01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77
"09" жовтня 2007 р. Справа № 104/9-06/3/10-07
Господарський суд Київської області у складі судді Тищенко О.В., розглянувши справу за позовом Клавдіївського сільського споживчого товариства, смт. Клавдієво Бородянського району Київської області
до Новозаліської сільської ради, с. Нове Залісся Бородянського району Київської області
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління сільського господарства і продовольства Бородянської районної державної адміністрації, смт. Бородянка Київської обл.
про визнання права власності на нерухоме майно
За участю представників:
від позивача: Ігумнов С.О., голова правління;
Кіктенко В.В., представник за дорученням №4 від 18.09.2006 р.;
від відповідача: Буржинська О.О., представник за довіреністю від 05.03.2007р.;
від третьої особи: не з'явився
У травні 2006 р. до господарського суду Київської області звернулося Клавдіївське сільське споживче товариство з позовом про визнання права власності на нерухоме майно -приміщення двох магазинів, розташованих за адресою: Київська область, Бородянський район, село Нове Залісся, вул. Залізнична, 2-б, та вул. Дружби Народів, 3-б.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне:
- на виконання Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР №206 від 10.06.1986 р. «Про працевлаштування і забезпечення житлом і соціально-побутовим обслуговуванням населення, евакуйованого із зони Чорнобильської АЕС», на території с. Небрат та с. Берестянка Бородянського району Київської області було збудовано селище Нове Залісся, у якому спорудили два магазини, що знаходяться за адресами: Нове Залісся, вул. Дружби народів, 3-б та вул. Залізнична, 2-б; замовником по будівництву вищевказаних об'єктів був Держагропром, а на території Бородянського району -РАПО Бородянського райвиконкому Київської області;
- на виконання розпорядження Київського облвиконкому від 10.08.1988 р. №1-33-151-ДСП згідно рішення виконкому Бородянської районної Ради народних депутатів №206 від 13.12.1988 р. новозбудовані магазини в с. Небрат і с. Берестянка були безкоштовно передані у власність Бородянському районному споживчому товариству;
- у зв'язку з реорганізацією з 01.01.1989 р. Бородянського районного споживчого товариства у Бородянську районну спілку споживчих товариств відповідно до постанови конференції споживчої кооперації Бородянського району від 06.12.1988 р. та постанови правління Бородянського районного споживчого товариства від 15.11.1988 р. «Про організацію Клавдіївського сільського споживчого товариства» обидва магазини були передані Бородянським районним споживчим товариством на баланс створеного Клавдіївського сільського споживчого товариства;
- протягом 17 років позивач використовує два магазини в с. Нове Залісся та несе затрати по їх утриманню, а у зв'язку з важким фінансовим становищем змушений був укласти договори про оперативну оренду майна та співробітництво від 30.01.1998 р. із споживчим товариством «Вейна» та 25.01.2000 р. - із споживчим товариством «Барвінок»;
- позивач у 2003-2005 рр. неодноразово звертався до відповідача про визнання за позивачем права власності на вищевказані об'єкти, однак відповідач намагається безпідставно вилучити обидва магазини у позивача та визнати право власності на них за територіальною громадою с. Нове Залісся Бородянського району Київської області, у зв'язку з чим звернувся з відповідними клопотаннями до Бородянського бюро технічної інвентаризації та Бородянського районного суду Київської області про визнання обох магазинів безхазяйним майном і передачу його у комунальну власність;
- усі обставини передачі нерухомого майна позивачу, його дії з володіння, використання та розпорядженням цим майном протягом тривалого періоду (17 років) повністю узгоджуються з вимогами ст. 86 Цивільного кодексу Української РСР та ст.ст.317, 322, 328, 344 ЦК України.
