Справа № 161/1873/22
Провадження № 2/161/1794/22
13 квітня 2022 року
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого - судді Присяжнюк Л.М., в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Луцькводоканал» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов'язання допустити до роботи та виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу,
04 лютого 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася в суд з позовом до Комунального підприємства «Луцькводоканал» (далі - відповідач, КП «Луцькводоканал») про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов'язання допустити до роботи та виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з травня 2002 року працює у відповідача. Наразі займає посаду оператора на решітці цеху НОСК.
Наказом відповідача від 16 січня 2022 року №21/3-04 позивача відсторонено від роботи з 31 січня 2022 року, на час відсутності щеплення проти COVID-19 до моменту проведення щеплення і пред'явлення відповідних підтверджуючих документів, без збереження заробітної плати.
Позивач вважає вказаний наказ незаконним, оскільки положення ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не передбачають обов'язкові щеплення проти COVID-19.
З наведених вище підстав просить суд:
1) визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 26 січня 2021 року №21/3-04 про її відсторонення від роботи;
2) допустити позивача до роботи на посаді оператора на решітці цеху НОСК у відповідача;
3) зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 31 січня 2021 року по день фактичного розрахунку, виходячи з середньоденної заробітної плати 670,42 грн.
Відповідач у письмовому відзиві позов заперечив.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що у його задоволенні слід відмовити, з таких підстав.
Судом встановлено, що позивач з травня 2002 року працює у відповідача. Наразі займає посаду оператора на решітці цеху НОСК (а.с.7-9).
Згідно з актом від 17 січня 2022 року, який складений уповноваженими службовими особами КП «Луцькводоканал», ОСОБА_1 відмовилася від надання письмового пояснення щодо проведення щеплення від COVID-19. В той же день, іншим актом підтверджено відмову позивача від підпису у повідомлення про відсторонення від роботи.
Наказом відповідача від 16 січня 2022 року №21/3-04 позивача відсторонено від роботи з 31 січня 2022 року, на час відсутності щеплення проти COVID-19 до моменту проведення щеплення і пред'явлення відповідних підтверджуючих документів, без збереження заробітної плати. Правовою підставою для видання цього наказу стали положення ст.46 КЗпП України, п.41-6 постанови КМУ від 09 грудня 2020 року №1236, наказ МОЗ від 30 листопада 2021 року №2664 (а.с.10).
Наказом відповідача від 25 лютого 2022 року №58/3-04, на підставі наказу МОЗ №380 від 26 лютого 2022 року, зупиненою дію наказу відповідача від 16 січня 2022 року №21/3-04, а також допущено позивача до роботи.
Надаючи свою правову оцінку наказу відповідача про відсторонення позивача від роботи, суд зазначає таке.
У пунктах "а", "б" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" встановлено обов'язки громадян у сфері охорони здоров'я, зокрема, піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі:
появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;
відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
в інших випадках, передбачених законодавством.
До інших передбачених законодавством випадків належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов'язковим.
Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.
Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов'язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.
Статтею 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень ці працівники у порядку, встановленому законом, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153, із відповідними змінами та доповненнями). Відповідно до цього Переліку обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники:
1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;
2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;
3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;
4) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади;
5) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;
6) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83;
7) органів місцевого самоврядування;
8) закладів охорони здоров'я державної та комунальної форми власності;
9) комунальних підприємств, установ та організацій.
Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов'язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.
Чинним законодавством не передбачено обов'язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою або ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", який набрав чинності з 08 листопада 2021 року, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я; а також
3) взяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу"; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Разом із цим частково релевантним у цьому контексті є рішення від Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 березня 2012 року у справі "Соломахін проти України" (заява № 24429/03), у якому ЄСПЛ сформулював правовий висновок, що обов'язкове щеплення як примусовий медичний захід є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Порушення фізичної недоторканності заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров'я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.
