Справа № 640/26178/20 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А.
23 лютого 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Єгорової Н.М.,
суддів Сорочка Є.О., Федотова І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у м. Києві до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, -
У жовтня 2020 року позивач - Головне управління ДПС у м. Києві звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , у якому просив:
- стягнути кошти платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з рахунків у банках, що обслуговують такого платника та стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки у розмірі 368 492,43 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, зазначаючи про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд безпідставно стягнув з фізичної особи-підприємця податковий борг, який утворився з податкового зобов'язання не пов'язаного з підприємницькою діяльністю.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 18 липня 1995 року, дата запису 27 лютого 2007 року за адресою: АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки ГУ ДПС у м. Києві від 24 вересня 2020 року №22518/9/26-15-13-03-16 у ФОП ОСОБА_1 обліковується податковий борг за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 345 201,66 грн. та по військовому збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 23 300,77 грн. (а.с. 5-6).
Як свідчить розрахунок суми податкового боргу, вказаний борг виник на підставі податкових повідомлень-рішень від 05 червня 2018 року №0064334203, №0064644203, №0064664203, від 21 листопада 2016 року №0001251306, а також на нарахованої пені (а.с. 7).
30 липня 2018 року №137274-17 ГУ ДПС у м. Києві сформовано податкову вимогу форми «Ю» №137274-17, яка скерована за податковою (юридичною) адресою відповідача, однак поштовий конверт повернувся до контролюючого органу (а.с. 10-11).
З огляду на наявність у відповідача податкового боргу, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази на підтвердження сплати наявного податкового боргу, як і доказів оскарження наведених вище податкових повідомлень-рішень та вимоги.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно приписів пункту 58.3 статті 58 ПК України, податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.
У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
При цьому абзацом 6 пункту 42.4 статті 42 ПК України визначено, що у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Таким чином, документ вважається належним чином врученим, якщо він надісланий за місцезнаходженням платника, якому такий адресований або вручений повноважній особі такого. Крім того, направлення рекомендованим листом з повідомленням запитів за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків, але не отриманими ними не з вини податкового органу, вважається належним чином врученим.
30 липня 2018 року №137274-17 ГУ ДПС у м. Києві сформовано податкову вимогу форми «Ю» №137274-17, яка скерована за податковою (юридичною) адресою відповідача, однак поштовий конверт повернувся до позивача із відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 11).
Отже, податкова вимога форми «Ю» №137274-17 від 30 липня 2018 року відповідно до статті 42 ПК України, є врученою відповідачу, проте, сума податкового боргу останнім сплачена не була.
Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Нормами частин першої-третьої статті 73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем належних доказів про сплату податкових зобов'язань, як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції, не надано, як і не надано доказів щодо оскарження податкової вимоги форми «Ю» №137274-17 від 30 липня 2018 року.
Пунктом 59.5 статті 59 ПК України передбачено, що у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Згідно з п.95.1 ст. 95 ПК України, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Згідно п. 95.2 ст. 95 ПК України, стягнення коштів та продаж майна платника податків проводяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Відповідно до абз. 1 п. 95.3 ст. 95 ПК України, стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Згідно з п. 95.4 ст. 95 ПК України, контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Отже, факт узгодження податкового зобов'язання має наслідком обов'язок платника податку сплатити таке зобов'язання у встановлений законом строк. Невиконання обов'язку зі сплати узгодженого податкового зобов'язання призводить до набуття таким зобов'язанням статусу податкового боргу, процедура стягнення якого визначається законом.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 802/1049/17-а.
Таким чином, сума податкових зобов'язань станом на момент звернення до суду із даним позовом є узгодженою та набула статусу податкового боргу.
З урахуванням того, що узгоджені суми податкового зобов'язання набули статусу податкового боргу, а його розмір підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, беручи до уваги направлення контролюючим органом податкової вимоги, відсутність доказів добровільної сплати відповідачем визначеної суми боргу, як і відсутність доказів оскарження податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність законних підстав для стягнення з відповідача спірної суми заборгованості, яка є предметом розгляду даної справи.
Доводи апелянта з приводу того, що податковий орган безпідставно звернувся з вимогою до фізичної особи-підприємця, оскільки пред'явлена сума податкового зобов'язання за податком на доходи фізичних осіб з якої утворився податковий борг, стосується отримання доходів ОСОБА_1 не пов'язаними з підприємницької діяльності, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.
Згідно з п. 36.5 ст. 36 ПК України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
З довідки ГУ ДПС у м. Києві від 24 вересня 2020 року №22518/9/26-15-13-03-16 вбачається, що у платника податків за податковим номером 2690700073 обліковується податковий борг у сумі 368 492, 43 грн. ФОП ОСОБА_1 має податковий номер НОМЕР_1 , як і фізична особа ОСОБА_1 має аналогічний податковий номер, отже звернення, в даному випадку, до ОСОБА_1 , як до ФОП, з вимогою стягнення податкового боргу не змінює суті зобов'язання та не звільняє його від такої сплати. Колегія суддів наголошує на тому, що ідентифікація платника податків здійснюється за його податковим номером.
Окрім того, апелянт зазначив, що поза увагою суду першої інстанції залишилося оскарження ОСОБА_1 податкових повідомлень-рішень, якими нараховано податкове зобов'язання з якого утворився пред'явлений до стягнення податковий борг, однак колегія суддів зауважує, що провадження у справі №640/13448/21, на яку посилається апелянт, було відкрито 30 червня 2021 року, а оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції 29 червня 2021 року, тому вказаний факт і не міг бути відомий суду першої інстанції.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З огляду на зазначені обставини справи, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 240, 242-244, 250, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Н.М. Єгорова
Судді Є.О. Сорочко
І.В. Федотов