Справа № 183/6701/21
№ 2/183/1567/22
21 лютого 2022 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючої судді Сороки О.В.,
за участю секретаря судового засідання Устименко М.О.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-
У вересні місяці 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просила визнати останніх такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заявленого позову, ОСОБА_1 посилається на те, що вона є власником домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 серпня 2015 року, що зареєстровано в реєстрі за № 1-1146, а також підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18 серпня 2015 року.
Виявилося, що відповідачі по справі зареєстровані за вказаною вище адресою, що підтверджується довідкою від 15 червня 2021 року про зареєстрованих осіб, однак фактично не прожиються у цьому будинку з 1988 року, що підтверджується відповідним актом квартального комітету.
За словами позивача, відповідачі не є членами її родини. Вона сама сплачує всі комунальні послуги, а у зв'язку з реєстрацією відповідачів у її будинку, вона позбавлена можливості оформити субсидію, вільно користуватися та розпоряджатися своїм майном, у зв'язку з чим змушена звернутись до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 12 жовтня 2021 року відкрито загальне позовне провадження у справі.
Позивач в судове засіданні не з'явилася, надала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, вважається такою, що повідомленаналежним чином, причини неявки суду невідомі.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, вважається таким, що повідомлений належним чином, причини неявки суду невідомі.
Враховуючи це, суд вважає можливим здійснювати розгляд справи за відсутності сторін за наявними у справі матеріалами.
На підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.
Суд, дослідивши докази з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 серпня 2015 року, виданого після смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_1 є власником житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10).
Вказане також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 42450619 від 18 серпня 2015 року (а.с.9).
В зазначеному будинку зареєстровані відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується довідкою № 2029 від 15 червня 2021 року (а.с.11).
Суду надано копію акту перевірки фактичного проживання (не проживання) по АДРЕСА_1 , складений головою квартального комітету № 32 в присутності сусідів, відповідно до якого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані, але дійсно фактично не проживають за вказаною адресою з 1988 року і по теперішній час (а.с.12).
Відповідно до ч. 2 ст. 76 ЦПК України, докази встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеним законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає суду підстави дійти висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
У відповідності до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Як випливає із зазначеної норми закону, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно при позбавленні права власності на житлове приміщення, позбавленні права користування житловим приміщенням, визнанні особи безвісно відсутньою, оголошенні фізичної особи померлою.
З огляду на те, що Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 30 червня 2015 року (справа № 21-1438а15).
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню, суд вважає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не проживаючи в зазначеному позивачем будинку, втратили право користування ним, а тому, суд вважає за необхідне задовольнити позов, усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном, шляхом визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 10-12, 27, 30, 58-62, 209, 212-215, 280 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням - будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Повне найменування сторін:
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів, з моменту отримання ним копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В.Сорока.