Справа № 500/7795/21
12 квітня 2022 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючого судді Мандзія О.П.
за участю:
секретаря судового засідання Порплиці Т.В.
представника позивача Семчик О.О.
представника відповідача Блажейчук Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Лановецька міська рада третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Лановецької міської ради Кременецького району Тернопільської області (далі - відповідач, Лановецька МР), ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасувати рішення.
Ухвалою суду від 11.11.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви, із зазначенням способу їх усунення.
На виконання вимог вказаної ухвали, 15.11.2021 представником позивача подано нову редакції позовної заяви до Лановецької МР, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, ОСОБА_3 , в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення Лановецької МР від 27.10.2021 №1632 "Про надання дозволу складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва у власність ОСОБА_3 в м.Ланівці". Недоліки позовної заяви усунуто позивачем у строк, встановлений судом.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є власником житлового будинку з надвірними господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 . В цілях використання і обслуговування належного йому житла позивач звернувся до Лановецької МР з проханням надати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення несформованої земельної ділянки площею 0,0559 га (благоустрій якої забезпечується ОСОБА_1 ) для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 . Рішенням Лановецької МР № 601 від 23.04.2021, з урахуванням змін ухвалених рішенням № 1390 від 10.09.2021, ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,045 га. Позивач, не погодившись з рішенням Лановецької МР, яким надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки меншої площі - 0,045 га, звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду, що є предметом розгляду у справі №500/4274/21. 27.10.2021 Лановецькою МР прийнято рішення №1632 "Про надання дозволу складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва у власність ОСОБА_3 в м.Ланівці", тобто, на ту саму земельну ділянку, щодо якої триває судовий розгляд спору. Позивач вказує, що не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка пізніше за інших звернулася з відповідною заявою, але якій тим не менше надано перевагу.
На думку позивача, орган місцевого самоврядування, навмисно створює конфліктну ситуацію, оскільки повідомлений про спірну земельну ділянку, яка є одним можливим сполученням до земель загального користування, не порушуючи жодних прав добросусідства, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 17.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.
На виконання вимог вказаної ухвали, Лановецької МР 08.12.2021 подано до суду відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що позиція позивача щодо обмеження оскаржуваним рішенням Лановецької міської ради доступу до належного йому житлового будинку ґрунтується на низці нормативно-правових актів, які втратили чинність, а також на невірному трактуванні поняття проїзду до житлового будинку. З однієї сторони земельна ділянка, на яку надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 , межує з землями комунальної власності (загального користування), що створює можливість використання її частини (у межах розміру, передбаченого чинним законодавством) для проїзду до належного йому житлового будинку. Позивач вважає, що саме оскаржуване рішення обмежить його право на проїзд до власного житлового будинку. Проте земельна ділянка, на яку ОСОБА_3 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не обмежує зазначене право, про що свідчить план-схема розміщення земельної ділянки в натурі на місцевості. Просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
У відповіді на відзив представник позивача відзначив, що виходячи з копій графічних матеріалів, позивача позбавлено можливості заїзду до житлового будинку. Водночас, виділена ОСОБА_3 земельна ділянка належала за цільовим призначенням до земель житлової та громадської забудови. Дана земельна ділянка розташована у місці щільної забудови житловими будинками, а тому у цій частині м. Ланівці не може бути земельних ділянок для ведення садівництва (землі сільськогосподарського призначення).
У поясненнях третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 повідомила, що біля її житлового будинку відсутні вільні земельні ділянки, окрім зазначеної у оскаржуваному рішенні. ОСОБА_3 вирішила скористатися своїм правом, передбаченим законодавством України, на отримання безоплатно у власність земельної ділянки під садівництво, в межах норм, передбачених у ст.121 Земельного кодексу України. На переконання третьої особи, створення Лановецькою МР конфлікту між сусідами є неправдивим, підтримала заперечення відповідача проти позову, просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
У запереченні відповідач наголосив, що Лановецька МР неодноразово доводила до відома, що при надані земельної ділянки ОСОБА_3 буде збережено проїзд до житлового будинку, належного позивачу, та земельної ділянки, на яку ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проекту землеустрою, у розмірі відповідно до Державних будівельних норм. Проте представник позивача даний факт не бере до уваги та продовжує вказувати у процесуальних документах неправдиву інформацію.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, наведених в позовній заяві та відповіді на відзив, просила позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, свою позицію виклав у відзиві та запереченні, просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2 подала заяву про розгляд справи без її участі, з позовом погоджується в повному обсязі.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, що в силу приписів п.1 ч.3 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи за відсутності такого учасника.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, суд при прийняті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку з надвірними господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 (т.1 а.с.120).
Позивач звернувся до Лановецької МР із заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0559 га для обслуговування і будівництва житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.112-113).
