12 квітня 2022 року справа № 580/11349/21
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Паламаря П.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування наказу та розпоряджень,
У Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 235) в якому позивач просить:
-визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 15.12.2021 №349-о “Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ”;
-стягнути з відповідача середнього заробітку з 15.12.2021 до дня фактичного допуску до виконання обов'язків.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відсторонення позивача від виконання службових обов'язків з підстави не надання інформації про проведення нею профілактичних щеплень проти COVID-19 суперечить приписам трудового законодавства, Закону України «Про державну службу», є прийнятим за відсутності визначеного законом порядку відсторонення, має форму протиправного втручання у право позивача на працю, через примушування до щеплення, яке проводиться з порушенням закону.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що наказом Міністерства охорони здоров'я від 04 жовтня 2021 року №2153 (далі - Наказ № 2153) затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням. Відповідно до Наказу №2153 обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Позивачу повідомлено про необхідність пройти вакцинацію від COV1D-19, однак остання відмовилася в проведенні профілактичних щеплень. Представник відповідача зазначив, що у чинному законодавстві України відсутні норми, які регламентують примусову вакцинацію, обов'язковість щеплення не ототожнюється з примусовою вакцинацією. Проте у встановлених законодавством випадках у разі відсутності обов'язкового щеплення передбачено відсторонення від роботи працівників без виплати заробітної плати.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що 13.10.2021 ГУ ДПС у Черкаській області повідомило позивача про необхідність пройти вакцинацію від COVID-19 згідно наказу Міністерства охорони здоров'я від 04 жовтня 2021 року №2153.
15.12.2021 складено акт щодо ухилення ОСОБА_1 від вакцинації проти COVID-19 та ненадання медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19.
Наказом ГУ ДПС у Черкаській області від 15 грудня 2021 року № 349-О «Про відсторонення від роботи» відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2», наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року №2153 - начальника Уманського відділу податків і зборів з юридичних осіб та проведення камеральних перевірок управління податків адміністрування юридичних осіб ГУ ДПС у Черкаській області ОСОБА_1 відсторонено від виконання посадових обов'язків з 15.12.2021 на підставі відмови від проходження вакцинації проти COVID-19.
Не погодившись з відстороненням від виконання службових обов'язків, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Питання проведення обов'язкових профілактичних щеплень врегульоване нормами Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року №2801-ХІІ, Законом України від 06 квітня 2000 року №1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб», Законом України від 24 лютого 1994 року №4004-ХІІ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».
Відповідно до статті 30 Основ законодавства про охорону здоров'я, щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов'язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.
Абзацом другим статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до: зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб (інших порівняно з такими хворобами як дифтерія, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, обов'язковість щеплень проти яких визначена абзацом 1 цієї статті). У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Абзацами другим та третім статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» передбачено: що обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи; що групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов'язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Відповідно до статті 10 Основ законодавства України про охорону здоров'я та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» Міністерством охорони здоров'я України видано наказ від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року N1306/36928), яким визначений такий перелік.
Так, згідно з цим Переліком, обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема: центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів; закладів вищої, після дипломної, фахової перед вищої, професійної (професійно- технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» на території України установлено карантин.
Статтею 29 цього закону визначено, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з урахуванням змін, внесених постановою КМУ № 1336 від 15 грудня 2021 року, карантин продовжено до 31 березня 2022 року.
Крім того, до зазначеної постанови Кабінетом Міністрів України №1236 від 09 грудня 2020 року постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 внесені зміни, відповідно до яких текст постанови №1236 доповнено пунктом 41-б, яким визначено обов'язок керівників державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVІD-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 04 жовтня 2021 року № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти СОVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти СОVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;
відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або
підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Таким чином, всупереч висновкам, викладеним у позовній заяві, пунктом 41-6 постанови КМУ №1236 від 09 грудня 2020 року (з урахуванням змін, внесених постановою КМУ від 20 жовтня 2021 року №1096) встановлено порядок відсторонення від роботи, який визначає умови та підстави відсторонення, час відсторонення та його документальне оформлення певним чином.
Суд звертає увагу, що постанова Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 не визнана у встановленому законодавством порядку протиправною та є чинною, відтак підлягає обов'язковому виконанню відповідно до статті 117 Конституції України.
Відповідно до Закону України «Про державну службу» цей Закон визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про державну службу» державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Статтею 72 Закону України «Про державну службу» визначено, що відсторонення державного службовця від виконання посадових обов'язків здійснюється лише одночасно з прийняттям рішення про порушення дисциплінарного провадження або під час його здійснення, тобто у зв'язку з вчинення дисциплінарного проступку у випадках: порушення Присяги державного службовця; перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення; невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця; використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб; подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби; прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу кримінального або адміністративного правопорушення.
Проте цей перелік підстав відсторонення не є вичерпним.
Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Отже, за вказаних обставин до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 46 КЗпП України, якою визначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі, в тому числі, в інших випадках, передбачених законодавством.
