79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
31.03.2022 Справа № 914/3070/21
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Еколан Інгридієнти», м. Київ,
до відповідача:Товариства з обмежною відповідальністю торгово - виробничої компанії «Перша приватна броварня «Для людей - як для себе!», м. Львів,
про: 1 905 431,35 грн, з яких: 1257918,07 грн - основного боргу, 509377,69 грн пені, 138 135,59 грн 3 % річних
Суддя Н.Є. Березяк
Секретар судового засідання Р.Р. Волошин
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: І.В. Макарик - представник.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Еколан Інгредієнти», м. Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово - виробнича компанія «Перша приватна броварня «Для людей - як для себе!», м. Львів, про стягнення заборгованості в розмірі 1 905 431,35 грн, з яких: 1257918,07 грн - основного боргу, 509377,69 грн пені, 138 135,59 грн 3 % річних.
Ухвалою суду від 18.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.11.2021.
Рух справи відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.
В судове засідання 31.03.2022 представник позивача не з'явився, на адресу суду, надіслав клопотання (вх. №5337/22 від 01.03.2022) про розгляд справи без участі представника позивача. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки щодо своєчасної та повної оплати за відвантажений товар.
В судовому засіданні представник відповідача надав пояснення по суті спору, визнав позов в частині 1792,4 грн 3 % річних, щодо задоволення інших позовних вимог заперечив з підстав наведених в поданих до суду клопотаннях. Так, в клопотанні відповідача від 05.01.2022, останній заперечив стосовно підставності позову із невірним зарахуванням поставок, які здійснювались позивачем протягом періоду з 07.03.2019 по 27.08.2019 до виконання умов договору поставки №625 від 07.03.2019, а саме: копії видаткових накладних, які вказані в таблиці 1 за період з 07.03.2019 по 27.08.2019 позовної заяви містять посилання на зовсім інший договір, а саме на договір № 625 від 22.12.2018. Це видаткові накладні від 07.03.2019 по 27.08.2019.
За даними ж ТОВ «Перша приватна броварня», позивач станом на 17.08.2021 здійснив поставок на користь ТОВ «Перша приватна броварня» згідно видаткових накладних до договору поставки № 625 від 07.03.2019 на загальну суму 8 247 919,27 грн. Зазначені видаткові накладні, які долучено позивачем за період з 07.03.2019 року по 27.08.2019 року включно, на думку відповідача, не стосуються договору поставки № 625 від 07.03.2019. Окрім того, як вбачається із таблиці 2 - Оплати зараховано від відповідача на суму 8 753 983,43 грн. Тобто, станом на момент звернення із позовом до суду, на думку відповідача, позивачем було помилково обраховано загальну суму поставленого ним товару за спірним договором. Це в свою чергу потягнуло за собою також і помилкове нарахування відповідачу пені та 3 % річних.
Проте, як стверджує відповідач, ним також здійснювалися оплати на користь позивача після 28.09.2021 (останньої оплати, яка зарахована позивачем на виконання договору). Ці оплати здійснювалися відповідачем у зв'язку із тим, що позивач здійснював поставки на користь відповідача також і на підставі видаткових накладних без договору, а також і на підставі договору поставки № 399 від 02.01.2014, а призначення платежів було сформовано як «Оплата за товар згідно Договору № 625 від 07.03.2019 року. Такі платежі, як зазначає відповідач, здійснювалися по 24.12.2021.
Відповідач звертає увагу на те, що станом на 05.01.2022 у ТОВ «Перша приватна броварня» відсутня будь-яка заборгованість перед позивачем як по договору поставки № 399 від 02.01.2014 , так і по бездоговірних поставках, які здійснювалися в період з 07.03.2019 по 27.08.2019, так і по спірному договору поставки № 625 від 07.03.2019. А також станом на момент подачі позову було зараховано оплат на суму 8 753 983,43 грн, що є більшою, ніж сума вартості всіх поставок згідно Договору поставки № 625 від 07.03.2019, а саме: 8 247 919,27 грн. Тож відповідач стверджує, що станом на момент подання позову - 06.10.2021 заборгованість по договору № 625 від 07.03.2019, на який посилається позивач, як на підставу позову, була відсутня.
Не погоджуючись з позицією відповідача, позивачем було подано до суду клопотання (вх. №31241/22 від 29.12.2021), в якому він зазначає про те, що між сторонами не укладався договір №625 від 22.12.2018 і поставок по ньому не здійснювалось. Разом з тим, як зазначає позивач, відповідач, підписуючи акт звірки взаєморозрахунків по договору не заперечував поставок по ньому товарів згідно видаткових накладних від 07.03.2019 по 27.08.2019. Крім того, позивач зазначив, що відповідачем, після подання позову до суду сплачено 506 000,00 грн.
