13 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 440/6619/20
адміністративне провадження № К/990/5155/22
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шишова О.О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року у справі № 440/6619/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
установив:
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04 червня 2019 року № 0007161305, № 0007141305 та № 0007151305.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року позов задоволено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач вже зверталася до Верховного Суду з касаційною скаргою, яку ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2021 року було повернуто на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
07 лютого 2022 року до Верховного Суду надійшла вдруге подана касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року у справі № 440/6619/20.
Під час перевірки вдруге поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України установлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Так, аналогічно попередній касаційній скарзі, у поданій вдруге касаційній скарзі, як підставу касаційного оскарження, скаржниця зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Верховний Суд у своїй ухвалі від 20 грудня 2021 року про повернення первинної касаційної скарги вже звертав увагу скаржниці на те, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення:
- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права; безпосередній висновок судів попередніх інстанцій, який такому суперечить; обґрунтування подібності правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).
Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Верховний Суд у своїй ухвалі від 20 грудня 2021 року про повернення первинної касаційної скарги зауважив, що скаржницею наведено цитати з постанов Верховного Суду, які, однак, не спростовують висновки суду апеляційної інстанції, що при прощенні (анулюванні) заборгованості особа одержує економічну вигоду у вигляді збереження активів у силу припинення належного кредитору права вимоги та кореспондуючого цій вимозі обов'язку боржника витрачати кошти на погашення заборгованості за кредитом. При цьому сплачена сума коштів банківський установі у розмірі, що перевищує суму кредиту, не свідчить про погашення основної суми боргу (наданого кредиту), оскільки позивачем також сплачувались відсотки за користування кредитними коштами. Також скаржником не доведено подібність правовідносин у справах, на які вчинено посилання.
Скаржницею не обґрунтовано, у чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права судом апеляційної інстанції та як така норма має застосовуватись. З посиланням на вказані скаржницею норми права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що анульована у 2017 році основна сума кредитної заборгованості позивачки за кредитними договорами є доходом, який отриманий платником податку як додаткове благо, а, відповідно, такий дохід підлягає включенню до річного оподаткованого доходу.
Також касаційна скарга містить посилання на те, що судом апеляційної інстанції враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 серпня 2020 року у справі №802/168/16-а, від 20 серпня 2020 року у справі №826/17925/15, від 20 серпня 2020 року у справі №817/41/16, від 08 вересня 2020 року у справі №820/19262/14, від 17 лютого 2021 року у справі №826/16995/15, від 26 лютого 2021 року у справі №826/158/18, однак по зазначених справах Судом були досліджені інші правовідносини, крім того, є відмінним і період прощення кредиту, що зумовлює різне законодавче регулювання.
З цього приводу Верховний Суд у своїй ухвалі від 20 грудня 2021 року зауважив, що у поданій касаційній скарзі скаржницею не зазначено підставою касаційного оскарження пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України щодо обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Звертаючись до суду з касаційною скаргою вдруге, скаржник так і не виправив недоліків касаційної скарги, на які були вказані Верховним Судом.
Зазначене свідчить про формальний підхід до оформлення касаційної скарги та ігнорування скаржником роз'яснень, які йому надавалися Верховним Судом щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судових рішень.
Подана касаційна скарга містить лише виклад обставин справи, цитати нормативних актів та незгоду з рішенням суду апеляційної інстанції з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
Керуючись статтями 328, 330, 332, 359 КАС України, -
ухвалив:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року у справі № 440/6619/20 - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя О.О. Шишов