Справа № 600/5693/21-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Анісімов О.В.
Суддя-доповідач - Курко О. П.
11 квітня 2022 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Курка О. П.
суддів: Боровицького О. А. Шидловського В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації в Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Чернівецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
в жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Чернівецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 січня 2022 року позов задоволено, а саме:
- визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області щодо виплати судді Першотравневого районного суду міста Чернівці ОСОБА_1 , суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року з обмеженнями, передбаченими статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік";
- зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області провести нарахування та виплату судді Першотравневого районного суду міста Чернівці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року включно на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідач зазначив, що в період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року виплата суддівської винагороди судді Першотравневого районного суду міста Чернівці ОСОБА_1 , здійснювалась за правилами, визначеними статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", а прийняття Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 року, №10-р/2020 не є підставою для нарахування та виплати позивачу недорахованої суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року, так як зазначене рішення не поширюється на правовідносини, які виникли до дня його ухвалення Конституційним Судом України.
Окрім цього, зазначає, що відповідач як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не має правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 року, №294-ІХ (далі - Закон №294). Виплата суддівської винагороди судді Першотравневого районного суду міста Чернівці ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року у розмірі, який перевищував суму обмеження, без належного бюджетного призначення та відповідного кошторису не належать до повноважень відповідача та призведе до нецільового використання бюджетних коштів.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що відповідно до Указу Президента України від 23.08.2012 року, №484/2012 "Про призначення суддів" ОСОБА_1 призначено строком на п'ять років на посаду судді Першотравневого районного суду міста Чернівців (а.с.10-12).
Наказом в.о. голови Першотравневого районного суду міста Чернівців від 05.10.2012 року, №38-к «Про вступ до виконання службових обов'язків» позивач вважається такою, що приступила до виконання службових обов'язків судді Першотравневого районного суду міста Чернівців (а.с.15).
Указом Президента України від 12.12.2019 року, №899/2019 "Про призначення суддів" ОСОБА_1 призначено на посаду судді Першотравневого районного суду міста Чернівців (а.с.13-14).
Наказом голови Першотравневого районного суду міста Чернівців від 12.12.2019 року, №05-к «Про призначення ОСОБА_1 на посаду судді», позивач призначена на посаду судді Першотравневого районного суду міста Чернівців з 13.12.2019 року, їй встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу з 13.12.2019 року.
Наказом голови Першотравневого районного суду міста Чернівців від 02.01.2020 року, №02-к «Про встановлення розмірів щомісячних доплат суддям Першотравневого районного суду м. Чернівці» позивачу встановлено з 01.02.2020 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу (а.с.16).
У матеріалах справи на сторінці 19 наявні розрахункові листки ОСОБА_1 щодо оплати її праці (розрахунок суддівської винагороди) за квітень-серпень 2020 року, в яких зазначено: квітень - "Допл. до окладу/пе до10 мзп - 2045,04"; травень - "Допл. до окладу/пе до10 мзп - 42945,80»; червень - "Допл. до окладу/пе до10 мзп - 40798,51"; липень - "Допл. до окладу/пе до10 мзп- 24273,71»; серпень - "Допл. до окладу/пе до10 мзп - 10736,45".
У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не отримувала суддівську винагороду в розмірі, установленому Законом України від 02.06.2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402), позивач звернулась з позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зобов'язаний був при визначенні розміру суддівської винагороди ОСОБА_1 у період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року діяти відповідно до Закону №1402, а не статті 29 Закону №294 (в редакції Закону №553), не залежно від наявності рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року, №10-р/2020.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною другою статті 135 Закону №1402 суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402 (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон №553, згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон № 294 доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28.08.2020 року): "установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя)".
Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року, №10-р/2020, визнано неконституційними положення частини першої і третьої статті 29 Закону №294; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Як свідчать матеріали справи, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області обмежило виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року відповідно до статті 29 Закону №294 (в редакції Закону №553), зміст якої наведений в пункті 4.9 цього рішення.
З даного приводу суд вважає за необхідним навести наступний висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 року, справа №340/1916/20 (адміністративне провадження №К/9901/369/21), а саме:
Щодо Закону №553-ІХ (яким внесено зміни до Закону №294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ), на який покликається відповідач у спірному Наказі (який позивач, водночас, трактує як правову підставу для обмеження виплати йому суддівської винагороди), то у вимірі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин колегія суддів зазначає, що цей Закон, позаяк він не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону №1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом №553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII.
Нормотворчі колізії є непоодиноким явищем всередині системи права, тому якщо усе ж склалася ситуація із суперечливим правовим регулюванням, як-от як у цій справі, її вирішення, на думку колегії суддів, має ґрунтуватися на підході, відповідно до якого перевагу у застосуванні має спеціальна правова норма, якщо її видання передбачено актом вищої юридичної сили.
У цьому зв'язку колегія суддів, у доповнення до написаного вище, вважає за потрібне зазначити, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ). Ще раз підкреслюємо, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож "спеціальність" Закону № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її "продовженням", у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).
Зауважимо також, що Закон № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у БК України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів."
