79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
13.04.2022 Справа № 914/3928/21
За позовом: Приватного підприємства-фірма «Грин», м.Львів,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікнабуд», м.Новояорівськ Яворівського району Львівської області,
про стягнення 135'197,48 грн заборгованості,
Суддя Яворський Б.І.
Справу розглянуто без судового засідання та виклику сторін.
Відводів складу суду сторонами не заявлялося.
Суть спору. На розгляд господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного підприємства-фірма «Грин» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікнабуд» про стягнення 135'197,48 грн заборгованості за договором купівлі-продажу №36 від 28.09.2017, з яких: 104'937,86 грн. основний борг, 10'076,60 грн пеня, 4'016,75 грн інфляційні нарахування та 16'166,27 грн 27% річних. У позовній заяві позивач також зазначив, що очікує понести витрати за надання правової (правничої) допомоги в розмірі 8'000,00 грн та надав договір №05/21 про правове обслуговування від 15.12.2021.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 21 грудня 2021 року справу № 914/3928/21 передано на розгляд судді Яворському Б.І.
Ухвалою суду від 24.12.2021 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків. Після усунення позивачем допущених недоліків, ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.01.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без виклику представників сторін, суд встановив строк для реалізації учасниками справи процесуальних прав, а також повідомив сторін, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву. Ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана за адресою відповідача, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Ухвалу про відкриття провадження у справі відповідач отримав 28.01.2022, що підтверджується роздруківкою відстеження поштового відправлення із відомостей на офіційному сайті АТ «Укрпошта» (штрих-кодовий ідентифікатор №7901414387287).
11.02.2022 позивач подав заяву про надання доказів оплати професійної правничої допомоги (вх.№3983/22).
В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору.
Також суд враховує, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Стаття 114 ГПК України визначає, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено воєнний стан в Україні через збройну агресію російської федерації проти суверенітету України.
Суд розглядає справи у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч.1 ст.248 ГПК України).
Згідно з ч. 2 та ч. 8 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх пояснення. Судові дебати не проводяться.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався.
Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Таким чином, оскільки відповідача було належним чином повідомлено про відкриття провадження, на засадах відкритості та гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для можливості захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а відповідач, у свою чергу, не скористався наданим йому правом на подання відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч.9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
28 вересня 2017 року Приватним підприємством-фірмою «Грин» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вікнабуд» (покупець) укладено договір купівлі-продажу №36 за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність товар, а покупець - прийняти товар та своєчасно здійснити оплату. Предметом договору купівлі-продажу є металопрокат. Отримання представником покупця товару за накладною підтверджує факт вибору асортименту товару (п.1.2 договору).
Згідно п.3.1 договору ціна і кількість товару вказується у накладних на відпуск. Вважається, що ціну на товар покупець погодив в момент отримання товару посадовою особою покупця чи особою, що отримував товар за дорученням покупця у продавця в розмірах вказаних у накладній на відпуск товару.
За умовами п.4.2 договору покупець здійснює попередню оплату за товар в сумі, визначеній продавцем в рахунку. Продавець має право відпустити товар без попередньої оплати, в такому випадку покупець зобов'язується здійснити оплату товару упродовж 5 (п'яти) днів з моменту передачі товару.
Приймання товару за кількістю та якістю здійснюється на складі продавця (п.5.1 договору).
Сторони у п.8.3 погодили, що якщо покупець порушив терміни оплати, визначені п.4.2 договору, при відпуску товарів без попередньої оплати покупець зобов'язується: сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми вартості товару, за який прострочено оплату за кожен день прострочення; сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення; сплатити 27% річних від простроченої суми (нарахованими на борг за весь період прострочення). Нарахування та сплата пені за порушення термінів оплати здійснюється покупцем за весь період прострочки до моменту сплати суми боргу (п.8.4 договору).
Відповідно до п.12.2 договору такий укладено на невизначений термін і діє до часу його розірвання за згодою сторін в письмовій формі.
