Справа № 569/8333/19
06 квітня 2022 року
Рівненський міський суд Рівненської області в складі:
головуючого судді - Тимощука О.Я.,
при секретарі - Ковальчук О.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат за період прострочення виконання грошових зобов'язань, -
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат за період прострочення виконання грошових зобов'язань.
В обґрунтування позовних вимог вказала, що 02.03.2013 року відповідач взяв 10 000,00 доларів США, про що написав їй боргову розписку. Згідно цієї розписки відповідач повинний був суму боргу повернути в строк до 02.04.2013 року. Крім того, 01 квітня 2013 року між нею та відповідачем, був укладений Договір позики, відповідно до умов якого відповідач отримав в позику грошові кошти в сумі 10 000 доларів США та зобов'язався повернути їх позивачу в термін до 01.07.2013 року.
16.04.2014 року Рівненським міським судом Рівненської області було винесено рішення по справі № 569/2076/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, відповідно до якого вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою у розмірі 85 000 грн. та 3 % річних у розмірі 2 193 грн. 70 коп., що складає загальну заборгованість у розмірі 87 193 грн.70 коп. та заборгованість за договором позики у розмірі 85 000 грн., а всього 172 193 грн. 70 коп.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16.04.2014 року по справі № 569/2076/14-ц набрало законної сили 13.05.2014 року.
На виконання рішення суду від 16.04.2014 по справі № 569/2076/14-ц Рівненським міським судом Рівненської області 03.06.2014 року було видано виконавчий лист.
15.09.2015 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16.04.2014 року по справі № 569/2076/14-ц було виконано, а саме відповідачем була виплачена заборгованість перед позивачем у сумі 172 193 грн. 70 коп., що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку НОМЕР_1 і додатковим рахункам ОСОБА_1 за період 01.09.2015 року по 30.11.2015 року АТ КБ «Приватбанк» від 10.12.2018 року № RNS6JS8VALE02717.
Відповідач грошові кошти в сумі 172 193 грн. 70 коп. повинен був сплатити їй не пізніше 03.06.2014 року, а сплатив їх лише 15.09.2015 року, більше ніж через рік, тобто відбулося прострочення грошового зобов'язання.
Вважає, що відповідач зобов'язаний сплатити за прострочення грошового зобов'язання з суми неповернутого грошового боргу в розмірі 172 193 грн. 70 коп. інфляційні витрати, що складають 373 607 грн. 00 коп. за період з 03.06.2014 року (дата видачі виконавчого листа на виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16.04.2014 по справі № 569/2076/14-ц) по 15.09.2015 року (дата погашення боргу відповідачем).
Просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь суму боргу у вигляді інфляційних втрат за час прострочення виконання грошових зобов'язань в розмірі 373 607 грн. та судовий збір в розмірі 3 736 грн.
19.10.2021 року через канцелярію Рівненського міського суду Рівненської області представником відповідача - адвокатом Лук'яновою М.Л. подано заяву про застосування строків позовної давності.
Позивач та її представник - адвокат Волошина В.С. в судове засідання не з'явилися, повідомлялися про час та дату розгляду справи належним чином, представником - адвокатом Волошиною В.С. подано через канцелярію Рівненського міського суду Рівненської області 06.04.2022 року заяву, в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задоволити та розгляд справи проводити у її відсутність та у відсутність позивача.
Відповідач та його представник - адвокат Лук'янова М.Л. в судове засідання не з'явилися, повідомлялися про час та дату розгляду справи належним чином, представником - адвокатом Лук'яновою М.Л. подано через канцелярію Рівненського міського суду Рівненської області 06.04.2022 року заяву, в якій зазначає, що оскільки відповідачем подані усі заяви по суті, включаючи відзив на позовну заяву та заяву про застосування наслідків пропуску строків позовної давності, в зв'язку з цим просить розгляд справи проводити у її відсутність та у відсутність відповідача.
Дослідивши в судовому засіданні надані письмові докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено що 16.04.2014 року Рівненським міським судом Рівненської області було винесено рішення по справі № 569/2076/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, відповідно до якого вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою у розмірі 85 000 грн. та 3 % річних у розмірі 2 193 грн. 70 коп., що складає загальну заборгованість у розмірі 87 193 грн. 70 коп. та заборгованість за договором позики у розмірі 85 000 грн., а всього 172 193 грн. 70 коп.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16.04.2014 року по справі № 569/2076/14-ц набрало законної сили 13.05.2014 року.
На виконання рішення суду від 16.04.2014 року по справі № 569/2076/14-ц Рівненським міським судом Рівненської області 03.06.2014 року було видано виконавчий лист.
15.09.2015 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16.04.2014 року по справі № 569/2076/14-ц було виконано, а саме відповідачем була виплачена заборгованість перед позивачем у сумі 172 193 грн. 70 коп., що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку НОМЕР_1 і додатковим рахункам ОСОБА_1 за період 01.09.2015-30.11.2015 АТ КБ «Приватбанк» від 10.12.2018 № RNS6JS8VALE02717.
Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз зазначеної норми права дає підстави вважати, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. А також прийти до висновку, що строком на реалізацію права, наданого даною нормою, є увесь період/час прострочення.
