Новоархангельський районний суд Кіровоградської області
26100, смт. Новоархангельськ Кіровоградської області, вул. Слави, 26, тел. 2-10-45, E-mail: inbox@na.kr.court.gov.ua
11.04.2022 2/394/122/22
394/86/22
11 квітня 2022 року Новоархангельський районний суд Кіровоградської області
в складі головуючого: судді - Запорожець О.М.
при секретарі: Лясковській О.М.
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в смт Новоархангельськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Новоархангельська селищна рада Голованівського району Кіровоградської області про визнання права постійного користування земельними ділянками в порядку спадкування за законом,
Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання права постійного користування земельними ділянками в порядку спадкування за законом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , про що відділом ДРАЦС по Уманському району Уманського міськрайонного управління юстиції у Черкаській області видано свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 . До часу своєї смерті батько був зареєстрований та проживав до дня смерті у селі Громи Уманського району Черкаської області.
При житті на підставі рішення сесії Новоархангельської районної ради народних депутатів Новоархангельського району Кіровоградської області від 02 лютого 2001 року №122 «Про надання земельних ділянок», батьку позивачки надано в постійне користування із земель запасу земельну ділянку площею 25 гектарів для ведення селянського (фермерського) господарства.
25 грудня 2001 року на підставі вищезазначеного рішення на ім'я батька Новоархангельською районною радою було видано Державний акт на право постійного користування землею серії КР №000150.
Відповідно до державного акту батьку надано у постійне користування дві земельні ділянки площею 20,0 гектарів та 5,0 гектарів в межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована на території Скалівської сільської ради. Землю надано для ведення фермерського господарства.
Позивачка мала намір успадкувати право постійного користування землею, що залишилась після смерті батька, тому після його смерті, у визначений законом термін вона звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. У 2012 році державним нотаріусом Уманської районної державної нотаріальної контори була відкрита спадкова справа за №55/2012, заповіти від імені батька відсутні, брат позивачки написав відмову від прийняття спадщини на користь позивачки, одружений на той час батько не був. Батько помер раптово від серцевого нападу і не повідомив позивачці, де він зберігав Державний акт на право постійного користування землею. Всі пошуки дали змогу позивачці відшукати лише копію цього державного акту і вона звернулася з нею до нотаріуса із заявою про оформлення спадщини, на що 25.11.2021 року отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку з відсутністю оригіналу правовстановлюючого документу. Разом з тим у відмові зазначено, що у разі незгоди з постановою вона має право оскаржити її до суду, про що вона і звернулась з даним позовом.
На думку позивачки, відсутність у переліку суб'єктів права постійного користування земельною ділянкою, згідно зі ст. 92 ЗК України, фізичних осіб не може бути підставою для відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки чинним законодавством передбачено можливість успадкування права користування земельною ділянкою, яка надавалася для сільськогосподарських потреб - ведення селянського (фермерського) господарства і право на користування якою у встановленому порядку посвідчене за особою, спадкоємцем якої є позивачка. Разом з тим, відсутність оригіналу правовстановлюючого документу, а наявність у неї лише його копії не позбавляє позивачку права для звернення до суду для захисту своїх прав та визнання таких за нею.
Означене свідчить, що позивачка як єдина спадкоємиця першої черги, після відмови брата, має право успадкувати право на постійне користування землею, яке отримав при житті батько та не може бути позбавлена цього права.
Дії суду, на думку позивачки, повинні відповідати виключно вимогам ст. 16 ЦК України.
Позивачка просить суд визнати за нею в порядку спадкування за законом право постійного користування на земельну ділянку площею 25,0 га (а саме: земельну ділянку площею 20 га та земельну ділянку площею 5 га), що розташовані на території Новоархангельської селищної ради (колишньої Скалівської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області) Голованівського району Кіровоградської області, яка відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії КР 000150 була надана в постійне користування ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Громи Уманського району Черкаської області /а.с.2-7/.
