15 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 904/2925/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - Гурського В. С. (адвокат),
відповідача - Малєєвої О. М. (адвокат),
розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2021 (суддя Загинайко Т. В.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.11.2021 (судді: Кощеєв І. М. - головуючий, Орєшкіна Е. В., Чус О. В.) у справі
за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дует-2017"
до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Еріда Сервіс",
третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Добробуд",
третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Крючкова Тамара Віталіївна,
про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності на спірне майно.
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дует-2017" (далі - ОСББ) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - Банк), в якій просить суд (з урахуванням уточнень):
- скасувати державну реєстрацію права власності Банку на нежитлові приміщення: № 203 літ. "1" 16 поверх 1 секція площею 93,4 м2, приміщення № 204 літ. "1" 18 поверх 2 секція площею 92,7 м2, приміщення № 205 літ. "1" 19 поверх 3 секція площею 91,4 м2, допоміжне № 206 літ. "1" цок. поверх стилобат площею 85,2 м2, приміщення № 208 літ. "1" 1 поверх 1 секція площею 5,1 м2, приміщення № 208 літ. "2" 1 поверх 1 секція площею 6,4 м2, санвузол № 208 літ "3" 1 поверх 1 секція площею 1,4 м2, санвузол № 208 літ "4" 1 поверх 1 секція площею 1,4 м2, разом площа приміщення № 208 становить 14,3 м2 (5,1 + 6,4 + 1,4 + 1,4 м2), тамбур № 209 літ. "1" 1 поверх стилобат площею 1,9 м2, приміщення № 209 літ. "2" 1 поверх стилобат площею 17,7 м2, санвузол № 209 літ. "3" 1 поверх стилобат площею 1,3 м2, санвузол № 209 літ. "4" 1 поверх стилобат площею 1,2 м2, венткамера № 209 літ "5" 1 поверх стилобат площею 13,3 м2, разом площа приміщення № 209 становить 35,4 м2 (1,9 + 17,7 + 1,3 + 1,2 + 13,3 м2), приміщення № 210 літ. "1" 1 поверх 3 секція площею 6,4 м2, приміщення № 210 літ. "2" 1 поверх 3 секція площею 6,6 м2, санвузол № 210 літ. "3" 1 поверх 3 секція площею 1,3 м2, санвузол № 210 літ. "4" 1 поверх 3 секція площею 1,6 м2, разом площа приміщення № 210 становить 15,9 м2 (6,4 + 6,6 + 1,3 + 1,6 м2), приміщення № 211 пост охорони літ. "1" 1 поверх 4 секція площею 25,1 м2, приміщення № 211 санвузол літ. "2" 1 поверх 4 секція площею 3,3 м2, разом площа приміщення № 211 становить 28,4 м2 (25,1 + 3,3 м2), приміщення № 234 2 поверх 1 секція площею 2,2 м2, приміщення № 237 2 поверх 2 секція площею 2,3 м2, приміщення № 238 2 поверх 3 секція площею 2,3 м2 приміщення № 241 2 поверх 4 секція площею 2,4 м2, розміщені у будівлі багатоповерхового житлового будинку літ. "А-16-17-18-19" споруди, які прилягають до приміщення № 242 (фітнес-центр) літ. А1-3: прибудова літ. "А-1", вихід з цокольного поверху літ. "А-13", ганок літ. "А-17" (далі - спірні нежитлові приміщення), розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Крутий узвіз, 28;
- витребувати із незаконного володіння Банку на користь ОСББ спірні нежитлові приміщення.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що приміщення, які знаходяться у власності відповідача, є спільним майном співвласників багатоквартирного будинку, зокрема є допоміжними приміщеннями, які не підлягають поділу та не підлягають набуттю права власності будь-якою окремою особою.
Відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог за спливом позовної давності.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2021, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.11.2021, позов задоволено повністю.
Судові рішення мотивовано тим, що спірні об'єкти нерухомого майна вибули з власності співвласників поза їх волею, що, в свою чергу, є порушенням прав та інтересів власників квартир багатоквартирного будинку, оскільки спірні об'єкти відносяться до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку.
При цьому суди зазначили, що у цьому випадку має місце триваюче порушення прав співвласників багатоквартирного будинку, оскільки здійсненням державної реєстрації права власності на спірне майно, відповідач фактично обмежив права останніх щодо здійснення використання спірних приміщень для задоволення власних побутових потреб та забезпечення належного обслуговування будинку, а тому у цьому випадку, на переконання суду, немає значення коли співвласники багатоквартирного будинку дізнались про державну реєстрацію права, оскільки вирішальним є встановлення обставин щодо наявності порушеного права останніх, за захистом та в інтересах яких позивачем подано відповідний позов, а тому у цьому разі строки позовної давності не можуть бути застосовані.
У касаційній скарзі Банк просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позову у повному обсязі.