Аналізуючи наведене у своїй сукупності, слід прийти до висновку, що Закон №294 (в редакції Закону №553) не може змінювати правове врегулювання виплати суддівської винагороди, яке визначене Законом №1402, оскільки не є спеціальний законом в царині цих правовідносин.
Водночас суд звертає увагу на те, що зміни до Закону №1402 в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у досліджуваний період (з квітня по серпень 2020 року) не вносились, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма мінімальними заробітними платами) не було.
Подібні юридичні позиції були сформовані Конституційним Судом України у рішеннях від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), які суд враховує у цій справі.
Таким чином, узагальнюючи викладене, слід прийти до висновку, що обмеження виплати позивачці, починаючи з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять мінімальних заробітних плат) на підставі статті 29 Закону № 294 (зі змінами, внесеними Законом №553; у редакції, яка діяла в період існування обмеження щодо виплати суддівської винагороди) було неправомірним, на що також у своїй постанові від 03.03.2021 року, справа №340/1916/20 (адміністративне провадження №К/9901/369/21) звертав увагу Верховний Суд.
Відповідач визнав, що обмеження ним здійснювалось відповідно до статті 29 Закону №294 (зі змінами, внесеними Законом №553; у редакції, яка діяла в період існування обмеження щодо виплати суддівської винагороди), а отже відповідач діяв протиправно, внаслідок чого було порушено права ОСОБА_1 на отримання суддівської винагороди у розмірі визначеному Законом №1402.
Оцінюючи обґрунтування позиції відповідача по справі, згідно якої Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених статтею 29 Закону №294 (зі змінами, внесеними Законом №553 у редакції, яка діяла в період існування обмеження щодо виплати суддівської винагороди), а також тим, що прийняття Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 року, №10-р/2020 не є підставою для нарахування та виплати позивачу недорахованої суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року, так як зазначене рішення не поширюється на правовідносини, які виникли до дня його ухвалення Конституційним Судом України, суд звертає увагу, що неправомірним у цій справі стало саме те, що відповідач при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди керувався не спеціальним Законом №1402, а Законом №294, який за правилами подолання колізій в законодавстві не підлягав застосуванню у цих правовідносинах, про що йшлося вище.
Наявність рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року, №10-р/2020 не вплинуло у даному разі на право позивача на отримання суддівської винагороди в період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року відповідно до Закону №1402. Це рішення Конституційного Суду України постфактум констатувало неконституційність застосованих до позивача норм щодо обмеження суддівської винагороди, однак його відсутність не спростовувало викладене вище правозастосування щодо виплати суддівської винагороди.
А тому, відповідач зобов'язаний був при визначенні розміру суддівської винагороди ОСОБА_1 у період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року діяти відповідно до Закону №1402, а не статті 29 Закону №294 (в редакції Закону №553), не залежно від наявності рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року, №10-р/2020.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини 4 статті 148 Закону №1402 функції розпорядника бюджетних коштів щодо Першотравневого районного суду міста Чернівців здійснює Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області, а отже воно зобов'язане здійснювати нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 .
Відповідач, будучи розпорядником коштів нижчого рівня, відповідно до положень частини 1 статті 51 Бюджетного кодексу зобов'язаний був здійснювати фактичні видатки на виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 відповідно до положень Закону №1402, в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом, як то передбачає стаття 48 Бюджетного кодексу.
Судом проаналізовано зміст додатків до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (із врахуванням внесених змін), внаслідок чого встановлено, що розмір витрат на оплату праці в Першотравневому районному суді міста Чернівців, як по загальному, так і по спеціальному фондах, у зв'язку із прийняттям Закону №553, не зменшувався. Доказів затвердження нових кошторис по установі, якими зменшено розмір оплати праці, відповідач суду не надав.
Судова колегія вважає, що у даному разі мало місце не недофінансування установи у зв'язку з веденням обмеження щодо розміру суддівської винагороди, а дії відповідача, спрямовані на такі обмеження на виконання положень статті 29 Закону №294 (в редакції Закону №553).
Водночас суд звертає увагу, що в межах затверджених кошторисів на 2020 рік, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області оплачувало відпускні та надавало допомогу на оздоровлення суддям у період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року (що є загальновідомим фактом, визнається відповідачем у відзиві та видно з розрахункових листів), розмір яких перевищував 10 розмірів мінімальної заробітної плати.
Отже, саме відповідач порушив право позивача на отримання у період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року належного розміру суддівської винагороди, відповідно до Закону №1402, а тому він зобов'язаний нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриманні суми суддівської винагороди, які протиправно було не виплачені їй на підставі статті 29 Закону №294 (в редакції Закону №553).
При цьому суд звертає увагу, що виплата цих коштів має відбутись відповідно до процедури визначеної законами України, яка унеможливлює блокування діяльності суду.
При цьому посилання відповідача на рішення Ради суддів України є безпідставними, оскільки вони не є нормативно-правовими актами і, відповідно, не носять обов'язковий характер.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час ії розгляду, а відтак, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації в Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 січня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Курко О. П.
Судді Боровицький О. А. Шидловський В.Б.