Ухвала
15 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 208/1256/16-ц
провадження № 61-2747ск22
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Лідовця Р. А. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2022 рокуу справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Кам'янського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Огнєва Надія Олександрівна, Перша Кам'янська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам'янської міської ради, про визнання угоди недійсною та витребування нерухомого майна від добросовісного набувача,
Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 січня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Кам'янського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Огнєва Н. О., Перша Кам'янська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам'янської міської ради, про визнання угоди недійсною та витребування нерухомого майна від добросовісного набувача задоволено частково.
Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру прав:
- за ОСОБА_3 - номер запису про право власності 9399372, вчинений 17 квітня 2015 року приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Огнєвою Н. О., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 20739128 від 17 квітня 2015 року;
- ОСОБА_2 - номер запису про право власності 9402359 вчинений 17 квітня 2015 року приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Огнєвою Н. О., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 20745823 від 17 квітня 2015 року.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 січня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У лютому 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2022 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Подана касаційна скарга не може бути прийнята судом касаційної інстанції, оскільки у порушення пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не додано документ, що підтверджує сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі.
Касаційна скарга містить квитанцію про часткову сплату судового збору ОСОБА_1 за подання касаційної скарги у розмірі 4 588,53 грн (квитанція від 16 лютого 2022 року № 129303794 на суму 1 681,60 грн та квитанція від 16 лютого 2022 року № 129305859 на суму 2 906,93 грн).
Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України
«Про судовий збір» від 08 липня 2011 року.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Станом на 01 січня 2016 року мінімальна заробітна плата була встановлена у розмірі 1 378 грн.
Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.
Пунктом 2 частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» визначено, що у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) визначено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати (551,20 грн) та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати (6 890 грн).
Відповідно до підпункту 2 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається, зокрема, у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
Згідно з підпунктом 9 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 910/13737/19 (провадження № 12-36гс20) зроблено правовий висновок про те, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання остання. Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.
У лютому 2016 року ОСОБА_4 (правонаступником якої є ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до відповідачів та просила суд:
1. визнати недійсним свідоцтво про право власності на спадщину, видане Першою Дніпродзержинською державною нотаріальною конторою від 08 жовтня 1995 року за реєстровим № 4-5216 на ім'я ОСОБА_3 ;
2. визнати недійним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 17 квітня 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Огнєвою Н. О. за реєстровим № 232;
3. витребувати від ОСОБА_2 як добросовісного набувача квартиру АДРЕСА_1 ;
4. скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
Судові рішення, які оскаржує заявник, свідчать про існування двох вимог немайнового характеру (щодо визнання недійсним свідоцтва про право власності на спадщину та визнання недійсним договору недійним договір купівлі-продажу квартири) та однієї вимоги майнового характеру (щодо витребування спірної квартири).
При цьому позовна вимога щодо у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна є похідною вимогою від вимоги про визнання недійним договір купівлі-продажу квартири, а тому оплачується судовим збором за ставками встановленими для цієї вимоги.
Отже, ставка судового збору, що підлягала сплаті при зверненні до суду за вимоги немайнового характеру складала 1 102,40 грн (1 378 грн * 0,4) * 2 = 1 102,40 грн).
Ураховуючи, що зі змісту поданої касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень неможливо встановити ціну позову (вартість спірної квартири) станом на день звернення до судуіз вимогою майнового характеру (витребування нерухомого майна від добросовісного набувача), заявник зобов'язаний самостійно встановити й обґрунтувати розмір судового збору щодо вимоги майнового характеру з наданням відповідних доказів.
Отже, заявнику необхідно самостійно визначити і доплатити судовий збір за подання касаційної скарги з урахуванням вимог майнового та немайнового характеру.
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду касаційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду ставка судового
збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при
поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету: 22030102, найменування податку, збору, платежу «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату.
Крім того, касаційна скарга ОСОБА_1 не може бути прийнята судом касаційної інстанції, оскільки в порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, заявником у касаційній скарзі не вказано підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Абзацом першим частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до абзаців першого, другого пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України визначено, що судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо:
1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні;
4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу;
5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції;
8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або
4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 узагальнено посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, проте не зазначає конкретні обов'язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження.
Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
Отже, ОСОБА_1 необхідно надіслати на адресу суду уточнену редакцію касаційної скарги, в якій повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) та надіслати копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення її недоліків.
Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, статтями 4, 6 Закону України «Про судовий збір», Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2022 року залишити без руху та надати строк для виконання вимог ухвали протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Р. А. Лідовець