У відзиві на позовну заяву від 21.06.2006 р. відповідач позовні вимоги Клавдїївського ССТ не визнав та просив відмовити у задоволенні позову з наступних підстав:
- Бородянська райспоживспілка розпоряджалася майном не на законних підставах, оскільки відсутні будь-які документи про передачу у власність їй магазинів у с. Небрат та с. Берестянка на виконання розпорядження Київського облвиконкому №1-33-151-ДСП від 10.08.1988 р. і рішення виконкому Бородянської районної Ради народних депутатів №206 від 13.12.1988 р;
- звертаючись до відповідача з клопотаннями про визнання права власності на вказані об'єкти, позивач не надавав доказів того, що ці магазини передавалися йому Бородянською райспоживспілкою, зокрема, відсутні акти передачі майна, у яких мало бути чітко вказано про те, яке майно, якою площею, за якою адресою йому передавалося;
- дія договору оренди земельної ділянки, на який вказує позивач, закінчилася 27.02.2002 р., з того часу він не поновлювався, технічна документація по відводу земельної ділянки згідно вимог законодавства позивачем не виготовлялася;
- позивач обґрунтовує позовні вимоги ст.344 ЦК України, однак, крім спливу набувальної давності необхідною є умова про державну реєстрацію майна;
- визнаючи право власності на оспорюване майно за територіальною громадою с. Нове Залісся, відповідач діяв на підставі ст. 335 ЦК України, оскільки це майно безхазяйне, а позивач є його незаконним користувачем.
Рішенням господарського суду Київської області від 23.06.2006 р. (суддя Євграфова Є.П.) позов Клавдіївського ССТ було задоволено повністю (т. 1 а.с.143-147).
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду (колегія у складі суддів: Мостової Г.І., Агрикової О.В., Мамонтової О.М.) від 18.09.2006 р. апеляційну скаргу Новозаліської сільської ради на рішення господарського суду Київської області від 23.06.2006 р. у справі №104/9-06 залишено без задоволення, рішення господарського суду Київської області від 23.06.2006 р. у справі №104/9-06 -без змін (т. 1 а.с.164-167).
Постановою Вищого господарського суду України (колегія у складі суддів: Дроботової Т., Волковицької Н., Рогач Л.) від 12.12.2006 р. касаційну скаргу Новозаліської сільської ради Бородянського району Київської області задоволено частково, рішення господарського суду Київської області від 23.06.2006 р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 18.09.2006 р. у справі №104/9-06 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Київської області (т. 1 а.с. 184-188).
Ухвалою Верховного Суду України (колегія у складі судів: Шицького І.Б., Гуль В.С., Чорногуза Ф.Ф.) від 01.03.2007 р. було відмовлено у порушенні провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 12.12.2006 р. №104/9-06. (т. 1 а.с.206).
Ухвалою господарського суду Київської області від 18.01.2007 р. справу було прийнято до провадження суддею Коротун О.М., справі присвоєно №104/9-06/3, розгляд справи призначено на 13.02.2007 р.
Заявою №23 від 23.04.2007 р. позивач уточнив позовні вимоги і просив суд визнати за ним право власності на спірне майно на підставі ст.ст.330, 388 ЦК України, вказавши при цьому на наступні обставини:
- позивачеві не було відомо, яким чином приміщення магазинів передавалися Бородянському споживчому товариству, і чи мав попередній володілець магазинів правовстановлюючі документи щодо права власності на зазначене спірне майно;
- основним аргументом відмови відповідача щодо визнання за позивачем права власності на приміщення магазинів є те, що позивач володіє спірним майном незаконно;
- позивач на підставі ст.ст. 330, 388 ЦК України вважає себе добросовісним набувачем права власності на спірне майно.
Відповідач проти позову заперечує, у письмових поясненнях від 12.02.2007 р., відзиві на позовну заяву від 22.06.2007 р. та наданих у судових засіданнях поясненнях вказує на наступне:
- власником спірного майна є громада с. Нове Залісся, оскільки жителі с. Залісся Чорнобильського району були пайовиками Чорнобильської райспоживспілки, і тому на виконання Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР №206 від 10.06.1986 р. «Про працевлаштування і забезпечення житлом і соціально-побутовим обслуговуванням населення, евакуйованого із зони Чорнобильської АЕС» у с. Нове Залісся були збудовані 2 магазини;
- у числі пайовиків Клавдіївського ССТ немає жодного жителя с. Нове Залісся, а паї членів позивача незаконно збільшилися за рахунок включення спірного майна;
- оскільки при переселенні жителів с. Залісся Чорнобильського району документи були втрачені, то громада с. Нове Залісся вирішила ці магазини визнати комунальною власністю;
- у позивача відсутні докази передачі спірного майна згідно з рішенням Бородянської районної ради в 1988 р. Бородянському районному споживчому товариству, а у 1989 р. - на баланс Клавдіївського ССТ, а також докази щодо безперервного володіння спірним майном;
- позивача не можна вважати на підставі ст.330 ЦК України добросовісним набувачем, оскільки керівництву Клавдіївського ССТ було відомо, що право власності у Бородянського районного споживчого товариства на дане майно відсутнє.
