю якої є відповідач ОСОБА_2
22.12.2020 року ТзОВ «Ескроу Капітал» придбало у ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» право вимоги за Кредитним договором та Договорами іпотеки-1 та -2.
Наведені вище обставини жодною із сторін не заперечуються.
В обгрунтування заявлених позовних вимог представник ТзОВ «Ескроу Капітал» зазначає, зокрема, що відповідач порушила обов'язок, визначений ч. 1 ст. 1281 ЦК України, що стало на заваді кредитору раніше звернутися із вимогою до неї, оскільки інформації про спадкування іпотечного майна була відсутня. Відтак, відповідна вимога спадкоємцю щодо виконання зобов'язань за Договорами іпотеки-1 та -2 була направлена 22.10.2021 року, тобто менш як через місяць від дня, коли позивач дізнався про прийняття спадщини.
У свою чергу, заперечуючи щодо задоволення позову, представник відповідача посилається на пропуск кредитором строку позовної давності на звернення до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне наголосити на наступному.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Частиною 5 ст. 3 ЗУ «Про іпотеку» визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.?
Згідно ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Відповідно до ст. 33 ЗУ «Про іпотеку» передбачені підстави для звернень стягнення на предмет іпотеки.
Зокрема, ч. 1 вказаної норми передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити передбачені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ст. 575 ЦК України).
У ст. 33 ЗУ «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, частиною 1 цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Частина 1 ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» передбачає, що в разі порушення повного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушень. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового регулювання на підставі договору.
Як вбачається із умов Кредитного договору № CM-SME А00/061/2008 від 30.05.2008 року, дата остаточного повернення кредиту - 25.05.2023 року.
Разом з тим, сторони узгодили право Банку (кредитора) вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань у цілому або у визначеній банком частині (п. 1.9 Кредитного договору).
Також, сторони передбачили, що зобов'язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги (п. 1.9.1 Кредитного договору).
Як встановлено судом, кредитором направлено позичальнику досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором за вих. № 04-04/1614 від 03.09.2009 року. Зазначене підтверджується судовим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09.11.2011 року в цивільній справі № 2-1708/11, яке відповідно до приписів ч. 4 ст. 82 ЦПК України, має преюдиційне значення при розгляді даної справи.
У вищевказаній вимозі ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» вимагало протягом 30 календарних днів сплатити на користь Банку прострочену заборгованість за кредитним договором та попередило відповідача про початок звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.
Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло у кредитора у зв'язку з невиконанням боржником вимоги про сплату заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України визначено, що Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).
Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою уповноваженою особою.
Отже, позивач міг пред'явити позов до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання, а саме по закінченню тридцяти днів після отримання вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором.?
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.04.2018 року у справі № 922/4461/14, постановах Верховного Суду України № 6-169цс14 від 29.10.2014 року, № 6-331цс15 від 01.07.2015 року, № 6-249цс15 від 02.12.2015 року, № 6-990цс15 від 27.01.2016 року, № 6-3116цс16 від 05.07.2017 року.
У відповідності до приписів ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Системний аналіз змісту вказаної норми дозволяє дійти висновку, що позовна давність переривається пред'явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення. У разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач,перебіг позовної давності переривається саме в день пред'явлення такого позову і перебіг позовної давності починається заново з наступного за ним дня.
Тобто, звернувшись до суду із позовом до боржника ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № CM-SME А00/061/2008 від 30.05.2008, ТзОВ «ОТП Факторинг Україна», тим самим перервало перебіг позовної давності. Але при цьому перебіг трирічної позовної давності почався заново з наступного за цією подією дня та станом на початок 2015 року сплинув.
Наявність передбачених ст. 264 ЦК України підстав для переривання перебігу позовної давності щодо пред'явлення вказаного позову, які б дозволяли зробити висновок про дотримання при поданні позову встановленого законом строку позовної давності, не встановлено.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
З позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки ТзОВ «Ескроу Капітал» звернулося до суду в 09.11.2021 року, тобто зі спливом строку позовної давності.
В ході розгляду справи, стороною відповідача заявлено вимогу про застосування строку позовної давності.