Водночас у рішенні від 08 квітня 2021 року у справі "Вавржичка та інші проти Чеської Республіки" [GC] заява № 47621/13, і 5 інших) ЄСПЛ вкотре зазначив, що обов'язковість щеплень є втручанням у Право на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції. Разом із цим, щоб визначити, чи призвело таке втручання до порушення статті 8 Конвенції, суд повинен обґрунтувати доцільність і виправданість таких дій відповідно до абзацу другого цієї статті, тобто встановити:
1) чи є втручання виправданим "відповідно до закону";
2) чи має воно на меті законні цілі;
3) чи були вони "виправданими в демократичному суспільстві".
Як зазначає ЄСПЛ, оспорюване втручання мало б опиратися на національне законодавство. Водночас закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю (наприклад, рішення від 15 листопада 2016 року у справі "Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки" [GC] (заяви № 28859/11 і № 28473/12)).
В розглядуваному випадку, на думку суду відсторонення позивача від роботи відбулося у чіткій відповідності до вимог ст.46 КЗпП України, п.41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236, наказу Міністерства охорони здоров'я України від 30 листопада 2021 року №2664, яким доповнений перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням працівниками комунальних підприємств. Вказані положення законодавства є адекватно доступними, сформульовані з достатньою точністю, тобто, втручання у право позивача на повагу до приватного і сімейного життя, яке захищено статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було здійснено «відповідно до закону».
Таке втручання, на думку суду, також має на меті законні цілі та є виправданим в демократичному суспільстві, оскільки необхідне для запобіганні поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Посилання позивача на не зазначення безпосередньо у тексті статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» про обов'язкове щеплення проти хвороби COVID-19 є помилковим, оскільки у частині другій цієї статті чітко визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб.
Посада позивача, як працівника комунального підприємства, у встановленому порядку включена до вищенаведеного переліку, а отже вона зобов'язана мати щеплення проти COVID-19.
Посилання позивача на необхідність подання головного державного санітарного лікаря Автономної Республіки Крим, головного державного санітарного лікаря області, міст Києва та Севастополя, головного державного санітарного лікаря центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України, та відповідних епідемічних показань, суд відхиляє, оскільки такий порядок застосовується лише у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах (частини третя та четверта статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
В розглядуваному випадку відсторонення позивача від роботи відбувалося за фактом включення її посади, як працівника комунального підприємства, до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб (частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»), а не за фактом виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах, що передбачає внесення відповідного подання головними державними санітарними лікарями (частини третя та четверта статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Позивач у позові також цитує положення пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236, які передбачають звільнення від щеплення працівників, які мають абсолютні протипоказання до їх проведення, однак не надає суду будь-яких доказів про наявність у неї таких протипоказань, не клопотала перед судом про проведення відповідної судової експертизи.
Фактично доводи позивача зводяться до довільного тлумачення положень ст.46 КЗпП України, п.41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236, наказу Міністерства охорони здоров'я України від 30 листопада 2021 року №2664, ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», і відповіді на такі доводи позивача суд надав вище.
Тимчасове зупинення наказу відповідача було зумовлено введенням на території України воєнного стану (наказ Міністерства охорони здоров'я України від 25 лютого 2022 року №380) та на оцінку його правомірності по суті не впливає.
Підсумовуючи вищевикладене, оскільки посада позивача, як працівника комунального підприємства, у встановленому порядку була включена до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, відповідачем доведена до відома позивачу необхідність проведення такого щеплення та про відсторонення від роботи, у випадку його відсутності, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів про наявність у позивача абсолютних протипоказань від такого щеплення, а також відповідність здійсненого втручання держави у право позивача на повагу до приватного та сімейного життя, відповідно до критеріїв, що визначені у ч.2 ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд дійшов висновку, що рішення відповідача про відсторонення позивача від роботи, без збереження заробітної плати, є правомірним та обґрунтованим, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Керуючись ст.265 ЦПК України, суд,
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Луцькводоканал» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов'язання допустити до роботи та виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Волинського апеляційного суду.
Позивачем у справі є ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , від РНОКПП у встановленому порядку відмовилася, дані паспортного документу невідомі, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідачем у справі є Комунальне підприємство «Луцькводоканал», м. Луцьк, вул. Дубнівська, буд.26, код ЄДРПОУ 03339489.
Повний текст рішення суду складено та підписано 13 квітня 2022 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Л.М. Присяжнюк