Позивачка в підготовче судове засідання не з'явилася, але надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити.
Відповідач в підготовче судове засідання не з'явився, але надав суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити за його відсутності, позовні вимоги визнає в повному обсязі та не заперечує проти їх задоволення.
Представник третьої особи - Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області в підготовче судове засідання не з'явився, але надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, проти задоволення позовних вимог заперечень не має.
За таких обставин, суд вважає, що справу можливо розглянути у відсутність сторін на підставі наявних в цивільній справі доказах.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.
Виходячи із положень ч. 3 ст. 200 ЦПК України, яка регламентує, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Враховуючи, що відповідач позов визнав в повному обсязі, на думку суду, наявні всі правові підстави для ухвалення рішення в підготовчому судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Ч. 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказує на те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Судом встановлено, що згідно світлокопії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Громи Уманського району Черкаської області /а.с.13/.
25 грудня 2001 року Новоархангельською районною радою Кіровоградської області на підставі рішення сесії Новоархангельської районної Ради народних депутатів від 02.02.2001 року №122 було видано Державний акт на право постійного користування землею серії КР №000150 на земельну ділянку площею 25 га, що розташована на території Скалівської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області на ім'я ОСОБА_3 /а.с.11/.
Відповідно до затвердженого статуту головною метою діяльності селянського (фермерського) господарства ОСОБА_3 є отримання прибутку шляхом виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки, реалізації та здійснення інших видів діяльності. Предметом діяльності Господарства є сільськогосподарське виробництво та реалізація товарної продукції та сировини та інші види діяльності, які не заборонені чинним Законодавством України. Також визначено порядок припинення діяльності господарства. /а.с.19-27/.
Зі світлокопії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 вбачається, що позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьком записаний ОСОБА_3 , матір'ю - ОСОБА_4 /а.с.14/.
Відповідно до світлокопії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 19.11.1994 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 уклали шлюб у відділі реєстрації актів громадянського стану Уманського міськвиконкому Черкаської області /а.с.15/.
19 червня 2002 року вищевказаний шлюб було розірвано відділом реєстрації актів громадянського стану Уманського міського управління юстиції Черкаської області, про що свідчить світлокопія свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 /а.с.16/.
15 січня 2014 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб у виконавчому комітеті Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області /а.с.17/.
Крім того, зі світлокопії свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 вбачається, що позивачка має рідного брата ОСОБА_2 (відповідача у справі), який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Умань Черкаської області, його батьком записаний ОСОБА_3 , матір'ю - ОСОБА_4 /а.с.12/.
25.11.2021 року державний нотаріус Уманської районної державної нотаріальної контори відмовила позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом через відсутність оригіналу правовстановлюючого документу /а.с.18/.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходить із наступного.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносинах, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (в редакції 20.12.1991 року) відносини, пов'язані із створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулюються цим Законом, законами «Про власність» , «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві», «Про підприємництво», «Про колективне сільськогосподарське підприємство»,законодавством про землю, іншими законодавчими актами України.
Так в частинах 1, 2 та 5 ст. 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (в редакції 20.12.1991 року) зазначено, що селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. На ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 4 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» ( в редакції 20.12.1991 року) право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством та пройшов конкурсний відбір. Першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства надається громадянам, які проживають в сільській місцевості і мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві . Конкурсний відбір бажаючих створити селянське (фермерське) господарство проводить районна (міська) конкурсна комісія, склад якої формує районна державна адміністрація (виконавчий орган місцевого самоврядування) і затверджує голова районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів. До складу комісії включаються представники районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів, управління сільського господарства та відділу земельних ресурсів місцевої державної адміністрації, асоціації фермерів, сільської, селищної Ради народних депутатів, на території якої передбачається відведення земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства, та інших заінтересованих державних і громадських організацій. Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди. Передача земельних ділянок у приватну власність і надання їх в користування здійснюється із земель запасу, а також земель, вилучених (викуплених) у встановленому порядку. У постійне користування земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебувають у державній власності.
