79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
08.04.2022 Справа № 914/3284/21
за позовом: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС», м. Київ
до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Скарбниця», м. Львів
про стягнення страхового відшкодування у сумі 100 000,00грн.
суддя Коссак С.
при секретарі Брошко І.
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Фартушок Н.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АРКС», м. Київ до відповідача Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Скарбниця», м. Львів про стягнення виплаченого страхового відшкодування у сумі 100 000,00грн.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 08.11.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, розгляд справи по суті призначено на 09.12.21. Рух справи відображено в ухвалах суду.
У судове засідання 08.04.2022 року представник позивача не з'явився, подав клопотання (вх.№7427/22) про розгляд справи за відсутності представника позивача.
Представник відповідача у процес з'явився, проти позову заперечив.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Правова позиція учасників справи
Аргументи позивача
25 січня 2020 року о 11:10 год. в м. Львів Винники, вулиця Галицька,95, водій ТЗ Volkswagen Touran д.н.з НОМЕР_1 ОСОБА_1 виїхав на смугу зустрічного руху і здійснив зіткнення з ТЗ Toyota Camry д.н.з НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , чим порушив вимоги п.11.3, 1.5 ПДР. Внаслідок зіткнення автомобілі отримали механічні пошкодження.
На момент, коли матеріальна шкода була спричинена, діяв договір добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» №144677а9зг., укладений 23 травня 2019 року між ПАТ «Страхова компанія «АРКС» та ОСОБА_3 щодо автомобіля марки Toyota Camry д.н.з НОМЕР_2 .
Цивільно-правова відповідальність щодо експлуатації автомобіля марки Volkswagen Touran д.н.з НОМЕР_1 була застрахована в ПАТ «Акціонерна страхова компанія «Скарбниця'згідно полісу страхування №АО 3034125 злімітом відповідальності за шкоду завдану майну потерпілого в розмірі 100 000,00грн., бузумовна франшиза 0 грн.00коп.
Постановою Личаківського районного суду міста Львова від 31.03.2021 року у справі про адміністративне правопорушення №463/821/20 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за адміністративні правопорушення передбачене ст.124 КУпАП - закрито у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.
Позивач сплатив страхове відшкодування відповідно до своїх зобов'язань, відтак у нього виникло право стягнення 1000 000,00грн. з відповідача. Просить позов задоволити.
Аргументи відповідача.
У задоволенні позову просить відмовити з підстав, зазначених у відзиві на позов (вх.№26767/21 від 12.11.2021).
При цьому зазначає, що дійсно постановою Личаківського районного суду міста Львова від 31.03.2021 року у справі про адміністративне правопорушення №463/821/20 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за адміністративні правопорушення передбачене ст.124 КУпАП - закрито у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Про те вину ОСОБА_1 , водія транспортного засобу Volkswagen Touran д.н.з НОМЕР_1 у вчинені ДТП не встановлено. У зазначеній постанові у мотивувальній частині зазначено, що «отже, враховуючи наведені обставини, на думку суду, в судовому засіданні встановлено, що причиною дорожньо- транспортної пригоди являється порушення ОСОБА_1 п. 1.5,11.3 ПДР України, оскільки керований ним автомобіль "Volkswagen Touran" д.н.з НОМЕР_1 здійснив виїзд та рух по зустрічній смузі, та в момент зіткнення більша частина транспортного засобу перебувала на смузі зустрічного руху. Однак, одночасно з цим, враховуючи висновки експертів та надані ними в судовому засіданні пояснення, суд не може виключати ймовірність скоєння ДТП також в наслідок порушення вимог п. 12.3 ПДР України водієм ОСОБА_2 ».
Обставини, встановлені судом.
25 січня 2020 року о 11:10 год. в м. Львів Винники, вулиця Галицька,95, водій ТЗ Volkswagen Touran д.н.з НОМЕР_1 ОСОБА_1 виїхав на смугу зустрічного руху і здійснив зіткнення з ТЗ Toyota Camry д.н.з НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , чим порушив вимоги п.11.3, 1.5 ПДР. Внаслідок зіткнення автомобілі отримали механічні пошкодження.
На момент, коли матеріальна шкода була спричинена, діяв договір добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» №144677а9зг., укладений 23 травня 2019 року між ПАТ «Страхова компанія «АРКС» (за договором - страховик) та ОСОБА_3 (за договором - страхувальник) щодо автомобіля марки Toyota Camry д.н.з НОМЕР_2 , вигодонабувач - Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк».
