79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
31.03.2022 Справа № 914/3151/21
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут», м. Львів,
до відповідача: Комунального підприємства «Розділжитлосервіс» Новороздільської міської ради
про: стягнення заборгованості за електричну енергію в розмірі 250 000,00 грн, 2 274, 96 грн - 3 % річних та 3 274,69 грн - інфляційних втрат
Суддя Н.Є. Березяк
Секретар судового засідання Р.Р. Волошин
За участю представників сторін:
від позивача: К.І. Кабаль -представник;
від відповідача : не з'явився.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» до Комунального підприємства «Розділжитлосервіс» Новороздільської міської ради про стягнення заборгованості за електричну енергію в розмірі 250 000,00 грн, 2 274, 96 грн - 3 % річних та 3 274,69 грн - інфляційних втрат.
Ухвалою суду від 25.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справи, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено 22.11.2021.
Рух справи відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.
В судових засіданнях представник позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задоволити з підстав і мотивів, викладених в позовній заяві. Позовні вимоги обґрунтовані наявністю у відповідача заборгованості за електричну енергію згідно отриманого рахунку за розрахункові періоди лютий - серпень 2021.
В жодне судове засідання відповідач явки свого представника не забезпечив, незважаючи на те, що був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи судом, що підтверджується поданими до суду клопотанням відповідача про відкладення розгляду справи та розгляд справи без його участі від 09.12.2021 б/н, від 10.01.2022 б/н, від 24.01.2022 б/н від 14.02.2022 б/н.
Суд, враховуючи належне повідомлення відповідача про дату та час судового засідання, достатність документів наявних у матеріалах справи для вирішення спору по суті, не вважає відсутність представника відповідача у даному судовому засіданні перешкодою для вирішення спору по суті.
Враховуючи неодноразові відкладення судових засідань та з метою дотримання розумних строків розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
На адресу суду, надійшли клопотання позивача №4971г від 11.02.2022 та № 798/г від 30.03.2022 про закриття провадження у справі, в яких просить закрити провадження у зв'язку з відсутністю спору в частині стягнення основного боргу.
Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з вказаними клопотаннями позивач посилається на те, що заборгованість відповідача, що є предметом судового розгляду ( з врахуванням зави про зменшення позовних вимог) в розмірі 60 000,00 грн була сплачена останнім на користь позивача.
В судовому засіданні 31.03.2022 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, заслухавши представника позивача, присутнього в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:
Як встановлено судом, згідно з п. п. 3.1.5., 3.1.7., 3.2.6. «Правил роздрібного ринку електричної енергії», затверджених постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018 р. (далі - Правила), договір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору про постачання електричної енергії споживачу постачальником універсальних послуг на умовах комерційної пропозиції, опублікованих електропостачальником на офіційному веб-сайті.
Відповідач приєднався до публічного договору заявника про постачання електричної енергії споживачу (далі - Договір) шляхом подання заяви-приєднання споживачем на умовах комерційної пропозиції №2 (далі - Комерційна пропозиція), яка є Додатком 2 до цього Договору, що розміщені на оф іційному вебсайті позивача - w w w .lez.com .ua.
За умовами цього договору, Постачальник продає електроенергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електроенергії та здійснює інші платежі згідно з умовами Договору.
Оплата рахунка Постачальника за цим Договором має бути здійснена Споживачем у строки, визначені комерційною пропозицією.
Згідно Комерційної пропозиції, розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.
Остаточний розрахунок споживача здійснюється на підставі обсягу фактично спожитої електричної енергії, визначеної оператором системи розподілу.
Пунктом 4.12 Правил передбачено, що розрахунки між споживачем та електропостачальником здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії.
Згідно цієї Комерційної пропозиції остаточний рахунок за фактично спожиту електричну енергію виставляється на початку періоду наступного за розрахунковим.
Дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії.
Обсяг спожитої відповідачем електроенергії за спірний період лютий-серпень 2021 року становить 268997 кВт/год., що підтверджується Актами про прийняття-передавання фактичних обсягів спожитої електричної енергії, які підписані між ТОВ «Львівенергозбут» та оператором системи розподілу ТОВ «Нафтогаз тепло" , до мереж якого приєднаний боржник.
