ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.02.2022Справа № 910/16471/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко АвтоАльянс"
до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"
про захист честі, гідності та ділової репутації.
Представники сторін:
від позивача: Прокопанець О.В., ордер серія КС № 757156;
від відповідача: Малік Т.І., довіреність № 0024701/8706-21 від 12.03.2021.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніко АвтоАльянс» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про захист честі, гідності та ділової репутації.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що викладена відповідачем у Листі № 0000600/27803-21 від 30.08.2021 інформація, є недостовірною.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 судом залишено позовну заяву без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви - протягом п'яти днів з дня вручення ухвали суду та спосіб їх усунення.
27.10.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 06.12.2021.
25.11.2021 представником відповідача подано відзив на позовну заяву.
29.11.2021 представником відповідача подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
03.12.2021 представником відповідача подано письмові пояснення.
У судове засідання 06.12.2021 представники сторін з'явились.
За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 10.01.2022.
06.01.2022 представником позивача подано відповідь на відзив.
У судове засідання 10.01.2022 представники сторін з'явились.
За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 31.01.2022.
У судове засідання 31.01.2022 представники сторін з'явились.
Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.02.2022, яку занесено до протоколу судового засідання.
10.02.2022 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив.
У судове засідання 21.02.2022 представники сторін з'явились.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача не визнав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 21.02.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Як зазначає Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніко АвтоАльянс» (далі - позивач), 06 вересня 2021 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко АвтоАльянс» надійшов лист ТОВ «Ніссан Мотор Україна», яким повідомлено, що 30 серпня 2021 року ТОВ «Ніссан Мотор Україна» отримало від Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - відповідач) Лист № 0000600/27803-21 щодо негативної ділової репутації групи компаній «Ніко».
Позивач зазначає, що за результатами аналізу листа відповідача позивачу стало відомо, що Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» розповсюджує інформацію наступного роду:
- в абзацах 2 та 3 листа банку зазначається: «Між ТОВ «Ніко Авто Інвест» (код ЄДРПОУ 36926449), ТОВ «Торговий Дім-Ніко» (код ЄДРПОУ 32380570) (далі - боржники) та банком укладені кредитні угоди, заборгованість за якими на теперішній час складає понад 620 млн грн.
Згідно з публічною інформацією боржники є пов'язаними із іншими юридичними особами, яких разом можна ідентифікувати як група компаній Ніко, одним з бенефіціарних власників якої є ОСОБА_1 (далі - Група компаній «Ніко»). Відповідно до інформації з сайту https://www.niko.ua/, напрямками діяльності Групи компаній «Ніко», в тому числі, але не виключно, є дистрибуція автомобілів марок Mitsubishi, Nissan, Opel, Citroen, Fiat, Suzuki, Mazda, Renault, Ford, Subaru, Audi.»;
- в абзаці 5 листа банку зазначено наступне: «Враховуючи той факт, що справи про банкрутство Боржників були ініційовані третіми особами за заборгованістю, яка виникла за недійсними відповідно до чинного законодавства господарськими договорами, є підстави вважати, що зазначені дії були вчинені за ініціативою/згодою Боржників/Групи компаній «Ніко», з метою ухилення від виконання зобов'язань перед банком шляхом протиправного ініціювання справ про неплатоспроможність.»;
- в абзаці 8 листа банку зазначено: «Враховуючи ухилення боржників від виконання зобов'язань перед банком за кредитними договорами, є підстави припустити, що ділова репутація інших юридичних осіб Групи компаній «Ніко» та її бенефіціарних власників, також є небездоганною.».
ТОВ «Ніко АвтоАльянс» зазначає, що наведений лист банку:
- містить некоректні, неправдиві та компрометуючі данні і посилання стосовно фактів та обставин, які не підтверджені документально та/або судовими рішеннями і які ніяким чином не відносять до господарської діяльності ТОВ «Ніко АвтоАльянс»;
- принижує авторитет ТОВ «Ніко АвтоАльянс» в очах контрагентів і партнерів та необґрунтовано ставлять під сумнів дотримання у діяльності товариства моральних і правових норм;
- наносить шкоду честі, гідності та діловій репутації позивача, що як наслідок негативно впливає на фінансові показники і прибуток ТОВ «Ніко АвтоАльянс» та перспективи подальшого розвитку його господарської діяльності.
