Постанова
Іменем України
15 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 1522/11071/11
провадження № 61-7473св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач 1 - Благодійний правозахисний фонд «Рутенія-Одеса» в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідачі 1: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації,
позивач 2 - ОСОБА_6 ,
відповідачі: Одеська міська рада, виконавчий комітет Одеської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , до якої приєдналась ОСОБА_5 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 липня 2019 року у складі судді Шенцевої О. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 11 березня 2020 року в складі колегії суддів: Комлевої О. С., Сегеди С. М., Гірняк Л. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2009 року Благодійний правозахисний фонд «Рутенія-Одеса» (далі - БПФ «Рутенія-Одеса», Фонд) в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про скасування рішення, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_4 та її донька ОСОБА_5 є власниками квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням виконавчого комітету Жовтневої районного адмінстрації народних депутатів від 08 червня 1995 року № 393 затверджено рішення Міжвідомчої комісії від 01 червня 1995 року № 6/06 на надано ОСОБА_7 дозвіл на реконструкцію налженої їй квартири № 12 з використанням горища площею 69,1 кв. м, що розташоване над житловою площею квартир № 1 , № 12 .
Жодної згоди сусідів та погодження органів охорони культурної спадщини Одеської облдержадміністрації на реконструкцію пам'ятки архітектури ОСОБА_4 не отримувала.
Посилаючись на те, що внаслідок проведеної реконструкції зруйновано вентиляційні канали, системи водопостачання та водовідведення, що призвело до довготривалого заливу капітальних стін квартири № 1 та № 4 та підвалу розташованого під квартирами № 1 та № 12 , позивач просив:
- визнати нечиним та скасувати пункт 13 рішення виконавчого комітету Жовтневої районної адміністрації народних депутатів від 08 червня 1995 року № 393 «Про реконструкцію кв. АДРЕСА_1 з використанням приміщення горища площею 69,1 кв. м під жилі кімнати»;
- зобов'язати ОСОБА_4 , ОСОБА_5 усунути перешкоди ОСОБА_3 у вільному користуванні горищем, яке розташоване над кв. № 10 шляхом приведення приміщення горища площею 69,1 кв. м згідно до проектної документації будинку 1994 року, зокрема демонтажу встановлених стін та конструкцій за власний рахунок;
- зобов'язати ОСОБА_4 , ОСОБА_5 усунути наслідки залиття підвалу будинку АДРЕСА_5 , який розташований під квартирою № 12 ) шляхом відповідного комплексного ремонту підвалу та відновлення фундаменту і капітальних стін, які постраждали від багаторічного заливу у квартирах № 1 та № 4 , де мешкають сім'ї ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ;
- зобов'язати ОСОБА_4 , ОСОБА_5 демонтувати зношений чавунний ліжак каналізаційну трубу на першому поверсі квартири № 12 та відновити у двір та під сходи штатні вентиляційні канали, для належної проточної вентиляції підвалу.
- стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 300 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
У червні 2017 року ОСОБА_6 , яка є власником квартири АДРЕСА_6 , звернулася до суду з позовом до Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, у якому просила:
- визнати частково нечинним рішення виконавчого комітету Жовтневої районної адміністрації народних депутатів від 08 червня 1995 року № 393 «Про затвердження рішень Міжвідомчої комісії» щодо надання дозволу ОСОБА_7 на реконструкцію квартири АДРЕСА_1 з використанням приміщення горища площею 69,1 кв. м під жилі кімнати;
- зобов'язати ОСОБА_4 , ОСОБА_5 усунути їй перешкоди у користуванні горищем будинку АДРЕСА_5 шляхом приведення приміщення горища площею 69,1 кв. м згідно з проектною документацією будинку 1994 року, зокрема демонтажу встановлених стін та конструкцій за власний рахунок;
- зобов'язати ОСОБА_4 , ОСОБА_5 усунути наслідки залиття підвалу будинку № 10 (який розташований під квартирою ОСОБА_6 ) шляхом відповідного комплексного ремонту підвалу;
- зобов'язати ОСОБА_4 , ОСОБА_5 здійснити належний ремонт санітарно-технічних комунікацій квартири АДРЕСА_6 та відновити у двір і під сходами штатні вентиляційні канали;
- стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в солідарному порядку на її користь 300 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 липня 2019 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Одеської області від 11 березня 2020 року, позов Фонду в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_4 , ОСОБА_5 усунути наслідки залиття підвалу будинку АДРЕСА_5 , який розташований під квартирою № 1 та під квартирою № 12 , шляхом відповідного комплексного ремонту підвалу та відновлення фундаменту і капітальних стін, які постраждали від багаторічного заливу у квартирі № 1 та квартири № 4 , де мешкають сім'ї ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
Зобов'язано ОСОБА_4 , ОСОБА_5 демонтувати зношений чавунний ліжак - каналізаційну трубу на першому поверсі квартири № 12 та відновити у двір та під сходи штатні вентиляційні канали для належної проточної вентиляції підвалу.
Стягнуто з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 20 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь ОСОБА_2 20 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь ОСОБА_3 20 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь ОСОБА_6 20 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В задоволенні іншої частини позову Фонду в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 відмовлено.
Частково задовольнивши позов, суд першої інстанції врахував висновок судової інженерно-технічної експертизи від 25 березня 2016 року № 049/16, яким встановлено, що волога у квартирах № № 1,4, 12 виникла внасідок її проникнення із несправного каналізаційного ліжака приміщення санвузла, що знаходиться на першому поверсі квартири № 12 та відсутності вентиляції.
Стягуючи з відповідачів на користь позивачів кошти у рахунок відшкодування моральної шкоди, місцевий суд виходив з того, що внаслідок неналежного сантехнічного обладнання квартири АДРЕСА_1 позивачам довелось змінити звичний спосіб життя, докласти значних зусиль для відновлення їхніх прав, тому визначений розмір моральної шкоди відповідатиме засадам розумності та справедливості.
Позовні вимоги щодо часткового визнання нечинним та скасування рішення виконавчого комітету Жовтневої районної адміністрації народних депутатів від 08 червня 1995 року № 393, а також зобов'язання відповідачів усунути перешкоди у вільному користуванні горищем суд вважав такими, що задоволенню не підлягають у зв'язку з недоведеністю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2020 року ОСОБА_4 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, до якої приєдналась ОСОБА_5 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 липня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 березня 2020 року, просила скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позовах.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухваленими з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Суди попереднії інстанцій не врахували положення Правил утримання жилих будинків та прибудинковиїх територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 (далі - Правила), у пункті 2.3.6 яких передбачено, що у разі залиття квартири складається відповідний акт.
Акти про залиття від 03 грудня 2001 року, від 25 серпня 2006 року та від 20 травня 2008 року, які покладені в основу висновку судової інженерно-технічної експертизи від 25 березня 2016 року № 049/16, не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки такі складені без участі відповідачів, без здійснення огляду місця протікання. Зі змісту вищевказаних актів не вбачається, коли саме відбулось залиття приміщень, якими користуються позивачі, характер та причини залиття, розмір завданої майнової шкоди, а також не встановлено вини особи, яка вчинила залиття.
Таким чином, висновок судової інженерно-технічної експертизи від 25 березня 2016 року № 049/16 грунтується на неналежних та недопустимих доказах.
Суди не звернули уваги, що обов'язок доведення причин пошкодження майна внаслідок залиття квартири та вини осіб, які таке залиття допустили покладається на позивача.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 вказує, оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки ОСОБА_4 відмовилась підписувати складені акти про залиття.
Відзив ОСОБА_1 мотиваний тим, що посилання ОСОБА_4 в касаційній скарзі на постанови Верховного Суду не заслуговують на увагу, оскільки правовідносини не є подібними.
Зміст відзиву БПФ «Рутенія-Одеса» зводиться до підтримки доводів, викладених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вищевказних відзивах.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2022 року прийнято заяву ОСОБА_5 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 липня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 березня 2020 року.
У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_10 та ОСОБА_6 є власниками кв. АДРЕСА_6 .
ОСОБА_1 є користувачем кв. АДРЕСА_8 .
ОСОБА_11 є власником кв. АДРЕСА_1 .
Рішенням виконавчого комітету Жовтневої районного адмінстрації народних депутатів від 08 червня 1995 року № 393 затверджено рішення Міжвідомчої комісії від 01 червня 1995 року № 6/06 та надано ОСОБА_7 дозвіл на реконструкцію належної їй квартири № 12 з використанням горища площею 69,1 кв. м, що розташоване над житловою площею квартир № 1 , № 12 .
