Справа № 161/1282/22
Провадження № 2/161/1676/22
(заочне)
12 квітня 2022 року місто Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді Черняка В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Жаловаги І.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
26 січня 2022 року позивач звернулась до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування заяви зазначає, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . За вказаною адресою також зареєстрований її син - ОСОБА_2 . З 2010 року та на момент звернення до суду з позовом відповідач не проживає за вказаною адресою. Реєстрація ОСОБА_2 , окрім іншого, позбавляє позивача можливості оформити житлові субсидії.
У зв'язку із вказаним обмеженням у реалізації права власності позивач просить суд визнати ОСОБА_2 , таким, що втратив право на користування зазначеним жилим приміщенням.
Ухвалою суду від 07 лютого 2022 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі.
Позивач у судове засідання не з'явилась, подала суду заяву про розгляд справи без її участі, в якій позов підтримує, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з'явився з невідомих суду причин, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Правом подачі відзиву не скористався.
Враховуючи положення частини першої статті 280 ЦПК України, суд дійшов висновку про можливість ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з таких підстав.
Судом встановлено, що позивач є власником об'єкту житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 . Наведене підтверджується копією нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 01 липня 1997 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 225179338 від 23 вересня 2020 (а.с. 6-7).
Згідно відомостей будинкової книги для приписки громадян, проживаючих в будинку АДРЕСА_2 , а також, довідки Департаменту ЦНАП у м. Луцьку №1505 від 20 січня 2022 року, окрім власника квартири та інших членів її сім'ї, в даному приміщенні зареєстрований відповідач - ОСОБА_2 (син позивача) (а.с.9-11,12).
З доводів позивача, відповідач не проживає у спірній квартирі понад десять років.
Факт не проживання ОСОБА_2 за адресою зареєстрованого місця проживання підтверджується повідомленням Луцького РУП ГУНП у Волинській області про розгляд звернення №33634/50/04-21 від 04 серпня 2021 року (а.с. 8).
За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальну житлову фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст. 71 ЖК УРСР), членів сім'ї власника жилого приміщення протягом року (ст. 405 ЦК України). Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили право користування ним (ст. 72 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України).
Житло - одна з основних матеріальних умов життя людини. Відповідно ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира інші приміщення, які призначені та придатні для постійного проживання в них.
Право власності на житло охоплює правомочності із володіння, користування та розпорядження ним як об'єктом права власності. Ці правомочності можуть належати тільки власнику житла та іншим особам, зокрема, які проживають разом із ним, у тому числі на праві спільної власності.
Частиною першою статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Згідно із частиною третьою статті 319 Цивільного кодексу України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Підстави втрати членом сім'ї власника житла права користування цим житлом передбачені частиною другою статті 405 ЦК України, згідно з якою член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідна наявність одночасно двох умов: відсутність члена сім'ї без поважних причин понад один рік та відсутність поважних причин непроживання за адресою такого жилого приміщення.
Судом встановлено, що відповідач зареєстрований в квартирі позивача як член сім'ї власника, за власним бажанням, добровільно залишив помешкання понад десять років тому, тобто визначив собі інше місце проживання, спірним житлом не користується, не бере участі в його утриманні та оплаті комунальних послуг.
Наведене свідчить, що ОСОБА_2 не проживає у спірному будинку без поважних причин більше одного року. Факт реєстрації відповідача за вказаною вище адресою порушує права позивача як законного власника свого майна щодо користування та розпорядження вказаною квартирою.
З врахуванням вищенаведених норм закону та, аналізуючи зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення в повному обсязі.
В порядку ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 992,40 гривень.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 17, 77, 78, 81, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, ст.ст. 316, 317, 319, 321, 405 ЦК України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_2 , таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 40 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Волинського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Повний текст судового рішення складено 12 квітня 2022 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області В.В. Черняк