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -Управління сільського господарства і продовольства Бородянської районної державної адміністрації -вимог суду, викладених в ухвалах від 03.07.2007 р., 31.07.2007 р., 18.09.2007 р. щодо надання суду письмових пояснень по суті заявлених позовних вимог не виконала, поважних причин такого невиконання суду не зазначила.
Ухвалою господарського суду Київської області від 26.03.2007 р. у зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів розгляд справи відкладався на 24.04.2007 р.
Ухвалою господарського суду Київської області від 24.04.2007 р. в судовому засіданні оголошувалася перерва до 10.05.2007 р.
Ухвалою господарського суду Київської області від 10.05.2007 р. задоволено клопотання сторін про продовження строку вирішення спору відповідно до п.3 ст.69 ГПК України, розгляд справи призначено на 03.07.2007 р.
Ухвалою господарського суду Київської області від 03.07.2007 р. на підставі ст. 27 ГПК України було залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління сільського господарства і продовольства Бородянської районної державної адміністрації, у судовому засіданні у порядку приписів ст. 77 ГПК України оголошувалася перерва до 09.07.2007 р.
Ухвалою господарського суду Київської області від 31.07.2007 р. відповідно до розпорядження в.о. голови господарського суду Київської області Короткевича О.Є. від 31.07.2007 р. справа була передана у провадження судді Тищенко О.В., у зв'язку з чим ухвалою від 31.07.2007 р. справі було присвоєно №104/9-06/3/10-07, розгляд призначено на 18.09.2007р.
Ухвалою господарського суду Київської області від 18.09.2007р. у судове засідання для дачі пояснень на підставі ст. 30 ГПК України було викликано колишнього головного бухгалтера Бородянського РСТ та Бородянської райспоживспілки Кочетову М.А.
Під час розгляду справи 09.10.2007р. від колишнього головного бухгалтера Бородянського РСТ та Бородянської райспоживспілки Кочетової М.А. надійшли письмові пояснення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд -
Відповідно до п. 4 Постанови ЦК КП України і Ради Міністрів Української РСР «Про працевлаштування і забезпечення житлом та соціально-побутовим обслуговуванням населення, евакуйованого із зони Чорнобильської АЕС» від 10.06.1986 р. №206 на виконання постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про працевлаштування і забезпечення житлом та соціально-побутовим обслуговуванням населення, евакуйованого із зони Чорнобильської АЕС» від 05.06.1986 р. №664 для будівництва житлових будинків, розширення і будівництва об'єктів культурно-побутового призначення, торгівлі і комунального господарства у 1986 р. Держагропрому УРСР, на який згідно із п.3 Постанови №206 покладалися функції замовника вищевказаного будівництва, із державних коштів було додатково виділено 210 млн. крб.
Із змісту актів Державної приймальної комісії про прийняття до експлуатації завершених будівництвом об'єктів від 30.08.1986 р. та №217 від 26.09.1986 р. вбачається, що у с. Берестянка Бородянського району Київської області та у житловому селищі Небрат були споруджені 2 магазини, замовником будівництва яких зазначене районне агропромислове об'єднання (РАПО) Бородянського райвиконкому, підпорядковане Держагропрому УРСР.