Як зазначає позивач, в порушення умов договору відповідачем не здійснено повної оплати за придбану електроенергію згідно отриманого рахунку за розрахункові періоди лютий-серпень 2021 року, внаслідок чого заборгованість відповідача перед позивачем за придбану у спірному періоді електричну енергію становила 250 000,00 грн, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду з матеріально - правовою вимогою про стягнення з відповідача 250000,00 грн - основного боргу, 2274,96 грн інфляційних нарахувань та 3274,69 грн 3% річних.
Після звернення з позовом до суду відповідачем була проведена оплата заборгованості за спірний період в сумі 250 000,00 грн, згідно долучених платіжних доручень, про що позивачем подавались заяви про зменшення позовних вимог, які прийняті судом до розгляду.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтовані та підлягають до задоволення частково.
При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі ст. 714 ЦК України та ст. 275 ГК України за договором постачання електричними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Споживачі електричної енергії зобов'язані користуватися електричною енергією виключно на підставі договору та сплачувати обсяги електроенергії, а також здійснювати інші платежі відповідно до умов договору.
Згідно зі ст.ст. 1, 26 Закону України «Про електроенергетику» від 16.10.1997р. № 575/97-ВР (з наступними змінами та доповненнями) постачання електричної енергії - господарська діяльність, пов'язана з наданням електричної енергії споживачеві за допомогою технічних засобів передачі та розподілу електричної енергії на підставі договору. Споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.
Отже, між сторонами у справі виникли правовідносини щодо поставки електричної енергії.
Обсяг спожитої відповідачем електроенергії за спірний період лютий-серпень 2021 року становить 268997 кВт/год., що підтверджується Актами про прийняття-передавання фактичних обсягів спожитої електричної енергії, які підписані між ТОВ «Львівенергозбут» та оператором системи розподілу ТОВ «Нафтогаз тепло" , до мереж якого приєднаний боржник. Заборгованість відповідача перед позивачем на момент подання позову становила 250000,00 грн.
Поряд з цим, після відкриття провадження у даній справі та до моменту розгляду справи по суті відповідачем сплачено основний борг в розмірі 250 000,00 грн, що підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи платіжними дорученнями.
Відтак, станом на день ухвалення рішення в даній справі, відповідачем сплачено суму основного боргу в повному обсязі.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір між позивачем і відповідачем.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстави. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування та є гарантією прав відповідача на захист проти позову.
У п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК України та наразі є чинною) роз'яснено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.
З урахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що закриття провадження у справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Отже, в частині стягнення основного боргу в розмірі 250 000,00 грн ( з врахуванням заяв про зменшення позовних вимог) провадження у справі підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю предмета спору на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем заявлено до стягнення 2274,96 грн 3% річних та 3274,69 грн інфляційних нарахувань.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже суд зауважує, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.
Виходячи із положень ст. 625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні наведених приписів, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
При цьому, базою (основою) для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, згідно з вимогами наведеної норми, є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями.
Суд, перевіривши запропонований позивачем розрахунок 3 % річних в розмірі 2274,96 грн та інфляційних нарахувань в розмірі 3274,69 грн вважає його арифметично вірним, а відтак вимоги про стягнення з відповідача трьох відсотків річних і ніфляційних підлягають до задоволення.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини, наведені положення законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.
В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст. 129 ГПК України до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в розмірі 78,32 грн.
З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20,73,74,75,76, 79,123,129, 231,232, 233, 236,237,238,240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства «Розділжитлосервіс» Новороздільської міської ради (81652, Львівська область, м. Новий Розділ, вулиця Грушевського,37, ЄДРПОУ 22362258) на користь Товариства з обмеженої відповідальністю «Львівенергозбут» (м. Львів, вул. Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 42092130) 2 274, 96 грн - 3 % річних та 3 274,69 грн - інфляційних втрат та 78,32 грн судового збору.
3. В частині стягнення основного боргу в розмірі 250000,00 грн провадження у справі №914/3151/21- закрити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 11.04.2022.
Суддя Березяк Н.Є.