У ст. 5 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» ( в редакції 20.12.1991 року) визначено порядок надання земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства.
З аналізу перелічених норм матеріального права, які діяли на момент виниклих правовідносин, вбачається, що фермерська діяльність є одним із видів підприємницької діяльності, пов'язаної з виготовленням сільськогосподарської продукції, переробки та поставки її на споживчий ринок, з метою отримання прибутку. Діяльність самого фермерського господарства охоплюється насамперед спільною працею її засновників. Всі дії, які вчиняє один із засновників господарства є обумовленими та вчиняються в інтересах фермерського господарства з метою його подальшої діяльності та розвитку. В нашому випадку ОСОБА_3 отримав від органу місцевого самоврядування землю в постійне користування з умовою - для ведення фермерського господарства, тобто визначений критерій вказував на те, що в будь-якому випадку, право користування можливо було втратити, не створивши фермерське господарство. На даний час земельна ділянка, отримана в постійне користування останнім, використовується СФГ « ОСОБА_3 ». Також законодавець чітко визначив суб'єктний склад осіб, які можуть бути членами фермерського господарства (ст. 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», ними можуть бути близькі родичі. В нашому випадку членами фермерського господарства «Гаврилюка А.С.» - є особа першого ступеню споріднення. Суд констатує факт, що всі дії з приводу створення фермерського господарства, отримання земельної ділянки ОСОБА_3 в постійне користування, були вчинені у відповідності до ЗК України та Закону України «Про селянське (фермерське господарство)» , які діяли на той час.
Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 7 ЗК України (в редакції 1990 року), який діяв на час отримання померлим державного акта на право постійного користування на землю, у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Ч. 1 ст. 22 ЗК України (в редакції 1990 року), передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 23 ЗК України (в редакції 1990 року) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Зі змісту ст. 92 ЗК України, який набрав чинності з 01.01.2002 року, право постійного користування земельними ділянками можуть набувати лише: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські та релігійні організації; публічні акціонерні товариства залізничного транспорту; вищі навчальні заклади незалежно від форм власності; співвласники багатоквартирного будинку. Фізичні особи даним правом не наділені.
Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України (у редакції 2002 року) визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 визнано ці положення неконституційними і тому норма п. 6 Перехідних положень ЗК України втратила юридичну силу, а право постійного користування земельною ділянкою залишилося у фізичних осіб, незважаючи на вичерпний перелік, закріплений у ст. 92 ЗК України.
В цьому ж рішенні Конституційного Суду України визначено, що використання терміну «набувають», що означає, «ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь» після набрання чинності статтею 92 ЗК України свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування ділянками, набуте громадянами, в установлених законодавством випадках, станом на 01 січня 2002 року.
Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Ч. 3 ст. 12 ЗК України передбачає, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав.
Інститут спадкового права (книга 6 ЦК України) це загальна сукупність норм, що регулюють перехід прав та обов'язків спадкодавця до спадкоємця.
Регулятором у сфері спадкових прав (правовідносин) виступає ЦК України, зокрема книга шоста, інші нормативно правові акти повинні чітко імплантувати або кореспондувати її норми і положення, зокрема це стосується положень ЗК України.
Не врегулювання та не прийняття на законодавчому рівні нормативно-правових актів, після визнання їх неконституційними, не може обмежувати прав та свобод громадян.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК України).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом, про це наголошується у ст. 1217 ЦК України.
Ст. 1218 ЦК України вказує на те, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Суд звертає увагу на те, що законодавцем використано термін, що в об'єкт спадщини входять «усі права», що належали спадкодавцю, тобто маються всі права, в тому числі і право постійного користування, як одна з трьох класичних правомочностей власника. Виключний перелік прав та обов'язків, які не успадковуються наведений у ст. 1219 ЦК України. Право постійного користування землею не входить до нього, оскільки представляє майнові права, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини.
