23 лютого 2022року
м. Київ
справа № 462/5088/17
провадження № 51-4026 км 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 24 червня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 28 травня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017140060002915, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, раніше не судимого, проживаючого за адресою:
АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 24 червня 2020 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 128КК України до покарання у виді громадських робіт на строк
240 годин.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_6 на його користь майнову шкоду у розмірі 17 605,25 грн та моральну шкоду у сумі 25 000 грн.
Вирішено питання щодо речового доказу у провадженні.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 28 травня 2021 року змінив вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову, стягнув з ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_7 моральну шкоду у розмірі 125 000 грн.
У решті вирок залишив без змін.
За обставин викладених у вироку, ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він
12 липня 2017 року, о 09 год 44 хв., перебуваючи на території АЗС «WOG» по
вул. Кузневича, б. 5 у м. Львові, не маючи наміру на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, через необережність, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, наніс ОСОБА_7 один удар кулаком в обличчя, після чого останній впав на покриття з бруківки, ударившись об нього головою, у результаті чого отримав тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати вирок місцевого суду і ухвалу суду апеляційної інстанції та закрити кримінальне провадження щодо нього на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. В обґрунтування зазначає, що судовий розгляд проведено однобічно, а висновки суду про доведеність його винуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Вказує на відсутність в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України. Стверджує, що тілесні ушкодження ОСОБА_7 заподіяв у стані необхідної оборони, захищаючись від протиправного посягання з боку останнього, а тому не підлягає кримінальній відповідальності, на що не звернув уваги суд апеляційної інстанції. Також посилається на необґрунтованість рішень судів в частині часткового задоволення цивільного позову ОСОБА_7 щодо стягнення з нього майнової та моральної шкоди.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні прокурор, посилаючись на безпідставність наведених у касаційній скарзі доводів, вважав, що оскаржувані судові рішення слід залишити без зміни.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з'явилися, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що ОСОБА_6 , не погоджуючись із визнанням його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, оспорює правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження, наводить власну оцінку доказам, відмінну від оцінки, що надав суд першої інстанції.
Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і вони перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України, не підлягають. Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження є підставою для скасування чи зміни судових рішень в апеляційному порядку, згідно зі ст. 409 КПК України.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України, є правильним, та відповідно до вимог ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України ґрунтується на об'єктивно з'ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду.
Зокрема, мотивуючи свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, суд послався у вироку напоказання потерпілого ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 ; висновки експертиз № 1067 від 17 липня 2017 року та № 1425 від 11 вересня 2017 року; протоколи проведення слідчих експериментів від 31 серпня 2017 року та 07 вересня 2017 року відповідно з потерпілим та ОСОБА_6 .
Оцінивши усі зібрані докази, відповідно до вимог ст. 94 КПК України з точки зору їх належності та допустимості, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 та вірно кваліфікував його дії за ст. 128 КК України.
Посилання засудженого на відсутність в його діях складу вказаного кримінального правопорушення, оскільки у нього не було умислу на заподіяння тілесних ушкоджень та він лише оборонявся від потерпілого, суперечать матеріалам провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 36 ККУкраїни необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідної оборони, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б шкоди необхідної для припинення посягання.
Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного із перебуванням особи в стані необхідної оборони, суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу, а бажання спричинити шкоду потерпілому, розправитися з ним, такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають оцінюватися на загальних підставах.
Так, місцевий суд слушно зазначив, що із показань свідків, потерпілого ОСОБА_7 вбачається, що у момент нанесення удару в обличчя та безпосередньо перед цим потерпілий знаходився навпроти ОСОБА_6 та не вчиняв жодних дій щодо останнього. Крім цього, потерпілий не був озброєним, у нього були відсутні сторонні предмети, він не застосовував до засудженого будь-яких предметів, які б загрожували чи могли реально загрожувати його життю чи здоров'ю.
Також, в матеріалах справи відсутні інші дані, зокрема висновки експертиз, які б підтверджували, що засуджений захищався, а тому виникла необхідність негайного захисту останнім свого життя та здоров'я.
Крім того, місцевий суд встановив, що ОСОБА_6 , який цілеспрямовано та акцентовано завдав удар в обличчя ОСОБА_7 , безсумнівно повинен був і міг передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, що також підтверджується ретельно дослідженим в ході судового розгляду відеозаписом події з камер спостереження на території АЗС «WOG».
Проаналізувавши наявні у справі докази в їх сукупності, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов належного висновку, що обвинувачений не перебував у стані необхідної оборони, оскільки було відсутнє суспільно небезпечне посягання зі сторони потерпілого, а томуобґрунтовано зазначив про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ст. 128 КК України.
На думку Суду, таке правозастосування є правильним, адже вказана позиція місцевого суду ґрунтується на безпосередньо досліджених доказах, оцінених відповідно до правил ст. 94 КПК України, та не суперечить усталеній практиці й висновкам, викладеним у рішеннях та правових позиціях Верховного Суду.
Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_6 про протилежне, а саме, що завдаючи тілесних ушкоджень потерпілому він перебував у стані необхідної оборони, є неспроможними.
Що стосується посилань засудженого на безпідставність стягнення з нього на користь потерпілого ОСОБА_7 заподіяної шкоди, то вони також не вбачаються обґрунтованими.
Згідно з положеннями ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Так, судом першої інстанції враховано, що потерпілому спричинено майнову шкоду на загальну суму 17 605,25 грн, оскільки саме вказана сума підтверджується наданими суду належними та допустимими доказами, зокрема, квитанціями щодо придбання ліків та інших необхідних засобів лікування, виписками із медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_7 щодо перебігу хвороби та призначення йому необхідного лікування.
Разом з цим, судом зазначено, що жодних належних доводів на спростування зазначених обставин чи невідповідності придбаних потерпілим ліків перебігу його захворювання, стороною захисту надано не було.
Таким чином, задовольняючи частково позовні вимоги в частині відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з наданих документів та дійшов правильного висновку про необхідність стягнути саме таку суму.
Крім того, згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у її душевних стражданнях через протиправну поведінку щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, установлених ч. 2 цієї статті.
При цьому розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має навести в рішенні відповідні мотиви.
Таким чином, законодавець визначив загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди, тобто визначення розміру такого відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду.
Визначаючи розмір моральної шкоди, яку слід стягнути з ОСОБА_6 на користь потерпілого, суд першої інстанції врахував погіршення здоров'я останнього, тривале та коштовне лікування, порушення звичного способу життя і часткову втрату працездатності тавстановив її у розмірі 25 000 грн.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково апеляційну скаргу ОСОБА_7 , дійшов висновку, що визначений розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості і справедливості, тому збільшив розмір відшкодування до 125 000 грн.
Як на підстави для ухвалення такого рішення, апеляційний суд зважив на конкретні обставини провадження, при яких було заподіяно моральну шкоду, наслідки у виді встановлення ОСОБА_7 третьої групи інвалідності, характер і глибину душевних, емоційних та моральних страждань, які переніс потерпілий, їх тривалість, неможливість поновити попереднє становище, істотність вимушених змін у життєвих планах.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції належним чином вмотивував своє рішення та дійшов правильного висновку про необхідність стягнення моральної шкоди у розмірі 125 000 грн, оскільки стягнення її саме у вказаному розмірі відповідає принципам справедливості, виваженості та розумності.
Ухвала апеляційного суду відповідає приписам ст. 419 КПК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які можуть бути підставами для зміни чи скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 , Верховний Судне вбачає, тому касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Залізничного районного суду м. Львова від 24 червня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 28 травня 2021 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3