Відповідно до п.18 цього договору його строк складає з 24.05.2019 року по 23.05.2024 року.
Відповідно до страхового Акту ARX254211 від 28.02.2020 року, складеного відносно справи №1.003.20.0001295 за заявою від 25.01.2020 року страховик зобов'язаний відшкодувати страхувальнику страхове відшкодування відповідно до укладеного між ними договору у сумі 459 695,00грн. Матеріали справи містять розрахунок страхового відшкодування внаслідок ДТП на суму 459 695,00грн.
Платіжним дорученням №647981 від 02 березня 2020 року ПАТ «Страхова компанія «АРКС» перерахувала ОСОБА_3 страхове відшкодування згідно Акту ARX254211 від 28.02.2020 року 459 695,00грн.
Матеріали справи містять лист від 17.02.2020 року №1684 керуючого відділенням Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» стаховику про виплату страхового відшкодування.
Цивільно-правова відповідальність щодо експлуатації автомобіля марки Volkswagen Touran д.н.з НОМЕР_1 була застрахована в ПАТ «Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» згідно полісу страхування №АО 3034125 з лімітом відповідальності за шкоду завдану майну потерпілого в розмірі 100 000,00грн., бузумовна франшиза 0 грн.00коп.
15 травня 2020 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» звернулося до ПАТ «АСК «Скарбниця» із заявою про регресні вимоги на суму 100 00,00грн. Докази надіслання в матеріалах справи. Однак відповіді на цей лист матеріали справи не містять.
Постановою Личаківського районного суду міста Львова від 31.03.2021 року у справі про адміністративне правопорушення №463/821/20 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за адміністративні правопорушення передбачене ст.124 КУпАП - закрито у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.
Постанова в апеляційному порядку оскаржена не була.
Норми права та мотиви суду.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Загальні положення про відшкодування завданої майнової шкоди закріплені в положеннях статті 1166 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.118 Цивільного кодексу України Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").
Положеннями статті 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.
За вольовою ознакою згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин. Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами) страхування. Видами добровільного страхування можуть бути, зокрема, страхування наземного транспорту (крім залізничного).
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов'язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі № 910/2603/17 від 04.07.2018 висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією.
При цьому, помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.
Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов'язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.
Це виходить із змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов'язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов'язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою.
В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов'язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов'язанні.
При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов'язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.
При регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов'язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов'язання та виникнення нового (регресного) зобов'язання.
У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.
Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Тому під час розгляду справи не слід ототожнювати правовідносини регресу, регулювання яких здійснюється статтею 1191 ЦК України та статтею 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") з правовідносинами суброгації, які регулюються статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України "Про страхування".
Суброгація (від лат. "subrogare" - заміщення, обрання взамін) є одним із видів уступки права, який полягає в тому, що до нового кредитора, який реально виконав зобов'язання у вигляді сплати грошей, переходить право вимагати відповідного відшкодування від особи, відповідальної за завдану шкоду.
Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування" до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією (див. пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц).
Таким чином, до позивача перейшло право не регресної вимоги, а суброгація.
Постановою Личаківського районного суду міста Львова від 31.03.2021 року у справі про адміністративне правопорушення №463/821/20 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за адміністративні правопорушення передбачене ст.124 КУпАП - закрито у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.
Ця постанова суду предметом оскарження не була і набрала законної сили.
Суд зазначає, що у зазначеній постанові у мотивувальній частині зазначено, що «отже, враховуючи наведені обставини, на думку суду, в судовому засіданні встановлено, що причиною дорожньо транспортної пригоди являється порушення ОСОБА_1 п. 1.5,11.3 ПДР України, оскільки керований ним автомобіль "Volkswagen Touran" д.н.з НОМЕР_3 здійснив виїзд та рух по зустрічній смузі, та в момент зіткнення більша частина транспортного засобу перебувала на смузі зустрічного руху. Однак, одночасно з цим, враховуючи висновки експертів та надані ними в судовому засіданні пояснення, суд не може виключати ймовірність скоєння ДТП також в наслідок порушення вимог п. 12.3 ПДР України водієм ОСОБА_2 ».
