Дата документу 12.04.2022 Справа № 336/5773/21
Справа № 22-ц/807/1057/22 Головуючий у 1-й інстанції: Боєв Є.С.
Є.У.№ 336/5773/21 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
12 квітня 2022 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Кочеткової І.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Маловічко С.В.,
розглянувши в порядку спрощеного письмового позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Запорізьке обласне управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2021 року,
У липні 2021 року АТ «Державний ощадний банк України» звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором, посилаючись на те, що 11.12.2018 сторони уклали договір про споживчій кредит № 0238-24, відповідно до якого відповідачу було видано кредит у сумі 56 000,00 грн. на споживчі потреби зі сплатою 56 % річних строком на 60 місяців з терміном остаточного повернення кредиту не пізніше «10» грудня 2023 року. Відповідачем неналежним чином виконувалися умови договору щодо погашення кредиту та інших передбачених договором платежів, станом на 01.07.2021 у відповідача наявна заборгованість перед банком у розмірі 38 296,34 грн., із яких: заборгованість за кредитом - 31 733,42 грн.; заборгованість за відсотками - 6 256,25 грн.; розмір 3 % річних на суму нарахованих та несплачених процентів 36, 00 грн.; 3 % річних на суму простроченого кредиту - 70,56 грн.; сума втрат від інфляції на суму простроченого кредиту - 77,56 грн.; сума втрат від інфляції на суму нарахованих та несплачених процентів - 122,65 грн. Посилаючись на вказані обставини, банк просив про стягнення заборгованості і відшкодування судових витрат.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізького обласного управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» заборгованість у розмірі 4 666,65 грн., яка складається з заборгованості за відсотками - 6 256,25 грн., 3% річних на суму нарахованих та несплачених процентів - 36,00 грн., 3% річних на суму простроченого кредиту - 70,56 грн., сума втрат від інфляції на суму простроченого кредиту - 77,56 грн., сума втрат від інфляції на суму нарахованих та несплачених процентів - 122,65 грн., а всього загальну на суму 11 226,57 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізького обласного управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» судовий збір у розмірі 665,45 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Судове рішення мотивовано тим, що банк має право на стягнення тільки поточної заборгованості за кредитом, оскільки не направив позичальнику досудову вимогу про дострокове повернення кредиту, як це передбачено ч.4 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування».
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, банк подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з'ясовані фактичні обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, і ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про передчасне звернення кредитора до суду із вимогами про стягнення заборгованості за кредитом, оскільки договором передбачено, що банк має право на дострокове повернення кредитних коштів разом із процентами у разі порушення боржником своїх зобов'язань більше ніж 58 днів. Вказаний договір був підписаний відповідачем, а значить відповідач погодився на умови, які викладені були у договорі.
ОСОБА_2 про розгляд апеляційної скарги АТ «Державний ощадний банк України» 31січня 2022 року був повідомлений через засоби масової інформації, шляхом публікування оголошення на офіційному веб-сайті «Судова влада». Відзив на апеляційну скаргу не надходив, про те це не заважає її розгляду за наявними матеріалами справи.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову і стягнення поточної заборгованості, суд першої інстанції виходив із того, що у банка не виникло права дострокової вимоги, оскільки останній не дотримався норм частини 4 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» та не направив боржнику досудову вимогу.
Проте такі висновки суду не ґрунтуються на зібраних у справі доказах, а тому з ними не можна погодитися.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно до змісту ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Встановлено, що 11.12.2018 між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 0238-24 (а.с.10 -18).
За умовами договору позивач надав відповідачеві кредит у сумі 56 000 грн на споживчі цілі зі сплатою відсотків, встановлених відповідно до умов договору (п. 2.1 - 2.3 договору).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
За змістом пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (тут і далі в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).
10 червня 2017 року набрав чинності Закону України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).
Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».
Положеннями статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Згідно із п. 2.2 договору термін остаточного повернення кредиту не пізніше 10 грудня 2023 р.