Таким чином, суд не погоджується з твердженням позивача, що відповідач грошові кошти в сумі 172 193 грн. 70 коп. повинен був сплатити позивачу не пізніше 03.06.2014 року (дата видачі виконавчого листа на виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16.04.2014 року по справі № 569/2076/14-ц), а сплатив їх лише 15.09.2015 року (дата погашення боргу відповідачем), тобто відбулось прострочення грошового зобов'язання. Тому, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу за прострочення грошового зобов'язання з суми неповернутого грошового боргу в розмірі 172 193 грн. 70 коп. інфляційні витрати, що складають 373 607 грн. 00 коп. за період з 03.06.2014 року (дата видачі виконавчого листа на виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16.04.2014 по справі № 569/2076/14-ц) по 15.09.2015 року (дата погашення боргу відповідачем).
Проте, керуючись принципом диспозитивності, викладеним у ст. 13 ЦПК України, суд оцінює обґрунтованість позовних вимог в межах заявлених в позові.
Тому суд, приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог у тому числі, але не виключно у межах періоду, заявленого в позовній заяві.
Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозицій.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі Закон) визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Згідно із ст. 1 Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Відповідно до ст. 3 Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
При цьому іншого порядку компенсації грошей (грошових коштів) у зв'язку з їх знеціненням, окрім встановленого індексу інфляції (індексу споживчих цін), чинним законодавством України не передбачено.
Щодо розміру та суми стягнення, з дослідженого в судовому засіданні розрахунку суми заборгованості, наданого позивачем, який здійснено на підставі статистичної інформації згідно даних Держстату про індекси споживчих цін (індекси інфляції) за період з червня 2013 року по вересень 2015 року та з квітня 2014 року по вересень 2015 року, наданої Головним управлінням статистики Рівненської області у листі за № 05-09/1531-19 від 12.04.2019 року, розмір інфляційних втрат позивача за прострочення виконання грошових зобов'язань за період з 03.06.2014 року по 15.09.2015 року становить 373 607 грн. 00 коп.
Відповідачем вказаний розрахунок не спростований, власних розрахунків з даного приводу суду не подано.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України, а тому при оцінці спірних правовідносин, які виникли між сторонами, суд бере до уваги правові позиції Верховного суду, на які посилається позивач. Зокрема:
Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 30 березня 2016 року по справі № 6-2168цс15 за період прострочення виконання рішення суду стягувач на підставі ст. 625 ЦК України має право стягнути з боржника інфляційні втрати. Згідно даної Постанови ВСУ боржник зобов'язаний відшкодувати інфляційні втрати від знецінення повернутих коштів за час виконання Рішення суду про стягнення суми боргу.
У Постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року по справі № 758/1303/15-ц надано висновки про правильне застосування норм права, де вказано, що «стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов'язання.
За змістом ст.ст. 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим зобов'язанням є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора».
У пунктах 91-93 Постанови Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нарахувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Саме цими висновками керується суд, обґрунтовуючи період, коли у позивача виникло право на стягнення інфляційних витрат та 3% річних, виходячи з встановлених та доведених в суді обставин справи.
Вирішуючи питання щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Відповідно до вимог ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконання проведеним належним чином.
Як встановлено судом, рішення суду, за яким відповідач повинен був сплатити позивачу грошові кошти в сумі 172 193 грн. 70 коп. згідно виконавчого листа на виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16.04.2014 по справі № 569/2076/14-ц повно фактично виконане 15.09.2015 року, чим відповідач припинив грошове зобов'язання та час прострочки його виконання, який тривав з строків виконання грошових зобов'язань, визначених, відповідно, розпискою відповідача та договором позики між позивачем та відповідачем і закінчився 15.09.2015 року.
Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
В ст. 261 ЦК України вказується, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ч. 5 вказаної статті, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Як зазначає позивачка, у неї виникло право вимагати виконання зобов'язання з 03.06.2014 року. Суд прийшов до висновку, що вказаний строк розпочався з дня настання строку виконання грошових зобов'язань, а саме - згідно розписки відповідача від 02.03.2013 року - з 03 квітня 2013 року, а згідно договору позики від 01 квітня 2013 року - з 02 липня 2013 року. Затримка виконання грошового зобов'язання тривала до 15.09.2015 року до повного виконання рішення суду про стягнення грошових коштів за вказаними розпискою та договором позики.
Суд приходить до висновку про те, що за заявленими позовними вимогами перебіг строку позовної давності закінчується 16.09.2018 року.
Позивачка звернулася до з позовом до суду у травні 2019 року, чим пропустила строк позовної давності.
Як зазначено в обґрунтуванні позовних вимог, позивачка достеменно знала про повне та фактичне виконання зобов'язання боржником (відповідачем) 15.09.2015, оскільки кошти були їй зараховані на її особистий картковий рахунок, що і вказано в позовній заяві на обґрунтування позовних вимог.
Відповідачем подана заява про сплив строків позовної давності, яка, відповідно до приписів статті 267 ЦК України, є підставою застосування судом наслідків спливу строків позовної давності та відмови в задоволенні позову з спливом строку позовної давності в разі обґрунтованості позовних вимог.
В постанові Великої Палати Верховного Суду № 444/9519/12 від 28 березня 2018 року висловлена позиція про те, що до кожного виду позовних вимог застосовуються окремі строки позовної давності, виходячи з моменту, коли в позивача виникло право вимоги за цією позовною вимогою.
Зокрема, зазначено: «47. У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України)».
Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги не підлягають до задоволення в зв'язку з спливом строку позовної давності.
Відповідно до вимог ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача в зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 256, 257, 261, 267, 509, 524, 526, 527, 530, 533-535, 598, 599, 625, 1050 ЦК України, ст.ст. 1, 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та ст.ст. 81, 141, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат за час прострочення виконання грошових зобов'язань за період з 03.06.2014 року по 15.09.2015 року в розмірі 373 607,00 грн. - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Рівненського
міського суду Тимощук О.Я.