Справа № 211/6625/20
Провадження № 2/211/205/22
13 квітня 2022 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі :
головуючого судді Ткаченко С.В.
при секретарі Мариненко Е.П.,
за участю: представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
за відсутності: позивача ОСОБА_3 ,
відповідача ОСОБА_4 ,
представника третьої особи Служби у справах дітей викокному Довгинцівської районної у місті ради
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розподіл спільного майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , третя особа: служба у справах дітей Виконкому Довгинцівської районної у місті ради, про поділ спільного майна подружжя,
встановив:
ОСОБА_3 звернувся до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого вказав, що з відповідачкою по справі ОСОБА_4 у період з 2007 року по 2017 рік перебував у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 12.12.2017 року. Від шлюбу мають трьох спільних дітей: неповнолітніх ОСОБА_5 , 2013 року народження, ОСОБА_6 , 2008 року народження, та повнолітнього ОСОБА_7 , 2002 року народження, які проживають з відповідачем. У період шлюбу 18.08.2015 року на спільні гроші сторони придбали нерухоме майно, а саме, трикімнатну квартиру загальною площею 62,5 кв.м., житловою площею 36,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана квартира оформлена на ім'я відповідачки ОСОБА_4 . З моменту придбання квартири і до розірвання шлюбу, він був зареєстрований у спірній квартирі та постійно проживав в ній разом з сім'єю. Наразі, він хоче розділити їх спільне майно, однак домовленості про добровільний поділ майна між ним та відповідачкою не досягнуто, оскільки відповідачка бажає, щоб все майно залишилося у її особистій власності.
Просить суд поділити спільне нажите за період шлюбу майно у вигляді квартири що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 62,8 кв.м, житловою площею 36,9 кв.м., визнавши за ним право власності на 1 / 2 її частку.
ОСОБА_4 подала до Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу зустрічний позов до ОСОБА_3 , третя особа: служба у справах дітей Виконкому Довгинцівської районної у місті ради, в обґрунтування якого посилається на те, що у період їх шлюбу з відповідачем ними була придбана трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 . На теперішній їх спільні діти проживають разом з нею у спірній квартирі, діти знаходяться на її утриманні, позивач за первісним позовом ОСОБА_3 участі у вихованні дітей не приймає, аліменти сплачує не в повному обсязі, внаслідок чого існує заборгованість зі сплати аліментів. У зв'язку з чим, просить суд відступити від засади рівності часток подружжя та збільшити належну їй частку в спільному сумісному майні, а саме поділити спірну квартиру таким чином: визнати за нею - ОСОБА_4 право власності на 2 / 3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та за ОСОБА_3 визнати право власності на 1/3 частини вказаної квартири.
Ухвалою суду від 10 грудня 2020 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд якої ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 13 травня 2021 року зустрічний позов ОСОБА_4 було об'єднано в одне провадження з позовом ОСОБА_3 .
У судовому засіданні представник позивача за первісним позовом - адвокат Саліна М.О. на позовних вимогах наполягала та просила їх задовольнити в повному обсязі. В подальшому звернулась до суду з заявою про закінчення розгляду справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала та зазначила, що ОСОБА_3 не має заборгованості з сплати аліментів, тому вважає вірним розподіл майна по 1 / 2 частині.
Представник позивача за зустрічним позовом - адвокат Шемет І.О. у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_3 не визнав, просив відмовити у їх задоволенні та підтримав зустрічний позов, вважає, що оскільки діти проживають разом з матір'ю ОСОБА_4 , знаходяться на її утриманні, у ОСОБА_3 існує заборгованість зі сплати аліментів, участі в утриманні спірної квартири він не приймає, тому просив визнати за ОСОБА_4 право власності на 2 / 3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_3 визнати право власності на 1/3 частини вказаної квартири. В подальшому звернувся до суду з заявою про закінчення розгляду справи за його відсутності, зустрічний позов підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити.
Представник третьої особи - Служби у справах дітей викокному Довгинцівської районної у місті ради, до суду не з"явився, про розгляд справи повідомлялись.
Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Як встановлено судом, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 09.11.2007 року по 12.12.2017 року.
Від вказаного шлюбу мають трьох спільних дітей: неповнолітніх ОСОБА_5 , 2013 року народження, ОСОБА_6 , 2008 року народження, та повнолітнього ОСОБА_7 , 2002 року народження.
Неповнолітні діти мешкають разом з матір'ю ОСОБА_4 , що не заперечується первісним позивачем ОСОБА_3 .
В період шлюбу сторонами було придбано нерухоме майно, а саме квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 62,8 кв.м, житловою площею 36,9 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 18.08.2015 року. Власником квартири є ОСОБА_4 .
Згідно ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом спільної сумісної власності.
Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Відповідно до вимог ч.3ст.368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст.63 СК України).
Відповідно до ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи
В судовому засіданні, на підставі досліджених судом доказів, достовірно встановлено, що нерухоме майно, а саме вищевказана квартира за адресою: АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки вказане нерухоме майно було придбано в період шлюбу.
Вказані обставини визнаються сторонами.