На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 592/7293/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 27.01.2021 у справі № 186/599/17 щодо застосування статей 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
При цьому скаржник наголошує на тому, що:
- позивач обрав неналежний спосіб захисту права, на що суди попередніх інстанцій не звернули уваги;
- відсутні належні та допустимі докази того, що володіння відповідача є незаконним і він заволодів майном без достатніх правових підстав;
- Банк є добросовісним набувачем і набув нерухоме майно за відплатним договором купівлі-продажу, тому позивач мав би заявити позов про витребування майна у добросовісного набувача;
- суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не мотивували свої доводи стосовно того, чому ті чи інші приміщення, відносяться до статусу допоміжних;
- матеріали позовної заяви не містять доказів належності права власності на спірне майно позивачу;
- в позові також має бути відмовлено за спливом позовної давності.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.01.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Банку на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.11.2021 у справі № 904/2925/18 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 15.02.2022.
Суди встановили такі фактичні обставини
16.08.2017 Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради проведено державну реєстрацію позивача (ОСББ), присвоєно ідентифікаційний код 41526789.
Згідно з пунктом 1 частини 2 Статуту ОСББ, метою створення об'єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов'язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим статутом.
01.12.2017 між ОСББ та Товариством з обмеженою відповідальністю "Добробуд" підписано акт приймання-передачі з балансу на баланс житлового комплексу, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Узвіз Крутогірний, 28.
01.12.2017 між ОСББ та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еріда" підписано акт приймання-передачі з балансу на баланс житлового комплексу або його частини, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Узвіз Крутогірний, 28.
Згідно з актом приймання-передачі на баланс ОСББ було передано житловий комплекс за адресою: м. Дніпро, вул. Узвіз Крутогірний, 28, з такими показниками: загальна площа - 6 635 м2, площа забудови - 4 613 м2, загальна площа будинку - 9 774,8 м2, житлова площа квартир - 22 277,8 м2, загальна площа квартир - 24 265,9 м2.
Позивач зазначає, що в 2017 році в процесі створення ОСББ стало відомо, що допоміжні приміщений багатоквартирного житлового будинку, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Узвіз Крутогірний, 28, а саме - спірні нежитлові приміщення, розташовані у будівлі багатоповерхового житлового будинку за адресою: м. Дніпро, Узвіз Крутогірний, 28, є не спільним сумісним майном співвласників багатоквартирного житлового будинку, а належать на праві приватної власності Банку, що порушує права позивача та його співвласників ОСББ.
Позивач також дізнався про те, що відповідач намагається здійснити продаж спірних нежитлових приміщень через систему продажів "Prozorro".
Крім того позивач зазначає, що на його адресу від відповідача надійшов лист від 22.12.2017 за № Е.19.0.0.0/4-162619, в якому відповідач повідомив про те, що Банк не має права надавати в оренду приміщення, що не пов'язані з операційною діяльністю банку, та запропонував позивачу придбати нежитлові приміщення № 208, 209, 210, 211, розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Узвіз Крутогірний, 28 в термін до 01.02.2018, зазначивши, що якщо ця пропозиція є неприйнятною, то ОСББ має можливість перенести із зазначених приміщень необхідне для його функціонування обладнання в приміщення, що належить йому в термін до 01.02.2018.
Отже, позивач вважає, що приміщення, які перебувають у власності відповідача, є спільним майном співвласників багатоквартирного будинку, є допоміжними приміщеннями, які не підлягають поділу та набуванню права власності будь-якою окремою особою.
Відповідач заперечує проти позовних вимог, оскільки придбав нежитлові приміщення та споруди, які є предметом спору, на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 25.12.2014 № 10760 та договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 26.12.2014 № 10879. Спірні нежитлові приміщення та споруди зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що свідчать відповідні Витяги з Державного реєстра речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2018 було призначено у справі № 904/2925/18 судову будівельно-технічну експертизу.
У зв'язку з тим, що висновок за результатами будівельно-технічного експертного дослідження № 1226-05, складеного 12.06.2018 судовим експертом Івченком В. В., та висновок експерта № 03.03.2019, складений 05.03.2019 судовим експертом Лиценком М. В. за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи, є неповними стосовно предмета спору, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.09.2019 було призначено у справі № 904/2925/18 додаткову судову експертизу, проведення якої доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз.
