Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16
тел. 230-31-77
Іменем України
"20" липня 2007 р. Справа № А18/151-07
м. Київ, вул. Комінтерну, 16
(зал судових засідань № 205)
Господарський суд Київської області у складі головуючого судді А.Ю. Кошика при секретарі Кантарія Д.Ю. розглянувши матеріали адміністративної справи
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Васильківський шкірзавод"
до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
За участю представників:
Позивач - Семенов А.В.
Відповідач - Оганесян А.В.
Суть спору:
До господарського суду Київської області подано адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства «Васильківський шкірзавод»(далі - позивач) до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 000532340/0 від 26.05.2006 року.
Провадження в адміністративній справі було відкрите відповідно до ухвали від 16.04.2007 року.
Позивач в обгрунтуванння позову посилається на протиправність висновків перевірки та безпідставність нарахування штрафних санкцій, оскільки зазначені в акті перевірки порушення стосуються торгівельної діяльності, а не реалізації товарів, придбаних для власних потреб. Крім того, позивач наголошує на пропуску відповідачем строків для застосування господарсько-адміністративної відповідальності.
Відповідач надав письмові заперечення на позов, в яких посилається на встановлення факту непроведення готівкових коштів через реєстратор розрахункових операцій, чим порушено п.1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», що є підставою для застосування відповідальності, передбаченої п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Щодо строків застосування адміністративно-господарських санкцій відповідач пояснень не надав.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані ними докази, суд встановив:
Васильківською об'єднаною державною податковою інспекцією в Київській області було проведедно виїзну планову перевірку ВАТ «Васильківський шкірзавод»з питань дотримання валютного та іншого законодавств, про що складено акт № 1126-23-1-12/00307862 від 16.05.2006 року.
Судом встановлено, що за наслідками проведеної перевірки було видано податкове рішення № 000532340/0 від 26.05.2006 року, а не податкове повідомлення-рішення, як зазначає позивач. У зв'язку з чим в ході розгляду спору позовні вимоги були відкореговані у відповідності до фактичних обставин справи.
Як вбачається з акту перевірки, відповідач встановив порушення позивачем вимог п. 1. ст. 3 Закону України № 265/95-ВР від 06.07.1995 року «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»(із змінами та доповненнями), оскільки підприємство здійснювало реалізацію товарів (товари не власного виробництва) на суму 19371,98 грн., оплата за які проводилась в готівковій формі через касу підприємства без застосування реєстраторів розрахункових операцій, а саме:
- від Кацара В.А. було отримано готівкові кошти в сумі 10672,06 грн. 03.11.2004 року згідно прибуткового касового ордеру № 76 за хромовий дубник, препарат для зоління, сульфат амонія та сіль;
- від Янковича В.М. було отримано готівкові кошти в сумі 2899,92 грн. 09.02.2005 року згідно прибуткового касового ордеру № 8 за задвижки чугунні;
- від Бердиш О.П. було отримано готівкові кошти в сумі 5800,00 грн. 25.10.2005 року згідно прибуткового касового ордеру № 182 за препарат для зоління.
Відповідачем в зв'язку зі встановленими порушеннями були застосовані фінансові санкції в сумі 96859,90 грн., оскільки п.1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: 1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.
Позивач, не погоджуючись з висновками контролюючого органу звернувся до суду з позовом про оскарження спірного податкового рішення з вимогою про визнання його недійсним. Спірне податкове рішення є актом індивідуальної дії, тому в розумінні ст. 105 КАС України протиправність такого рішення передбачає вимогу про його скасування.
В обгрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем при визначенні порушення та застосуванні відповідальності не враховано всіх законодавчих норм, які мають застосовуватись у відповідності до специфіки господарської діяльності позивача.
Зокрема, крім п. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» необхідно враховувати вимоги п. 1 ст. 9, який передбачає, що реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовується, зокрема, при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва та наданні послуг підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку.
Крім того, Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»зобов'язує застосовувати реєстратори розрахункових операцій лише у сфері торгівлі, громадського харчування, послуг. Однак, реалізація підприємством позивача матеріальних цінностей однозначно не свідчить про зайняття торгівельною діяльністю.
Відповідно до п. 2 Порядку здійснення торгівельної діяльності та правил торгівельного обслуговування населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 108 від 08.12.1995 року, торгівельна діяльність - це самостійна діяльність юридичних осіб та громадян по здійсненню купівлі та продажу товарів народного споживання з метою отримання прибутку.