У висновку судової інженерно-технічної експертизи від 25 березня 2016 року № 049/16 зазнчено, що вологість приміщень квартир №№ 1,4 та 12 та підвалу вперше зареєстрована у 2001 році та триває, причиною її є несправність каналізаційних труб в приміщенні санвузла першого поверху квартири № 12 . Допустиме значення вологи в житловій кімнаті квартири № 1 перевищені, кімната непридатна для проживання. Вентиляційні канали, які існували раніше, що виходять із приміщення підвалу під сходи парадної забудовані під час реконструкції квартири № 12 , чим перекрита вентиляція підвального приміщення та вхідного вузла. Перевищений рівень вологості приміщень квартир № № 1,4 та підвального приміщення. Незадовільний технічний стан конструкцій напряму залежить від проникнення вологи із несправної каналізаційної труби приміщення санвузла, що знаходиться на першому поверсі квартири № 12 та відсутності вентиляції. Обладнання каналізаційної труби санвузла на першому поверсі квартири № 12 суперечить санітарним нормам.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 2-1974/11, провадження № 61-4574св18, від 10 травня 2018 року у справі № 465/2120/14-ц, провадження № 61-892св17, постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року, провадження № 6-2125цс16.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що судові рішення оскаржуються в частині задоволення позовних вимог, а тому в іншій частині судові рішення на предмет законності й обґрунтованості судом касаційної інстанції відповідно до вимог частини першої 400 ЦПК України не перевіряються.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з частинами першою, другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Конституцією України та статтею 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до статті 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством (частина перша статті 102 ЦПК України).
Відповідно до частин шостої, сьомої статті 102 ЦПК Україниу висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.
У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Частково задовольнивши позов, суди попередніх інстанцій дослідили в сукупності зібрані у справі докази, врахували висновок судової інженерно-технічної експертизи від 25 березня 2016 року № 049/16, яким встановлено наявність вологи у квартирах № № 1 , 4 будинку АДРЕСА_1 яка залежить від проникнення вологи з несправної каналізаційної труби приміщення санвузла, що знаходиться на першому поверсі квартири № 12 та відсутності вентиляції, у зв'язку з чим дійшли обґрунтованого висновку про зобов'язання відповідачів вчинити дії, спрямовані на усунення наслідків такого залиття, та демонтування зношеної каналізаційної труби.
Крім того, встановивши доведеність позивачами факту вчинення відповідачами неправомірних дій, суди обґрунтовано задовольняли позов до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в частині відшкодування моральної шкоди, розмір якої відповідає засадам розумності та справедливості.
Доводи касаційної скарги з посиланням на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 2-1974/11, провадження № 61-4574св18, від 10 травня 2018 року у справі № 465/2120/14-ц, провадження № 61-892св17, постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року, провадження № 6-2125цс16, у яких вказано на невідповідність акта обстеження залиття приміщення Правилам, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки у справі, яка переглядається, винність дій відповідачів встановлено на підставі зібраних в сукупності доказів, зокрема, висновку судової інженерно-технічної експертизи від 25 березня 2016 року № 049/16. Тобто у цих справах встановлені різні обставини справи.
Суди не встановли та матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що затоплення підвального та прилеглого до нього приміщень, пошкодження фундаменту та вентиляційних каналів сталось не з вини відповідачів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18, викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Таким чином, у справі, яка переглядається, Верховний Суд не може оцінювати наявні у матеріалах справи докази, зокрема акти залиття, оскільки будь-яких порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої та апеляційної інстанцій не встанолено, а тому доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу.
Верховний Суд враховує постанову Верховного Суду від 15 липня 2021 року в справі № 2-3813/11, якою залишено без змін судові рішення, якими задоволено позов Приморської районної адмінстрації Одеської області до ОСОБА_4 про зобов'язання відновити зруйновані вентиляційні канали з підвального приміщення квартири № 1 , здійснити заходи щодо відкачуванню води з підвального приміщення будинку № 10 та провести роботи щодо відновленню фундаменту і капітальних стін будинку АДРЕСА_5 від замокання.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгодиз судовим рішенням у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
ОСОБА_4 звернуласьдо Верховного Суду з клопотанням, у якому просила зупинити виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 липня 2019 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Відповідно до частини першої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
З огляду на викладене немає підстав для задоволення клопотанняОСОБА_4 про зупинення виконання судового рішення.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень в оскаржуваній частині без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 , до якої приєдналась ОСОБА_5 , залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 липня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 березня 2020 року в частині задоволення позову залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
Г. І. Усик
В. В. Яремко