Таким чином, ні в резолютивній частині постанови суду, ні у мотивувальній частині постанови вина особи, яка є необхідною складовою для стягнення страхового відшкодування доведена не була.
Відповідно до ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16 серпня 2019 року у справі №927/120/19, досліджуючи питання наявності вини водія у стягнення страхового відшкодування, зазначив, що у висновку експерта відсутні відповіді в категоричній (встановленій) формі на всі питання, поставлені судом на вирішення експертизи (прим. зокрема наявності вини у діях водія). Оскільки матеріали справи не містять належних доказів наявності вини та протиправної поведінки в діях водія, суди правомірно дійшли висновку про безпідставність вимог про стягнення шкоди за наслідками ДТП.
При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов'язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування (постанова від 05 вересня 2019 року у справа № 234/16272/15-ц Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду).
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
З огляду на презумпцію вини заподіювана шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) особа звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини.
Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини.
У прийнятій постанові Личаківського районного суду міста Львова від 31.03.2021 року у справі про адміністративне правопорушення №463/821/20, яка є чинною на час розгляду господарського спору, у зазначено, що провадження в адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 підлягає закриттю у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. При цьому у мотивувальній частині цієї постанови зазначено, що, на «думку суду, в судовому засіданні встановлено, що причиною дорожньо транспортної пригоди являється порушення ОСОБА_1 п. 1.5,11.3 ПДР України, оскільки керований ним автомобіль "Volkswagen Touran" д.н.з НОМЕР_3 здійснив виїзд та рух по зустрічній смузі, та в момент зіткнення більша частина транспортного засобу перебувала на смузі зустрічного руху; однак, одночасно з цим, враховуючи висновки експертів та надані ними в судовому засіданні пояснення, суд не може виключати ймовірність скоєння ДТП також в наслідок порушення вимог п. 12.3 ПДР України водієм ОСОБА_2 ».
Отже, при розгляді адмінсправи у справі №463/821/20 не знайшов свого підтвердження факт вчинення правопорушення ОСОБА_1 . У матеріалах справи такі підтвердження відсутні, є в наявності лише постанова Личаківського районного суду міста Львова від 31.03.2021 року у справі про адміністративне правопорушення №463/821/20, на яку посилається позивач, що не дає підстав стверджувати про допущення позивачем порушень Правил дорожнього руху України в той день та час, оскільки зазначені твердження не знайшли обґрунтування під час розгляду справи про адміністративне правопорушення №463/821/20.
Як зазначає Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у п.39 постанови від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а (адміністративне провадження №К/9901/21241/18) у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП є недоведеним.
Отже, суд доходить висновку, що постановою Личаківського районного суду міста Львова від 31.03.2021 року у справі про адміністративне правопорушення №463/821/20 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , яка є чинною на час розгляду господарського спору, вина останнього у вчиненні адміністративного правопорушення за наслідками ПДР не встановлена, а відтак відсутній обов'язок у відповідача відшкодовувати позивачу кошти. Доводи відповідача у цій частині судом враховуються.
Щодо електронних доказів суд зазначає таке.
Відповідно до приписів статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Згідно з частиною першою статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (частина друга статті 96 ГПК України).
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частина третя статті 96 ГПК України).
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу (частина четверта статті 96 ГПК України).
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина п'ята статті 96 ГПК України).
Враховуючи описані вимоги процесуального законодавства та здійснивши аналіз положень законодавства, зокрема, статей 73, 77, 91, 96 ГПК України, Суд дійшов висновку, що учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
За клопотанням відповідача, оскільки останній ставив під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу документа, суд витребував ухвалою від 09.12.2021 року від позивача оригінали платіжного доручення №647981 від 02.03.2020 на суму 459 695,00 грн.; страховий акт №ARX2545211 від 28.02.2020 для огляду, які суду не надані.
Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Однак суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (з врахуванням правової позиції, зазначеної Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 29 січня 2021 року у справі №922/51/20).
Таким чином, суд доходить висновку про відмову в позові.
Щодо судового збору, то відповідно до ст. 129 ГПК України, покласти на позивача.
Керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 76 - 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд -
У задоволені позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://court.gov.ua/fair/sud5015, а також у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою - http://reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 13.04.2022 року.
Суддя Коссак С.М.