Рішенням Лановецької МР № 601 від 23.04.2021р., з урахуванням змін ухвалених рішенням № 1390 від 10.09.2021, надано дозвіл ОСОБА_1 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,045 га.
Позивач, не погодившись з рішенням Лановецької МР, яким надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки меншої площі - 0,045 га, звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду, що є предметом розгляду у справі №500/4274/21.
Рішенням Лановецької МР №1387 від 10.09.2021 відмовлено у надані дозволу ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва в м.Ланівці у зв'язку з перебуванням земельної ділянки у землях житлової та громадської забудови (т.1 а.с.115).
У свою чергу, рішенням Лановецької МР №1632 від 27.10.2021 надано дозвіл ОСОБА_3 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,02 га для ведення садівництва за рахунок земель, не наданих у власність та постійне користування, землі сільськогосподарського призначення в м.Ланівці (т.1 а.с.116).
Не погодившись із рішенням органу місцевого самоврядування, яким надано дозвіл третій особі на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, щодо якого триває судовий розгляд спору, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Згідно ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість рішення відповідача на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.
Згідно з ч.1 ст.3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
У відповідності до ч.1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (ч.1 ст.116 ЗК України).
Як передбачено ч.3 ст.116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлено ст.118 ЗК України.
Згідно з ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Зі змісту наведених правових положень випливає висновок, що до клопотання про отримання земельної ділянки слід додавати графічні матеріали, на яких зазначено її бажане місце розташування. Метою надання цих матеріалів є необхідність її ідентифікації відповідачем для перевірки відповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Від перевірки указаних підстав залежить рішення відповідача про надання чи відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Приписами ч.7 ст.118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Водночас чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗК України.
Так, якщо особою, яка звернулася до відповідного органу місцевого самоврядування виконані всі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні.
З матеріалів справи видно, що відповідачем на підставі заяви позивача прийнято рішення №601 від 23.04.2021 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею до 0,045 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за рахунок земель, ненаданих у власність та постійне користування, забудовані землі по АДРЕСА_1 (із урахуванням змін, внесених згідно рішення № 1390 від 10.09.2021), що є меншим розміром, ніж запитував позивач у відповідному клопотанні.
Водночас 27.10.2021 Лановецькою МР прийнято рішення №1632 "Про надання дозволу складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва у власність ОСОБА_3 в м.Ланівці".
Як слідує з графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, вказаним рішенням надано дозвіл третій особі на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з приводу якої звертався позивач, проте не отримав, що було предметом судового розгляду у справі № 500/4274/21.
Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Так, ч.1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Таким чином, позивач звертається до адміністративного суду з позовом у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносинах. При цьому, дійсне (фактичне) порушення відповідачем своїх прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин. З необхідністю захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень і визначено завдання адміністративного судочинства.
Право на судовий захист, гарантоване Конституцією України, закріплене ст.5 КАС України, має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, суд повинен встановити, що оскаржуваними рішеннями чи діями суб'єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "прав" має один і той же зміст.
Таким чином, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Аналіз вищезгаданих норм права дає підстави вважати, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявнику.
Суд вважає за необхідне наголосити, що предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є рішення Лановецької МР від 27.10.2021 №1632 "Про надання дозволу складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва у власність ОСОБА_3 в м.Ланівці".
Дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. Передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до ст.118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.
При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Таку правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі №815/5987/14 та постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17, від 22.02.2019 у справі №813/1631/14.
Зміст ст.79-1 ЗК України свідчить, що метою надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є формування земельної ділянки, яке полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Таким чином, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об'єкта. При цьому не суттєво за чиїм замовленням такий проект буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проекти одночасно розробляються різними замовниками.
Надання дозволу на розробку проекту відведення не свідчить, що проект буде затверджено. Якщо буде виявлено обставини, що за законом є підставами для відмови у затвердженні проекту, відповідач може відмовити.
Такий правовий висновок відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у постановах від 21.08.2018 у справі № 295/14795/16-а, від 19.06.2018 у справі № 750/8511/17, від 05.03.2019 у справі № 360/2334/17, від 28.02.2020 у справі №461/1257/17, від 15.03.2021 у справі № 441/701/17.
Водночас суд погоджується з доводами відповідача, що позивачем невірно трактовано поняття проїзду до житлового будинку та здійснено посилання на нормативно-правові акти (щодо розміру останнього), які втратили чинність.