На підставі викладеного, вищевказане нерухоме майно підлягає поділу між сторонами у справі в рівних частках, оскільки кожна із сторін відповідно до ст. ст.368, 372 ЦК України має право на 1/2 частину від спільного майна, а державна реєстрація права власності за одним із подружжя порушує законні права та інтереси іншого, як співвласника такого майна.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Частинами 1, 2 ст. 70 Сімейного кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11(далі - Постанова), поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.
Зі змісту п. п. 23, 24 Постанови вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до п. 30 постанови рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст.63, ч. 1 ст.65 Сімейного кодексу України.
Статтею 71 СК України передбачено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Згідно вимог ст.ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини, те що сторони висловили різні варіанти поділу спільного майна, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають повному задоволенню, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню. Отже поділ майна слід здійснити виходячи з правил рівності часток в ідеальних долях без виділення майна у натурі, визнавши за кожним із сторін право особистої приватної власності на 1/2 частину спірної квартири (за кожним).
Приймаючи таке рішення суд виходить з того, що частки чоловіка та дружини у спільному сумісному майні є рівними.
Крім того припинення права власності співвласника на частку в спільному майні допускається лише за наявності умов передбачених ст.365 ЦК України.
Що стосується вимог зустрічного позову, то вимоги ОСОБА_4 щодо способу розділу майна шляхом відступу від засад рівності часток подружжя, то з цього приводу суд зазначає таке.
Відповідно до ч.2 ст.70 СК України, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (ч.3 ст.70 СК України).
Відповідно до роз'яснень, що містяться в абзаці четвертому пункту 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя” при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша статті 60 СК України).
Обов'язок, передбачений статтями 12, 81 ЦПК України, щодо доведення обставин, які б вказували на наявність підстав для відступу від засад рівності часток подружжя, покладається на особу, яка ініціює питання про збільшення частки у спільному сумісному майні подружжя, тобто на позивача за зустрічним позовом.
Тобто, з наведеного вбачається, що для збільшення частки майна сторона, яка просить відступити від засад рівності часток подружжя повинна довести перед судом певні обставини, які дадуть суду підстави для такого відступу.
Але, суд зазначає, що в судовому засіданні не доведено того, що позивач за первісним позовом ОСОБА_3 (відповідач за зустрічним позовом) не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дітей, знищив чи пошкодив спільне майно або витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Також, не доведено факту ухилення ОСОБА_3 від сплати аліментів на дітей. На думку суду, сам факт існування певної заборгованості зі сплати аліментів не свідчить про факт ухилення від сплати аліментів.
Щодо судових витрат по справі.
Так, позивач за первісним позовом ОСОБА_3 при поданні позову сплатив судовий збір у розмірі 840,00 грн., які просив стягнути з відповідача ОСОБА_4 на його корсить.
ОСОБА_4 при поданні зустрічного позову з урахуванням її позовних вимог, було сплачено судовий збір у розмірі 1072,00 грн., а також заявлено про майбутню сплату грошових коштів за надання правової допомоги у розмірі 16000,00 грн. Дані судові витрати ОСОБА_4 просила стягнути з ОСОБА_3 .
Пунктом 5 частини 3 статті 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірними із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_4 подано суду копію договору про надання юридичних послуг від 29.01.2021 року № 2901 та додану до нього копію рахунку - фактури № 2901 від 29.01.2021 року на суму що підлягає оплаті ОСОБА_4 у розмірі 16000,00 грн. Також подано копію посвідчення та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю адвоката Горелікова М.М., ордер № 2901 від 29 січня 2021 року.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, тощо), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Разом з тим позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_4 , не надано суду належних доказів, які підтверджують та обґрунтовують реальний розмір витрат на правничу допомогу (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).
Враховуючи викладене, суд вважає, що ОСОБА_4 не доведено належними та допустимими доказами судові витрати на суму 16000,00 грн. на правову допомогу відповідно до умов вищевказаного договору про надання правової допомоги, а тому дана вимога не підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України.
Так, згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі відмови в позові на позивача.
Враховуючи те, що позивачем за первісним позовом ОСОБА_3 у даній справі було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., (у мінімальному розмірі за майнову вимогу, виходячи із вартості 1 / 2 частки спірної квартири ), його вимоги були задоволені повністю, отже з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 підлягають до стягнення судові витрати у розмірі 840,80 грн.
За зустрічною позовною заявою позивачем ОСОБА_4 було сплачено судовий збір у розмірі 1072,00 грн., ( 1% виходячи із вартості 2 / 3 частки спірної квартири). Враховуючи, що зустрічний позов ОСОБА_4 було задоволено частково, отже з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 відповідно до задоволених позовних вимог, підлягає до стягнення судовий збір у тому ж розмірі.
Оскільки сума сплаченого судового збору ОСОБА_3 складає 840,80 грн., яку він просить стягнути та сума яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 також є в розмірі 840,80 грн., суд не вбачає підстав для розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-80, 82, 141, 247, 263-265, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
вирішив:
первісний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розподіл спільного майна подружжя - задовольнити повністю.
Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , третя особа: служба у справах дітей Виконкому Довгинцівської районної у місті ради, про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 .
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 62,5 кв.м., житловою площею 36,9 кв.м.
Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 62,5 кв.м., житловою площею 36,9 кв.м.
В іншій частині позовні вимоги ОСОБА_4 залишити без задоволення.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя: С. В. Ткаченко