На виконання умов укладеного договору позивач передав, а відповідач за довіреностями №17 від 17.03.2021, №24 від 14.04.2021, №25 від 22.04.2021, №33 від 26.05.2021, №42 від 11.06.2021, №50 від 13.07.2021, №56 від 03.08.2021 прийняв товар (арматуру, круг, лист) на загальну суму 456'763,64 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями видаткових накладних: №360 від 17.03.2021 на суму 49'035,13 грн, №579 від 14.04.2021 на суму 98'196,32 грн, №664 від 22.04.2021 на суму 49'948,93 грн, №877 від 26.05.2021 на суму 84'208,98 грн, №1010 від 11.06.2021 на суму 27'246,46 грн, №1187 від 13.07.2021 на суму 44'383,80 грн та №1324 від 03.08.2021 на суму 103'744,02 грн. Накладні підписані сторонами без зауважень. Факт отримання товару покупцем не заперечувався. Відпуск товару позивач підтвердив відповідними податковими накладними, копії яких долучені до матеріалів справи.
Позивач зазначає, що за відповідачем станом на 16.03.2021 обліковувалась переплата у розмірі 11'825,78 грн. Станом на день звернення із позовною заявою, відповідач оплати вартості отриманого товару у повному обсязі не здійснив, відтак, його заборгованість складає 104'937,86 грн, яку просить стягнути з відповідача.
Докази оплати існуючої заборгованості станом на момент прийняття рішення в матеріалах справи відсутні.
За неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань позивачем на підставі п.8.3 договору нараховано 10'076,60 грн пені, 4'016,75 грн інфляційних нарахувань та 16'166,27 грн 27% річних, які також просить стягнути з відповідача.
ОЦІНКА СУДУ.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами ст.ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України).
Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Між сторонами виникли взаємні права та обов'язки на підставі укладеного договору №36 від 28.09.2017. Відповідно до ст. 712 ЦК України з врахуванням змісту договору, відносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами законодавства, передбаченими для врегулювання договорів поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України також визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України). Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачем у повному обсязі виконано зобов'язання за укладеним договором на суму 456'763,64 грн, про що свідчать відповідні накладні та складені за наслідками господарських операцій податкові накладні, які долучені до матеріалів справи. Відповідач отриманий товар оплатив частково, залишок заборгованості становить 104'937,86 грн.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобовязання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 ЦК України).
Положенням п.4.2 договору сторони погодили, що при відпуску товару без попередньої оплати, покупець зобов'язується здійснити оплату товару упродовж 5 (п'яти) днів з моменту передачі товару.
За статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобовязання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 ЦК України).
Відповідно до ч.2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Судом встановлено факт порушення відповідачем свого зобов'язання щодо вчасної сплати за отриманий товар, а відтак позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 104'937,86 грн. підлягає задоволенню.
Відповідач доводів позовної заяви не спростував, проти наявності заборгованості не заперечив.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
За умовами п.8.3 договору сторони погодили, що якщо покупець порушив терміни оплати, визначені п.4.2 договору, при відпуску товарів без попередньої оплати покупець зобов'язується сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми вартості товару, за який прострочено оплату за кожен день прострочення; сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення; сплатити 27% річних від простроченої суми (нарахованими на борг за весь період прострочення). Нарахування та сплата пені за порушення термінів оплати здійснюється покупцем за весь період прострочки до моменту сплати суми боргу (п.8.4 договору).
Відповідно до частин 1-3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В силу ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.
Так, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Перевіривши розрахунок пені, суд відзначає, що позивачем при визначенні початку періоду прострочення заборгованості не враховано положення ч.5 ст.254 ЦК України, а також те, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (п.1.9 ПП ВГСУ №14 від 17.12.2013). Здійснивши власний перерахунок пені за несвоєчасну оплату, з урахуванням початку виникнення заборгованості, її закінчення, а також враховуючи заявлені позивачем періоди її нарахування, суд дійшов висновку, що правомірною до стягнення з відповідача є пеня у розмірі 8'785,68 грн.
Щодо стягнення 27% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України та п.9.1 договору).
Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору. При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат, суд зауважує, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць. В частині нарахування інфляційних втрат судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19. Зокрема, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 27% річних, із врахуванням дат прострочених оплат, суд встановив, що до стягнення з відповідача підлягає 14'998,76 грн 27% річних та 3'852,50 грн інфляційних втрат. У задоволення решти позовних вимог слід відмовити.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.
Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжним дорученням № 3500 від 20.12.2021 на суму 2'270,00 грн.
Відповідно до ч.9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Тому суд вбачає за можливе застосувати ч.9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України при розподілі судових витрат і судовий збір у розмірі 2'270,00 грн. покласти на відповідача.
Згідно ч. 1 та ч.3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ст.126 ГПК України).
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ст.126 ГПК України).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. (ч.8 ст.129 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до позовної заяви долучено копію договору №05/21 про правове обслуговування від 15.12.2021, укладеного між ПП фірма «Грин» (замовник) та Адвокатським об'єднанням «Правового центру «Професіонал» (виконавець), відповідно до умов якого виконавець прийняв на себе зобов'язання надати замовнику відповідно до умов цього договору правові послуги, а замовник - проводити оплату за надані послуги.
Відомості про послуги сторонами погоджено у п.1.1 договору, а саме: підготовка (в тому числі проведення розрахунків, надання консультацій), складання процесуальних документів, подача до суду позову про стягнення заборгованості за договором з ТзОВ «Вікнабуд», забезпечити участь адвоката в судовому процесі зі сторони замовника (позивача).
Загальна вартість послуг згідно цього договору становить 8'000,00 грн. Оплата здійснюється шляхом перерахунку частини суми визначеної п.3.1 даного договору на розрахунковий рахунок або внесення коштів в касу виконавця в вигляді попередньої оплати послуг в сумі 5'000,00 грн та 3'000,00 грн по завершенні процесу (п.3.2 договору).
11.02.2022 позивач надіслав суду заяву про надання доказів оплати 26.01.2022 професійної правничої допомоги (копію акту виконаних робіт від 26.01.2022, платіжного доручення № 3503 від 23.12.2021 про оплату наданих правових послуг у розмірі 5'000,00 грн, довіреності та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю).
Згідно ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини "Гурепка проти України №2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Відповідно до ч. 9 ст. 80 ГПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Заявником не подано, а у матеріалах справи відсутні докази надіслання відповідачеві заяви про надання доказів оплати професійної правничої допомоги від 11.02.2022, зокрема самих таких доказів та акта виконаних робіт №05 В/21 від 26.01.2022. Це позбавило відповідача права передбаченого ч.6 ст.126 ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом, або призначеного судом строку.
У випадку недотримання позивачем вимог щодо належного направлення відповідних копій документів відповідачеві, а також у разі ненадання суду підтвердження факту такого надсилання суд, з огляду на положення статті 80 ГПК України, не може брати до уваги докази понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду відповідної заяви (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 р. у справі №902/844/18).
Суд також зертає увагу на те, що у наданому переліку серед виконаних виконавцем робіт зазначено, зокрема: «… подав позов…», «представляє інтереси замовника в господарському суді…, виконує обовязки з підготовки та подання усіх необхідних процесуальних документів та звернень». Однак позовна заява підписана директором позивача, а не адвокатом; додатки до позовної заяви засвідчені бухгалтером підприємства, заява про виконання вимог суду та уточнення позовних вимог також підписані директором Г.Г. Пех. Крім того, розгляд даної справи здійснювався у письмовому провадженні, без участі в судовому засіданні представників сторін.
Враховуючи викладене, оскільки суд не бере до уваги докази понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, адже вони є недоведеними.
Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 46, 73-80, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікнабуд» (81053, Львівська область, Яворівський район, м. Новояворівськ, вул. Привокзальна, 3; код ЄДРПОУ 30328888) на користь Приватного підприємства фірми «Грин» (79034, м. Львів, вул. Навроцького, буд.4, код ЄДРПОУ 20838679) 104'937,86 грн основного боргу, 8'785,68 грн пені, 14'998,76 грн 27% річни, 3'852,50 грн інфляційних втрат та 2'270,00 грн. судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. У задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Суддя Яворський Б.І.