13 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 320/7821/21
адміністративне провадження № К/990/7937/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стеценка С.Г.,
суддів: Тацій Л.В., Стрелець Т.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21.09.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2021 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ у Київській області), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ у Київській області щодо не виплати основної та додаткової пенсії за період з 2011 року відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати ГУ ПФУ у Київській області здійснити перерахунок та виплатити позивачу основну пенсію в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, зокрема, інвалідам ІІ групи у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком та відповідно доплату як особі, яка проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю в розмірі однієї мінімальної заробітної плати за період з 2011 року відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням виплачених сум.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.07.2021 позовну заяву залишено без руху у зв'язку з пропуском встановленого процесуальним законом строку звернення до суду.
На виконання вимог ухвали Київського окружного адміністративного суду від 09.07.2021 позивачем подано до суду заяву про поновлення строку звернення до суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.09.2021 позовну заяву повернуто позивачу на підставі частини другої статті 123, пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2021 ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21.09.2021 скасовано в частині повернення позовної заяви ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог за період з 22.12.2020. Справу в частині позовних вимог за період з 22.12.2020 направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. В іншій частині ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21.09.2021 залишено без змін.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою (яка надійшла до Суду 04.04.2022) на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21.09.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2021, в якій скаржник просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Отже, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.
Своєю чергою предметом касаційного оскарження є ухвала окружного адміністративного суду про повернення позовної заяви позивачеві, яка була частково залишена без змін постановою апеляційного адміністративного суду за результатами перегляду зазначеної ухвали в апеляційному порядку.
За такого правового регулювання та обставин справи оскарження ухвалених у цій справі судових рішень у касаційному порядку можливе тільки у тому разі, якщо розгляд відповідної касаційної скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Зі змісту оскаржених судових рішень вбачається, що позовну заяву повернуто позивачу з тих підстав, що з позовними вимогами вона звернулася до суду поза межами встановленого статтею 122 КАС України строку, а зазначені в заяві підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнані неповажними та необґрунтованими.
Судом встановлено, що адміністративний позов ОСОБА_1 спрямований на захист права щодо отримання виплат відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Позивач просив зобов'язати ГУ ПФУ у Київській області здійснити нарахування та виплату зазначених виплат за період з 2011 року. Водночас, адміністративний позов поданий до суду лише 22.06.2021, тобто через десять років після отримання пенсії у 2011 році. При цьому, зверненню до суду з цим позовом передувала заява позивача до відповідача з вимогою здійснити нарахування та виплату відповідних виплат, у задоволенні якої було відмовлено листом від 14.04.2021.
Позивач як причину пропуску строку звернення до суду з позовом вказує на свою необізнаність із розміром спірних виплат та що про порушення свого права на їх отримання вона дізналась отримавши лист відповідача від 14.04.2021 у відповідь на її заяву.
Колегія суддів бере до уваги, що спірні виплати є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі їх розмір відомий особі, яка їх отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення та виплату пенсії, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання/неотримання виплати особою, якій призначена пенсія, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати пенсії або за відсутності такої виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної пенсії, причин її невиплати звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Однак, у цій справі отримання позивачем листа від пенсійного органу у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого він повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, оскільки позивач без зволікань та протягом розумного строку не вчиняв активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її виплати, перерахунку тощо.
Наведене узгоджується з правовим висновком, який викладений в постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено поважності пропущеного ним строку звернення до суду, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позовна заява ОСОБА_1 подана із пропуском встановленого статтею 122 КАС України шестимісячного строку звернення до суду з позовом та підлягає поверненню позивачу.
Дослідивши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний позивачем спосіб захисту його прав, а також наведені аргументи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду цієї касаційної скарги не матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики у цій категорії адміністративних справ.
Отже, аналіз правових норм та обставин справи дає колегії суддів можливість зробити висновок, що підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі немає.
На підставі викладеного, керуючись положенням частини третьої статті 333 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21.09.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2021 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Надіслати скаржнику копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіС.Г. Стеценко Л.В. Тацій Т.Г. Стрелець