Згідно з висновком експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз № 4606-19, складеним 09.12.2020 за результатами проведеної додаткової судової будівельно-технічної експертизи у справі № 904/2925/18, були надані такі відповіді:
- спірні нежитлові приміщення відповідають проектно-технічній документації на їх будівництво, розташовані у будівлі багатоповерхового житлового будинку А-16-17-18-19 за адресою: м. Дніпро, вул. Узвіз Крутогірний, 28;
- спірні нежитлові приміщення, розташовані у будівлі багатоповерхового житлового будинку А-16-17-18-19 за адресою: м. Дніпро, вул. Узвіз Крутогірний, 28, необхідні для обслуговування всього будинку і співвласників багатоквартирного будинку та належать до приміщень та споруд (відповідно) загального користування;
- спірні нежитлові приміщення, розташовані у будівлі багатоповерхового житлового будинку А-16-17-18-19 за адресою: м. Дніпро, вул. Узвіз Крутогірний, 28, мають ознаки допоміжних, а саме: у цих приміщеннях знаходиться сантехнічне обладнання та отвори (люки) для чистки вентиляційних та домових каналів, які обслуговують більше одного приміщення житлового та (або) нежитлового приміщення. До того ж, приміщення, що є об'єктом дослідження, не є ізольованими приміщеннями, тобто не мають окремих виходів на зовні, вхід/вихід здійснюється на зовні безпосередньо через приміщення житлового будинку, відсутнє інженерне забезпечення, що функціонує окремо від інших приміщень житлового будинку та належать до житлового фонду і не є самостійними об'єктами нерухомого майна. Крім того у допоміжних приміщеннях наявне обладнання, яке є необхідним для забезпечення належної експлуатації багатоквартирного будинку в цілому.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України
Згідно із частиною 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, у цьому випадку не підтвердилися, тому касаційне провадження за касаційною скаргою Банку на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.11.2021 у справі № 904/2925/18 необхідно закрити з огляду на таке.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
Колегія суддів відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення ухвалено судами першої та апеляційної інстанцій без урахування висновків щодо застосування норм права (статей 387, 388 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 592/7293/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 27.01.2021 у справі № 186/599/17, оскільки у зазначених справах та справі, що розглядається (№ 904/2925/18), суди дійшли відповідних висновків не у зв'язку з неоднаковим застосуванням норм права, а у зв'язку з наявністю різних обставин у цих справах, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку.
Так, у справі № 592/7293/16-ц позивачем є власник однієї з квартир багатоквартирного будинку, у постанові від 27.11.2019 у цій справі Верховний Суд визнав обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову про визнання незаконними і скасування свідоцтв про право власності на спірні приміщення, частина яких є допоміжними, оскільки ці приміщення є спільною сумісною власністю всіх співвласників багатоквартирного будинку, однак відмовляючи в задоволенні вимог позивача (співвласника майна) про витребування з незаконного володіння нежитлових приміщень Суд дійшов висновку, що наслідком скасування судом свідоцтв про право власності на підвальні приміщення стало повернення спірних приміщень у спільну сумісну власність всіх власників квартир багатоквартирного будинку, які не позбавлені права вимагати усунення перешкод у користуванні власністю в разі його порушення, пред'явивши негаторний позов, що у таких правовідносинах буде ефективним способом захисту порушеного права.
Водночас, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Зі змісту зазначеної правової норми вбачається, що, на відміну від частини другої статті 26 зазначеного Закону у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.
При цьому з метою ефективного захисту порушених прав уточнено, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Таким чином, з 16.01.2020, тобто на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, такий спосіб захисту, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Отже, постанова Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 592/7293/16-ц не є релевантною до цієї справи, з огляду на наведені зміни у законодавстві (з 16.01.2020), оскільки висновки Верховного Суду щодо ефективного захисту порушених прав у цій справі (№ 592/7293/16-ц) зроблені до 16.01.2020, а оскаржувані судові рішення прийняті після 16.01.2020.
Посилання скаржника на висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки, по-перше, правова позиція у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, на яку посилається скаржник, вже є неактуальною внаслідок уточнення, відповідно до пункту 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц в частині твердження що: 1) "визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду" (пункт 39); 2) "особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника" (пункт 89), а по-друге, правовідносини та предмет спору не є подібними до справи, яка розглядається (№ 904/2925/18), оскільки з урахуванням збільшених позовних вимог у справі № 653/1096/16-ц позивач просив визнати відповідачів такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, виселити їх без надання іншого житлового приміщення та зобов'язати знятися з реєстраційного обліку.
Колегія суддів вважає помилковим посилання скаржника на висновок Верховного Суду викладений у постанові від 27.01.2021 у справі № 186/599/17, де роз'яснено, що початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна, оскільки у справі, яка розглядається (№ 904/2925/18), суди попередніх інстанцій позовну давність не застосовували.
Відсутні підстави вважати, що висновки господарських судів попередніх інстанцій у цій справі зроблені без урахування висновків щодо застосування норм права (статей 387, 388 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 592/7293/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 27.01.2021 у справі № 186/599/17, оскільки правові висновки у зазначених справах не доводять неоднакового застосування судом одних і тих самих норм права, а свідчить лише про наявність у цих справах різних істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і були постановлені відповідні судові рішення, що, у свою чергу, унеможливлює висновок про подібність правовідносин у наведених справах.
Отже, після відкриття касаційного провадження у справі № 904/2925/18 касаційна інстанція встановила, що висновки щодо застосування норм права (статей 387, 388 ЦК України), які викладено у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 592/7293/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 27.01.2021 у справі № 186/599/17 та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 904/2925/18.
З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження позивачем не зазначалися у поданій касаційній скарзі, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Банку на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.11.2021 у справі № 904/2925/18.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.11.2021 у справі № 904/2925/18 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Я. Чумак
Судді Т.Б. Дроботова
Н. О. Багай