Виходячи із змісту розпорядження виконкому Київської обласної Ради народних депутатів від 19.08.1988 р. №1-33-151 ДСП і рішення виконкому Бородянської районної Ради народних депутатів «Про безкоштовну передачу об'єктів соцкультпобуту» від 13.12.1988 р. №206 від моменту завершення будівництва і прийняття їх в експлуатацію Державною приймальною комісією відповідно з 30.08.1986 р. і 26.09.1986 р. вказані магазини знаходилися на балансі РАПО Бородянського райвиконкому.
Розпорядженням виконкому Київської обласної Ради народних депутатів «Про передачу на баланс об'єктів соцкультпобуту» від 19.08.1988 р. №1-33-151-ДСП райвиконкомам належало підготувати розпорядження про передачу на баланс районних організацій об'єктів соцкультпобуту за приналежністю.
Рішенням виконкому Бородянської районної Ради народних депутатів «Про безкоштовну передачу об'єктів соцкультпобуту» від 13.12.1988 р. №206 зобов'язано районне споживче товариство безоплатно прийняти на свій баланс об'єкти соцкультпобуту, серед яких магазини у с. Небрат та у с.Берестянка.
З наданих позивачем доказів вбачається, що 01.01.1989 р. постановою конференції споживчої кооперації Бородянського району від 06.12.1988 р. на території Бородянського району була організована районна спілка споживчих товариств, до складу якої увійшло 4 сільських споживчих товариства, зокрема, Бородянське, Клавдієвське, Немешаєвське і Тетерівське.
Постановою правління Бородянського районного споживчого товариства №188 від 15.11.1988 р. 01.01.1989 р. створене Клавдієвське сільське споживче товариство із самостійним балансом, що мало діяти на принципах повного господарського розрахунку і самофінансування та обслуговувати 10 населених пунктів, серед яких зазначаються с.Берестянка та с. Небрат.
У зв'язку з цим на підставі авізо №3 від 25.01.1989 р. Бородянське районне споживче товариство передало позивачеві основні засоби згідно описів інвентаризації на суму 613 742, 65 крб.
Протягом 2003-2005 рр. позивач звертався до відповідача (лист №25 від 19.05.2003 р., лист №95 від 26.10.2004 р., лист №44 від 27.07.2005 р.) з проханням про визнання права власності на магазин №7 -по вул. Залізничній, 2-б, магазин №10 -по вул. Дружби народів, 3-б, що знаходяться у с. Нове Залісся.
У листах від 25.07.2003 р. №187, від 03.08.2005 р. №202 відповідач мотивував свою відмову тим, що позивач не надав документів, які б засвідчили право власності позивача на вказане майно, а також відсутністю документів, що підтверджують передачу магазинів від Бородянського РАПО на баланс Бородянської райспоживспілки.
З відповідей архівного відділу Бородянської районної державної адміністрації (№229, №230 від 27.07.2007 р.) на запит позивача від 25.07.2007 р. №32 вбачається, що акти про прийом-передачу об'єктів соцкультпобуту (магазинів селах Небрат і Берестянка) з балансу РАПО на баланс райспоживспілки, на державне зберігання не передавалися, а згідно книги розпорядження голови РАПО за 1988-1989 рр. розпорядження про передачу об'єктів соцкультпобуту (магазинів у селах Небрат і Берестянка) відсутнє.
Згідно листів №231, №232 архівного відділу Бородянської районної державної адміністрації від 27.07.2007 р. баланси РАПО за 1986, 1987-1988 рр. на державне зберігання не передавалися. Із змісту листа №205 Управління агропромислового розвитку Бородянської районної державної адміністрації від 29.08.2007 р. слідує, що на зберіганні в Управлінні АПР баланси Бородянського РАПО за 1986-1988 рр. не знаходяться.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи та досліджені в судових засідання докази, господарський суд вважає позовні вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню. При цьому господарський суд виходить з наступного.