Позивач зазначає, що є окремою юридичною особою, яка зареєстрована та діє у відповідності до законодавства України; не входить до жодного концерну, асоціацій та інших об'єднань підприємств, не являється та не підпорядковується жодній материнській компанії, не є дочірнім підприємством; згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Ніко АвтоАльянс» є ОСОБА_1 ; також у назві позивача фігурує слово «Ніко».
Позивач зазначає, що:
- інформація, наведена у листі банку, покликана на виникнення у товариств, серед яких вона розповсюджувалась АТ «Укрексімбанк», сумнівів щодо доброчесності та порядності господарської діяльності як ТОВ «Ніко Авто Інвест», ТОВ «Ніко Інвест» та ТОВ «Торговий Дім-Ніко», так і товариства, кінцевим бенефіціарним власником яких виступає ОСОБА_1 ;
- також банк не наводить конкретного переліку товариств, які на його думку входять до групи компаній «Ніко», однак підводить товариства, серед яких розповсюджувалась дана інформація до думки, що групу копаній «Ніко» формують товариства з подібними назвами (в назвах яких фігурує слово «Ніко»);
- при цьому, АТ «Укрексімбанк» не наводить жодних доводів щодо реального зв'язку із як наслідок впливу таких товариств на господарську діяльність один одного, не надає жодних доказів, що підтверджують наведену у листі банку інформацію.
Також, як зазначає позивач, у абзаці 2 свого листа АТ «Укрексімбанк» наголошує, що: «Між ТОВ «Ніко Авто Інвест» (код ЄДРПОУ 36926449), ТОВ «Торговий Дім-Ніко» (код ЄДРПОУ 32380570) (далі - боржники) та банком укладені кредитні угоди, заборгованість за якими на теперішній час складає понад 620 млн грн.», однак, ТОВ «Ніко АвтоАльянс»: не укладав з АТ «Укрексімбанк» будь-які кредитні договори та угоди; не передавав банку в іпотеку та/або заставу належне товариству майно; не поручався за належне виконання ТОВ «Ніко Авто Інвест», ТОВ «Торговий Дім-Ніко» їх зобов'язань за будь-якими кредитними угодами з банком, що свідчить про те, що будь-які господарські відносини, що існують між банком, ТОВ «Ніко Авто Інвест», ТОВ «Торговий Дім-Ніко» або іншими юридичними особам, не стосуються господарської діяльності позивача, а отже направлення банком свого листа ТОВ «Ніссан Мотор Україна», безпосереднім дистриб'ютором товарів якого є ТОВ «Ніко АвтоАльянс», вказує на свідоме бажання АТ «Укрексімбанк» підірвати довіру до позивача та принизити його ділову репутацію на ринку.
Бажання відповідача нашкодити діловій репутації, в тому числі ТОВ «Ніко АвтоАльянс», як зазначає позивач, вбачається з того, що в абзаці 3 листа банку зазначається: «Відповідно до інформації з сайту https://www.niko.ua/, напрямками діяльності Групи компаній «Ніко», в тому числі, але не виключно, є дистрибуція автомобілів марок Mitsubishi, Nissan, Opel, Citroen, Fiat, Suzuki, Mazda, Renault, Ford, Subaru, Audi.», а згідно інформації, оприлюдненої на сайті, на який у своєму листі посилається АТ «Укрексімбанк», ТОВ «Ніко АвтоАльянс» є єдиним офіційним дилером автомобілів Nissan в Києві та Київській області, будь-яка інформація щодо представництва або зв'язку інших товариств з ТОВ «Ніссан Мотор Україна» на сайті відсутня, а отже зважаючи на пряме посилання АТ «Укрексімбанк» на вказаний вище сайт і на відомості, що на ньому оприлюднені, банк при направленні свого листа ТОВ «Ніссан Мотор Україна» усвідомлював, що розповсюджена ним інформація вплине саме на авторитет та репутацію ТОВ «Ніко АвтоАльянс».
Як зазначає позивач, у своєму листі ТОВ «Ніссан Мотор Україна», за результатами ознайомлення з наведеною у листі банку інформацією, висловлено позивачу свою недовіру щодо законності та доброчесності його господарської діяльності та висунуто до позивача проханням надати перелік документів та відомостей, які б спростували або підтвердили обставини, викладені у листі банку; повідомлено ТОВ «Ніко АвтоАльянс» про введення ТОВ «Ніссан Мотор Україна» обмежень за Дилерською угодою № DA/2021/13060 від 22.02.2021 щодо умов замовлення та відвантаження автомобілів Nissan та запасних частин, а отже направлений банком до ТОВ «Ніссан Мотор Україна» лист № 0000600/27803-21 щодо негативної ділової репутації групи компаній «Ніко» та наведена у ньому інформація не лише зганьбила честь, гідність та ділову репутацію ТОВ «Ніко Авто Інвест» в очах його контрагента, а призвело до введення щодо позивача реальних обмежень у веденні ним господарської діяльності.
