Справа № 352/2555/19
Провадження № 22-ц/4808/5/22
Головуючий у 1 інстанції СТРУТИНСЬКИЙ Р. Р.
Суддя-доповідач Фединяк
12 квітня 2022 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:
головуючого Фединяка В.Д. (суддя-доповідач)
суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О.
секретаря Максимів Ю.В.
з участю ОСОБА_1 його представника адвоката Халуса М.М.,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду від 01 грудня 2021 року, ухвалене у складі судді Струтинського Р.Р. у м. Іано-Франківську, повний текст складено 08 грудня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Угринівської сільської територіальної громади , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю,
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Угринівської сільської ради об'єднаної територіальної громади, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.
Позовна заява мотивована тим, що йому на праві власності належить домоволодіння по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва на нерухоме майно, виданого Клузівською сільською радою Тисменицького району Івано-Франківської області 25.09.2008 р. Згідно державних актів на право власності на землю від 23.02.1994 р. та від 04.02.2008 р. йому належать земельні ділянки площею 0,057 га для ведення садівництва на території с. Клузів, площею 0,0554 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована у садівничому товаристві «Лісівник» с. Клузів. У 2009 році йому було наділено неужитки землі в АДРЕСА_1 . Після наділення даної спірної ділянки він розчистив її від сміття, чагарників, викорчував пні, навіз землі та почав відкрито протягом десяти років користуватись цією земельною ділянкою. Згідно пункту 1 рішення 2 сесії 7 скликання ІІІ-тього засідання Клузівської сільської ради Тисменицького району від 11.01.2016 р. вирішено долучити позивачу невжитки земельної ділянки площею 0,0200 га, які прилягають до його земельної ділянки в АДРЕСА_2 , оскільки у нього та інших сусідів у зв'язку з розширенням дороги було вилучено частину земельної ділянки із приватної власності. У жовтні 2018 році він звернувся в Угринівську сільську раду об'єднаної територіальної громади із заявою та проханням надати дозвіл на виготовлення технічної документації на земельну ділянку орієнтована площа 0,12-0,13 га, яка знаходиться в його користуванні з 2009 року. На його заяви сільською радою було складено акт від 01.03.2019 р., згідно якого встановлено, що земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, якою користується ОСОБА_1 згідно рішень 2 сесії 5 скликання від 20.06.2006 р. Клузівської сільської ради була розділена ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 . Згідно 2 сесії 7 скликання 3 засідання від 11.01.2016 р. Клузівської сільської ради ОСОБА_1 виділена земельна ділянка площею 0,02 га. Про те, що спірну земельну ділянку, якою він відкрито користується з 2009 року, ще у 2006 році було розділено відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_6 він дізнався лише у 2019 році. Відповідачі протягом 10 років не заявляли про свої права на спірну земельну ділянку, ніколи її не обробляли. Згідно ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Просить визнати за ним право власності за набувальною давністю на земельну ділянку площею 0,12 га, що розташована на території Клузівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, АДРЕСА_2.
Рішенням Тисменицького районного суду від 01 грудня 2021 року в позові ОСОБА_1 до Угринівської сільської ради об'єднаної територіальної громади, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового про задоволення позову. Апелянт вказує, що він добросовісно, відкрито, безперервно володіє більше 10 років земельною ділянкою площею 0,12 га, що розташована на території Клузівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, АДРЕСА_2, тому є підстави для визнання за ним права власності на земельну ділянку за набувальною давністю на підставі ст. 344 ЦК України. Крім того, судом першої інстанції не були вжиті заходи щодо прибуття в судове засідання відповідачів, про що неодноразово ним заявлялось.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, просить задовольнити цю скаргу.
ОСОБА_2 заперечив доводи апеляційної скарги, оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивач спірною земельною ділянкою користується з 2009 року, тобто 10 років. Таким чином, позивачем не дотримано умов щодо строку, який застосовується для набувальної давності на земельну ділянку, а саме 15 років, що в свою чергу свідчить про відсутність достатніх підстав для реалізації норм інституту набувальної давності. Право на звернення до уповноваженого органу, у віданні якого перебуває земельна ділянка виникає у громадянина з моменту закінчення 15-ти річного строку добросовісного, відкритого і безперервного користування земельною ділянкою. Початок цього строку має бути пов'язаний з моментом, коли громадянин приступив до використання земельної ділянки. З огляду на викладене, з урахуванням фактичних обставин справи, на підставі документів, долучених до позову, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, оскільки передбачені законом правові підстави для визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю відсутні.
Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до державних актів на право приватної власності на землю від 23.02.1994 р. та від 04.02.2008 р. позивачу ОСОБА_1 належать земельні ділянки площею 0,057 га для ведення садівництва на території с. Клузів, площею 0,0554 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована у садівничому товаристві «Лісівник» с. Клузів, Тисменицького району Івано-Франківської області (а.с.16-18).
Згідно рішення Клузівської сільської ради Тисменицького району від 11.01.2016 року за заявою позивача ОСОБА_1 вирішено долучити останньому невжитки площею 0,0200 га, які прилягають до його земельної ділянки в АДРЕСА_2 (а.с.20).
Відповідно до акту Угринівської сільської ради об'єднаної територіальної громади Тисменицького району Івано-Франківської області від 01.03.2019 р., складений комісією за заявою ОСОБА_1 , який просив надати дозвіл на виготовлення технічної документації на земельну ділянку площею 0,12-0,13 га, що знаходиться в АДРЕСА_2 , було встановлено, що земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, якою користується ОСОБА_1 згідно рішення 2 сесії 5 скликання від 20.06.2006 р. Клузівської сільської ради була розділена і надана ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 . Згідно рішення 2 сесії 7 скликання 3 засідання від 11.01.2016 р. Клузівської сільської ради ОСОБА_1 була виділена земельна ділянка площею 0,02 га. Комісія рекомендувала зобов'язати ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 до 01.09.2019 р. виготовити технічну документацію та провести приватизацію на земельні ділянки, які були їм виділені сесією Клузівської сільської ради (а.с.19).
Згідно рішень Клузівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 20.06.2006 р ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0600 га, кожному, для ведення особистого селянського господарства у АДРЕСА_2 (обрінок) (а.с.84, 88).
Відповідно до рішень Угринівської сільської ради об'єднаної територіальної громади від 19.06.2020 р. відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 затверджено проекти із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,0600 га, кожному, в урочищі «Обрінок» у с. Клузів, Тисменицького району Івано-Франківської області, та відповідно передано у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вказані земельні ділянки (а.с.83, 87).
Згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,06 га з кадастровим номером 2625881601:06:041:0617 на підставі рішення Угринівської сільської ради ОТГ від 19.06.2020 р. (а.с.82).
Згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,06 га з кадастровим номером 2625881601:06:041:0616 на підставі рішення Угринівської сільської ради ОТГ від 19.06.2020 р. (а.с.86).
Відповідно до статті 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом п'ятнадцяти років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання в користування.
Статтею 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Згідно з частиною десятою статті 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України. При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності, і що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено висновок, що «умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 729/608/17 (провадження № 14-648цс18) вказано, що «умовами набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю є: 1) добросовісність користування земельною ділянкою, яке полягає у невчиненні особою перешкод власнику земельної ділянки у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 15 років; 2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; 3) безперервність користування протягом 15 років; 4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на цю земельну ділянку. Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю. Порядок набуття громадянами права власності на земельну ділянку встановлений у ЗК України. Відповідно до статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначається цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. За змістом положень статті 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або в користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування».
Аналіз статті 119 ЗК України дає підстави для висновку, що не передбачено жодних переваг для осіб, зазначених у частині першій цієї статті, оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування (статті 118, 123 ЗК України).
Ця норма надає лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов'язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів.
Аналогічний висновок висловлений у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 742/2916/15-ц та від 21 листопада 2018 року у справі № 569/10861/16-ц.
Відповідно приписів статті 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом п'ятнадцяти років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання в користування.
Оскільки орган місцевого самоврядування не надав дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення та передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га, що розташована на території Клузівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, АДРЕСА_2, законний власник не визнає факту добросовісності користування спірною земельною ділянкою, що є необхідною умовою для визнання права власності за набувальною давністю, то суд першої інстанції дійшов обргунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про давність користування спірною земельною ділянкою як підставу для задоволення позову, оскільки вказаний факт не надає позивачу перевагу у наданні вказаної земельної ділянки, а лише надає позивачу право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов'язкової передачі земельної ділянки у власність.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тисменицького районного суду від 01 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає чинності з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 13 квітня 2022 року.
Судді: В.Д.Фединяк
Л.В.Василишин
І.О.Максюта