Згідно із ст. 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
Відповідно до пунктів 2, 3 статті 9 Закону України "Про споживчу кооперацію" власність споживчих товариств утворюється з внесків їх членів, прибутків, одержуваних від реалізації товарів, продукції, послуг, цінних паперів та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством. Засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що є необхідним для здійснення статутних завдань, є власністю споживчої кооперації. Крім того, до майна споживчої кооперації можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно. Як визначено у пункті 4 статті 9 Закону України "Про споживчу кооперацію", власність спілок споживчих товариств утворюється з майна, переданого їх членами, коштів, одержаних від господарської діяльності підприємств і організацій спілки, реалізації цінних паперів та іншої діяльності.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Згідно з ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
На підставі ст. 388 ЦК України добросовісним набувачем слід визнавати особу, яка придбала за відплатним договором річ у особи, що не мала права її відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Пунктом 6.2 листа Вищого арбітражного суду України «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом» від 31.01.2001 р. №01-8/98 встановлено, що набувач має довести, що він набув майно оплатно і що він не знав і не міг знати про те, що воно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати.
Відповідно до статті 4 Цивільного кодексу УРСР цивільні права і обов'язки виникали з підстав передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжували цивільні права і обов'язки. Цивільне законодавство, зокрема, передбачало виникнення цивільних прав і обов'язків з адміністративних актів.
Як вказав Конституційний Суд України у п. 6 рішення від 11.11.2004 р. (справа про захист права власності організацій споживчої кооперації), Конституція (Основний Закон) Української РСР 1978 року за політико-економічною природою та соціальною спрямованістю власність на засоби виробництва за суб'єктами права власності поділяла на державну (загальнонародну), власність колгоспів та інших кооперативних організацій, їх об'єднань, а також майно профспілкових та інших громадських організацій (статті 10, 11, частина перша статті 12, статті 14, 15). При цьому кооперативні організації були суб'єктами права власності на засоби виробництва та інше майно і мали право на власність, відокремлену від державної. Аналіз чинного у 1987 році законодавства (Цивільного кодексу Української РСР, Постанови Ради Міністрів Української РСР "Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд" від 28 квітня 1980 року №285, прийнятої на виконання Постанови Ради Міністрів СРСР від 16 жовтня 1979 року №940, якою було затверджено однойменне положення) свідчить про те, що держава та її повноважні органи мали право передавати державне майно у власність недержавним (кооперативним і громадським) організаціям як за плату, так і безоплатно. Передача державного майна організаціям споживчої кооперації мала здійснюватися на той час на підставі та в порядку, визначеному чинним законодавством.
Пунктом 8 Положення про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будівель та споруд, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР від 16.10.1979 р. №940, передбачалася можливість передачі підприємств, об'єднань, організацій та установ, а також будинків та споруд державними органами кооперативним організаціям за плату, якщо законодавством СРСР не встановлено інший порядок. Отже, встановлювалося застереження, яке дозволяло у разі прийняття відповідного акта законодавства СРСР передавати державне майно кооперативним організаціям не за плату.
Відповідно до пунктів 3, 4 Постанови ЦК КПУ та Ради Міністрів УРСР від 10.06.1986 р. №206 функції замовника по будівництву житлових будинків, об'єктів культурно-побутового призначення, торгівлі та комунального господарства у зонах відселення потерпілих від наслідків ЧАЕС покладались на Держагромпром УРСР з виділенням йому відповідного фінансування.
Пунктами 6, 9 Порядку передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд (затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 р. №285) передбачалося, що міністерства, державні комітети, відомства УРСР, виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів вправі передавати кооперативним та іншим громадянським організаціям (за погодженням з центральними органами цих організацій) і приймати від них будинки і споруди. При цьому, міністерствам, державним комітетам і відомствам УРСР, виконавчим комітетам обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів було дозволено передавати кооперативним та іншим громадським організаціям будинки і споруди, як виняток, безоплатно, у разі неможливості передати їх у встановленому порядку; профспілковим та іншим громадським організаціям безоплатно культурно-освітні заклади і спортивні споруди.
В матеріалах справи відсутні, а сторонами не надано доказів передачі будівель спірних магазинів Держагропромом УРСР виконавчим органам Київської обласної ради народних депутатів, Бородянської районної ради народних депутатів, а також Бородянській райспоживспілці.
