Справа № 640/22150/20 Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
23 лютого 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
за участю секретаря Шляги А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві в особі голови ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві Нечитайла Віктора Олександровича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.11.2021 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, Головного управління Національної поліції в м. Києві про стягнення заборгованості про стягнення заборгованості по невиплаченій заробітній платі, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати, стягнення моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:
- стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість по невиплаченій їй заробітній платі за період з серпня 2017 року по серпень 2018 року в сумі 26 702, 00 грн.;
- стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати в сумі 4 036, 06 грн. за період з серпня 2017 року по серпень 2018 року;
- стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати за період з серпня 2017 року по серпень 2018 року в розмірі 52 103,13 грн.
- стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача моральну шкоду в сумі 50 000, 00 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.11.2021 позов задоволено частково: вийшовши за межі позовних вимог, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (заробітної плати) за період з 04.08.2017 по 27.08.2018; зобов'язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (заробітну плату) за період з 04.08.2017 по 27.08.2018; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві в особі голови ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві Нечитайла Віктора Олександровича звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що наказом начальника ГУ МВС у м. Києві від 06.11.2015 № 1007 о/с ОСОБА_1 звільнено з посади дільничного інспектора міліції відділу дільничних інспекторів міліції Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві.
У подальшому, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2017 у справі № 826/11746/16, яке було залишено в силі постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2017 та постановою Верховного Суду від 10.05.2019, зазначений наказ скасовано, ОСОБА_1 поновлено на посаді, стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ в м. Києві на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове утримання за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 по 14.07.2017.
На виконання вказаного рішення, наказом Головного управління МВС України в м. Києві від 04.08.2017 № 28 о/с позивача поновлено на посаді.
Наказом Головного управління МВС України в м. Києві від 22.08.2018 № 36 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ згідно підпункту «г» (через скорочення штатів) пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, з 27.08.2018.
Позивач, вважаючи що з моменту поновлення її на посаді по день звільнення їй має виплачуватись грошове забезпечення (заробітна плата), звернулась з цим позовом до суду першої інстанції.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, мотивував своє рішення тим, що матеріали справи не містять доказів виплати належних до виплати позивачу сум, а тому наявні правові підстави для зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення (заробітну плату) за період з моменту поновлення на посаді по день припинення трудових відносин.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Отже, оскільки апелянт у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Відповідно до положень частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України гарантує кожному громадянину право заробляти собі на життя працею та отримувати за це винагороду у вигляді заробітної плати, не нижчої від визначеної законом.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України (далі також - КЗпП), який регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Згідно статті 94 Кодексу законів про працю України та статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.
Чинним законодавством, а саме статтею 115 Кодексу законів про працю України встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективним органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
У даному випадку, ОСОБА_1 поновлена на посаду дільничного інспектора міліції відділу дільничних інспекторів міліції Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві та на даний час перебуває у трудових відносинах з Головним управлінням МВС у м. Києві, що не заперечується відповідачами.
Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що позивачу має нараховуватись та виплачуватись заробітна плата.
Отже, ГУ МВС України у м. Києві допущено порушення прав позивача на отримання заробітної плати, що прямо передбачено Конституцією України та Кодексом законів про працю України.
Доводи апелянта про те, що ГУ МВС України у м. Києві не є належним відповідачем щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 04.08.2017 по 27.08.2018, колегія суддів оцінює критично та не бере до уваги, оскільки судовим рішенням у справі № 826/11746/16, що набрало законної сили, суб'єктом, з якого стягнуто на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу, визначено саме ГУ МВС у м. Києві, зокрема, з тої підстави, що скасований наказ про звільнення позивача з посади приймався безпосередньо ГУ МВС у м. Києві. Вказане підтримано також Верховним Судом при розгляді справи № 826/11746/16.
Відповідно до ч. 1 статті 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову в частині.
Також колегія суддів зауважує, що у контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві в особі голови ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві Нечитайла Віктора Олександровича залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.11.2021 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.
Повний текст постанови виготовлений 11.04.2022.