Постанова
Іменем України
09 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 153/1585/20
провадження № 61-15556св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючої - Ступак О. В., суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Ямпільський кар'єр»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Ямпільський кар'єр» на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 11 червня 2021 року у складі судді Любинецької-Онілової А. Г. та постанову Вінницького апеляційного суду від 31 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Стадника І. М., Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Ямпільський кар'єр» (далі - ПрАТ «Ямпільський кар'єр») про розірвання трудового договору та зобов'язання вчинити певні дії.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 19 червня 2017 року він прийнятий на посаду розпилювача каменю у ПрАТ «Ямпільський кар'єр».
21 серпня 2018 року подав заяву про звільнення за власним бажанням, яку роботодавець залишив без розгляду.
22 червня 2020 року він повторно засобами поштового зв'язку звернувся до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням, на яку ПрАТ «Ямпільський кар'єр» повідомив, що заява про звільнення за власним бажанням не може бути розглянута у зв'язку з тим, що в ЄРДР зареєстровано кримінальне провадження за № 12018020370000208 від 04 липня 2018 року щодо факту крадіжки майна з території ПрАТ «Ямпільський кар'єр».
Згідно з повідомленнями Управління Держпраці у Вінницькій області від 07 серпня 2020 року № 02-С295/33-75 у діях керівника ПрАТ «Ямпільський кар'єр» ОСОБА_2 убачаються факт використання своїх службових повноважень всупереч інтересам працівників, що визначено статтею 43 Конституції України та статтею 141 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Директору ПрАТ «Ямпільський кар'єр» ОСОБА_2 внесений припис про усунення порушень трудового законодавства,складено адміністративний протокол за частиною першою статті 41 КУпАП та винесено попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю.
Посилаючись на те, що відповідач безпідставно залишив без розгляду його заяву про звільнення за власним бажанням, та ухиляється від видачі наказу про звільнення та видачі трудової книжки, що позбавляє його можливості влаштуватися на іншу роботу, отримувати заробітну плату та отримувати соціальні (трудові) гарантії, передбачені для працівника, позивач просив:
- розірвати трудовий договір, укладений між ним та ПрАТ «Ямпільський кар'єр» на підставі статті 38 КЗпП України з 22 червня 2020 року;
- зобов'язати ПрАТ «Ямпільський кар'єр» видати йому на руки трудову книжку із записом про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 22 червня 2020 року;
- стягнути з ПрАТ «Ямпільський кар'єр» на його користь 5 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 11 червня 2021 року, залишеного без змін постановою Вінницького апеляційного суду в
ід 31 серпня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Розірвано трудовий договір від 19 червня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ПрАТ «Ямпільський кар'єр», з 22 червня 2020 року на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.
Зобов'язано ПрАТ «Ямпільський кар'єр» видати відповідний наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи з 22 червня 2020 року за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, видати ОСОБА_1 на руки належно оформлену трудову книжку із записом про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 22 червня 2020 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд мотивовано тим, що отримавши заяву ОСОБА_1 від 22 червня 2020 року про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, ПрАТ «Ямпільський кар'єр» в особі директора ОСОБА_2. не виконало вимоги трудового законодавства щодо звільнення ОСОБА_1 з посади розпилювача каменю. Порушене право на припинення з відповідачем трудових відносин підлягає судовому захисту шляхом розірвання трудового договору та зобов'язання відповідача видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи з 22 червня 2020 року за власним бажанням, на підставі статті 38 КЗпП України, з видачею належним чином оформленої трудової книжки.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ПрАТ «Ямпільський кар'єр», у якій заявник просив рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 11 червня 2021 року і постанову Вінницького апеляційного суду від 31 серпня 2021 року скасувати, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема застосування норм права без урахування висновків, викладених:
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі
№ 372/51/16-ц (суд ухвалив рішення про зобов'язання скаржника внести запис про звільнення в трудову книжку позивача, хоча такої вимоги він не заявляв);
- у постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 295/14595/17 (час ініціювання звільнення і фактичне звільнення працівника за власним бажанням має часові межі, що становить два тижні з моменту подання працівником письмової заяви на звільнення);
- у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16,
від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц та від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (щодо застосування наслідків пропуску позовної давності);
- у постановах Верховного Суду: від 11 червня 2020 року у справі № 821/227/17, від 09 червня 2020 року у справі 466/9758/16-ц, від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та 10 грудня 2019 року у справі № 902/844/19 (щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу).
