"17" червня 2010 р. м. Київ К-7176/09
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:
Суддів: Гончар Л.Я.
Бим М.Є.
Островича С.Е.
Черпіцької Л.Т.
Харченка В.В.
провівши в порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи
за касаційною скаргою ОСОБА_6
на постанову Макарівського районного суду Київської області від 3 грудня 2007 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2008 року
по справі №2-а-672/07
за позовом ОСОБА_6
до Управління праці та соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації
про стягнення недоотриманих сум одноразової грошової допомоги на оздоровлення
У вересні 2007 року ОСОБА_6 звернулась з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації про стягнення одноразової грошової допомоги на оздоровлення в сумі 4176 грн. 60 коп. за 2001-2007 роки.
Постановою Макарівського районного суду Київської області від 3 грудня 2007 року позов задоволено. Стягнено з Управління праці та соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_6 3021 грн.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2008 року апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації задоволено частково.
Постанову Макарівського районного суду Київської області від 3 грудня 2007 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення за 2005-2006 роки -скасовано. В цій частині прийнято нове рішення. У задоволенні адміністративного позову відмовлено. В решті постанову Макарівського районного суду Київської області від 3 грудня 2007 року -залишено без змін.
Не погоджуючись з постановленими по справі рішеннями судів ОСОБА_6 звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.
У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права скаржник ставить питання про скасування постанови Макарівського районного суду Київської області від 3 грудня 2007 року та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2008 року та просить ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Так, скаржник зазначає, що пунктом 30 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік»з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим законом, зупинено на 2007 рік дію окремих норм статті 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що позивач віднесений до 2 категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії Б №011248 від 24.12.1992р.
Суди попередніх інстанцій при розгляді даної справи дійшли правильного висновку, що, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими актами, при визначенні розміру щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення відповідач повинен керуватися положеннями ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №796-XII від 28.02.1991.
Однак при цьому не звернули увагу на те, що дію положень статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” зупинено на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із п. 30 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”.
Судами встановлено, що відповідач здійснив нарахування та виплату позивачу разової грошової допомоги на оздоровлення в травня 2007 року в розмірі 75 грн. 00 коп. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562.
Зупинення дії положень статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачене пунктом 30 статті 71 Закону України Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007р. N 6-рп/2007.
Згідно із ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
На момент виникнення спірних відносин, а саме на дату нарахування і виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення відповідних коштів, положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” були діючими, а відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, відповідно до ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач звернувся до суду з позовом у вересні 2007 року.
Враховуючи положення ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України), позивачем було порушено строк для звернення до суду за захистом порушених прав.
Відповідно до ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Суди дійшли помилкового висновку щодо задоволення позову в частині позовних вимог за 2001,2004,2007 роки, оскільки про отримані виплати та про своє порушене право позивач дізнався в день отримання допомоги в розмірі меншому, ніж встановлено законом.
Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 221, 222, 223, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Постанову Макарівського районного суду Київської області від 3 грудня 2007 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2008 року -скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.