Провадження № 22-ц/803/2627/22 Справа № 213/3242/21 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
12 квітня 2022 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Бондар Я.М.
суддів - Зубакової В.П., Остапенко В.О.
секретар судового засідання - Євтодій К.С.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "НОВІ КРЕДИТИ"
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , яка діє від імені позивача ОСОБА_1 на рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу від 21 грудня 2021 року, яке ухвалене суддею Поповим В.В. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області відомості щодо дати складання повного судового рішення відсутні, -
В серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "НОВІ КРЕДИТИ" про захист прав споживачів та визнання недійсним договору кредитної лінії.
Позовна заява мотивована тим, що 30.06.2021 невідома особа, за допомогою шахрайських дій, внаслідок здійснення блокування мобільного номера позивача, оформила у відповідача кредит та отримала грошові кошти. За даним фактом внесені відомості до ЄРДР, триває досудове розслідування. Позивач особисто не вчиняв будь-яких дій, направлених на укладення кредитного договору, тому просить визнати його недійсним
Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 грудня 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду в частині стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь держави судового збору та ухвалити в цій частині нове рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що між сторонами виник спір саме на підставі положень ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки на момент звернення до суду з вказаним позовом, позивач був споживачем послуг відповідно до спірного кредитного договору..
Відмова в позові та встановлення факту не укладення спірного договору, не є підставою для покладення на позивача судових витрат.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку сторін та їх представників в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Рішення суду першої інстанції не оскаржено в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору, тому, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в цій частині рішення суду першої інстанції не підлягає перегляду судом апеляційної інстанції.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 30.06.2021 року укладено кредитний договір №00-393611, в якому сторонами зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «НОВІ КРЕДИТИ» та ОСОБА_1 . Позика надана позичальнику за допомогою вебсайту Позикодавця, здійснена його ідентифікація та використано Електронний підпис одноразовим ідентифікатором.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором отриманий Позичальником за допомогою СМС-коду, надісланого на телефон, зазначений у договорі - НОМЕР_1 .
Даний телефонний номер обслуговувався в мережі ПрАТ «Київстар» відповідно до публічного договору, телекомунікаційні послуги за яким надавались знеоособлено (анонімно) і ПрАТ «Київстар», як оператору, не відомо, хто саме користувався зазначеним телефонним номером у період часу з 29.06.2021 по 30.06.2021.
29.06.2021 року на підставі звернення знеоособленого абонента, що користувався телефонним номером НОМЕР_1 було здійснено заміну SIM-картки в магазині ТОВ «СВП Плюс» за адресою: м. Миколаїв, пр. Миру, 2.
30.06.2021 року на підставі звернення знеоособленого абонента, що користувався телефонним номером НОМЕР_1 було здійснено заміну SIM-картки в магазині ТОВ «ФРЕШ-КОМ» за адресою: м. Кривий Ріг, пр. Перемоги, 25 (а.с.37,38).
Зі слів позивача, він є користувачем даного телефонного номера, але 29.06.2021 приблизно у період часу з 12:00 год. невідомою особою було здійснено блокування цього мобільного номера і він відновив свою SIM-карту 30.06.2021, перейшовши на умови обслуговування даного номера за контрактом для забезпечення подальшої безпеки від шахрайських дій.
Відновлення SIM-карти ОСОБА_1 здійснив 30.06.2021.
05 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ВП №6 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області з письмовою заявою про вчинення злочину щодо оформлення на його ім'я за допомогою шахрайських дій кредитних договорів, про що 03.08.2021 внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021046610000125, розпочато досудове розслідування (а.с. 6,7).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, встановивши, що Кредитний договір №00-393611 від 30.06.2021 позивачем не підписувався та не укладався, дійшов висновку, що обставин, спосіб захисту порушеного права обраний позивачем (визнання правочину недійсним відповідно до п.2 ч.2 ст. 16 ЦК України) не може бути застосовано до правочину, який фактично не відбувся.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, проте не може погодитись з висновком суду щодо стягнення судового збору, з огляду на наступне.
Закон України «Про судовий збір» є спеціальним законом, який визначає підстави для звільнення від сплати судового збору та пільги щодо його сплати, а отже, саме правові приписи, закріплені в наведеному Законі, підлягають застосуванню під час обчислення судового збору, його сплати, а також звільнення осіб від його сплати у випадках, визначених у статті 5 цього Закону.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
За правилами статті 133 ЦПК України, судовий збір належить до судових витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, які несуть сторони в судах усіх рівнів.
Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене Законом України «Про судовий збір» (стаття 2 цього Закону).
Сплата судового збору особами, які звертаються до суду, - це процесуальний обов'язок, який визначається нормами процесуального закону та Закону України «Про судовий збір». При цьому процесуальна норма частини другої статті 132 КАС є бланкетною і в частині визначення розміру судового збору, порядку його сплати, повернення і звільнення від сплати відсилає до окремого закону, зокрема Закону України «Про судовий збір». Об'єкти справляння судового збору, тобто процесуальні дії, за які справляється судовий збір, встановлені у статті 3 зазначеного Закону.
Такими об'єктами є процесуальні документи, які особа подає до суду (позовна заява, апеляційна чи касаційна скарга тощо). Так само ця норма визначає процесуальні документи, за подання яких судовий збір не справляється.
Стосовно документів, за подання яких судовий збір справляється, стаття 4 Закону України «Про судовий збір» установлює розміри ставок судового збору. При цьому розміри ставок судового збору так само залежать від характеристики об'єкта справляння - позовна заява, скарга чи інша заява (в деяких випадках - у поєднанні з характеристикою суб'єкта, який звертається до суду).
Пільги щодо сплати судового збору визначені статтею 5 Закону України «Про судовий збір». При цьому передбачені в цій статті особи, які мають пільги щодо сплати судового збору, звільняються від його сплати під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, про що прямо зазначено в абзаці першому частини першої цієї статті.
Одночасно частина третя статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів» підтверджує можливість судового захисту прав споживачів, передбачених законодавством, і встановлює певні особливості судового захисту їх прав, однією з яких є звільнення споживачів від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав. У регулюванні сплати судового збору положення зазначеної норми права є спеціальними щодо положень статті 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки остання загалом урегульовує питання звільнення різних суб'єктів звернення до суду від сплати судового збору за різні процесуальні дії (об'єкти сплати судового збору) в судах усіх інстанцій.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що позивачі, які звертаються до суду за захистом своїх праві звільняються від сплати судового збору.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з позивача на користь держави судового збору в сумі 908 грн.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог,а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З огляду на вищевикладене колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_2 , яка діє від імені позивача ОСОБА_1 та скасування рішення суду в частині стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь держави судового збору в сумі 908 грн.
Керуючись ст. ст.. 367, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , яка діє від імені позивача ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу від 21 грудня 2021року - в частині стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь держави судового збору в сумі 908 грн. скасувати.
Судовий збір за подачу позивачем позовної заяви в розмірі 908 грн. віднести за рахунок держави.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 12 квітня 2022 року.
Головуючий:
Судді: