Провадження № 22-ц/803/1252/22 Справа № 201/7770/18 Категорія 27 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
13 квітня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м. Дніпрі цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 17 січня 2019 року
у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У липні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_1 звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала анкету - заяву № б/н від 26 березня 2014 року.
Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана анкета - заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 09 липня 2018 року виникла заборгованість у розмірі 115 330,97 грн., з яких: 11 300,48 грн. заборгованість за тілом кредиту; 94 812,35 грн. - нараховані проценти за користування кредитом; 3 250,00 грн. - нарахована пеня та комісія; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 5468,14 грн. - штраф (процентна складова), яку АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача на свою користь.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 17 січня 2019 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 26 березня 2014 року у розмірі 115330,97 грн., з яких: 11300,48 грн. - тіло кредиту; 94812,35 грн. - нараховані проценти за користування кредитом; 3250,00 грн. - нарахована пеня; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 5468,14 грн. - штраф (процентна складова). Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, жодних доказів відповідачем на підтвердження протилежного до суду не надано, а тому заборгованість за кредитним договором та нараховані проценти за користування кредитом, разом з неустойкою підлягають стягненню.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що банком доведено факт укладення між сторонами кредитного договору та досягнуто згоди щодо істотних умов цього договору.
Позивач подав відзив, у якому просив залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 26 березня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг - кредиту у розмірі 11 300,00 грн. Кредитний договір складають заява, підписана відповідачем, Умови надання і Правила банківських послуг та Тарифи Банку. Підписавши заяву, відповідач погодилася з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку (а.с. 6-31).
Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 була обізнана та погодилася із умовами надання банківських послуг, зокрема, це підтверджується тим, що боржник користувалася наданими банком коштами.
Відповідач зобов'язання щодо повернення суми кредиту не виконала, у зв'язку з чим станом на 09 липня 2018 року заборгованість становить 115330,97 грн., з яких: 11300,48 грн. - тіло кредиту; 94812,35 грн. - нараховані проценти за користування кредитом; 3250,00 грн. - нарахована пеня та комісія; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 5468,14 грн. - штраф (процентна складова) (а.с. 4-5).
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частинами 1,2,5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач користувалася кредитними коштами, проте в добровільному порядку банку їх не повернула, відсутність заборгованості не довела.
Однак погодитись з висновком суду першої інстанції в повній мірі не можна, з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина першастатті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві позичальника ОСОБА_1 від 26 березня 2014 року процентна ставка за користування кредитом, а також неустойки не зазначені.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість по процентам за користування кредитним коштами, та неустойку - пеню, штраф.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 26 березня 2014 року, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, який не містить відомостей про підписання відповідачем.
Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг, визначено, в тому числі: процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено позовну давність щодо вимог банку, та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву позичальника про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, посилання на сайт позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин ( 26 березня 2018 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (17 липня 2017 року), тобто кредитор мав можливість додати до позовної заяви Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів, пені та комісії, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
При цьому, згідно з ч. 6 ст.81ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору непідписані Умови та Правила викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15).
Колегія суддів зазначає, що Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, не визнається відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 26 березня 2014 року, шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату прострочених процентів, пені та комісії.
Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості по процентам за користування кредитом, пені, комісії та штрафу, у зв'язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві позичальника від 26 березня 2014 року, оскільки Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору.
На викладене вище суд першої інстанції уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини справи не встановив, а тому, рішення суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, пенею, комісією та штрафу, підлягає скасуванню.
Укладений між сторонами кредитний договір від 26 березня 2014 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним), строку дії кредитного договору.
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Отже, є правильним висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з ОСОБА_1 на користь банку суми непогашеного тіла кредиту у розмірі 11 300, 48 грн.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, пенею, комісією та штрафу, з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 17 січня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, пенею, комісією та штрафу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
О.В. Лаченкова