У зв'язку з викладеним, позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить суд:
- визнати недостовірною інформацію, зазначену у листі Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» № 0000600/27803-21 від 30.08.2021 щодо негативної ділової репутації групи компаній «Ніко»;
- зобов'язати Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» спростувати інформацію, зазначену у листі Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» № 0000600/27803-21 від 30.08.2021 щодо негативної ділової репутації групи компаній «Ніко», у такий самий спосіб, у який банком поширювалась недостовірна інформація, а саме шляхом направлення Акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» до ТОВ «Ніссан Мотор Україна» відповідного листа про спростування інформації;
- винести судове рішення у відповідності до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»;
- стягнути з Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко АвтоАльянс» матеріальну шкоду у розмірі 140 641,52 грн.
Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, зазначає, що між АТ «Укрексімбанк» та ТОВ «Торговий Дім-Ніко» укладено Генеральну кредитну угоду № 151112N2, у зв'язку з порушенням зобов'язань позичальником за яким, утворилась заборгованість, в результаті чого банк звернувся з позовом до Господарського суду міста Києва, за яким відкрито провадження у справі № 910/15242/21, та між банком та ТОВ «Ніко Авто Інвест», ТОВ «Ніко Форвард Мегаполіс», ТОВ «Ніко Прайм Мегаполіс», ТОВ «Ніко Істлайн Мегаполіс», ТОВ «Ніко Авант Мегаполіс», ТОВ «Ніко Діамант Мегаполіс», ТОВ «Ніко Авант», ТОВ «Ніко Діамант», ТОВ «Ніко Техно Авто», ТОВ «Ніко Тенденс Авто» укладено Генеральну кредитну угоду № 27113N6 від 22.11.2013, за яким утворилась заборгованість в розмірі 17 208 928,81 доларів США та 11 455 191,12 грн., в результаті чого банк звернувся до Господарського суду Київської області із позовною заявою про солідарне стягнення заборгованості, за якою відкрито провадження у справі № 911/2719/21, а також відкрито провадження у справах № 910/16618/21 та № 910/16656/21 за позовами банку про звернення стягнення на заставне майно. При цьому, Господарським судом Дніпропетровської області відкриті та здійснюються провадження у справах № 904/6023/21 та № 904/6032/21 про банкрутство ТОВ «Ніко Авто Інвест» та ТОВ «Ніко Інвест», на які банком подано апеляційні скарги у зв'язку з незгодою банку із ухвалами про відкриття проваджень у зазначених справах.
Таким чином, відповідач зазначає, що викладена інформація, про яку зазначалось в Листі (абзаци 2, 4, 5 Листа»), є достовірною, загальнодоступною, розміщеною на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень, а також на офіційному сайті Судової влади України.
Відповідач зазначає, що інформація про те, що боржники ТОВ «Ніко Авто Інвест» та ТОВ «Торговий Дім-Ніко» є пов'язаними з іншими юридичними особами, яких разом можна ідентифікувати як група компаній Ніко, одним з бенефіціарних власників якої є Ніколайчук Іван Іванович, розміщена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, при цьому, інформація щодо напрямків діяльності Групи компаній «Ніко», яка зазначалась в листі, розміщена на офіційному сайті https://www.niko.ua/, крім того, положення генеральних угод, передбачається перелік пов'язаних осіб з позичальниками, до кола яких, зокрема входить і позивач - ТОВ «Ніко АвтоАльянс», а отже твердження позивача про те, що ТОВ «Ніко АвтоАльянс» не входить до кола пов'язаних з позичальниками осіб, не відповідає дійсності та фактичним обставинам та відповідно інформація викладена відповідачем в листі в абзацах 1-7 є достовірною та об'єктивною, та такою, що жодним чином не порушує честь, гідність та ділову репутацію позивача.
Таким чином, відповідач зазначає, що звертаючись до ТОВ «Ніссан Мотор Україна» як до партнера Групи компаній «Ніко», виклав загальновідому інформацію щодо порушення позичальниками виконання зобов'язань за кредитним угодами та інформацію щодо наявності судових проваджень про стягнення заборгованості з ТОВ «Ніко Авто Інвест» та ТОВ «Торговий Дім-Ніко» за кредитними договорами, укладеними між вказаним позичальниками та банком, а також зазначив про розгляд справ про банкрутство ТОВ «Ніко Авто Інвест» та ТОВ «Ніко Інвест», яке є фінансовим та майновим поручителем виконання зобов'язань позичальників, та навів свої припущення/думки/точку зору щодо ділової репутації інших юридичних осіб Групи компаній «Ніко» та її бенефіціарних власників, а також рекомендував прийняти до уваги викладену в листі інформацію.
Оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про інформацію", під інформацією закон розуміє будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Статтею 4 Закону України "Про інформацію" встановлено, що суб'єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об'єднання громадян; суб'єкти владних повноважень, а об'єктом інформаційних відносин є інформація.
Як зазначено у статті 5 Закону України "Про інформацію", кожна особа має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Частиною 1 статті 7 України "Про інформацію" визначено, що право на інформацію охороняється законом.
Згідно частини 2 наведеної статті визначено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Згідно зі ст. 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до приписів статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Таким чином, юридична особа так само як і фізична особа має право на спростування недостовірної інформації та право на недоторканість ділової репутації.
Згідно з ст. 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд може захистити цивільне право або інтерес, зокрема, іншим способом, що встановлений договором або законом.
Так, підстави та порядок спростування недостовірної інформації регламентує стаття 277 ЦК України.
Відповідно до частини 4 статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
Частиною 2 статті 34 Господарського кодекс України передбачено, що поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання є дискредитацією суб'єкта господарювання.
Великий тлумачний словник сучасної української мови дає визначення поняттю "недостовірний" як такий, який викликає сумнів щодо правдивості, правильності (Великий тлумачний словник сучасної української мови/Уклад. і голов. ред. В. Т. Брусел. - К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2001. - 1440 с.). Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
При цьому, обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 911/3090/17.
Як зазначає позивач у позовній заяві, за результатами аналізу листа відповідача позивачу стало відомо, що Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» розповсюджує інформацію наступного роду:
- в абзацах 2 та 3 листа банку зазначається: «Між ТОВ «Ніко Авто Інвест» (код ЄДРПОУ 36926449), ТОВ «Торговий Дім-Ніко» (код ЄДРПОУ 32380570) (далі - боржники) та банком укладені кредитні угоди, заборгованість за якими на теперішній час складає понад 620 млн грн.
Згідно з публічною інформацією боржники є пов'язаними із іншими юридичними особами, яких разом можна ідентифікувати як група компаній Ніко, одним з бенефіціарних власників якої є ОСОБА_1 (далі - Група компаній «Ніко»). Відповідно до інформації з сайту https://www.niko.ua/, напрямками діяльності Групи компаній «Ніко», в тому числі, але не виключно, є дистрибуція автомобілів марок Mitsubishi, Nissan, Opel, Citroen, Fiat, Suzuki, Mazda, Renault, Ford, Subaru, Audi.»;
- в абзаці 5 листа банку зазначено наступне: «Враховуючи той факт, що справи про банкрутство Боржників були ініційовані третіми особами за заборгованістю, яка виникла за недійсними відповідно до чинного законодавства господарськими договорами, є підстави вважати, що зазначені дії були вчинені за ініціативою/згодою Боржників/Групи компаній «Ніко», з метою ухилення від виконання зобов'язань перед банком шляхом протиправного ініціювання справ про неплатоспроможність.»;
- в абзаці 8 листа банку зазначено: «Враховуючи ухилення боржників від виконання зобов'язань перед банком за кредитними договорами, є підстави припустити, що ділова репутація інших юридичних осіб Групи компаній «Ніко» та її бенефіціарних власників, також є небездоганною.».
Однак, в спростування інформації викладеної відповідачем у Листі № 0000600/27803-21 від 30.08.2021, адресованому ТОВ «Ніссан Мотор Україна» позивачем не надано до матеріалів справи жодного доказу, як і не спростовано обставин, викладених відповідачем у наведеному листі, при цьому, жодного конкретного викладу обставин саме щодо позивача - ТОВ «Ніко АвтоАльянс» із зазначенням найменування позивача у листі, останній не містить.
Зокрема, обґрунтування порушення прав позивача зводиться до викладених у листі обставин, щодо Групи компаній «Ніко», одним із кінцевих бенефіціарних власників якої є ОСОБА_1 .