Одночасно з цим стороною позивача клопотання про поновлення строків позовної давності не заявлено, доказів поважності пропуску строку позовної давності суду не надано.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу(п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Вищенаведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного суду від 15.09.2021 року по справі № 752/14500/19, та в повній мірі спростовує доводи сторони позивача, викладені у позовній заяві та відповіді на відзив.
За наведених обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову ТзОВ «Ескроу Капітал» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв'язку із пропуском строку позовної давності на звернення до суду з відповідними вимогами.
Крім того, в зв'язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати із відповідачки на користь позивача стягненню не підлягають.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Як слідує з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 01.10.2018 року в справі № 569/17904/17, - на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.?
Крім того, у своїй постанові від 13.12.2018 року у справі № 816/2096/17 Верховний Суд прийшов до висновку, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, як зазначив суд попередньої інстанції. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обгрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів.
У п. 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Судом встановлено, що 23.12.2021 року між адвокатом Собковським С.М. та відповідачем ОСОБА_2 було укладено Договір про надання правової (правничої) допомоги № б/н, за умовами якого адвокат взяв на себе зобов'язання щодо надання клієнту правової допомоги з приводу представництва та захисту її інтересів та інтересів малолітньої дитини ОСОБА_5 у судах (а.с. 77).
Як вбачається із розрахунку до Договору про надання правової (правничої) допомоги № б/н від 23.12.2021 року загальна вартість наданих відповідачці послуг становить 8000 грн. та полягає в наступному: попередня консультація та узгодження правової позиції - 2 год. вартістю 1000 грн.; вивчення та аналіз матеріалів справи - 2 год. вартістю 1000 грн.; підготовка відзиву - 6 год. вартістю 3000 грн.; представництво інтересів у суді - 3000 грн. (а.с. 78).
Факт сплати ОСОБА_2 на користь адвоката Собковського С.М. 8000 грн. на виконання говору про надання правової (правничої) допомоги № б/н від 23.12.2021 року підтверджується відповідною квитанцією до прибуткового касового ордера № 22 (а.с. 79).
З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи та значимості таких дій при розгляді справи, суд вважає, що зазначені позивачкою витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд виходить з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та складності), розумності їхнього розміру та конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції.
Зокрема, у рішеннях у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006 року (пункт 80), у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009 року (пункти 34-36), у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 року, у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015 року (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Також, суд наголошує на такому.
Так, внаслідок запровадження з 15.12.2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, які наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року в справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої сторони.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог ч. 5 ст. 137 ЦПК України за наявності клопотання іншої сторони.
До такого висновку прийшов Верховний Суд у своїй постанові від 28.09.2021 року при розгляді справи № 160/12268/19.
Разом з тим, представником позивача не було подано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, попри ту обставину, що останній, будучи ознайомленим зі змістом відзиву на позовну заяву, при підготовці та подачі відповіді на відзив або ж у судовому засіданні мав реальну можливість заявити відповідного роду клопотання.
Згідно ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Із наведеного слідує, що понесені відповідачкою витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн., у зв'язку із відмовою у позові позову, підлягають компенсації за рахунок позивача.
На підставі ст.ст. 15, 16, 261, 267, 526, 527, 530, 554, 625, 1048, 1054, 1268, 1281, 1282 ЦК України, Закону України «Про іпотеку», керуючись ст.ст. 10, 12, 27, 77-81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Ескроу Капітал» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ескроу Капітал» на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати по оплаті професійної правничої допомоги в сумі 8000 (вісім тисяч) грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України - з дня складення рішення в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на рішення суду всіма учасниками справи. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ескроу Капітал», адреса місцезнаходження: 03062, м. Київ, Святошинський р-н, пр-т Перемоги, 65, офіс 459-Г, код ЄДРПОУ: 42136722.
Відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , паспорт гр. України серії НОМЕР_1 , виданий 03.12.2002 року Голосіївським РУ ГУМВС України в м. Києві.
Рішення у повному обсязі складено 18 квітня 2022 року.
Суддя Луцького міськрайонного
суду Волинської області С.М. Рудська