Касаційна скаргаПрАТ «Ямпільський кар'єр», у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що:
1) суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про можливість розірвання трудового договору, укладеного 19 червня 2017 року між позивачем та ПрАТ «Ямпільський кар'єр», з 22 червня 2020 року, а не з дати закінчення двотижневого терміну. Суди не врахували, що час ініціювання звільнення і фактичне звільнення працівника за власним бажанням має часові межі, що становить два тижні з моменту подання працівником письмової заяви на звільнення, що закріплено у статті 38 КЗпП України. Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року, який не був урахований судами при вирішення справи;
2) суд першої інстанції в порушення принципу диспозитивності цивільного процесу вийшов за межі позовних вимог, оскільки ухвалив рішення про зобов'язання ПрАТ «Ямпільський кар'єр» видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи з 22 червня 2020 року за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, про що позивач не заявляв у позовній заяві. Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув та не перевірив доводи ПрАТ «Ямпільський кар'єр» в цій частині;
3) суди залишили поза увагою наказ ПрАТ «Ямпільський кар'єр» від 25 листопада 2020 року № 29, яким ОСОБА_1 звільнений з посади, про що був повідомлений листом від 25 листопада 2020 року № 69, в якому відповідач вказував на необхідність з'явитися для отримання розрахунку та трудової книжки. Оскільки наказ від 25 листопада 2020 року № 29 про припинення трудових відносин є чинним, відповідач вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог про розірвання трудового договору на підставі статті 38 КЗпП України за власним бажанням працівника;
4) суди попередніх інстанцій не надали оцінки доводам відповідача про те, що ОСОБА_1 фактично не виходив на роботу з 04 червня 2018 року, що підтверджується вперше поданою ним заявою про звільнення за власним бажанням від 21 серпня 2018 року, а тому його звернення до суду із зазначеним позовом відбулося поза межами строку, визначеною статтею 233 КЗпП України, заяву про застосування якого подавав відповідач, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову;
5) при вирішенні питання розподілу судових витрат, зокрема відшкодування за рахунок відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суди безпідставно виходили із доведеності понесення таких витрат позивачем, оскільки ОСОБА_1 не надав суду належних доказів на підтвердження оплати адвокатських послуг, а також доказів направлення таких документів відповідачеві.
Судами не враховано висновки Верховного Суду у постановах від 11 червня
2020 року у справі № 821/227/17, від 09 червня 2020 року у справі 466/9758/16-ц, від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та 10 грудня 2019 року у справі № 902/844/19 про те, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження зазначених обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.
Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 02 листопада 2021 року.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Установлені судами фактичні обставини справи
Наказом директора ПрАТ «Ямпільський кар'єр» від 19 червня 2017 року № 23 ОСОБА_1 прийнято на посаду розпилювача каменю.
25 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Могилів-Подільської місцевої прокуратури із заявою про вчинення кримінального правопорушення посадовими особами, яка була зареєстрована у ЄРДР №42020021220000015 від 26 лютого 2020 року.
22 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про розірвання трудового договору та звільнення за власним бажанням.
Відповідно до повідомлення ПрАТ «Ямпільський кар'єр» від 20 липня 2020 року, заява ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням не розглядалася у зв'язку з тим, що тривало досудове розслідування по факту вчинення крадіжки майна з території ПрАТ «Ямпільський кар'єр» зареєстрованого 04 липня
2018 року в ЄРДР за №12018020370000208.
На звернення ОСОБА_1 щодо допущених відносно нього порушень вимог трудового законодавства, Управління Держпраці у Вінницькій області направила позивачеві повідомлення від 07 серпня 2020 року вих. № 02-С295/33-75 про те, що він з роботи не звільнений, його трудова книжка знаходиться в ПрАТ «Ямпільський Кар'єр», у діях керівника підприємства убачається порушення вимог статті 43 Конституції України та статті 141 КЗпП України.
Протоколом про адміністративне правопорушення від 10 серпня 2020 року серії ВН № 10841/204/АВ/ПР встановлено, що директором ПрАТ «Ямпільський кар'єр» ОСОБА_2 не виконуються вимоги законодавства про працю щодо звільнення працівників з роботи. Починаючи з 18 червня 2018 року двом працівникам підприємства: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в табелях робочого часу проставляються прогули «ПР» протягом двох років підряд по даний час. Трудова книжка ОСОБА_1 знаходиться на підприємстві. На підприємстві є заява ОСОБА_1 від 22 червня 2020 року, у якій він просить звільнити його за власним бажанням, тобто на підставі статті 38 КЗпП України, яка всупереч приписам статті 43 Конституції України, статті 38 КЗпП України керівником підприємства проігнорована.
До протоколу про адміністративне правопорушення від 10 серпня 2020 року серії ВН № 10841/204/АВ/ПР додано акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 03 серпня 2020 року серії ВН № 10841/204/АВ, складений Управлінням Держпраці у Вінницькій області, яким встановлено аналогічні обставини.
Постановою Ямпільського районного суду Вінницької області від 15 вересня 2020 року адміністративне провадження відносно ОСОБА_4 (директора ПрАТ «Ямпільський кар'єр») про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 41 КУпАП (порушення вимог законодавства про працю щодо звільнення працівника з роботи) закрито на підставі статті 22 КУпАП у зв'язку з малозначністю вчиненого правопорушення, обмежившись усним попередженням.
Із наявних у справі копії відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків
від 21 вересня 2020 року вих.№ 27/458, встановлено, що ОСОБА_1 за період з 1 кварталу 2019 року по 2 квартал 2020 року доходів не отримував.
Наказом ПрАТ «Ямпільський кар'єр» від 25 листопада 2020 року № 29, ОСОБА_1 - розпилювача каменю звільнено з роботи 25 листопада 2020 року за прогули, на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Дні невиходу на роботу з 04 червня 2018 року по 25 листопада 2020 року без поважних причин рахуються прогулами. Компенсовано 23,5 дні невикористаної щорічної відпустки за час роботи з 16 червня 2017 року по
02 червня 2018 року із розрахунку 24 дні основної відпустки на підставі табелю робочого часу.
25 листопада 2020 року ПрАТ «Ямпільський кар'єр» направило на адресу ОСОБА_1 повідомлення про необхідність з'явитися до адміністрації підприємства для здійснення розрахунків відповідно до наказу про припинення трудових відносин та отримання трудової книжки, з доданим до повідомлення наказом про звільнення.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ПрАТ «Ямпільський кар'єр» підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Конституційний Суд України у Рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004,
від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.
Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
Підстави припинення трудового договору передбачені статтею 36 КЗпП України, серед яких такі як угода сторін, закінчення строку такого договору, його розірвання з ініціативи працівника або з ініціативи власника тощо. Позивач просив припинити трудові правовідносини з товариством на підставі частини першої статті 38 КЗпП України - з ініціативи працівника.
Відповідно до статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що згідно із заявою
від 22 червня 2020 року позивач просив припинити трудові відносини на підставі частин першої статті 38 КЗпП України.
Розірвання трудового договору за статтею 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку.
Правове значення для припинення трудового договору має письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку.