Крім того, позивач не є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки не набув спірні будівлі магазинів на підставі відплатного договору, а правова категорія добросовісного набувача застосовується щодо захисту прав фактичного нетитульного добросовісного володільця від віндикаційного позову власника або іншої особи, якій належить спірне майно на певних правових підставах.
Судом встановлено, що приміщення двох магазинів, розташованих за адресою: Київська область, Бородянський район, село Нове Залісся, вул. Залізнична, 2-б, та вул. Дружби Народів, 3-б, з 1989 року обліковувались на балансі позивача, позивач протягом наступних років безперешкодно користувався ним, ніс відповідні витрати на його утримання.
Зокрема, 30.01.1998 р. позивач уклав з пайовим товариством «Вейна» договір здачі в оперативну оренду основних засобів, склад і вартість яких визначено за даними балансу орендодавця (позивача) станом на 01.10.1997 р. і становить 287 691,00 грн. Відповідно до п.п.1.1. передача та приймання майна мала здійснюватися на підставі акту прийому-передачі основних засобів, що є невід'ємною частиною цього договору. Із змісту цього договору, а також у зв'язку з відсутністю акту прийому-передачі не вдається встановити, що спірне майно було предметом оренди. Однак із виписки з головної книги та балансу споживчого товариства «Вейна» про затрати на утримання магазину №10 с. Нове Залісся вбачається, що протягом 1998-2004 рр. здійснювалися ремонтні роботи вищевказаного об'єкту згідно умов договору від 30.01.1998 р.
25.01.2000 р. між позивачем та СТ «Барвінок» укладався договір про оренду майна та співробітництво, за яким позивач передавав у тимчасове користування приміщення магазину №7, розташованого у с. Нове Залісся.
Відповідно до п. 9 роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом» від 31.01.2001 р. №01-8/98 підтвердженням наявності права власності можуть бути насамперед правовстановлюючі документи. Перелік таких документів наведено у додатку №1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5
При цьому, перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства. Одним з основних критеріїв визначення законності володіння майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізоване або власні кошти підприємства), передача підприємству у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання.
Згідно з ч.2 ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Виходячи з цього, на підставі ч.2. ст.34 ГПК України судом не приймається в якості допустимих доказів надані позивачем договори оренди спірних приміщень магазинів, копії нарядів на виконання робіт Клавдіївським споживчим товариством від вересня-жовтня 1994 р. б/н, від 01.06.1995 р. б/н, від 23.09.1996 р. б/н, від 03.10.1995 р. б/н, від квітня 1996 р. б/н, від 07.12.1994 р. б/н, від 14.12.2004 р. б/н, копії семи нарядів на виконання робіт (без номера і без дати видачі, без вказівки про об'єкти проведення робіт), копії відомостей про нарахування заробітної плати за вищевказаними нарядами №908, №965 від 03.10.1995 р., №719, №739, виписок з головної книги Клавдіївського сільського споживчого товариства про затрати на утримання спірного майна у 1995-1996 рр., у 1989-2004 рр., копії довідок про витрати на заробітну плату кочегарів Клавдіївського ССТ по магазинам, копії звітів про використання електроенергії по Клавдієвському споживчому товариству, довідки районного підрозділу ЗАТ «А.Е.С. Київобленерго» №59 від 29.12.2006 р., оскільки вони не підтверджують згідно з ст. 34 ГПК України факт набуття позивачем права власності на спірне нерухоме майно.
Згідно з ч.1 статті 344 Цивільного кодексу України, право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду, зокрема, у випадку, коли особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном, продовжує відкрито, безперервно володіти ним протягом десяти років, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до п.1 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року, а п. 8 цих положень встановлено, що правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються, також, на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом. Таким чином, визнання права власності за набувальною давністю не може мати місця раніше 1 січня 2011 року. (Постанова Верховного Суду України від 16.08.2005 р. у справі №8/509).
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання за Клавдіївським сільським споживчим товариством права власності на спірне нерухоме майно.
На підставі ст.ст. 44, 49 ГПК України судові витрати по сплаті державного мита, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -
В позові Клавдіївському сільському споживчому товариству відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку від дати його підписання.
Суддя Тищенко О.В.