За змістом п. 3.9.1 договору банк вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісії та інших належних до сплати платежів у разі настання подій, передбачених п. 3.9.1.1, п. 3.9.1.2, у тому числі у разі затримання сплати частини основної суми боргу за кредитом та/або процентів за користування кредитом на один календарний місяць.
Водночас, як встановлює п. 3.9.2 договору, виконання позичальником вимоги банку щодо повернення кредиту, належних до сплати процентів та інших платежів, строк сплати яких не настав, повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дня одержання такої вимоги від банку.
Разом з тим, відповідно до п.п.3.9.3 договору, строк повернення кредиту є таким, що настав і позичальник зобов'язаний погасити заборгованість за кредитом у повному обсязі не пізніше наступного дня після спливу строку, відведеного законодавством України для усунення порушення споживачем умов договору про споживчий кредит у разі, якщо банк вимагає повернення кредиту, здійснення платежів, строк яких настав або якщо прострочення виконання зобов'язань позичальника за цим договором щодо погашення заборгованості становить строк понад 58 календарних днів.
Згідно з наведеними умовами сторони дійшли згоди, що незважаючи на інші положення договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем своїх боргових зобов'язань. При цьому зобов'язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому настає з дати отримання вимоги або якщо прострочення виконання зобов'язань позичальника за цим договором щодо погашення заборгованості становить строк понад 58 календарних днів.
Із наданого банком розрахунку заборгованості відомо, що позичальник припинив вносити щомісячні платежі на погашення кредитної заборгованості з липня 2020 року, отже відповідно до п.3.9.3 кредитного договору строк повернення кредиту є таким, що настав на 59 день прострочення виконання зобов'язання, тобто з 7 вересня 2020 року.
За таких обставин станом на липень 2021 року - день звернення банку до суду з відповідним позовом строк повернення усього тіла кредиту і належних до сплати відсотків у відповідності до п.3.9.3 кредитного договору є таким, що настав, а тому висновки суду першої інстанції про те, що банк не набув права вимоги стягнення всієї заборгованості за кредитом є такими, що не ґрунтуються на умовах договору і суперечать фактичним обставинам справи.
У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що боржник зобов'язаний виконати його обов'язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов'язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов'язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов'язку з дострокового повернення кредиту.
У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» в редакції до 2017 року, заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, і вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: «суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, у якій був встановлений обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту».
Аналіз викладеного свідчить про те, що ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції не дав належної оцінки доказам у вигляді кредитного договору та не врахував правові висновки, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, прийшов до помилкових висновків, у зв'язку з чим оскаржуване рішення на підставі ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інтонації, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за результатом розгляду апеляційної скарги позовні вимоги «Державний ощадний банк України» в особі філії Запорізьке обласне управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задоволені, судовий збір, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за подачу позову до суду першої інстанції складає 2270,00 гривень, за подачу апеляційної скарги - 3 405 грн., а всього 5675,00 грн.
Керуючись ст.ст. 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Запорізьке обласне управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2021 у цій справі скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізьке обласне управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (МФО 313957, ЄДРПОУ 02760363, р/р НОМЕР_1 ) прострочену заборгованість по кредитному договору №0238-24 від 11.12.2018 року в розмірі 38296,34 гривень (тридцять вісім тисяч двісті дев'яності шість гривень 34 копійки) ,яка складається з: заборгованість за кредитом - 31 733,42 грн.; заборгованість за відсотками - 6 256,25 грн.; розмір 3 % річних на суму нарахованих та несплачених процентів 36, 00 грн.; розмір 3 % річних на суму простроченого кредиту - 70,56 грн.; сума втрат від інфляції на суму простроченого кредиту - 77,56 грн.; сума втрат від інфляції на суму нарахованих та несплачених процентів - 122,65 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізьке обласне управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (МФО 313957, ЄДРПОУ 02760363, р/р НОМЕР_1 ) витрати по оплаті судового збору у розмірі 5675,00 гривень (п'ять тисяч шістсот сімдесят п'ять гривень 00 копійок)
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Головуючий І.В. Кочеткова
Судді О.М. Кримська
С.В. Маловічко