Беручи до уваги встановлені судом обставини справи, таким іншим випадком, передбаченим законодавством, і є встановлене статтею 12 Закону України 06 квітня 2000 року №1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» та постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2» (зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096), відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень.
Таким чином, оскільки позивач не надала документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19, суд приходить до висновку про правомірність прийнятого ГУ ДПС у Черкаській області наказу від 15.12.2021 №349-О «Про відсторонення від роботи».
При цьому, суд наголошує, що тимчасове увільнення від виконання службових обов'язків у порядку відсторонення від роботи, у даному випадку, не є звільненням зі служби, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків.
Зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2», внесені постановою КМУ від 20 жовтня 2021 року №1096, щодо відсторонення від роботи у разі відмови або ухилення від проведення обов'язкових профілактичних щеплень, а також наказ МОЗ від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» набули чинності з 08 листопада 2021 року.
Таким чином, із зазначеної дати, відповідно до наведених приписів чинного законодавства, в Головному управлінні ДПС у Черкаській області підлягали відстороненню від роботи державні службовці та працівники, які, на вказану дату, відмовились або ухилились від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, крім тих, які надали довідку закладу охорони здоров'я про наявність протипоказань до вакцинації ( тимчасових або постійних).
Щодо оплати праці працівників на період відсторонення від роботи, суд зазначає наступне.
Згідно статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР, статті 50 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» оплата праці здійснюється за виконання роботи, для державних службовців - за виконання посадових обов'язків. Оскільки при відстороненні від роботи державним службовцем посадові обов'язки ним не виконуються, відтак підстави для виплати заробітної плати на період відсторонення відсутні.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 820/5784/17 та від 18 листопада 2019 року №480/4871/18.
Щодо посилання на ту обставину, що щеплення від COVID-19 не входить до переліку обов'язкових щеплень, суд зазначає, що наведені твердження суперечать чинному законодавству з огляду на те, що чинним законодавством на громадян покладаються обов'язки щодо проведення щеплень.
Так, відповідно до пункту «б» статті 10 Основ законодавства про охорону здоров'я громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Крім того, згідно статті 5 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» на громадян покладаються обов'язки брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів та робити щеплення у передбачених законодавством випадках.
Статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» розрізняється обов'язкове профілактичне щеплення: для працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб (абзац 2 статті 12); на відповідних територіях та об'єктах у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби (абзац 3 статті 12).
Згідно з абзацом 4 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» відповідний санітарний лікар приймає рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах.
У даному випадку застосовуються підстави для обов'язкового профілактичного щеплення, визначені абзацом 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (для працівників окремих професій, виробництв та організацій), які не вимагають відповідного рішення санітарного лікаря.
За змістом пункту 2 Календаря щеплень, затвердженого наказом Міністерством охорони здоров'я від 16 вересня 2011 року, з урахуванням змін, внесених згідно наказу Міністрерства охорони здоров'я №1510 від 03 липня 2020 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1159/19897), обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань (крім щеплень, визначених пунктом 1 Календаря, - дифтерія, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, тощо) підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, що відповідає положенням абзацу 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Крім того, суд звертає увагу, що надання інформації щодо проведених щеплень не є порушенням права на таємницю про стан здоров'я в розумінні статті 39-1 Основ законодавства про охорону здоров'я, оскільки така інформація не стосується діагнозу, стану здоров'я, конкретних відомостей, одержаних при медичному обстеженні, методів лікування.
За таких обставин, підлягають застосуванню норми Закону України від 06 квітня 2000 року «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до статті 12 якого у разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт, тобто не передбачається складання посадовою особою державної санітарно - епідеміологічної служби подання про усунення від роботи.
Щодо встановленого порядку відсторонення від роботи, суд зазначає наступне.
Стаття 46 КЗпП України та стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не містять порядку відсторонення від роботи осіб, що відмовляються або уклоняються від щеплення від COVID-19.
Проте такий порядок визначений пунктом 41-б постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Положеннями цієї правової норми визначені умови та підстави відсторонення, час відсторонення, його документальне оформлення певним чином, що у сукупності і складає порядок відсторонення від виконання обов'язків.
Щодо імперативних приписів пункту 41-б постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09 грудня 2020 року, то суд зазначає, що підпункт 2 зазначеної правової норми встановлює імперативний припис керівникам державних органів забезпечити відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
Абзацом другим статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено: «У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.»
Щодо посилання на обмеження її конституційного права на працю, суд зазначає, що у постанові від 18 листопада 2019 року у справі №480/4871/18 Верховний Суд вказує на необґрунтованість доводів скаржника щодо не врахування положення статті 43 Конституції України під час застосування до останнього заходу у вигляді відсторонення від посади.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частинами першою-третьою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що доводи відповідача свідчать про законність оскаржуваного наказу та безпідставність позову. Позивач, у свою чергу, не довів обґрунтованість заявлених вимог, відтак позовні вимоги до задоволення не підлягають.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд,
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Петро ПАЛАМАР