В судовому засіданні 31.03.2022 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін , дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:
Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «ЕКОЛАН ІНГРЕДІЄНТИ» (далі - Позивач) та ТОВ «ТОРГОВО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ «ПЕРША ПРИВАТНА- БРОВАРНЯ «ДЛЯ ЛЮДЕЙ - ЯК ДЛЯ СЕБЕ!» (далі - Відповідач) 07.03.2019 був укладений Договір поставки №625 (далі - Договір).
За Договором Позивач зобов'язувався поставляти, а Покупець зобов'язався приймати Товар і оплачувати його ціну.
Як зазначає позивач, на виконання умов Договору Позивач у період з 07.03.2019 до 18.08.2021 поставив Відповідачу Товар на суму 10 011 901,50 грн за видатковими накладними вказаними в позовній заяві. Відповідач оплатив поставлений Товар частково у сумі 8 753 983,43 грн.
Відповідно до п.4.2. Договору (в редакції Протоколу розбіжностей): «Покупець зобов'язується сплатити повну вартість відповідної партії Товару протягом 45 (сорока п 'яти) календарних днів з дати поставки Товарів.».
Як стверджує позивач, станом на 05.10.2021 прострочена заборгованість Відповідача, перед Позивачем за поставлений Товар по Договору, становить 1 257 918,07 грн (таблиця 3 - 2 а.с.).
Пунктом 5.1. Договору (в редакції протоколу розбіжностей) передбачено, що «За прострочення оплати поставлених Товарів, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від несплаченої в строк суми - за кожен день прострочення платежу.»
Відтак, позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу за поставлений товар в розмірі 1 257 918,07 грн, суму пені (неустойки) за прострочення строку оплати Товару за період з 07.03.2019 року по 04.06.2020 рік, що складає 509 377,69 грн та 3 % річних у сумі - 138 135,59 грн.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.
При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема, договори та інші правочини.
Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір поставки №625 від 17.03.2019.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Як встановлено судом, позивач станом на 17.08.2021 року здійснив поставок на користь ТОВ «Перша приватна броварня» згідно видаткових накладних до договору поставки № 625 від 07.03.2019 на загальну суму 8 247 919,27 грн.
Як вбачається із таблиці 2 - ОПЛАТИ (50 а.с.) Позивачем зараховано від відповідача суму оплат розміром 8 753 983,43 грн.
Щодо долучених позивачем видаткових накладних за період з 07.03.2019 року по 27.08.2019 року включно, а саме: - від 07.03.2019 № 270 на суму 118371,60 грн; - від 15.03.2019 №310 на суму 42849,60 грн;- від 18.03.2019 № 315 на суму 175379,76 грн;- від 21.03.2019 № 352 на суму 131536,32 грн;- від 28.03.2019 № 391 на суму 87406,08 грн;- від 22.05.2019 № 701 на суму 63678,24 грн;- від 27.05.2019 № 730 на суму 116988,00 грн;- від 30.05.2019 № 752 на суму63403,20 грн;- від 04.06.2019 № 788 на суму 197210,88 грн;- від 06.06.2019 №814 на суму 83668,32 грн- від 12.06.2019 № 845 на суму 312391,68 грн;- від 20.06.2019 № 880 на суму 194553,36 грн;- від 25.06.2019 № 902 на суму 195887,52 грн;- від 27.06.2019 № 931 на суму 58716,00 грн;- від 01.07.2019 №961 на суму 63396,00 грн;- від 04.07.2019 № 979 на суму 66805,80 грн;- від 10.07.2019 № 1010 на суму 250248,00 грн;- від 16.07.2019 № 1034 на суму 197124,00 грн;- від 23.07.2019 № 1062 на суму 201611,52 грн;- від 07.08.2019 № 1163 на суму 195692,64 грн;- від 27.08.2019 № 1253 на суму 147588,00 грн, то останні не стосуються договору поставки № 625 від 07.03.2019, на підставі якого заявлено позов і який є предметом дослідження у даній справі.
Відтак на виконання умов договору № 625 від 07.03.2019 позивачем було поставлено, а відповідачем було отримано та оплачено поставлений товар у повному обсязі станом на дату звернення з позовом.
Щодо долученого до матеріалів справи Акту звірки взаєморозрахунків, на які посилається позивач, як на доказ існування заборгованості по договору № 625 від 07.03.2019, то беручи до уваги заперечення відповідача, суд зазначає, що даний документ не може бути належним і допустимим доказом у справі з огляду на наступне.
Як вбачається із копії Акту звірки взаєморозрахунків, такий документ підписаний з боку ТОВ «Перша приватна броварня» бухгалтером Витрикуш Б.М., яка не є уповноваженою особою на вчинення дій на визнання заборгованості ТОВ «Перша приватна броварня» перед іншими юридичними особами.
При цьому відповідач посилається на наступний правовий висновок, який міститься, зокрема, у п. 8.5. постанови ВС від 21.12.2020 року № 916/499/20: «Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості.»
Зважаючи на вищевикладене, позивачем не було доведено факт наявності протермінованої заборгованості згідно видаткових накладних, які зазначено у таблиці 3 позовної заяви.
Оскільки позивач не довів перед судом наявність станом на день звернення з позовом заборгованеості за договором поставки від 17.03.2019 №625, то вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 257 918,07 грн заборгованості з оплати останнього - необґрунтовані та такі, що не підлягають до задоволення.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється належним чином проведеним виконанням.
Відповідно до ст.251, 252 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначений актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Щодо вимоги про стягнення 3 % в розмірі 138 135,59 грн, то суд встановив наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з п.1 ч.2 ст. 46 ГПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Згідно з ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Пунктом 6 ст. 236 ГПК України визначено, що якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Як вбачається з зави відповідача, останнім не заперечується стягнення 3 % річних у сумі 1792,4 грн у зв'язку з наявністю факту часткового протермінування оплат поставок, згідно з видаткових накладних №1083 від 06.08.2020, №1098 від 11.08.2020, №1137 від 19.08.2020, №1170 від 26.08.2020, №1220 від 01.09.2020, №1301 від 11.09.2020, №1442 від 01.10.2020, №1531 від 23.10.2020, №1599 від 03.11.2020 у період 21.09.2020-05.01.2021, які не включені позивачем в таблицю №3 позовної заяви, проте протермінування оплат по яких визнається відповідачем.
Так, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення трьох відсотків річних, беручи до уваги встановлені вище обставини справи та визнання відповідачем вимог стосовно 1792,40 грн. 3% річних, суд дійшов висновку про можливість прийняття визнання позову відповідачем у зв'язку з чим постановляє рішення про задоволення позовних вимог в цій частині..
Щодо вимоги про стягнення пені, то суд встановив наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Пунктом 5.2. Договору передбачено, що за порушення строків оплати фактично поставленої партії Товару, Покупець сплачує на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми заборгованості, за кожен день протермінування оплати.
З огляду на вимоги ст. 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно здійснює перерахунок, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (п. 59 постанови палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду ВС від 16.03.2020 № 922/1658/19).
Позивачем нараховано відповідачу 509 377,69 грн - пені за період з 07.03.2019 року по 04.06.2020.
Як вже встановлено судом, видаткові накладні з 07.03.2019 по 27.08.2019 містять посилання на договір №625 від 22.12.2018, а не на договір, виконання якого позивач зазначив як підставу позову.
Згідно із ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Отже, Відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, з 21.09.2020-29.09.2020 за видатковою накладною №1083, 26.09.2020-19.10.2020 за видатковою накладеною №1098, 04.10.2020-01.11.2020 за видатковою накладною 1137, 11.10.2020-09.11.2020 за видатковою накладною 1170, 17.10.2020- 09.11.2020 за видатковою накладеною №1220, 27.10.2020 - 10.12.2020 за видатковою накладною №1301, 15.11.2020-04.01.2021 за видатковою накладною 1531, 19.12.2020 -05.01.2021 за видатковою накладною №10923. Однак, дані періоди позивачем не включені при розрахунку пені.
За таких обставин, позивачем безпідставно здійснено нарахування пені за період з 07.03.2019 року по 04.06.2020.
Суд не може виходити за межі позовних вимог, в тому числі заявленого позивачем періоду нарахування пені. Оскільки, нарахування пені за період з 07.03.2019 по 04.06.2020 року є безпідставним та не відповідає та умовам п. 5.1 договору ( на який позивач посилається , як на підставу позовних вимог) , судом відмовлено в задоволенні вимоги позивача про стягнення пені, у зв'язку з безпідставністю нарахування пені саме у визначений позивачем період (відсутність порушеного права).
Що стосується поданого відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності до позовних вимог про стягнення пені (вх. № 2998/22 від 04.02.2022) то слвд зазначити наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ч. 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.13 року з останніми змінами за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року по справі № 522/1029/18).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року по справі № 183/1617/16).
Враховуючи викладене, в суду відсутні правові підстави для вирішення питання про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені, оскільки в цій частині позову судом відмовлено, у зв'язку з відсутністю порушеного права позивача.
У зв'язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, та такими що підлягаю до задоволення частково.
Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, судовий збір покладається на відповідача в розмірі 26,89 грн.
З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово - виробнича компанія «Перша приватна броварня «Для людей - як для себе!» (79032, Львівська обл., , місто Львів, вулиця Дж. Вашингтона, будинок 10; ідентифікаційний код: 31978272) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Еколан Інгридієнти» (04116, місто Київ, вулиця Митрофана Довнар - Запольського, будинок 5; ідентифікаційний код: 34763972) 1792,40 три відсотки річних та 26,89 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарським процесуальним кодексом України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 11.04.2022.
Суддя Березяк Н.Є.