Справа № 600/3383/21-а
Головуючий у 1-й інстанції:Маренич І. В.
Суддя-доповідач: Шидловський В.Б.
08 квітня 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Курка О. П. Боровицького О. А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення заробітку,
ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив:
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 за час затримки виплати індексації грошового забезпечення в розмірі 287073,82 грн за період з 25 червня 2020 р. по 13 липня 2021 р., з урахуванням індексації грошового забезпечення, на його користь (акціонерне товариство "УКРСИББАНК",№ рахунку НОМЕР_2 ; валюта рахунку - UАН; реєстраційний обліковий номер обліковий номер платника податків - НОМЕР_3 );
- зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 при стягненні середнього заробітку за період з 25 червня 2020 р. по 13 липня 2021 р., врахувати рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20березня 2020 р. по справі № 824/106/20-а з урахуванням індексації грошового забезпечення, як складової грошового забезпечення;
- зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення, виплаченого на підставі рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20березня 2020 р. по справі №824/106/20-а з урахуванням індексації грошового забезпечення, як складової грошового забезпечення;
- зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 здійснили перерахунок стягнутого, на підставі рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 01грудня 2020 р. по справі № 600/991 /20-а, середнього заробітку за час затримки належного розміру грошового забезпечення з урахуванням індексації грошового забезпечення, як складової грошового забезпечення.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року адміністративний позов задоволено частково.
Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній розрахунок при звільненні за час затримки виплати індексації грошового забезпечення у розмірі 28409,71 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині.
Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, 30.06.2017 р. позивач уклав контракт з Міністерством оборони України про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу.
Як встановлено матеріалами справи, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.02.2020 р. №41, старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_1 , помічника командира військової частини з правової роботи з 28.02.2020 р. виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, видано всі види атестатів.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 20.03.2020 р., залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2020 р. адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення заробітку, - задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 у вигляді не здійснення перерахунку та нарахування грошового забезпечення. Визнано протиправними дії командира військової частини НОМЕР_1 , які полягають у незастосуванні пункту 1 Примітки до Додатку 1 та пункту 1 Примітки до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 при обчисленні починаючи з 01.03.2018 по 31.12.2018 включно, розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 07.12.2017 року №2246-VІІІ “Про Державний бюджет України на 2018 рік” на 01.01.2018 року. Зобов'язано командира військової частини НОМЕР_1 , починаючи з 01.03.2018 по 31.12.2018 включно вчинити дії щодо перерахунку, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням пункту 1 Примітки до Додатку 1 та пункту 1 Примітки до Додатку14 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, виходячи з 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 07.12.2017 року №2246-VІІІ “Про Державний бюджет України на 2018 рік” на 01.01.2018 р. та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти. Визнано протиправними дії командира військової частини НОМЕР_1 , які полягають у не застосуванні пункту 1 Примітки до Додатку 1 та пункту 1 Примітки до Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 при обчисленні починаючи з 01.01.2019 по 31.12.2019 включно, розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановлення, яким відмовити у задоволенні позову.
На виконання вказаного рішення суду, відповідачем здійснено нарахування належного грошового забезпечення позивачу у розмірі 66815,79 грн.
15.07.2020 року позивач звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду із позовом про стягнення з військової частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час затримки виплати належного розміру грошового забезпечення в розмірі 146179,80 грн на користь ОСОБА_1 .
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 01.12.2020 р., залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2020 р. адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Військової частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час затримки виплати належного розміру грошового забезпечення в розмірі 88516,80 грн на користь ОСОБА_1 .
На виконання вказаного рішення суду, відповідач перерахував на особовий рахунок позивача середній заробіток за весь час затримки виплати належного розміру грошового забезпечення.
В січні 2021 р. позивач звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 04 липня 2017 року по 28 лютого 2020 року включно.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 19.04.2021 р. у справі 600/325/20-а адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 які полягають у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 04 липня 2017 року по 28 лютого 2020 року включно. Зобов'язано командира військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 04 липня 2017 року по 28 лютого 2020 включно, в тому числі за період з 04 липня 2017 року по 01 березня 2018 включно, з урахуванням базового місяця - січень 2008 року.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2020 р. рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року скасовано в частині визначення базового місяця-січень 2008 року. Прийнято в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено. В решті - рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року залишено без змін.
На виконання вказаного рішення суду, відповідач 13.07.2021 р. добровільно виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 04 липня 2017 року по 28 лютого 2020 включно в розмірі 282,88 грн.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнього розрахунку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення в розмірі 28409,71 грн є достатнім та ефективним способом захисту порушеного права позивача.
Колегія суддів частково не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Колегія суддів зазначає, що переданим на розгляд суду у цій справі питанням є наявність чи відсутність підстав для застосування статей 116, 117 КЗпП України у разі несвоєчасної виплати військовослужбовцю при звільненні з військової служби грошової компенсації за додаткову відпустку.
Так, відповідно до правової позиції викладеної у висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, згідно якого під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Колегія суддів звертає увагу, що індексація грошового забезпечення належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої індексації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
При цьому, оскільки спеціальним законодавством, яким урегульовано порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні з військової служби, суд вважає за можливе застосувати до спірних відносин норми статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналізуючи наведені норми законодавства, колегія суддів звертає увагу, що доводи відповідача наведені у апеляційній скарзі щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм Кодексу законів про працю України є необґрунтованими.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Слід зазначити, що в цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Водночас, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Аналогічні висновки щодо правозастосування у спірних відносинах викладені у постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №400/3365/19.
Крім того, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у пунктах 58-61 постанови від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 дійшов таких висновків.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Отже, аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (зокрема, пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).
Стосовно суми середнього заробітку за затримку виплати позивачеві належних йому сум, суд апеляційної інстанції вказує наступне.
Загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 18098,10 грн., з яких: грошове забезпечення 17815,22 гривень (98,44%) та доплачена індексація грошового забезпечення 282,88 гривень (1,56%).
Обрахована відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги становить 376196,40 грн., яка визначена шляхом множення кількості календарних днів затримки у проведенні розрахунку на середньоденний заробіток позивача (340 дня х 1106,46 грн.).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця (пункт 81); суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (пункт 89).
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, колегія суддів вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 5 868,66 грн. (1,56% від 376196,40 грн.), який розрахований відповідно до позиції Верховного Суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19
З урахуванням наведеного рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині суми стягнутого середнього заробітку в розмірі 28409,71 грн., з ухваленням в цій частині нової постанови про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - невиплаті індексації грошового забезпечення в розмірі 5 868,66 грн.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до пункту 2 частини 1статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року скасувати скасувати в частині суми стягнутого середнього заробітку в розмірі 28409,71 грн.
Прийняти в цій частині нову постанову, якою стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - невиплаті індексації грошового забезпечення в розмірі 5 868,66 грн.
В решті рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Курко О. П. Боровицький О. А.