Як вбачається з обставин господарської діяльності позивача, вказані хімічні матеріали та задвижки чугунні були придбані для використання у власному виробництві, які в силу різних причин виробничого характеру перестали бути необхідні під час здійснення виробничої діяльності.
Таким чином, реалізація товарів, які придбавались для використання у виробничій діяльності без мети їх подальшого продажу виключає наявність мети отримання прибутку, яка є обов'язковою кваліфікуючою ознакою торгівельної діяльності.
З приводу оплати, яка проводилась в готівковій формі через касу підприємства. п.п. 2.1. п. 2 Постановою Правління Національного Банку України № 637 від 15.12.2004 року «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті»вказує, що підприємства (підприємці), які відкрили поточні рахунки в банках і зберігають на цих рахунках свої кошти, здійснюють розрахунки за своїми грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, пріоритетне в безготівковій формі, а також у готівковій формі (з дотриманням чинних обмежень) у порядку, установленому законодавством України.
Підпунктом 3.3. п. 3 зазначеної Постанови передбачено, що приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Абзац 1 п.п. 3.11. п. 3 визначає, що касові ордери до передавання в касу реєструються бухгалтером у журналі реєстрації прибуткових і видаткових документів.
За таких обставин, судом встановлено, що позивачем спірні розрахункові операції проведені з дотриманням вимог чинного законодавства, про що відповідач в своїх зхапереченнях не надав пояснень.
Крім того, судом було досліджено дотримання відповідачем строків та порядку застосування спірної відповідальності та встановлено, що податкове зобов'язання та податковий борг згідно п.п. 1.2, 1.3 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів узгоджене самостійно платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, або у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Відповідно до пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначення податкового зобов'язання контролюючим органом самостійно передбачено за вичерпним переліком обставин визначених законом.
Як вбачається з матеріалів справи, підставами для видання спірного податкового рішення були не податкові зобов'язання, засновані на обов'язкових платежах до бюджетів або державних фондів. Таким чином, застосовані спірним податковим рішенням штрафні санкції не є податковими зобов'язаннями та не можуть стягуватись за процедурою, передбаченою Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Крім того, обрана позивачем форма рішення свідчить про нарахування штрафних санкцій, які не підлягають узгодженню як податкові шляхом надіслання податкових повідомлень, та не можуть вважатись податковим боргом в розумінні Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Крім того, ст. 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Пунктом 3 статі 217 Господарського кодексу України передбачено, що, крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції, які визначені ст. 238 Господарського кодексу України. А саме, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції.
В ході розгляду спору судом встановлено, що застосовані до відповідача штрафні санкції за порушення у сфері проведення розрахунків, є господарсько-адміністративними санкціями, які не пов'язані з порушенням податкового законодавства.
Відповідно до вимог ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення але не пізніше одного року з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Оскільки застосована відповідальність не пов'язана з порушенням податкового законодавства, на такі санкції не поширюється дія Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», зокрема, ст. 15 про спеціальний порядок та строки застосування відповідальності при порушенні податкового законодавства та ст. 17 про порядок їх зстосування.
Таким чином, позивачем застосовано до відповідача господарсько-адміністративні санкції 26.05.2006 року за наслідками встановлених порушень в ході перевірки, проведеної 16.05.2006 року з порушенням ст. 250 ГК України, оскільки з моменту вчинення порушення до застосування санкцій минуло більше року, зокрема, з 03.11.2004 року та 09.02.2005 року.
Крім того, спірні санкції зтосовані в порядку, передбаченому ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ, дія якого не поширюється на неподаткові зобов'язання.
При вирішенні адміністративної справи суд у відповідності до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Доведення сторонами своїх вимог і заперечень відбувається в порядку, визначеному ст.ст. 69, 70 КАС України, зокрема, належність та допустимість доказів визначається судом з врахуванням обґрунтувань та заперечень сторін.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача , якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні правомірні та доведені, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до 94 КАС України відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 3,40 грн. підлягає з державного бюджету України на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 158, 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Прикінцевими та перехідними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Скасувати податкове рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції за № 000532340/0 від 26.05.2006 року.
3. Стягнути з державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства «Васильківський шкірзавод»(08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Грушевського, 17а, код 13717863) 3,40 (три) грн. витрат по сплаті судовогозбору.
Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня її проголошення, якщо заява про апеляційне оскарження постанови не буде подана. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана, в двадцятиденний строк після надання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя Кошик А. Ю.