Для припинення трудового договору за цією підставою не має значення чи була погоджена ця ініціатива з роботодавцем та чи згідний він з такою вимогою робітника. Для працівника виявлення цієї ініціативи створює лише один обов'язок - продовжувати виконання усіх умов трудового договору протягом двох тижнів від дня подання роботодавцю такої заяви. Трудові відносини припиняються незалежно від того, чи видано роботодавцем наказ про звільнення працівника, чи не вчинено такої дії. Відсутність такого наказу не зобов'язує працівника надалі виконувати покладені на нього трудові обов'язки та не продовжує дії трудового договору.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 12 квітня 2018 року у справі 61-678св17 та від 25 березня 2020 року у справі № 295/14595/17.
При розірванні трудового договору з ініціативи працівника роботодавець може звільнити працівника в день подання останнім заяви за умови, якщо працівник сам визначає цей день датою звільнення, вказавши при цьому поважну причину, яка зумовила прийняття ним рішення про звільнення. Визначення працівником дати звільнення є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та суб'єктом призначення, з метою дотримання прав та гарантій, встановлених трудовим законодавством.
Установивши, що позивач у заяві про звільнення від 22 червня 2020 року, не визначив датою звільнення день подання заяви, та зі спливом двотижневого строку не приступив до виконання своїх трудових обов'язків, не відкликав подану ним заяву про звільнення, не висловив іншим чином намірів про бажання продовження трудових відносин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для припинення трудових відносин з ПрАТ на підставі частини першої статті 38 КЗпП України - з ініціативи працівника.
Установивши, що позивач не був звільненим у визначеному законом порядку, після подачі заяви про звільнення, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про порушенням норм трудового законодавства щодо реалізації волевиявлення працівника на звільнення, що є підставою для задоволення позову.
Разом з тим, суди попередніх інстанцій, не врахували положення частини першої статті 38 КЗпП України, відповідно до якої працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноваженого ним органу письмово за два тижні, а тому помилково визначили дату звільнення ОСОБА_1 22 червня 2020 року, в день подачі ним заяви на звільнення. Беручи до уваги, що двотижневий строк, визначений частиною першою статті 38 КЗпП України, почав свій перебіг
22 червня 2020 року та сплинув 06 липня 2020 року, датою звільнення ОСОБА_1 слід вважати 06 липня 2020 року - закінчення двотижневого строку після подання заяви про звільнення за власним бажанням.
За правилами частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
Аналіз змісту частини третьої статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку, що в разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв'язку з допущеними щодо нього порушеннями законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову про розірвання трудового договору підлягає зміні, з викладенням його в редакції цієї постанови, зокрема «розірвати трудовий договір від 19 червня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ПрАТ «Ямпільський кар'єр», з 06 липня 2020 року на підставі частини першої статті 38 КЗпП України».
Посилання у касаційній скарзі на те, що суди безпідставно не урахували наказ ПрАТ «Ямпільський кар'єр» від 25 листопада 2020 року № 29 про звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції, зазначений наказ був виданий відповідачем після звернення ОСОБА_1 із зазначеним позовом до суду у зв'язку з ігноруванням відповідачем його права на звільнення за власним бажанням. В контексті наведеного, колегія суддів вважає таку поведінку відповідача недобросовісною, намаганням його після звернення ОСОБА_1 з позовом до суду за захистом порушеного права, надати доказової правомірності своїм діям та неправомірності дій позивача (порушення ним трудової дисципліни), з метою уникнення від цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За змістом пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Згідно із пунктом 4.2 зазначеної Інструкції про порядок ведення трудових книжок, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.
Установивши, що ПрАТ «Ямпільський кар'єр» не виконало вимог трудового законодавства щодо звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням, не видало йому трудову книжку, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно задовольнив вимогу позивача про зобов'язання відповідача видати йому належно оформлену трудову книжку.
Ураховуючи, що порушення трудових прав позивача є триваючим, і на момент звернення з позовом до суду відповідачем не відновлені, суди обґрунтовано відхилили заяву ПрАТ «Ямпільський кар'єр» про застосування наслідків спливу строку звернення до суду за захистом порушеного права.
Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції), суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 убачається, що він не заявляв вимогу про зобов'язання ПрАТ «Ямпільський кар'єр» видати наказ про його звільнення з роботи з 22 червня 2020 року за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 КЗпП України. Натомість, суд першої інстанції в порушення принципу диспозитивності, ухвалив рішення про зобов'язання ПрАТ «Ямпільський кар'єр» видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи з 22 червня 2020 року на підставі частини першої статті 38 КЗпП України. Апеляційний суд на зазначене порушення норм процесуального права уваги не звернув та не усунув його, а тому оскаржувані судові рішення у зазначеній частині підлягають скасуванню.
Щодо доводів касаційної скарги в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу
Позивач просив стягнути з ПрАТ «Ямпільський кар'єр» на його користь 5 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надав договір про надання правової допомоги від 23 жовтня 2020 року, розрахунок наданих послуг і виконаної роботи, квитанцію від 09 грудня 2020 року про оплату
ОСОБА_1 5 000,00 грн на виконання умов договору про надання правової допомоги.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої-шостої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У відзиві на позовну заяву ПрАТ «Ямпільський кар'єр» заперечувало проти відшкодування ОСОБА_5 5 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на недоведеність понесених ним таких витрат, зокрема не надав доказів на їх оплату, якими є квитанція до прибуткового касового ордері і копія з книги обліку доходів і витрат.
Суд першої інстанції правильно визнав такі аргументи заявника необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи наявні достатні та допустимі докази на підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, і відповідачем не доведено їх неспівмірність. Зважаючи на те, що наслідками розгляду справи позов ОСОБА_1 задоволено, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з ПрАТ «Ямпільський кар'єр» на користь позивача 5 000,00 грн на відшкодування понесених ним витрат на професійну правничу допомогу.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України, суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зважаючи на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення частини першої статті 38 КЗпП України в частині визначення дати звільнення ОСОБА_1 , Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ПрАТ «Ямпільський кар'єр» підлягає задоволенню частково, постанова апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про розірвання трудового договору та зобов'язання видати трудову книжку підлягає зміні, з викладенням резолютивної частини рішення в редакції цієї постанови: «Розірвати трудовий договір від 19 червня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ПрАТ «Ямпільський кар'єр», з 06 липня 2020 року на підставі частини першої статті 38 КЗпП України. Зобов'язати ПрАТ «Ямпільський кар'єр» видати ОСОБА_1 на руки належно оформлену трудову книжку із записом про звільнення на підставі частини першої статті 38 КЗпП України з 06 липня 2020 року».
Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 11 червня 2021 року, залишене без змін постановою Вінницького апеляційного суду
від 11 червня 2021 року, про зобов'язання ПрАТ «Ямпільський кар'єр» видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи з 22 червня 2020 року скасувати.
Щодо вирішення питання розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за результатом перегляду справи в суді касаційної інстанції оскаржувані судові рішення щодо суті вирішення спору залишилися без змін, судові витрати, понесені ПрАТ «Ямпільський кар'єр», у тому числі витрати на професійну правничу допомогу, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Ямпільський кар'єр» задовольнити частково.
Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 11 червня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 31 серпня 2021 року змінити.
Викласти резолютивну частину рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 11 червня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання трудового договору та зобов'язання видати трудову книжку у такій редакції:
«Розірвати трудовий договір від 19 червня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та Приватним акціонерним товариством «Ямпільський кар'єр», з 06 липня 2020 року на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.
Зобов'язати Приватне акціонерне товариство «Ямпільський кар'єр» видати ОСОБА_1 належно оформлену трудову книжку із записом про звільнення на підставі частини першої статті 38 КЗпП України
з 06 липня 2020 року».
Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 11 червня 2021 року, залишене без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 31 серпня 2021 року, про зобов'язання Приватного акціонерного товариства «Ямпільський кар'єр» видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи з 22 червня 2020 року скасувати.
Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 11 червня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 31 серпня 2021 року в частини вирішення питання розподілу судових витрат залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
Г. І. Усик
В. В. Яремко