Справа № 320/3105/21 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.
23 лютого 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Кузьменка В.В.,
Василенка Я.М.,
за участі секретаря судового засідання Біднячук Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, в якому позивач просив стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 3044824,34 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 15.10.2010 № 1113, позивач звільнений зі служби, проте, при здійсненні розрахунку йому не було сплачено одноразову грошову допомогу при звільненні, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10.11.2020 у справі № 320/7904/20 було зобов'язано Державне підприємство обслуговування повітряного руху України виплатити позивачеві одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 267440,00 грн. На виконання зазначеного судового рішення 26.02.2021, відповідач здійснив виплату зазначеної грошової допомоги за мінусом 1,5% військового збору у розмірі 263428,40 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку АТ «Райффайзен Банк Ававль». Проте, позивач вважає, що відповідач повинен сплатити компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 3044824,3 грн відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 р. адміністративний позов задоволено.
Стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 3044824,34 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, якій, посилаючись на порушення норм матеріального/процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2021 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 23.02.2022.
У судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити.
Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю доповідача, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, наказом Міністра оборони України від 15 жовтня 2010 року № 1113, позивач звільнений з військової служби відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з посади заступника директора Харківського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.
Відповідно до наказу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 25 жовтня 2010 року № 594/о, позивач звільнений з посади заступника директора з використання повітряного простору Харківського РСП Украероруху у запас відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за пунктом «б» частини шостої (за станом здоров'я) з вислугою років у ЗС: календарна - 32 роки 02 місяці, пільгова - 34 роки 06 місяців.
Наказом Харківського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 01.11.2010 № 514/л, позивача звільнено з посади заступника директора з використання повітряного простору Харківського РСП Украероруху у запас відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за пунктом «б» частини шостої (за станом здоров'я) з 02.11.2010.
У подальшому, позивач звернувся із заявою від 06.07.2020 на ім'я в.о. директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби.
Листом від 14.08.2020 № 1-23.2/8244/20, Державне підприємство обслуговування повітряного руху України відмовило позивачу в задоволенні заяви.
Позивач, вважаючи таку відмову протиправною, а своє право на отримання одноразової грошової допомоги порушеним, звернувся з позовом до суду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10.11.2020 у справі № 320/7904/20 було зобов'язано Державне підприємство обслуговування повітряного руху України виплатити позивачеві одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 267440,00 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2021 рішення було залишено без змін.
На виконання зазначеного судового рішення, 26.02.2021 відповідач здійснив виплату зазначеної грошової допомоги за мінусом 1,5% військового збору у розмірі 263428,40 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку АТ «Райффайзен Банк Ававль».
Позивач вважає, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Крім того, ст. 117 Кодексу законів про працю України, визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
На момент звільнення грошове забезпечення позивача становило 16715,00 грн.
У 2010 році позивач отримав винагороду за підсумками роботи за 2009 рік у розмірі 12697 грн, що підтверджується довідкою Украероруху № 10.1-1-1105/1 від 08.12.2010.
1/12 винагорода за підсумками роботи за 2009 рік становить 1058,08 грн (12 697,00 грн : 12 міс).
Для розрахунку середньоденного заробітку взято грошове забезпечення у розмірі 17773,08 грн (16715,00 грн +1 058,98 грн).
Оскільки позивач звільнений 02.11.2010, для розрахунку середньоденного заробітку взято робочі дні за останні два місяці, тобто період з 02.09.2010 по 02.11.2010, що становить 44 робочі дні.
Середньоденний заробіток за два місяці становить 807,86 грн (17773,08 грн х 2 : 44)
Позивач вважає, що оскільки він був звільнений з підприємства 02.11.2010, а виплата була здійснена підприємством 26.02.2021, то підприємство затримало розрахунок позивачу на 3769 днів, а тому, повинно сплатити 3044824,34 грн (807,86 грн х 3769 днів).
У зв'язку з наявною заборгованістю позивач звернувся до суду.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що спір у справі стосується не розміру належних позивачу сум, оскільки відповідач оспорює саме відсутність підстав для їх виплати, а не розмір таких виплат. 02.11.2010 позивач звільнений з посади, тоді як, фактичний розрахунок (виплату одноразової грошової допомоги) проведено 26.02.2021. Суд зауважив на те, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців Збройних Сил України стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України. З огляду на викладене, враховуючи зміст статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника.
Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, позаяк, позивачем пропущено строк на звернення до суду з даним позовом, судом не враховано принципу співмірності при стягненні з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, помилково не зменшив такий розмір компенсації, не встановив причин прострочення такої виплати.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Зміст положень Закону № 2011-XII та Закону № 2262-XII, дає підстави для висновку, що виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям за рахунок коштів органів, у яких вони працювали, здійснюється лише у разі їх звільнення зі служби безпосередньо з посад, займаних в цих органах, із залишенням на військовій службі.
Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що наказом Міністра оборони України від 15 жовтня 2010 року № 1113, позивач звільнений з військової служби.
При звільненні позивачу не було виплачено одноразову грошову допомогу, у зв'язку з цим він звернувся до суду. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10.11.2020 у справі № 320/7904/20 було зобов'язано Державне підприємство обслуговування повітряного руху України виплатити позивачеві одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 267440,00 грн. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2021 рішення було залишено без змін.
На виконання зазначеного судового рішення, 26.02.2021 відповідач здійснив виплату зазначеної грошової допомоги за мінусом 1,5% військового збору у розмірі 263428,40 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку АТ «Райффайзен Банк Ававль».
Позивач вважає, що оскільки він був звільнений з підприємства 02.11.2010, а виплата була здійснена підприємством 26.02.2021, то підприємство затримало розрахунок позивачу на 3769 днів, а тому повинно сплатити 3044824,34 грн. (807,86 грн х 3769 днів), виходячи з грошового забезпечення на момент звільнення.
Так, дійсно, Законом № 2011-XII та Законом №2262-XII, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби.
За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід врахувати, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців Збройних Сил України стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці, а питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, врегульоване Кодексом законів про працю України.
Відповідно до норм ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Законодавець у цій статті вжив словосполучення «всіх сум, що належать йому від підприємства». У контексті цієї адміністративної справи це означає, що при звільненні повинна бути одночасно виплачена і одноразова грошова допомога.
При цьому, частиною 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України, визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Тож, висновки суду першої інстанції в цій частині є правильними та знаходять своє підтвердження і під час розгляду апеляційної скарги.
Водночас, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності, передбачених чинним законодавством, обставин для стягнення заборгованості на користь позивача компенсації за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 3044824,34 грн. Крім того, судом зазначено, що спір у справі стосується не розміру належних позивачу сум, оскільки відповідач оспорює саме відсутність підстав для їх виплати, а не розмір таких виплат.
Колегія суддів наголошує на тому, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Згідно з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідно до норм ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, враховує вказані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.
При цьому, кошти були стягнуті у судовому порядку і виплачені відповідачем після набрання законної сили рішеннями суду, а тривалість строку затримки розрахунку при звільненні залежала в тому числі і від дати звернення позивача з позовами до суду та розгляду такого спору, звільнений у 2010 році, рішення суду у 2020 році.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції мав підстави зменшити суму стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, оскільки стягнення заявленої позивачем у позові компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості у сумі було б явно неспівмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача.
Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 04 вересня 2020 року у справі № 260/348/19, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17.
Колегія суддів наголошує на тому, що позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 3044824,34 грн., разом з тим, сама сума невиплачених коштів позивачу при звільненні становила за рішенням суду склала 263428,40 грн., що вказує на те, що заявлена сума в 11,5 раз є більшою від грошової допомоги при звільненні, яку виплачено невчасно, тобто, є неспівмірною розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача.
На підставі викладеного, з урахуванням суми заборгованості, істотності цієї суми порівняно із сумою середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, принципу співмірності, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 267440 грн., який має компенсаторний характер та є співмірним та дорівнює стягнутому за рішенням суду розміру вихідної допомоги при звільненні.
Водночас, наведеного судом першої інстанції не було враховано, що є наслідком скасування оскаржуваного рішення з прийняттям судом апеляційної інстанції нової постанови в цій частині.
Щодо доводів апелянта про пропуск позивачем строку на звернення до суду з даним позовом, колегія суддів наголошує на тому, що останній має відраховуватись не з дати звільнення з посади, а з моменту, коли на виконання рішення суду від відповідача позивачу надійшли кошти - грошова допомога при звільненні, без нарахування компенсації за затримку розрахунку при звільненні - 26.02.2021, звернення до суду з даним позовом - 13.03.2021.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
По суті позовних вимог спір вирішено правильно. Таким чином, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції в частині присудженого до стягнення з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 3044824,34 грн. Колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції в цій частині, з прийняттям нової постанови в цій частині про стягнення 267440 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 250, 315, 317, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України - задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 р. скасувати в частині стягнення з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 3044824,34 грн. та прийняти нову постанову в цій частині.
Стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (код ЄДРПОУ 19477064, адреса: а/с 115, аеропорт, м. Бориспіль, Київська область, 08301) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 267440 грн. (двісті шістдесят сім тисяч чотириста сорок гривень).
У іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 р. - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді В.В. Кузьменко
Я.М. Василенко
Повний текст постанови складено 23.02.2022.