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Додаткової угоди № 151112N2-9 від 07.09.2018 до Генеральної кредитної угоди № 151112 N2 від 11.04.2012 та Додаткової угоди № 27113N6-9 від 07.09.2018 до Генеральної кредитної угоди № 27113N6 від 22.11.2013, позивач - ТОВ «Ніко АвтоАльянс» (ідентифікаційний код: 32382975 входить до Групи компаній «Ніко», що також підтверджується інформацією розміщеною на офіційному сайті https://www.niko.ua/.
При цьому, з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що одним із кінцевих бенефіціарних власників ТОВ «Ніко АвтоАльянс» є ОСОБА_1 .
Також, з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що:
1) в провадженні Господарського суду міста Києва перебувають справи:
- № 910/15242/21 за позовом Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ - НІКО", Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО ФОРВАРД МЕГАПОЛІС", Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО ПРАЙМ МЕГАПОЛІС", Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО ІСТЛАЙН МЕГАПОЛІС", Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО ЦЕНТР КИЇВ", Дочірнього підприємства "Український термінал", Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО АВАНТ", Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО ДІАМАНТ", Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО ТЕХНО МЕГАПОЛІС" про солідарне стягнення 152 180 141,13 грн.;
- № 910/16618/21 за позовом Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко АВТО ХОЛДІНГ", Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО-УКРАЇНА", Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Ковін капітал", третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, товариство з обмеженою відповідальністю "Ніко авто інвест" про звернення стягнення на заставне майно;
- № 910/16656/21 за позовом Акціонерного товариства "ДЕРЖАВНИЙ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИЙ БАНК УКРАЇНИ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО АВТО ХОЛДІНГ (УКРАЇНА)", за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ - НІКО" та Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ "КОВІН КАПІТАЛ" про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на заставне майно;
2) в провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа № 911/2719/21 за позовом Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім-Ніко", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Форвард Мегаполіс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Прайм Мегаполіс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Істлайн Мегаполіс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Авант Мегаполіс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Діамант Мегаполіс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Тенденс Авто". Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Авант", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Діамант", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Техно Мегаполіс", третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Авто Інвест", про стягнення 11 455 191 грн. 12 коп. та 17 208 928 дол США 81 цент;
3) в провадженні Господарського Дніпропетровської області перебувають справи:
- № 904/6023/21 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясна ферма» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко авто інвест» про банкрутство;
- № 904/6032/21 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Континент-Престиж" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Інвест" про визнання банкрутом.
Таким чином, як вбачається зі змісту листа, виклад обставин у ньому, зводиться до викладення загальнодоступної інформації щодо наявності судових проваджень про стягнення заборгованості з ТОВ «Ніко Авто Інвест» та ТОВ «Торговий Дім-Ніко» за кредитними договорами, про розгляд справ про банкрутство ТОВ «Ніко Авто Інвест» та ТОВ «Ніко Інвест», із наведенням своєї точки зору щодо ділової репутації інших юридичних осіб Групи компаній «Ніко».
Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обгрунтування безпідставності поширених суджень, наддавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.
Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб'єктивної оцінки, а відображенням об'єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.
Оціночні судження не підлягають спростуванню. Позивач має можливість захистити свої права через надане йому законодавством право на відповідь.
Таким чином, відповідно до статті 277 Цивільного кодексу України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи").
Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).
Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).
Таким чином, розрізняючи факти та оціночні судження, слід виходити з того, що існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.
Відповідно до ст. 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Зокрема, суд приймає до уваги рішення Європейського суду з прав людини від 08.17.1986 у справі Лінгенса (12/1984/84/131), у якому суд зазначив, що слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції.
Також за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 25.03.2005 у справі "Українська Прес-Група" проти України", у своїй практиці Суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції (див. наведене вище рішення у справі Lingens v. Austria, стор. 28, § 46).
У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" № 1 від 27.02.2009 року зазначено, що згідно з частиною третьою статті 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Таким чином, інформація у листі щодо Групи компаній «Ніко», одним із кінцевих бенефіціарних власників якої є Ніколайчук Іван, та яка відповідно б стосувалась зі змісту листа, позивача, зводиться до оціночних суджень відповідача, які становлять свободу поглядів, та є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції.
В свою чергу, доказів в спростування обставин, викладених у листі, на підставі яких, відповідач виклав власну точку зору, позивачем до матеріалів справи не надано.
З урахуванням вищезазначеного вимоги позивача про визнання недостовірною інформацію, зазначену у листі Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» № 0000600/27803-21 від 30.08.2021 щодо негативної ділової репутації групи компаній «Ніко»; зобов'язання Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» спростувати інформацію, зазначену у листі Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» № 0000600/27803-21 від 30.08.2021 щодо негативної ділової репутації групи компаній «Ніко», у такий самий спосіб, у який банком поширювалась недостовірна інформація, а саме шляхом направлення Акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» до ТОВ «Ніссан Мотор Україна» відповідного листа про спростування інформації, із винесенням судового рішення у відповідності до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» є необґрунтованими, у зв'язку із чим, не підлягають задоволенню.
В свою чергу, щодо вимоги позивача про стягнення з Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко АвтоАльянс» матеріальної шкоди у розмірі 140 641,52 грн., суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Підставою для відшкодування збитків є склад правопорушення, який включає наступні фактори: наявність реальних збитків; вина заподіювача збитків; причинний зв'язок між діями або бездіяльністю винної особи та збитками.
Частинами першою та другою статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 зазначено, що вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:
- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;
- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом,та її розмір;
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;
- вина заподіювача шкоди, як суб'єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Таким чином, для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.
Отже збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
При цьому, неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а могли б бути ним реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Тобто, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.
Натомість наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу не є підставою для його стягнення.
У цих висновках суд звертається до сталої правової позиції в питанні критеріїв упущеної вигоди, що неодноразово та послідовно викладалась Верховним Судом, зокрема в постановах: від 13.12.2018 у справі № 923/700/17, від 11.11.2019 у справі № 904/7601/17, від 12.11.2019 у справі № 910/9278/18, 12.08.2020 у справі № 910/15883/14, від 27.08.2019 у справі № 910/9095/18, від 26.02.2020 у справі № 914/263/19.
Суд звертає увагу, що вимоги про відшкодування упущеної вигоди не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та базуватися на прогнозах, а повинні мати чітке документальне обґрунтування. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення.
Позивач повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (аналогічний висновок сформовано у постанові Верховним Судом України від 18.05.2016 у справі № 6-237цс16 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18)).
Таким чином, незважаючи на те, що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди також мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).
При вирішенні питання щодо неодержаного прибутку (доходу) слід мати на увазі таке. Як у промислових підприємств, так і у торговельних, постачальницько-збутових, збутових підприємств (організацій) є умовно-постійні та умовно-змінні витрати. Наслідками невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язання, наприклад, неповерненням продукції, є, зокрема, зменшення обсягу виробництва чи реалізації продукції (робіт, послуг), внаслідок чого кредитор не одержав прибуток (доход) і, крім того, у нього збільшуються умовно-постійні витрати в собівартості його продукції, а у торговельних підприємствах зростають фактичні витрати обігу. Такі умовно-постійні витрати не підлягають виключенню з суми стягуваних господарським судом збитків.
До складу виду збитків відноситься неодержаний прибуток, до якого відносяться усі прибутки у результаті зменшення обсягу виробництва або реалізації продукції тощо, і які були б одержані, якби зобов'язання було б виконано контрагентом.
Чинне законодавство не містить та не встановлює розрахункового порядку визначення розміру прямих та непрямих збитків у вигляді неодержаних доходів (прибутку), а саме упущеної вигоди, заподіяних порушеннями господарських договорів, так як не відноситься до підстав цивільно-правової відповідальності. Доцільно дотримуватися того, що неодержаний прибуток при зменшенні обсягу чи виробництва реалізації продукції (робіт, послуг) визначається як різниця між ціною і повною плановою собівартістю одиниці продукції (робіт, послуг), помножена на кількість не зробленої чи не реалізованої або неповернутого своєчасно майна, продукції( робіт ,послуг) з вини контрагента.
Віднесення тих чи інших витрат до умовно-постійних, а також визначення суми умовно-постійних витрат у собівартості одиниці продукції здійснюються відповідно до діючого в галузі положеннями по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг).
Однак, у даному випадку, всупереч наведеному, позивачем не доведено завдання йому шкоди у вигляді неотриманого прибутку (утраченої вигоди) у розмірі 140 641,52 грн.
З наявних в матеріалах справи доказів не вбачається причинно-наслідкового зв'язку між заявленими до стягнення збитками та діями відповідача.
Отже, суд доходить висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами ні самих збитків (реальної можливості отримання доходу), ні безпосереднього причинного зв'язку між збитками і протиправною поведінкою відповідача, що є неодмінними елементами складу цивільного правопорушення для застосування відповідальності у вигляді стягнення збитків.
У зв'язку з викладеним, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення 140 641,52 грн.
При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 11.04.2022.
Суддя О.А. Грєхова