справа№380/21075/21
07 квітня 2022 року
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М., розглянувши у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу та рішення про результати розгляду скарги, -
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, Державної податкової служби України, в якій просить суд:
- визнати протиправними і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) уповноваженої особи ГУ ДПС у Львівській області Ірини Голубовської від 02 вересня 2021 р. № Ф-4369-52 та рішення в.о. директора Департаменту адміністративного оскарження ДПС України Р. Фатьянова № 9508/Б/99-00-06-02- 01-09 від 27.10.2021 р. про результати розгляду скарги.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка покликається на те, що оскаржувана вимога є безпідставною, необґрунтованою. Зокрема, зазначає, що хоча і була зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, однак з 09.06.2021 року припинила фактично здійснювати діяльність. Ба більше, єдиним джерелом доходів позивачки є заробітна плата, яку позивачка отримував за працю, перебуваючи в трудових відносинах з роботодавцями, які сплачували за неї єдині внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхувальниками.
Таким чином, позивачка вказує на те, що в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) вона є застрахованою особою і єдиний внесок за неї регулярно нараховувався та сплачувався роботодавцями в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем.
Відповідач позов не визнав. У відзиві на позовну заяву покликається на те, що згідно з інтегрованою карткою платника податку для фізичних осіб-підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування, які проводять незалежну професійну діяльність, станом на 31.08.2021 у позивачки обліковується недоїмка у розмірі 37787,69 грн. З огляду на це, Головним управління ДПС у Львівській області виставлено вимогу від 02.09.2021 № Ф-4369-52. Заборгованість виникла за рахунок несплати єдиного внеску (за час здійснення підприємницької діяльності) у розмірі 37 787,69 грн.. яка складається із 8448 грн. (несплачений залишок 8446,95) за 2017 р., 4 несплачених щоквартальних платежів (2457,18 грн. х 4) за 2018 р., 4 несплачених щоквартальних платежів за 2019 р. (2754,18 х3), а також 4 несплачених щоквартальних платежів за 2020 р. - 2078,12 грн., 1039,06 грн., 3178,12 грн. та 2200,00 грн. (з врахуванням карантинних обмежень).
Ухвалою судді від 28.12.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 з 03.03.2006 була зареєстрована як фізична особа-підприємець та з 09.06.2021 підприємницька діяльність ФОП ОСОБА_1 припинена.
Головним управлінням ДПС у Львівській області 02.09.2021 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4369-52, якою позивача повідомлено, що станом на 31.08.2021 у позивачки наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 37787,69 грн.
Не погодившись із вказаною вимогою позивачка оскаржила таку в адміністративному порядку.
Рішенням Державної податкової служби України вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.09.2021 №Ф-4369-52 Гу ДПС у Львівській області залишено без змін, а скаргу ОСОБА_1 без задоволення.
Позивачка вважає вказану вимогу протиправною, покликаючись на те, що не є суб'єктом підприємницької діяльності, а єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за неї сплачують роботодавці.
Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Законом України від 08.07.2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI).
Згідно зі ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної зі збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У п. 3 і 10 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI розкрито поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників - як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (п. 4 ч. 1 цієї ж статті).
Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у п. 1 (крім абз. 7), ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у п. 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Водночас, відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Зважаючи на викладене, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України відноситься фізична особа-підприємець) саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, якщо особа, яка зареєстрована як фізична особа - підприємець, господарську діяльність не веде та доходи не отримує, проте є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення законодавства щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи - підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують) та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону № 2464-VI викладений Верховним Судом в постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 160/3114/19 та в подальшому підтриманий у постановах від 04 грудня 2019 року в адміністративній справі № 440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі № 480/4656/18, від 27 березня 2020 року у справі № 140/2214/19, від 03 квітня 2020 року у справі № 140/642/19, від 19 червня 2020 року у справі № 824/876/19-а.
Заборгованість з несплати єдиного внеску нараховано позивачу за періоди: за І-IV квартал 2017 року - у розмірі 8448,00 грн (розмір мінімального страхового внеску у 2017 році 704,00 грн), за І-IV квартал 2018 року - 9828,72 грн (розмір мінімального страхового внеску у 2018 році 819,06 грн), за І-ІІІ квартал 2019 року - 8262,54 грн (розмір мінімального страхового внеску у 2019 році 918,06 грн).
Індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 підтверджується, що за позивачку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, сплачували страхувальники.
Доказів отримання позивачем доходів від здійснення підприємницької діяльності у період, за який податковим органом нарахований єдиний внесок, суду не надано. ГУ ДПС у Львівській області у відзиві на позовну заяву наявність таких доходів не зазначало, у зв'язку з чим відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обставини відсутності у позивача протягом спірного періоду доходу від провадження господарської діяльності не підлягають доказуванню.
Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї нараховували та сплачували роботодавці в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право здійснювати підприємницьку діяльність, проте не отримував дохід від неї.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування позивачу єдиного внеску та відповідно, прийняття спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) за період з 2017 по 2020 рік включно.
Відтак, вимога Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 02.09.2021 № Ф-4369-52 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Разом з тим, щодо позовних вимог про скасування рішення в.о. директора Департаменту адміністративного оскарження ДПС України Р. Фатьянова № 9508/Б/99-00-06-02- 01-09 від 27.10.2021 р. про результати розгляду скарги, суд зазначає таке.
Згідно пунктів 56.1 - 56.2 статті 56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, такий платник має право звернутися із скаргою про перегляд цього рішення до контролюючого органу вищого рівня.
Пунктом 56.3 Податкового кодексу України вказано, що скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Протягом шести місяців з дати закінчення строку, встановленого абзацом першим цього пункту, платник податків має право подати скаргу разом з клопотанням про поновлення пропущеного строку на подання скарги в адміністративному порядку та копіями підтверджуючих документів поважності причин його пропуску (за наявності). У скарзі може міститися клопотання про поновлення пропущеного строку на подання скарги в адміністративному порядку. Контролюючий орган вищого рівня, розглядаючи клопотання платника податків, поновлює пропущений строк на подання скарги в адміністративному порядку, якщо визнає причини його пропуску поважними. Скарги на рішення територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.
Згідно з пунктом 56.8 Податкового кодексу України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.
Процедура розгляду скарг платників податків на вимоги про сплату недоїмки врегульована Порядком розгляду податковим органом скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України 09 грудня 2015 року № 1124 (далі по тексту - Порядок розгляду скарг).
В процесі розгляду справи судом встановлено, що не погоджуючись із вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4369-52 від 02.09.2021, позивачка оскаржила таку до Державної податкової служби України, однак рішенням останньої скарга залишена без задоволення, а податкова вимога ГУ ДПС у Львівській області №Ф-4369-52 від 02.09.2021 без змін.
Пунктом 2 розділу ІХ Порядку розгляду скарг передбачено, що за результатами розгляду скарги апарат ДПС приймає одне з таких рішень:
1) повністю задовольняє скаргу платника єдиного внеску та скасовує вимогу та/або рішення податкового органу, що оскаржується;
2) частково задовольняє скаргу платника єдиного внеску та в окремій частині скасовує вимогу та/або рішення податкового органу, що оскаржується;
3) залишає скаргу без задоволення, а вимогу та/або рішення податкового органу, яке оскаржується, без змін;
4) збільшує суму єдиного внеску, пені та штрафів, які належать до сплати, або недоїмки, раніше надісланих вимог та/або рішень.
Частиною 2 Розділу VII Порядку передбачено, що Апарат ДПС зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом двадцяти календарних днів з дня отримання скарги на адресу платника єдиного внеску відділенням поштового зв'язку з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.
Вмотивованим є рішення, яке відповідає таким ознакам:
зазначені конкретні посилання на статті Закону та інші нормативно-правові акти, на яких воно ґрунтується, з урахуванням матеріалів скарги;
по суті вимог чи заперечень платника єдиного внеску апарат ДПС висловив свою позицію.
Рішення надсилається на адресу, зазначену платником єдиного внеску у скарзі, а в разі незазначення такої адреси - на податкову адресу платника єдиного внеску.
Таким чином, розглядаючи даний позов, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Державної податкової служби України прийнято у відповідності до зазначених вище норм законодавства. В свою чергу, ДПС, як суб'єкт владних повноважень, наділений правом для прийняття рішення про результати розгляду скарги.
При цьому, невірність суджень посадових чи службових осіб контролюючого органу при застосуванні норм Податкового кодексу України, зроблених ними на основі фактичних даних, на думку суду, не може бути достатньою підставою для висновку про порушення прав чи інтересів платника, який в цьому випадку не позбавлений права оскаржити в судовому порядку вимогу про сплату боргу.
З позиції суду, рішення про розгляд скарги, не порушує права платника податків.
Зважаючи на викладене, обраний позивачем спосіб захисту права не відповідає його змісту, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог в цій частині та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частинами 1, 2 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до правил ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 02.09.2021 № Ф-4369-52.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (79026, м. Львів, вул. Стрийська, 35, ЄДРПОУ ВП 43968090), за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положення п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. При цьому, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до або через суд першої інстанції, який ухвалив рішення.
Суддя Грень Н.М.