Спадкові правовідносини виникають тільки у разі смерті спадкодавця (ст. 1220 ЦК України).
На думку суду, відсутність у переліку суб'єктів права постійного користування земельною ділянкою, згідно ст. 92 ЗК України, фізичних осіб не може бути підставою для відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки чинним законодавством передбачено можливість успадкування права користування земельною ділянкою, яка надавалася для сільськогосподарських потреб - ведення фермерського господарства і право на користування якою у встановленому порядку посвідчене за особою, спадкоємцем якого є позивачка.
В п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», роз'яснив, що відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).
В Конституції України зокрема у ст. 8 визнано, як діючий принцип верховенства права, а саме Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Конституція України є основним законом держави та її норми є нормами прямої дії. Верховенством права визнається коли людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Прийняття чи не прийняття на законодавчому рівні законів, що порушують права та свободи громадян є неприпустимим.
З огляду на положення Конституції України, щодо прав і свобод громадян - держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом, соціальну спрямованість економіки (частина четверта статті 13 Конституції України. Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону (стаття 41).
Відповідно до ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Дана норма міжнародного права констатує та захищає право громадянина, держави, яка ратифікувала конвенцію, з приводу володіння, користування та розпорядження на власний розсуд належним їй майном без будь яких обмежень.
Враховуючи те, що спадкодавець за життя набув право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства площею 25 га, то відповідно до вимог ст. 1218 ЦК України таке право не втрачається і може і повинно бути входити до складу спадщини.
В розумінні ч. 1 ст. 1258 ЦК України спадкування здійснюється почергово. Як вбачається з матеріалів справи, позивач та відповідач ( ОСОБА_2 ) є спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_3 .
Згідно ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Зі ст. 1273 ЦК України слідує, що спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини.
Відповідач ( ОСОБА_2 ) не забажав успадковувати права щодо постійного користування земельною ділянкою після смерті ОСОБА_3 , то дане право перейшло до позивачки, як єдиній спадкоємиці першої черги після смерті останнього.
Враховуючи перелічені норми національного та міжнародного права, за якими до складу спадщини відповідно до ст. 1278 ЦК України входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцю момент відкриття спадщини і не припинилися в наслідок смерті, а також те, що земельна ділянка використовується в умовах фермерського господарства, суд знаходить всі правові підстави для задоволення позову та визнання за позивачкою права постійного користування земельною ділянкою, наданого її батьку за життя.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 8, 13, 41 Конституції України, ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» ( в редакції 1991 року), ст. ст. 15, 16, 1216, 1218, 1219, 1220, 1268, 1273 ЦК України ст. ст. 213, 214, 215 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженкою м. Умань Черкаської області, в порядку спадкування право постійного користування земельними ділянками площею 20 га та площею 5 га, які розташовані на території Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області, які відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії КР № 000150 виданого 25 грудня 2001 року Новоархангельською районною радою Кіровоградської області були надані в постійне користування ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 в с. Громи Уманського району Черкаської області.
Ідентифікаційні дані учасників:
ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України серія НОМЕР_6 , РНОКПП НОМЕР_7 .
ОСОБА_2 , місце реєстрації АДРЕСА_2 , місце проживання АДРЕСА_3 , паспорт громадянина України серія НОМЕР_8 , РНОКПП НОМЕР_9 .
Новоархангельська селищна рада Голованівського району Кіровоградської області, місце знаходження вул. Центральна, 32 смт Новоархангельськ Голованівського району Кіровоградської області, код юридичної особи в єдиному державному реєстрі підприємств і організацій 04367217.
Рішення може бути оскаржено до Кропивницького Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду .
Копію даного рішення негайно після постановляння направити учасникам справи.
Повний текст рішення виготовлено12.04.2022 року.
Суддя: