ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.04.2022Справа № 910/20778/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спірел»
про стягнення пені згідно Договору у розмірі 194 602,14 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спірел» про стягнення пені згідно Договору у розмірі 194 602,14 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором про надання рекламних послуг № ПЗ/ДН-6-205662/НЮ від 01.10.2020, в частині демонтажу спеціальних рекламних конструкцій, в зв'язку з чим позивачем нараховано пеню на підставі 2.2.9 Договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2021 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
25.01.2022 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що в укладеному між сторонами Договорі, зобов'язання відповідача щодо добровільного демонтажу рекламних конструкцій після закінчення дії Договору та умов (механізму) здійснення такого демонтажу відсутні, в свою чергу зобов'язання відповідача щодо демонтажу спеціальних рекламних конструкцій передбачені виключно п. 2.2.9 Договору, який містить беззаперечні умови - у разі розірвання Договору чи/або Додаткових угод до нього, а отже позивач невірно тлумачить зміст п. 2.2.9 Договору, в зв'язку з чим відсутні підстави для нарахування пені.
Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив у визначений судом у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
01 жовтня 2020 року між Акціонерним товариством в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» (далі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спірел» (далі - замовник) укладено Договір про надання рекламних послуг № ПЗ/ДН-6-205662/НЮ (далі - Договір), за умовами якого виконавець приймає на себе зобов'язання надати замовнику послуги по тимчасовому розміщенню на території та об'єктах регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» спеціальних рекламних конструкцій замовника з можливістю подальшого експонування на них рекламоносіїв (далі - послуги), а замовник зобов'язується прийняти і оплатити ці послуги.
Умови надання послуг, а саме: адресна програма, тип спеціальних рекламних конструкцій, термін розміщення, вартість послуг визначаються у Додатках та Додаткових угодах, що є невід'ємними частинами даного Договору (п. 1.2 Договору).
Відповідно до п. 2.2.9 Договору у разі розірвання договору чи/або Додаткових угод до нього замовник повинен протягом семи днів демонтувати спеціальні рекламні конструкції. При несвоєчасному демонтажу спеціальних рекламних конструкцій нараховується пеня в розмірі 10% від місячної суми договору за кожний прострочення.
Згідно з п. 3.1 Договору вартість послуг виконавця відповідно до розміру плати по наданню рекламних послуг на території та об'єктах регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» та порядок оплати визначається відповідно до Додатків та Додаткових угод, що є невід'ємною частиною даного Договору.
Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020. Умови даного Договору застосовуються до відносин, які виникли з 01.09.2020 (п. 6.1 Договору). Договір може бути пролонгований за погодженням сторін (п. 6.2 Договору).
Додатком № 1 до Договору сторонами досягнуто згоди про тип рекламоносіїв, їх кількість, адресну програму та вартість послуг по розміщенню спеціальних рекламних конструкцій. Зокрема, п. 3.1 Додатку № 1 до Договору узгоджено, що вартість послуг за місяць згідно Протоколу договірної ціни (Додаток № 2 до Договору) становить 10 811,23 грн.
Додатком № 2 до Договору сторонами узгоджено Протокол погодження договірної ціни надання рекламних послуг.
30 жовтня 2020 року сторонами складено та підписано Акт встановлення рекламної конструкції (банера) за адресою: м. Київ, низова складова залізнично-автомобільного мостового переходу через р. Дніпро, у напрямку руху по вул. Березняківська до м. Лівобережна.
29.04.2021 та 04.08.2021 позивач звертався до відповідача з вимогами про сплату штрафних санкцій за вих. № ДН-6-6/303 та № ДН-6-6/550, в яких повідомив, що строк дії договору про надання рекламних послуг від 01.10.2020 №ПЗ/ДН-6-205662/НЮ закінчився 31.12.2020. Водночас, у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань з демонтажу спеціальних рекламних конструкцій, позивачем, на підставі п. 2.2.9 Договору, нараховано пеню за розміщення рекламних конструкцій поза межами строку дії договору.
04.08.2021 позивач листом вих. № ДН-6-6/549 також повідомив відповідача, що на виконання листа від 03.08.2021 за № ЦКМ-13/3069 Департаменту майнової політики та згідно «Порядку демонтажу рекламних конструкцій, які не санкціоновано розміщуються на об'єктах РФ «Південно-Західна залізниця» від 17.11.2020 за № 350-Н в термін до 20.08.2021 необхідно провести демонтаж рекламної конструкції типу (банер), яка розміщується на низовій мостовій конструкції мостового переходу через р. Дніпро в м. Київ по вул. Дніпровська набережна в напрямку моста Патона. У зв'язку з чим запропоновано відповідачу в термін до 14.08.2021 виконати дані демонтажні роботи власними силами.
Як зазначає позивач у позовній заяві, оскільки термін дії договору закінчився 31.12.2020, то в силу п. 2.2.9 Договору в термін до 07.01.2021 відповідач зобов'язаний був здійснити демонтаж власних рекламних конструкцій з площ позивача, а отже з 08.01.2021 у позивача виникло право на нарахування пені за несвоєчасний демонтаж спеціальних конструкцій згідно з п. 2.2.9 Договору.
Відповідач, заперечуючи проти позову у поданому відзиві на позовну заяву зазначив, що в укладеному між сторонами Договорі зобов'язання відповідача щодо добровільного демонтажу рекламних конструкцій після закінчення дії Договору та умов (механізму) здійснення такого демонтажу відсутні, в свою чергу зобов'язання відповідача щодо демонтажу спеціальних рекламних конструкцій передбачені виключно у п. 2.2.9 Договору, який містить беззаперечні умови - у разі розірвання Договору чи/або Додаткових угод до нього, а отже позивач невірно тлумачить зміст п. 2.2.9 Договору, в зв'язку з чим відсутні підстави для нарахування пені.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності зі ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Статтею 905 ЦК України визначено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Частиною 7 статті 180 ГК України визначено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Пунктом 6.1 Договору сторонами узгоджено, що той набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020. Умови даного Договору застосовуються до відносин, які виникли з 01.09.2020 (п. 6.1 Договору). Договір може бути пролонгований за погодженням сторін (п. 6.2 Договору).
Як встановлено судом, доказів підписання сторонами Додаткової угоди про продовження терміну дії Договору після 31.12.2020 - матеріали справи не містять.
Вказані обставини також не заперечувалися позивачем у позовній заяві, а відповідачем у відзиві на позовну заяву.
За цих обставин, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами 01.10.2020 договір про надання рекламних послуг №ПЗ/ДН-6-205662/НЮ є припиненим після 31.12.2020, внаслідок закінчення терміну, на який його було укладено.
Позивач, посилаючись на п. 2.2.9 Договору, яким врегульовано, що у разі розірвання договору чи/або Додаткових угод до нього замовник повинен протягом семи днів демонтувати спеціальні рекламні конструкції. При несвоєчасному демонтажу спеціальних рекламних конструкцій нараховується пеня в розмірі 10% від місячної суми договору за кожний прострочення нарахував та заявив до стягнення з відповідача пеню у розмірі 194 602,14 грн. за період з 08.01.2021 по 06.07.2021.
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.
Статтею 611 ЦК України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з нормами ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Разом з тим, господарським законодавством закріплено, що у випадку, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України).
Неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання, її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або несвоєчасне виконання обов'язку (постанова КГС ВС від 25.07.2018 у справі № 922/4400/17).
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пеня може обчислюватися у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання не лише за кожен день прострочення виконання, а й місяць (п. 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, що прямо передбачено ч. 4 ст. 631 ЦК України. Проте поняття "строк дії договору" та "строк виконання зобов'язання" не є тотожними (відповідний висновок також міститься у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17 та від 18.11.2019 року у справ № 910/16750/18).
Враховуючи наведені положення законодавства, строк дії договору та строк виконання зобов'язання за договором не є тотожними, а закінчення строку дії договору не є підставою припинення зобов'язань за договором (постанова КГС ВС від 04.05.2018 у справі № 927/333/17).
В розумінні статей 173 та 230 ГК України пеня є різновидом господарської санкції за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, суть якого може полягати як в зобов'язанні сплатити гроші (грошове зобов'язання), так і в зобов'язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов'язання) (постанова КГС ВС від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18).
Застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 ГК України, є можливим, оскільки суб'єкти господарських відносин наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення при укладанні договору санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання (постанова КГС ВС від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18).
Умовами п. 6.1 Договору сторони погодили, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020. Умови даного Договору застосовуються до відносин, які виникли з 01.09.2020 (п. 6.1 Договору). Договір може бути пролонгований за погодженням сторін (п. 6.2 Договору).
Тобто, з 01.10.2020 до 31.12.2020 сторони могли здійснити свої права і виконати свої обов'язки. Доказів укладення між сторонами додаткової угоди щодо пролонгації договору відповідно до п. 6.2 договору суду не подано.
Отже, як встановлено судом вище укладений між сторонами 01.10.2020 договір про надання рекламних послуг №ПЗ/ДН-6-205662/НЮ є припиненим після 31.12.2020, внаслідок закінчення терміну, на який його було укладено.
Відповідно до п. 2.2.9 Договору у разі розірвання договору чи/або Додаткових угод до нього замовник повинен протягом семи днів демонтувати спеціальні рекламні конструкції. При несвоєчасному демонтажу спеціальних рекламних конструкцій нараховується пеня в розмірі 10% від місячної суми договору за кожний прострочення.
Водночас у п. 6.3 Договору сторони домовились про те, що даний договір не може бути передчасно розірваним або припиненим жодною із сторін в односторонньому порядку за виключенням наступних випадків:
- При невиконанні замовником умов оплати послуг виконавця згідно з розділом 3 Договору та у випадку порушення п. 2.2.5, п. 2.2.6, п. 7.6 (п. 6.3.1 Договору);
- У випадку настання форс-мажорних обставин передбачених п. 5.5 Договору (п. 6.3.2 Договору);
- За домовленістю сторін, яка оформляється Додатковою угодою до даного договору (п. 6.3.3 Договору);
- За рішенням суду, на вимогу однієї із сторін, у випадку істотного порушення умов цього договору другою стороною. Істотним є таке порушення стороною умов договору, коли внаслідок завданої шкоди, друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відповідно до ч.ч. 1 і 4 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Згідно зі ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Отже, умовами п. 2.2.9 Договору сторони договору погодили нарахування та стягнення пені у разі розірвання договору чи/або Додаткових угод до нього.
Втім, як встановлено судом вище договір про надання рекламних послуг №ПЗ/ДН-6-205662/НЮ є припиненим після 31.12.2020, внаслідок закінчення терміну, на який його було укладено, а не внаслідок його розірвання, що виключає можливість застосування п. 2.2.9 Договору до спірних відносин.
Отже, позовна вимога про стягнення з відповідача 194 602,14 грн. пені за несвоєчасний демонтаж спеціальних рекламних конструкцій на підставі п. 2.2.9 Договору є безпідставною та необґрунтованою, у зв'язку з чим задоволенню не підлягає.
Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, із покладенням судового збору на позивача, у відповідності до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 231, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено: 11.04.2022
Суддя О.А. Грєхова