справа№380/23626/21
06 квітня 2022 року
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, -
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, у якій просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6692-52У від 19.02.2021 року на суму 37733,97 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 25 листопада 2021 року у додатку «ДІЯ», що встановлений на смартфоні ОСОБА_1 , з'явилася постанова про відкриття виконавчого провадження від 25.10.2021 року №67010586. 03 грудня 2021 року після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження стало зрозуміло, що підставою для його відкриття слугувала вимога ГУ ДПС у Львівській області №Ф-6692-52У від 19.02.2021 року про сплату (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 37733,97. На думку позивача, сформована відносно нього вимога по сплаті боргу (недоїмки) є протиправною і підлягає до скасування оскільки згідно з випискою (форма ОК-5) від 26.11.2021 року вбачається, що роботодавці позивача здійснювали відрахування до бюджету єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, в тому числі за період 2017 - 2020 роки, у розмірах, що значно перевищують мінімальні показники.
Ухвалою судді від 13.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Відповідач проти позову заперечив, у відзивах на позовну заяву, що надійшли до суду 29.12.2021 та 12.01.2022 заяву зазначив, що на дату формування вимоги №Ф-6692-52У від 19.02.2021 платник знаходився на загальній системі оподаткування та не перебував в стані припинення чи ліквідації. Згідно облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів, станом на 31.01.2021, заборгованість ФО-П ОСОБА_1 по єдиному внеску (код класифікації доходів бюджету 71040000) становила 37788,74 гривень. Заборгованість виникла за рахунок несплати єдиного внеску за 2017 рік - 8 448,00 грн. (розмір мінімального страхового внеску у 2017 році 704,00 грн.); за 2018 рік - 9 828,72 грн. (розмір мінімального страхового внеску у 2018 році 819,06 грн.); за 2019 рік - 11 016,72 грн. (розмір мінімального страхового внеску у 2019 році 918,06 грн.); за 2020 рік - 8 495,30 грн. (розмір мінімального страхового внеску з 01.01.2020р. - 1039,06 грн.; з 01.09.2020р. - 1100,00 грн.). Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3300-50 від 06 11.2020 на суму 35 588,74 гри сформовано відповідно до вимог Закону № 2464-VI.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
19 березня 2012 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань зроблено запис №241500000052641 про реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 .
21 березня 2012 року позивача взято на облік як платника єдиного внеску у Шевченківській ДПІ м. Львова.
Згідно облікових даних інформаційно; системи органу доходів і зборів, станом на 31.01.2021, заборгованість ОСОБА_1 по єдиному внеску (код класифікації доходів бюджету 71040000) становить 37788,74 гривень.
З матеріалів справи слідує, що Головним управлінням ДПС у Львівській області було направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2022 № Ф-6692-52-У, відповідно до якої ОСОБА_1 визначено недоїмку з єдиного соціального внеску у сумі 37788,74 грн.
Як зазначає позивач, вказану вимогу він не отримував, 25 листопада 2021 року у додатку «ДІЯ», що встановлений на смартфоні ОСОБА_1 , з'явилася постанова про відкриття виконавчого провадження від 25.10.2021 року №67010586. 03 грудня 2021 року після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження стало зрозуміло, що підставою для його відкриття стала вимога ГУ ДПС у Львівській області №Ф-6692-52У від 19.02.2021 року про сплату (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціального страхування в сумі 37733,97.
Не погоджуючись з вказаною податковою вимогою, позивач звернулася із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі по тексту - Закон №2464-VI, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються, зокрема, платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску.
Згідно вимог статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).
Вимогами пункту 3 частини першої статті 1 Закону №2464-VI визначено, що застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до частини 2, 3 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Частиною 8 статті 9 Закону №2464-VI визначено, що періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем, номер запису 241500000052641.
Тобто, у спірний період позивач перебував у статусі фізичної особи-підприємця та найманого працівника.
Так, пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
За змістом статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд вважає за необхідне зазначити, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 05 грудня 2019 року (справа №440/2149/19).
Відповідно до вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Наявними матеріалами справи підтверджується, зокрема, довідкою СП ТОВ «Модерн-Експо», позивач працював у Спільному підприємстві Товаристві з обмеженою відповідальністю «Модерн - Експо» на посаді менеджера з питань регіонального розвитку відділу продажу департаменту розвитку продажу.
Згідно виписки (форма ОК-5) від 26.11.2021 року вбачається, що роботодавці позивача здійснювали відрахування до бюджету єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, в тому числі за період 2017 - 2020 роки, у розмірах, що значно перевищують мінімальні показники.
Тобто, з моменту реєстрації, як фізична особа-підприємець, позивач не здійснював підприємницької діяльності, не отримував доходу, а єдиний внесок за останнього сплачував роботодавець.
Відтак, нарахування позивачу як фізичній особі-підприємцю за період, коли він був одночасно і у статусі фізичної особи-підприємця, і найманим працівником, сум єдиного внеску є протиправним.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з вимогами частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Закону, що і було зроблено позивачем.
Відповідно до вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не підтверджено правомірність прийняття спірної вимоги, тобто не виконано покладений на нього обов'язок доказування.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 90, 241-243, 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
вирішив:
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6692-52У від 19.02.2021 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35, ЄДРПОУ ВП 43968090) понесені судові витрати у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн.00 коп.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Грень Н.М.