Позивачем, для визначення виду вулиці, а також для визначення розміру проїзду здійснено посилання на таблицю 7.3. ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень", проте зазначений ДБН втратив чинність. Також зазначено, що, зокрема вулиці і дороги міст та інших населених пунктів, підпадають під визначення об'єктів містобудування відповідно до ст.3 Закону України "Про основи містобудування", яка виключена з даного Закону. Безпідставним є посилання позивача на те, що їх будівництво має проводитися на основі проектної документації, з урахуванням вимог ДБН А.2.2-3-2004 "Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва" (втратили чинність на підставі наказу Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України від 03.03.2012 № 98 "Про затвердження ДБН А.2.2-3-2012 "Склад та зміст проектної документації на будівництво".
Визначення поняття проїзду зазначено у Додатку Ж.1 "Класифікація вулиць і доріг" ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова територій". Відповідно до даної норми проїзд - це під'їзд транспортних засобів до житлових і громадських будинків, закладів, підприємств та інших об'єктів міської забудови в межах районів, мікрорайонів, кварталів. Також, відповідно до абзацу 7 пункту 15.3.1 ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова територій" у зонах садибної забудови, крім вуличної мережі (розділ 10), слід формувати мережу внутрішньоквартальних проїздів, ширина проїзної частини яких приймається: - з однією смугою руху - 3,5 м; - з двома - 5,5 м.
Враховуючи той факт, що проїзд необхідний до одного житлового будинку та не передбачає великого навантаження руху, нормативно достатньо забезпечити проїзд з однією смугою руху розміром 3,5 м, а відтак посилання позивача на порушення оскаржуваним рішенням Лановецької МР від 27.10.2021 №1632 "Про надання дозволу складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва у власність ОСОБА_3 в м.Ланівці" його права на доступ до власного житлового будинку не відповідають план-схемі розміщення земельної ділянки в натурі на місцевості та не знайшли свого належного підтвердження.
При цьому, рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.10.2021, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2021, у справі №500/4274/21 в задоволенні позову ОСОБА_1 до Лановецької М.Р. про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Лановецької М.Р. №67 від 15.05.2020 про внесення змін до рішення виконавчого комітету Лановецької М.Р. №100 від 27.05.2019 та зобов'язання Лановецької М.Р. внести зміни в рішення Лановецької М.Р. №601 від 23.04.2021, яким надано дозвіл ОСОБА_1 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами площею 0,045 га по АДРЕСА_2 , надавши ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами площею 0,0559 га по АДРЕСА_1 , - відмовлено.
Суд враховує, що вказаними судовими рішеннями під час судового розгляду справи не встановлено порушень прав позивача, які пов'язані із наданням дозволу на розробку проекту землеустрою у розмірі меншому, ніж пропонований самим позивачем. Також будь-які ознаки дискримінації щодо незаконності рішення міської ради не виявлені.
Вказані обставини в силу приписів ч.4 ст.78 КАС України є преюдиційними та не підлягають доказуванню при розгляді даної справи, що додатково підтверджує відсутність порушення спірними рішеннями Лановецької МР від 27.10.2021 №1632 "Про надання дозволу складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва у власність ОСОБА_3 в м.Ланівці" прав позивача.
Отже, позивач фактично оскаржує надання дозволу складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка не стосується його безпосередньо.
Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорювання останнього.
Таким чином, відсутність у позивача прав чи обов'язків у зв'язку із наданням дозволу складання проекту землеустрою на земельну ділянку для ведення садівництва у власність ОСОБА_3 в м.Ланівці , не породжує для нього і права на захист.
Відповідно встановлення обставин про можливе використання не за цільовим призначенням спірної земельної ділянки відповідно до генерального плану м.Ланівці, можливе лише при оскарженні позивачем рішення, яке породжує у нього право на судовий захист.
Виходячи з вищенаведеного, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що відсутність порушення суб'єктивного права позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог до Лановецької МР про визнання протиправним та скасування рішення від 27.10.2021 №1632 "Про надання дозволу складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва у власність ОСОБА_3 в м.Ланівці", а доводи позивача та представлені ним докази наразі не спростовують вказаних висновків суду.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав суду достатні беззаперечні докази на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються їх заперечення, і довів правомірність оскаржуваного рішення, про що описано вище.
Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та наведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позов підлягає залишенню без задоволення за встановленої судом безпідставності його вимог.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України відсутні.
Керуючись ст.139, 241-246, 250 КАС України, суд
Відмовити в позові ОСОБА_1 до Лановецька міська рада, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення від 27жовтня 2021 року №1632.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 15 квітня 2022 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач:
- Лановецька міська рада (місцезнаходження/місце проживання: вул. Незалежності, 34,м. Ланівці,Кременецький район, Тернопільська область,47401, код ЄДРПОУ/РНОКПП 04396288);
- ОСОБА_3 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_6 );
третя особа:
- ОСОБА_2 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_5 , код ЄДРПОУ/РНОКПП ) .
Головуючий суддя Мандзій О.П.